Що таке агробіологічний контроль за станом посівів?
Це система отримання інформації про умови, які складаються у посівах; про хід формування окремих елементів продуктивності; фактори, які впливають на ці процеси; кількісну і якісну оцінку структури врожаю; ступінь пошкодження рослин хворобами і шкідниками та розповсюдженням основних видів бур’янів.
Агробіологічний контроль виконується протягом усього вегетаційного періоду росту рослин і включає: перевірку й облік якості посівного матеріалу, поживного та режиму вологості грунту після збирання попередника, оцінку фітосанітарного стану та підготовку його до сівби. На всіх етапах органогенезу виконується поточний контроль за динамікою росту і розвитку рослин за допомогою біометричних методів морфофізіологічного аналізу рослин, за допомогою яких можна завчасно спрогнозувати структуру елементів продуктивності та врожаю і, використовуючи азотні підживлення чи застосовуючи рістрегулюючі речовини, оптимізувати ці процеси. Важливе значення має своєчасний облік розвитку і поширення хвороб, шкідників, кількісний та якісний стан забур’янення посівів.
Про стан посівів восени роблять висновок на основі щільності сходів, фази розвитку перед входом у зиму, глибини залягання вузла кущення, інтенсивності кущення, засміченості, а також за довжиною конуса наростання. У перерослих рослин пшениці він перебільшує 0,4–0,5 мм, що робить такі стебла менш стійкіми до пошкодження морозами.
Восени також обстежують посіви на предмет їх ураження хворобами, шкідниками та розповсюдженням бур’янів, щоб ефективніше провести обробку посівів фунгіцидами та інсектицидами.
У зимовий період обстежують посіви на виживання рослин. На початку відновлення весняної вегетації враховують відсоток загибелі рослин від несприятливих умов перезимівлі. У цей час за кількістю рослин і ступенем кущення, строком відновлення весняної вегетації уточнюють дози ретардантів, доцільність обробки та дози пестицидів. За результатами рослинної та грунтової діагностики — дози і строки азотних підживлень. Оцінка потенціалу колоса і агрофітоценозу в цілому на основних етапах органогенезу дозволяє контролювати процес формування елементів продуктивності і деякою мірою керувати ним.
Оволодіння способами впливу на процес формування врожаю на основі даних морфофізіологічного аналізу розвитку елементів продуктивності на основних етапах органогенезу рослин дозволяє агроному приймати правильні рішення щодо практичної діяльності: не тільки максимально використати потенціал продуктивності сучасних сортів, ресурсний потенціал грунтово-кліматичної зони вирощування, а й частково, регулюючи органотворчі процеси в рослинах за допомогою азотних підживлень, рістактивуючих речовин, вчасно проведених хімічних обробок пестицидами тощо, знизити негативну дію несприятливих погодних умов та шкодочинних факторів у період вегетації.
Як управляти розвитком елементів продуктивності у посівах озимої пшениці?
Формування основних елементів продуктивності у рослинах здійснюється неодночасно, а більш-менш послідовно. Тому відносно низькі показники одного з елементів урожайності можна деякою мірою компенсувати за рахунок інтенсивнішого розвитку інших. За настання несприятливих умов для росту і розвитку чи виснаження ресурсів рослини можуть зменшити споживання вологи й елементів живлення за рахунок «скидання» частини пагонів або інших продуктивних органів (явище редукції). Це є основою процесів авторегуляції їх розвитку у посіві. Оптимальні параметри основних елементів урожайності можна сформувати двома способами: активізацією процесів формування нового елементу або послабленням кількісної редукції тих, які уже утворились.
Який елемент продуктивності посівів найбільшою мірою піддається регулюванню?
За багаточисельними науковими даними збільшення щільності продуктивного стеблостою, крім азотних підживлень, можна регулювати також застосуванням ретардантів, за допомогою яких за необхідності можна загальмувати швидкість розвитку центрального пагона і цим самим стимулювати додаткове кущення рослин. За обробки посівів ретардантами на початку фази кущення восени або рано весною сповільнюється ріст головного пагона, утворюється більша кількість бічних пагонів кущення, відносно мало відстаючих у розвитку порівняно до головного пагона. Ефективним для стимулювання кущення вважають сумісне внесення весною на зріджених посівах ретардантів (цикоцель, стабілан, антивилягач) і азотних добрив.
Багато вчених вважають, що набагато простіше підвищити щільність продуктивного стеблостою зрідженої пшениці весною, ніж знизити її. Так, механічне зрідження загущених посівів за допомогою боронування чи навіть дискування часто призводить до зворотного ефекту. В цьому випадку внаслідок пошкодження центрального пагона на рослині боронами чи дисками стимулюється пробудження сплячих бруньок у пазухах листків і формується велика кількість пагонів підгону, які не дають повноцінного колоса, але відтягують на своє формування частину вологи і поживних речовин від синхронно розвинутих пагонів головного і першого порядку, і при цьому закладається відносно мало озернений колос. Тому в інтенсивних посівах загущення вважається значно більшим злом, ніж деяка помірна зрідженість.
Яким чином можна регулювати величину маси 1000 зерен?
Регулювати масу 1000 зерен деякою мірою можливо за рахунок пізніх («колосових») підживлень. Але ще більш важливо при цьому подовжити період активної вегетації верхніх листків, запобігши за допомогою фунгіцидів їх ушкодження грибними хворобами. Потенційна кількість зерен у колосі обумовлюється вже на початку виходу в трубку, після кущення рослин. У період виходу в трубку і колосіння зачатки колосків і квіток частково редукуються. За допомогою пізніх азотних підживлень до виколошування і в період колосіння, а також за необхідності захисту посівів від хвороб можна значно знизити ступінь редукції зачатків майбутніх колосків і зерен.
Де особливо важливе застосування методів управління розвитком посівів?
На полях, які за агробіологічного обстеження вже на початку вегетації визнані як низькопродуктивні внаслідок зниженої густоти сходів або відносно слабого розвитку посівів. Своєчасні і цілеспрямовані агротехнічні заходи на таких посівах дозволяють значно покращити умови росту і розвитку їх та отримати високу врожайність. Але слід відмітити, що засоби із виправлення «проблемних» посівів потребують значно вищих витрат, ніж забезпечення доброго початкового розвитку рослин шляхом ретельного виконання усіх агротехнологічних норм.
Іван СВИДИНЮК, канд. с.-г. наук, агроном-технолог
