Кращими попередниками для озимого ячменю є зайняті пари, бобові, гречка, цукрові буряки ранніх строків збирання.
Останніми роками як попередник для озимих використовують озимий і ярий ріпак та інші капустяні культури. З огляду на те що такі попередники дуже виснажують ґрунт на поживні речовини, слід планувати внесення мінеральних добрив.
Через значне збільшення посівних площ під соняшником останнім часом озимі зернові культури почали висівати й після нього. Це стало можливим завдяки вирощуванню ранньостиглих гібридів і застосуванню потужної комплексної техніки, яка здатна у стислі строки підготувати поле до сівби озимини.
Вибір сортів
Можна ретельно виконувати всі агротехнічні операції, але, посіявши неякісне за посівними властивостями і сортовою чистотою насіння, результат отримаєте мінімальний. Здебільшого генетичний потенціал сільськогосподарських культур із різних причин реалізується на 25–60%. Насіннєвий матеріал високих репродукцій забезпечує приріст врожаю на 0,3–0,7 т/га.
Сорт як носій багатьох корисних біологічних і господарських властивостей відіграє важливу роль у підвищенні ефективності землеробства та розвитку ринкових відносин. Без нього неможливі високі врожаї, позаяк сорт є унікальною біологічною основою інтенсивних технологій, отже, незамінним чинником. Від генотипу сорту значною мірою залежать реалізація біопотенціалу поля, ефективність організаційно-технічних заходів вирощування сільськогосподарських культур. Правильний вибір сорту у поєднанні з технологією вирощування — визначальний чинник зростання врожайності.
У зоні недостатнього зволоження на парових попередниках слід висівати напівкарликові сорти інтенсивного і високоінтенсивного типу, а після непарових — пластичні універсальні сорти інтенсивного і напівінтенсивного типу.
Несвоєчасна сортозаміна і використання насіння низьких репродукцій значно знижують урожайність.
Сорти озимої пшениці за ступенем інтенсивності та реакцією на умови вирощування є трьох типів — високоінтенсивні, інтенсивні та напівінтенсивні. Вони по-різному реагують на агрофон, рівні агротехнологій, формуючи, відповідно, різну продуктивність.
Високоінтенсивні сорти мають генетичний потенціал продуктивності понад 10 тонн з гектара. Вони переважно напівкарликові або короткостеблові із високою стійкістю до вилягання, здатні засвоювати вищі дози добрив. Для реалізації потенціалу їм потрібен високий агрофон, кращі попередники, добре ресурсне забезпечення і чітке дотримання всіх елементів інтенсивних технологій та агротехнологічного процесу.
До високоінтенсивних сортів належать Смуглянка, Служниця одеська, Кірія, Володарка, Золотоколоса, Дюк, Бунчук, Жайвір, Ліона, Ватажок.
Інтенсивні, або сорти універсального використання, також мають високий генетичний потенціал — 9–10 і більше тонн з гектара. Стійкість до вилягання трохи нижча. Сорти цього типу дуже цінні як у господарсько-економічному, так і в агрономічному сенсі. Вони менше залежать від попередників, але добре реагують на агрофон.
Це сорти: Тітона, Шестопалівка, Землячка одеська, Заграва одеська, Благодарка одеська, Подолянка, Скарбниця, Фаворитка, Куяльник, Подяка, Господиня, Супутниця, Миронівська сторічна та інші.
Сорти напівінтенсивного типу мають дещо нижчий потенціал урожайності — 7–8 тонн з гектара. Але разом з тим такі сорти здатні краще пристосовуватися, екологічно пластичні, відрізняються морозо- і зимостійкістю, посухостійкістю, регенераційною здатністю після перезимівлі, більшою кущистістю. Сорти цього типу менше реагують на попередників і строки сівби, мають переваги в разі розміщення після непарових і задовільних попередників, агротехнологічних відхилень і нестачі ресурсів. Вони стабільніші за урожайністю за несприятливих факторів середовища. До них належать сорти: Одеська 267, Пилипівка, Турунчук, Донецька 48, Вікторія одеська, Ужинок, Херсонська б/о, Повага.
Серед озимих ячменів вирізняють типово озимі форми та сорти-дворучки. Із типово озимих у Кіровоградській області висівають сорти Зимовий, Трудівник, Селена Стар, Жерар. Із дворучок поширені Достойний, Основа, Тутанхамон, Сейм, Ковчег та ін. В умовах зміни клімату в бік потепління сорти-дворучки набувають певних переваг. Через високу чутливість до короткого дня вони менше реагують на коливання температури взимку й тому, як правило, краще зимують. Восени сорти-дворучки пізніше закінчують вегетацію, навесні раніше її відновлюють, завдяки чому краще розвиваються за пізніх строків сівби. Вони також повніше використовують запаси зимової вологи, що особливо важливо за весняних посух, що трапляються останніми роками. У разі пошкодження чи загибелі від морозів їх насінництво легко відновити при насіві у лютневі вікна чи весняній сівбі.
Дворучки мають цінну особливість — вони не переростають в умовах теплої зими, бо мають сильну фотоперіодичну реакцію і, поки день короткий, накопичують біомасу, але не переходять до наступних етапів розвитку.
