Бур’яни відзначаються високою шкодочинністю по відношенню до соняшнику. Вони виснажують та висушують ґрунт, пригнічують ріст і розвиток культурних рослин, знижують урожайність і якість насіння. Дикорослі види є резерватором хвороб і шкідників, вони ускладнюють процес збирання, збільшують витрати на очищення та сушіння продукції, а також пального на обробіток ґрунту.
Бур’яни за рахунок своєї надземної маси затіняють і заглушують посіви соняшнику, внаслідок чого він розвиваються повільніше, у нього зменшується інтенсивність фотосинтезу завдяки скорочення асиміляційної поверхні листя та створення органічної речовини. Вони також підсилюють негативну дію посухи, використовують значну кількість дорогоцінної вологи, зменшують її запаси на 14–16%, порівняно з незабур’яненими посівами. Крім води, бур’яни використовують значну кількість поживних речовини та сприяють розмноженню шкідників і хвороб соняшника.
В останні десятиріччя в землеробстві Степу внаслідок кризових явищ збільшилась потенційна засміченість чорноземів в орному шарі ґрунту вегетативними (150–300 тис. пагонів/ га) і насіннєвими (0,5–1,0 млрд шт./ га) органами розмноження. Через надмірну потенційну засміченість ґрунту на чорних парах і у посівах просапних культур за вегетаційний період може з’явитися на 1 м² до 1,5–2,0 тис. сходів малорічних і 15–30 паростків або пагонів багаторічних коренепаросткових бур’янів.
Серед причин значного зростання потенційної засміченості чорноземів Степу є наступні:
- висока насіннєва продуктивність і регенераційна здатність бур’янів за недостатньо ефективного контролю їх на орних і необроблювальних землях;
- порушення науково обґрунтованих сівозмін, оптимальних строків виконання польових робіт і системи обробітку ґрунту;
- спрощення системи догляду за посівами та відсутність боротьби з бур’янами на необроблювальних землях.
Основний обробіток ґрунту відіграє провідну роль у підвищенні культури землеробства та контролюванні забур’яненості посівів, його проводять з урахуванням розвитку ерозійних процесів, біологічних особливостей культури, попередників, погодних умов, а також характеру та величини забур’яненості посівів. Перелічені вище фактори визначають і обумовлюють доцільність використання окремих способів та систем основного обробітку ґрунту.
Багатьма науковцями доведено, що післязбиральне лущення стерні та наступна оранка на зяб є найбільш ефективним заходом захисту посівів соняшнику від бур’янів за рахунок заорювання насіння у нижні шари ґрунту, в результаті чого воно не проростає. Поглиблення оранки із 20 до 30 см забезпечує зниження забур’яненості посівів кукурудзи удвічі. Але відомий вчений М. К. Шикула не поділяє такої думки і вважає, що заоране на певну глибину чи рівномірно розміщене в ґрунтовому профілі насіння бур’янів під час чергового обробітку плугом знову виноситься на поверхню у зону можливого їх проростання.
Під час застосування різних видів безполицевого обробітку до 50% загальної кількості насіння бур’янів зосереджено в шарі 0–10 см, що може мати як позитивні, так і негативні наслідки. За низької культури землеробства на такому агрофоні існує потенційна небезпека підвищення шкодочинності дикорослої флори. В той же час локалізоване у верхньому шарі насіння підпадає впливу різких коливань температури і вологості ґрунту, в результаті чого одна частина їх втрачає схожість, інша скорочує період біологічного спокою, за сприятливих умов швидко проростає і знищується до сівби, під час догляду за посівами чи після збирання олійної культури.
Загалом ефективність мілкого мульчувального обробітку під соняшник суттєво зростає за поєднання механічних та хімічних прийомів знешкодження бур’янів.
Залучення у кругообіг побічної продукції попередника суттєво змінює умови розвитку диких рослин. За даними науковців кожна тонна подрібненої соломи пшениці озимої, яку залишають на полі, зменшує кількість сходів бур’янів на 14%. Однак слід мати на увазі, що наявність на поверхні великої кількості післяжнивних решток у разі вирощування просапних культур істотно ускладнює контролювання бур’янів. Рослинні компоненти перешкоджають контакту гербіцидів із ґрунтом, чим обмежують міграцію і сприяють випаровуванню їх, особливо за нерівномірного розподілу стерні, відсутності опадів, спекотної погоди.
Обробіток ґрунту під соняшник вивчали в польових стаціонарних дослідах Інституту зернових культур НААН України протягом 2005–2015 рр. Схеми дослідів включали застосування полицевого обробітку ґрунту (оранка плугом ПО-3–35 на 20–22 см, контроль) і різних видів безполицевого мульчувального обробітку ґрунту (чизелювання важким чизель-культиватором Conser Till Plow на 14–16 см, плоскорізне розпушування комбінованим агрегатом КР-4,5 на 12–14 см, дискування бороною БДВ-6,3 на 10–12 см). Листостеблову масу попередника (пшениця озима) подрібнювали та рівномірно розподіляли полем під час збирання врожаю. Обробіток ґрунту і загортання подрібненої соломи проводили на трьох агрохімічних фонах: 1 — післяжнивні рештки (без добрив), 2 — післяжнивні залишки + N30P30K30 3 — післяжнивні + N60P30K30. З метою знищення бур’янів застосовували ґрунтовий гербіцид — 2,5 л/га, та проводили культивацію міжрядь. Інші елементи агротехніки — загальноприйняті для степової зони.
