Плануючи отримати максимальну продуктивність, необхідно враховувати те, що культура вимоглива до світла. Нестача його навесні призводитиме до надмірного витягування нижніх міжвузлів і, як наслідок, до вилягання рослин. За умов недостатнього освітлення під час наливу і достигання погіршуватиметься якість зерна, яка притаманна загущеним посівам.
Найбільш сприятливою для вегетації культури є середньодобова температура повітря 16–20°С. У той же час пшениця озима спроможна витримувати і вищі температури (35–40°С), особливо за умов достатньої вологості ґрунту. На сьогодні на сучасний агрофітоценоз відчутно впливає потепління клімату, яке не варто недооцінювати і залишати поза увагою. Враховуючи те, що ці зміни набувають усе більш сталого характеру, необхідно забезпечити відповідне реагування на них, яке повинне, зокрема, спрямовуватися на удосконалення технологій вирощування пшениці озимої. Науковці рекомендують відновити інтегрований захист або ознаки інтегрованості наявних систем захисту від шкідливих організмів.
Незважаючи на генетичний потенціал, сучасним сортам пшениці для формування високих урожаїв необхідно створити належні умови для росту і розвитку. Для досягнення цієї мети і реалізації цінних якостей сортів потрібно застосовувати комплекс заходів, здатних оптимізувати умови вирощування пшениці на всіх етапах органогенезу.
Оптимальний вміст мінеральних речовин у рослинах на різних етапах органогенезу, відсоток на абсолютно суху речовину
Вона належить до культур, які є найбільш вимогливими до родючості ґрунту і позитивно реагує на внесення мінеральних добрив. Останні сприяють збереженню і покращенню родючості землі, підвищують урожай зерна і його якість.
Позитивний вплив добрив на врожайність пшениці пояснюється тим, що в ґрунті поживні речовини містяться у важкорозчинній формі і через недостатню фізіологічну активність кореневої системи не доступні рослинам. При цьому вони є одним із найефективніших та швидкочинних факторів підвищення урожайності та поліпшення якості зерна. На сприятливому удобреному фоні у неї формуються добре розвинена коренева система, оптимальна листкова поверхня, підвищується морозо- та зимостійкість, знижується транспірація. Зокрема, пшениця озима з-поміж зернових є найвибагливішою культурою до забезпечення мінеральними речовинами. За вегетацію вона проходить 12 етапів органогенезу, і на кожному з них культура потребує відповідного мінерального підживлення. Тому недооцінювати роль добрив непрофесійно.
Особливе значення для росту і розвитку пшениці мають азотні добрива. За умов достатньої кількості азоту рослини добре кущаться, утворюють щільний колос із високою масою 1000 зерен. Водночас, як нестача азотних добрив, так їх надлишок негативно впливають на розвиток рослин і врожайність. Особливо шкідливе надмірне внесення азотних добрив, яке сприятиме переростанню рослин культури восени. Такі посіви втрачатимуть морозо- і зимостійкість, а також у них зменшуватиметься продуктивність фотосинтезу через надмірне загущення посіву і взаємозатінення рослин, у результаті якого ці рослини сильніше уражуватимуться збудниками хвороб.
Азотні добрива вносять декілька разів, орієнтуючись на фазу й етапи органогенезу культури. На початку трубкування (ІV етап органогенезу) дають 50% повної норми азоту (20–30 кг). Такий захід доцільно здійснювати і у посівах, які перший раз по мерзлоталому ґрунту не підживлювалися. Підживлення пшениці у цей період розвитку рослин покращує озернення колоса, підвищує урожай і якість зерна, не збільшуючи виходу соломи. Вносять аміачну селітру поверхневим способом по технологічних коліях.
Чергове підживлення виконують під час колосіння-цвітіння (VІІІ–ІX етапи органогенезу), вносячи азот у дозі 30–40 кг/га (20% від норми). Ефективність цього підживлення краще проявляється у зоні достатнього зволоження та в роки з вологою погодою.
На бідних ґрунтах та післястерньових попередників рекомендується вносити азот в амонійній формі (NН4), який менше вимивається. У зоні Степу для покращення якості зерна під час його формування і наливу проводять позакореневе підживлення водним розчином карбаміду, що підвищує вміст білка у зерні на 0,5–1,5%, сирої клейковини — на 1,5–3%. Ефективне також у цей період обприскування посівів рідкими комплексними добривами.
Пшениця позитивно реагує і на мікроелементи, які оптимізують обмін речовин у рослинах, підвищують урожай та покращують якість зерна. На дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах вона вимоглива до мікродобрив, які містять бор; на чорноземних і каштанових — марганець і цинк.
Підживлення посівів залежить від результатів аналізів ґрунтової і рослинної діагностики. Діагностика грунту здійснюється з метою визначення вмісту в кореневмісному шарі глибиною до 1 м доступного рослинам мінерального азоту. За результатами аналізів встановлюють запаси його в кореневмісному шарі ґрунту і визначають потребу для пшениці. Якщо відповідно до них у передпосівний період в орному шарі ґрунту міститься менше 30 кг/га мінерального азоту, то його вносять під основний обробіток ґрунту або передпосівну культивацію орієнтовно 20% від розрахункової дози азоту (20–30 кг/га).
Рослинну (листкову) діагностику, з метою визначення вмісту мінеральних речовин, рекомендовано здійснювати під час фаз кущення, виходу в трубку і колосіння. Підживлення азотом, фосфором і калієм залежить від кількості цих речовин. Якщо виявлено вищий від оптимального вміст NPK, то пшеницю не підживлюють.
Діагностика тканин (пластинки стебел вище другого міжвузля товщиною 1,5–2 мм) виконується задля визначення майбутньої якості зерна пшениці і визначення необхідності позакореневого азотного підживлення. Аналізують у кінці фази виходу у трубку. Залежно від оцінки підживлюють азотом. За оцінки 3,5–4,5 бали здійснюють два підживлення: перше — під час колосіння з дозою 30 кг/га, друге — під час цвітіння, застосовуючи дозу азоту 60 кг/га. За оцінки 4,5–5,5 балів рекомендоване одне підживлення під час фази колосіння-цвітіння із внесенням 30 кг/га азоту. За оцінки 5,5–6 балів проводити позакореневе підживлення недоцільно, тому що і без нього можна одержати сильне зерно.
Ігор СТОРЧОУС, канд. с.-г. наук
