Встановлено, що кожна наступна збільшена доза добрив забезпечує менший приріст урожаю, ніж попередня.
Одним із шляхів розв’язання проблеми компенсації від’ємного балансу поживних речовин є більш повне застосування місцевих сировинних ресурсів, нетрадиційних органічних добрив, широке використання бобових культур. Найбільш дієвим заходом покращення поживного режиму ґрунту є запровадження науково обґрунтованої структури посівних площ, сівозмін насичених багаторічними травами, кормовими травосумішками основного і проміжних (післяукісного і післяжнивного) строків сівби та використання на добриво післяжнивних решток та кукурудзи.
На зрошуваних землях Південної посушливої і Сухо-Степової підзон Степової зони України з малогумусними чорноземами південними, темно-каштановими і каштановими ґрунтами особливу увагу необхідно приділяти органічним добривам.
Нашими дослідженнями встановлено високу ефективність не тільки традиційного органічного добрива — гною, а й післяжнивних решток сільськогосподарських культур, що входять до складу сівозмін на зрошуваних землях.
З метою прискорення процесу розкладання соломи пшениці, ячменю, жита та листостеблової маси кукурудзи, сорго, соняшнику, сої та інших культур перед загортанням їх у ґрунт необхідно додатково вносити аміачні азотні добрива у зв’язку з тим, що аміачні форми швидше і на довше закріплюються там. Тому в умовах виробництва дозу внесення азотних добрив необхідно диференціювати відповідно до маси післяжнивних решток, які залишилися після збирання сільськогосподарських культур, з розрахунку 10 кг азоту на 1 т решток.
При розкладанні 1 т післяжнивних решток у ґрунті вже через 3 місяці утворюється близько 50 кг гумусу, а через 2 роки його може бути від 90 до 100 кг.
У посушливих умовах Півдня України ефективність внесення органічних добрив знижується, разом із тим, їх післядія проявляється протягом більш тривалого проміжку часу.
Проектування системи удобрення необхідно розпочинати з розробки науково обґрунтованої структури посівних площ та сівозмін, що є загальновизнаними для зрошуваних земель з певним набором та чергуванням сільськогосподарських культур у просторі і часі відповідно до спеціалізації господарств.
Враховуючи те, що частка впливу мінеральних добрив у формуванні врожаю на зрошуваних землях коливається у межах 35–40%, питання доз і строків їх внесення є пріоритетним та потребує ретельного контролю вмісту доступних елементів мінерального живлення в орному шарі перед сівбою культур та протягом періоду інтенсивного їх споживання.
В умовах зрошення першочергове значення у системі удобрення сільськогосподарських культур на фоні застосування органічних добрив (солома, листостеблова маса та сидерати, а якщо є, то, звичайно, і гній) мають мінеральні азотні добрива.
Дія фосфорних менш стійка, ніж азотних і проявляється головним чином при сумісному їх внесенні, водночас фосфорні добрива мають більш тривалу післядію.
Калійні на чорноземах південних і темно-каштанових ґрунтах із високим вмістом обмінного калію здебільшого малоефективні, і їх доцільно вносити тільки на землях із низьким його вмістом і переважно під технічні та овочеві культури.
Сільськогосподарські культури максимальні врожаї формують за умови внесення 25–30% розрахункової дози азотних добрив восени перед основним обробітком при обробленні післяжнивних решток для прискорення процесу їх розкладання, а при сівбі та в підживлення доцільно використовувати 70–75%.
Фосфорні, а якщо необхідно і калійні добрива бажано також вносити в два строки — під основний обробіток 90% і 10% одночасно з сівбою.
При використанні азотних добрив треба враховувати гранулометричний склад ґрунту, а на приморських територіях і глибину залягання ґрунтових вод. На ґрунтах важкого гранулометричного складу частина азоту, внесеного восени, може вимиватись у нижні горизонти на глибину до 2–4 м. На легких ґрунтах та при близькому заляганні ґрунтових вод можливе вимивання азоту в ґрунтові води. Тому їх під основне внесення, крім для прискорення розкладання рослинних решток, не використовують, а вносять під передпосівну культивацію та при підживленні в період вегетації. Фосфорні добрива на таких ґрунтах доцільно вносити під основний обробіток ґрунту та в рядки при сівбі.
Детальніше про удобрення сільськогосподарських культур найбільш поширених у сівозмінах на зрошуваних землях викладено нижче.