Як показали результати досліджень, способи основного обробітку ґрунту мали значний вплив на забур’яненість посівів соняшнику. Так, зокрема, в досліді, проведеному у 2005–2010 рр., у посівах соняшнику бур’янів було мало, що пов’язано із загальнофоновим застосуванням ґрунтового гербіциду — 2,5 л/га, який нівелював фактор впливу обробітку ґрунту на забур’яненість посівів (табл. 1).
Видовий склад, кількість і маса бур’янів у посівах соняшнику в середньому за 2005–2010 рр.
Після поступового припинення гербіцидної дії бур’яни проростали впродовж вегетації, але перебували у пригніченому стані через дефіцит вологи і світла. На кінець вегетації все чіткіше проявлявся вплив систем основного обробітку ґрунту на забур’яненість посівів. Так, за полицевої системи їх нараховувалось 2,4–3,2, мілкої безполицевої — 3,6–4,3 шт./ м². Маса повітряно-сухих рослин коливалась у межах 2,8–4,8 г/ м². Тобто за загального низького рівня забур’яненості кількість бур’янів зростала за мілкої безполицевої системи в 1,3–1,5 разів порівняно з полицевою системою у зв’язку з більшою локалізацією насіння у верхніх шарах, де складаються сприятливі умови для проростання насіння.
Приблизно такі ж результати отримано і в 2010–2015 рр. в іншому стаціонарному досліді, а саме низький рівень забур’яненості внаслідок дії ґрунтового гербіциду, проведення міжрядних культивацій та затіненням поверхні ґрунту рослинами соняшнику.
У загальному забур’яненість посівів соняшнику перед першою культивацією міжрядь була практично однаковою з усіх систем обробітку ґрунту і коливалась у межах 5,5–10 шт./ м². На час збирання врожаю забур’яненість посівів олійної культури зменшилась, за винятком варіантів без добрив на тлі мульчувальної системи обробітку ґрунту, де вона залишалась практично без змін. В цьому варіанті на час закінчення дії ґрунтового гербіциду та послаблення біологічної конкурентоспроможності культурних рослин за вирощування їх на природному неудобреному фоні забур’яненість була максимальною — 6,5 шт./ м² (10,4 г/ м²). За інших систем обробітку ґрунту кількісні показники забур’яненості посівів суттєво зменшувалися і становили: полицева — 2,2–4,0 шт./ м² (2,5–3,3 г/м²), диференційована — 3,6–6,4 шт./м² (5,4–10,1 г/ м²) (табл. 2).
Забур’яненість посівів соняшнику в середньому за 2010–2015 рр.
У весняний період внесення мінеральних добрив, особливо з переважанням у їх складі азоту, сприяло кращому проростанню насіння однорічних бур’янів, зокрема амброзії полинолистої (Ambrosia artemisiifolia L.) та лободи білої (Chenopodium album L.). Але в подальшому, навпаки, відмічена тенденція до зменшення забур’яненості соняшнику в пізніші фази росту і розвитку рослин внаслідок підвищення конкурентоспроможності посівів щодо біологічного пригнічення дикорослих видів.
В цілому ж у посівах олійної культур в агрофітоценозі домінувала амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.), лобода біла (Chenopodium album L.) та різні види мишію (Setaria), які мали пригнічений вигляд через дефіцит вологи і світла. При цьому слід відмітити, що повітряно-суха маса дикорослих рослин не перевищувала 10,4 г/м², тобто розвиток їх не набув загрозливого характеру і не може розглядатись як визначальний фактор з точки зору можливого негативного впливу на продуктивність соняшнику.
Висновки
1. Використання у короткоротаційних сівозмінах північного Степу мілкої безполицевої мульчувальної системи обробітку ґрунту призводить до підвищення рівня забур’яненості соняшнику в 1,3–1,6 разів, що, своєю чергою, потребує додаткового регламенту використання ґрунтових та післясходових гербіцидів, які надійно контролюють забур’яненість сівозмін, запобігаючи при цьому зниження їх продуктивності. В середньому за роки досліджень рясність їх на початку вегетації під час застосування безполицевих знарядь дорівнювала 8,4–14,0, плуга — 8,0–11,7 шт./м², перед збиранням урожаю, відповідно, 4,4–9,2 та 2,8–4,6 шт./ м². Повітряно-суха маса бур’янів змінювалась по варіантах відповідно до зміни кількісних величин і більшою виявилась на мульчувальному агрофоні (3,9–15,1 г/ м²), ніж на полицевому (3,5–11,7 г/м²).
2. Внесення мінеральних добрив сприяє кращому проростанню насіння бур’янів у весняний період, а в подальшому забезпечує підвищення конкурентоспроможності посівів щодо біологічного пригнічення дикорослих видів. Питома вага бур’янів у загальній масі агрофітоценозу олійної культури (незалежно від умов року, строків обліку та досліджуваних агроприйомів) не перевищувала 10%, тобто забур’яненість посівів в умовах нашого досліду не може вважатись чинником суттєвого впливу на продуктивність соняшнику.
Олександр ЦИЛЮРИК, доктор с.-г. наук
Дніпровський державний аграрно-економічний університет