Строки сівби
Сівбу озимих зернових культур слід розпочинати на полях із гіршими попередниками (кукурудза на силос та зерно, соняшник, соя), але добре підготовлених. Сіяти насіння пластичних сортів універсального або напівінтенсивного типу: Ужинок, Куяльник, Отаман, Одеська 267, Шестопалівка, Польовик, Запорука, Повага, Донецька 48, Подолянка, Волошкова, Колос Миронівщини, Досконала та інші.
За настання оптимальних строків після попередників зайнятий пар, однорічні й багаторічні трави, горох, ріпак слід висівати сорти інтенсивного і високоінтенсивного типу універсального використання: Смуглянка, Епоха одеська, Заграва одеська, Благодарка одеська, Місія одеська, Істина одеська, Нива одеська, Мелодія одеська, Мирлєна, Наталка, Миронівська сторічна, Фаворитка тощо. Після чорного пару такі сорти краще висівати наприкінці оптимальних строків.
За пізніх строків сівби після попередників соя, соняшник, кукурудза на зерно, коли підготовка полів затримується, слід висівати сорти інтенсивного типу універсального використання з високою кущистістю: Антонівка, Пилипівка, Херсонська безоста, Зміна, Безмежна, Турунчук, Борвій та інші.
Щоб одержати стабільні, гарантовані врожаї сортів озимої пшениці, обов’язково слід уникати сіяти в ранні строки (до 2–5 вересня) і пізні (після 5 жовтня), а також не сіяти на неякісно підготовлених площах, де замало запасів продуктивної вологи у верхньому шарі ґрунту.
Залежно від строків сівби коригують і норми висіву насіння з огляду на попередник, наявність вологи у ґрунті, його родючість і біологічні особливості сортів. Найбільш доцільні норми висіву після попередників чорний і зайнятий пар — 4,0–4,5 млн штук схожих зерен на 1 га. На гірших за агрофоном, непарових попередниках оптимальними нормами висіву є 5,0–5,5 млн шт./га. За сівби у ранні строки норму висіву зменшують, а за пізніших — збільшують на 0,5–1,0 млн шт./га. За несприятливих агрометеорологічних умов норму висіву потрібно збільшувати на 15–20%.
Комплексні спостереження за ростом і розвитком рослин озимої пшениці дають змогу вважати, що основними причинами зниження врожайності посівів культури ранніх строків сівби можуть бути:
- фізіологічна старість рослин, які, закінчивши стадію яровизації, недостатньо загартовуються і мають низький рівень морозостійкості;
- надмірний ріст вегетативної маси, що зумовлює подальше перевитрачання вуглеводів на дихання протягом зимівлі та різке зниження рівня морозостійкості і виживання рослин, особливо у разі подовження тривалості зимового періоду;
- надмірне загущення стеблостою внаслідок підвищеної індивідуальної кущистості і переростання. Воно сприяє значному поширенню збудників хвороб і шкідників, ураженню рослин хворобами, пошкодженню стебловими прихованохоботниками та іншими шкідниками, що виснажує рослини, знижує рівень зимостійкості рослин і щільності продуктивного стеблостою;
- пізнє відновлення вегетації на фоні різкого стресового підвищення температурного режиму, сухості повітря і ґрунту зумовлює значне відмирання осінніх пагонів та ослаблених рослин.
Ранні строки сівби озимої пшениці можуть забезпечувати високий рівень урожайності, якщо рано припиняється осіння вегетація рослин і дещо пізніше відновлюється навесні.
Пізні посіви озимої пшениці формують меншу врожайність унаслідок малого кущення рослин і недостатньої щільності продуктивного стеблостою. Коли пізно відновлюється весняна вегетація, за підвищеного температурного режиму повітря і весняних суховіїв рослини повільно відростають і багато з них гине. Тоді доводиться пересівати поля. Однак і пізні посіви можуть різко підвищувати продуктивність за умов глибокої осені, пізнього припинення осінньої і раннього відновлення весняної вегетації. У такому разі пізно посіяні рослини у фазі 2–4 листків як стадійно молоді не завершують стадію яровизації, добре загартовуються і мають достатній рівень морозостійкості та зимостійкості.
Ячмінь озимий найкраще розвивається і витримує несприятливі умови зимівлі, коли його сіють за 10–12 днів після висівання озимої пшениці або під кінець оптимальних строків її сівби. Типово озимі сорти ячменю слід висівати на 5–7 днів раніше, ніж сорти-дворучки, яким властиве сильне переростання. Для типово озимих сортів ячменю оптимальними строками сівби вважають 20–30 вересня.
Отже, озимий ячмінь після непарових попередників рекомендуємо сіяти у другій половині вересня, за потреби допустимо висівати типово озимі сорти до 5 жовтня, а сорти-дворучки — до 10 жовтня. Після парових попередників сіяти ліпше на початку жовтня.
Оптимізація строків сівби озимих зернових культур сприяє не лише стабільному підвищенню врожайності на 0,7–1,5 т/га, а й збільшенню дохідності виробництва зерна, адже не потребує на те додаткових витрат.
Назар УМРИХІН, завідувач науково-технологічного
відділу рослинництва й тваринництва ІСГС НААН,
к. с.-г. н., експерт-дорадник з питань рослинництва
Микола МОСТІПАН, завідувач кафедри загального
землеробства ЦНТУ к. б. н., професор
Олег ГАЙДЕНКО, вчений секретар, завідувач науково-технологічного
відділу селекції, насінництва і трансферу інновацій ІСГС НААН,
к. т. н., с. н. с., експерт-дорадник з питань механізації сільського
господарства та економіки сільськогосподарського виробництва