Кукурудза
При вирощуванні кукурудзи на зерно в умовах зрошення орієнтовні дози внесення мінеральних добрив на чорноземах південних становлять N120–150P60–90, на темно-каштанових і каштанових ґрунтах вони знаходяться у межах N120–180P60–90, а на супіщаних, легких за гранулометричним складом, ґрунтах доцільно вносити i калійні добрива дозою К30–60. Точну дозу внесення мінеральних добрив розраховують на основі результатів агрохімічного аналізу ґрунту з кожного поля, що відводиться під посіви культури. Це дозволяє скоротити дози внесення мінеральних добрив на 30–40% i одержувати при цьому запланований рівень урожаю зерна.
Фосфорні i калійні добрива варто вносити під основний обробіток ґрунту. Азотні краще застосовувати під передпосівну культивацію та в підживлення. Відповідно до результатів досліджень внесення всієї дози азотного добрива врозкид під основний обробіток ґрунту на оптимальному фосфорно-калійному фоні сприяло зростанню врожаю зерна кукурудзи на 1,2 т/га, при внесенні 10% загальної норми азотних добрив врозкид під передпосівну культивацію, а потім із поливною водою: у фазі 8–9 листків — 30%, 12–13 — 40% i в період молочної стиглості зерна 20% загальної норми добрив урожайність зросла 2,6 т/га зерна. Кукурудза добре реагує i на позакореневі підживлення у фази 3–5 i 8–9 листків комплексними добривами, у сполуки яких входить комплекс мікроелементів, необхідних для росту i розвитку рослин, що дозволяє отримати прибавку врожаю на рівні 1,2–1,5 т/га.
Соя
Вимоглива до родючості ґрунтів, тому i чутлива до внесення добрив. Максимально використовує післядію гною і мінеральних добрив, внесених під попередні культури сівозміни. Крім того, вона задовольняє значну частину своєї потреби в азоті завдяки симбіозу з бактеріями, що фіксують вільний азот атмосфери. За вегетаційний період вона засвоює із повітря для свого живлення понад 70 кг/га азоту.
Для збагачення ґрунту бульбочковими бактеріями i особливо при сівбі сої на площах, де її не висівали, насіння цієї культури необхідно обробляти препаратами ризоторфіном, ризобофітом, АБМ або нітрагіном. Необхідно враховувати, що внесення азотних добрив пригнічує діяльність бульбочкових бактерій i тим більше, чим більша доза азотного добрива була внесена.
Мінеральні добрива краще вносити під передпосівну культивацію дозою N30P30 кг/га, а на легких ґрунтах додатково бажано забезпечити 30 кг/га д. р. калійних добрив. Водночас дози і співвідношення мінеральних добрив необхідно визначати, виходячи з наявності поживних речовин у ґрунті та фіксації рослинами сої азоту з повітря бульбочковими бактеріями.
Горох
Має відносно короткий вегетацій період, слабо розвинену кореневу систему i надземну масу, яка потребує достатнього вмісту в ґрунті легко доступних форм мінерального живлення. Важливою особливістю гороху є здатність використовувати вільний азот атмосфери. Це пов’язано з розвитком на його кореневій системі бульбочкових бактерій. Максимальна інтенсивність цього процесу припадає на фазу цвітіння. Водночас необхідно враховувати, що попри здатність фіксувати азот за біохімічним складом зерна i соломи горох відрізняється від злакових культур підвищеним вмістом азоту, фосфору, калію та кальцію. З урожаєм зерна гороху виноситься 58–66% азоту, 63–72% фосфору та 53–58% калію від їх загального біологічного виносу. Врожай зерна 4,0 т/га виносить близько 260 кг азоту, 60 кг фосфору та 80 кг калію. Тому високу врожайність гороху без застосування азотних добрив отримати неможливо. Для одержання на зрошуваних землях 2,5–3,0 т/га зерна гороху необхідно вносити 45–60 кг азоту та 35–45 кг фосфору.
Фосфорні i калійні добрива, крім припосівного Р10, варто вносити під основний обробіток, що в умовах зрошення значно ефективніше, ніж під передпосівну культивацію.
Азотні краще давати під передпосівну культивацію. Заслуговує на увагу локальне внесення добрив стрічками з міжряддями від 22 до 30 см, яке забезпечує приріст врожаю гороху 0,2–0,3 т/га порівняно з внесенням врозкид. Сівбу гороху розпочинають на початку весняно-польових робіт з одночасним забезпеченням Р10.
З метою активізації мікробіологічних процесів та фіксації азоту з атмосфери насіння гороху доцільно обробити нітрагіном, ризоторфіном або ризобофіт, що сприяє зростанню врожаю на 0,3–0,4 т/га.
Анастасія МАЛЯРЧУК, канд. с.-г. наук
Галина ІСАКОВА, канд. с.-г. наук
Інститут зрошуваного землеробства НААН
Володимир МАЛЯРЧУК, канд. с.-г. наук
Південно-Українська філія УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого
Олеся РЕВТЬО, канд. с.-г. наук
ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет»
