Традиційні концепції мінерального живлення посівів так чи інакше доводиться переглядати, адже кліматичні реалії двадцятого століття й нинішня ситуація з опадами — це дві дуже великі різниці. Успішність сучасного агронома, який вирощує хліб у степовій зоні, нині визначається насамперед умінням якомога ефективніше використовувати запаси вологи в ґрунті. Від цього безпосередньо залежить утілення завдання керування мінеральним живленням рослин. І, зокрема, раціонального фосфорного живлення посівів озимих культур.
Слід урахувати і те, що з кожним роком фосфорні добрива будуть дорожчати. Це пояснюється тим, що світові джерела сировини для виробництва фосфорних добрив поступово вичерпуються. Тобто вже сьогодні потрібно знаходити оптимальні рішення, які дозволять утримати рентабельність рослинництва з погляду забезпечення рослин фосфором.
Більшість сільськогосподарських культур основну і найнеобхіднішу частину фосфору споживає на старті розвитку. Він їм украй потрібен для інтенсивного якісного розвитку кореневої системи, що, своєю чергою, підвищує стійкість рослин за подальшого розвитку. Тобто доки в ґрунті є якась волога, рослини повинні «схопити» стільки фосфору, скільки зможуть, щоб встигнути розвинути глибоку розгалужену кореневу систему. Тоді вони зможуть більш-менш нормально пережити спекотне літо і супутню посуху.
Кожен агроном прагне з’ясувати, як добре розчиняються ті чи інші гранульовані добрива в ґрунті. І незрідка знаходить їх у первісному вигляді там, де їх поклали в землі. Це стосується насамперед комплексних, відомих ще з радянських часів добрив, проте доводилося заходити в такому вигляді й сучасніші та дорожчі продукти…
Тому сьогодні не можна розраховувати внесення мінеральних добрив тільки за таблицями винесення елементів живлення й унесеним у ґрунт добрив. Це безпосередньо стосується мінерального живлення озимих зернових і, зокрема, такого тонкого моменту, як унесення фосфорних добрив.
Фосфорне живлення озимих культур взагалі є доволі непростим питанням з огляду на специфіку засвоєння фосфору рослинами з ґрунту, а також перманентного дефіциту вологи. Якщо пізні приморозки навесні — це швидше виняток із правил, то восени малосприятлива температура для засвоєння рослинами фосфору може випасти вже наприкінці вересня. Як ми всі знаємо, цей елемент за температури ґрунту нижчої за +10…+11 °С практично перестає бути доступним для кореневої системи посівів.
Поряд із тим озимі культури дуже сильно потребують фосфору в стартовий період свого розвитку, бо цей елемент безпосередньо впливає на ріст коренів. Якщо озимій пшениці бракуватиме фосфору, то не буде й мови про нормальну перезимівлю рослин і нормальне відновлення вегетації навесні, не кажучи вже про стійкість до посушливих умов.
Ступінь засвоюваності цього майже нерухомого в ґрунті елемента в перший рік унесення в складі традиційних добрив становить фактично 9–15%. Тобто реально у звичайних умовах спрацює тільки 1 із 10 внесених грамів фосфору. Усе решта просто зв’яжуться в ґрунтовому розчині, або засвоять бур’яни, що, своєю чергою, спричинить додаткові проблеми й витрати.
Відповідно, якщо ми прагнемо забезпечити нормальне фосфорне живлення озимих культур, то повинні вже на старті внести справді ефективні й швидкодоступні для рослин мінеральні добрива. Це доволі непросто зробити, бо потрібно враховувати певні характеристики кожного виду добрив.
Непоганим варіантом для швидкого забезпечення сходів пшениці фосфором є таке легкорозчинне добриво, як амофос. Він доволі швидко починає віддавати діючу речовину протягом обмеженого періоду часу. Скажімо, для кукурудзи чи соняшнику навесні це не дуже добре, бо під них краще вносити фосфорні добрива, що віддають діючу речовину поступово. А от пшениця, у якої може бути тільки місяць-півтора на ефективне засвоєння цього елемента живлення з ґрунту, це чудово підійде. Єдине, що норма внесення амофосу має бути обмеженою, тому що ним озиму пшеницю все одно на весь цикл вегетації не нагодуємо.
Суперфосфат чи нітроамофоску краще вносити під передпосівний обробіток, якщо такий провадиться під сівбу озимих речовин. Вони будуть доволі довго «освоюватися» в ґрунті, і фосфор із їх складу може бути доступним уже навесні.
Не менш ефективним може бути стартове внесення рідких добрив, у складі яких елементи живлення в розчиненому стані. Це повинні бути якісні суміші, склад яких варіюється залежно від культури. Так, на пшениці це саме може бути фосфор із помірною кількістю азоту, сірки та деяких мікроелементів. Це дозволить одночасно забезпечити потужний старт рослин і гарантувати доступність ключових елементів живлення. До конкретних переваг саме рідких стартових добрив належить їх набагато швидша і повна засвоюваність навіть за гострого дефіциту вологи в ґрунті.
Не меншу вагу для посівів має правильне весняне підживлення фосфорними добривами. Річ у тім, що після перезимівлі рослинам потрібен не лише доступний азот, а й фосфор, знову ж таки, передусім для того, щоб коренева система пішла в ріст і змогла розвинутися до настання спеки.
Іноді доводиться бачити практику, за якої фосфорні добрива просто розкидають по поверхні ґрунту, на кшталт аміачної селітри чи сульфату амонію. Це неприпустимо, бо фосфор — це надзвичайно малорухомий макроелемент. Навіть у ґрунті, він може пересуватися буквально на пару міліметрів протягом тривалого часу. На поверхні ж із нього взагалі немає жодної користі.
Тому єдиний виправданий спосіб підживлення озимих культур фосфоровмісними добривами — загортати його в ґрунт тим чи іншим способом, наприклад, сівалками за методом Бузницького. У такому разі із цього справді буде користь.
Не зайвим буде й позакореневе внесення фосфору наприкінці березня — початку квітня, якщо рослини активно кущаться. У такому разі доволі ефективним може бути позакореневе підживлення пшениці робочим розчином, до якого входять 2–3 кілограми монокалій фосфату. Це забезпечить початкову потребу рослин у фосфорі в той час, коли ґрунт ще не прогрівся до нормальної температури.
Листкові внесення за умов холодної весни будуть особливо доречними, тобто за тривалої прохолодної погоди, що гальмує споживання фосфору і калію кореневою системою рослин. В такому разі доцільним є застосування фосфоровмісних добрив, у складі яких містяться поліфосфати, що можуть рухатися всередині рослини і, хоча б частково компенсувати гострий дефіцит цього елемента живлення. Не зайвим буде додаткове листкове внесення калію, а також окремих ключових елементів залежно від культури: цинку, бору й ін.
Поряд із цим не варто обмежуватися тільки точковими мінімальними внесення добрив, зокрема фосфорним, адже рано чи пізно це призведе до збіднення ґрунтів. Справді, на багатьох полях теоретично цілком вистачає того самого фосфору або калію, проте вони в основному в недоступних або малодоступних формах. Добути їх можна, тільки змінивши такі чинники, як рівень кислотності ґрунту й активізація життєдіяльності ґрунтових організмів.
З тим важливим елементом технології вирощування як озимої пшениці, так й інших сільгоспкультур має бути регулярне здійснення аналізів мінерального складу ґрунту.
Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
