Кукурудза (Zea mays L.) — рід рослин родини Тонконогових (Poaceae). Одна з найдавніших культур, що походять із Центральної й Південної Америки.
За врожайністю зерна вона перевищує всі зернові культури. Зерно використовують на продовольчі цілі (20%), технічні (15–20%) і фуражні (60–65%). За вмістом кормових одиниць зерно кукурудзи переважає овес, жито, ячмінь: в 1 кг його міститься 1,34 кормової одиниці, 78 г перетравного протеїну. В зерні — 65–70% вуглеводів, 9–12 — білка, 4–8 — рослинної олії (у зародку до 40%) і близько 2% клітковини, є вітаміни А, А1, В2, В6, Е, С, незамінні амінокислоти, мінеральні солі й мікроелементи.
Кукурудза входить до трійки найважливіших зернових культур, що переважно задовольняють потреби світової спільноти в зерні. Щорічне виробництво зерна пшениці, кукурудзи й рису сягає 2–2,3 млрд тонн, третина якого — зерно кукурудзи.
Щодо кукурудзи, порівняно «молодої» для населення нашої країни культури, то ставлення до неї зазнавало як злетів інтересу, так і його зниження. На початку ХХ ст. (1913) площа під посівами кукурудзи становила всього 853 тис. гектарів, у 1955-му вона вже сягала 3534 тис., а в 1999 році знову зменшилась до 801,4 тис. гектарів.
У ХХІ сторіччі площі під посівами кукурудзи почали поступово збільшуватись: у 2000 році — до 1300 тис. гектарів, у 2020-му — до 4500 тис.
Передбачається врожайність зерна довести до 7,0–10 т/га. За умови освоєння сучасних технологій вирощування кукурудзи на зерно, відповідного захисту посівів культури від шкідливих організмів (шкідників, збудників хвороб і бур’янів). Адже серед сучасних гібридів кукурудзи, занесених до «Каталогу сортів рослин, придатних до поширення в Україні», переважають гібриди з потенційною продуктивністю 7–12 т/га зерна, а фактична середня врожайність за останніх п’ять років становила 3,7–5,02 т/га. Тобто потенційна продуктивність гібридів реалізується всього на 40–45 %. І це з тим, що окремі господарства стабільно отримують 10 т/га і більше зерна кукурудзи.
Серед низки чинників, що перешкоджають реалізації потенційної продуктивності сучасних гібридів у межах 80–85%, на частку шкідливих організмів припадає 33–35%, або втрати в середньому сягають близько 3 т/га зерна. Отже, лише за зменшення потенційних втрат урожаю від шкідливих організмів на 75–80 % можна додатково отримати з площі 4,5 млн га 10 млн тонн зерна кукурудзи.
Таким чином, Україна має низку істотних резервів у збільшенні виробництва зерна культури до 35 млн тонн і більше як за розширення посівних площ до 5,0 млн гектарів, упровадження високопродуктивних гібридів із потенційною продуктивністю 10–12 т/га, так і поліпшення технології вирощування на всій площі посіву та зменшення втрат урожаїв від шкідливих організмів на 80–85%, порівнюючи з нинішніми.
Для цього насамперед слід посилити захист від ґрунтових шкідників і шкідників сходів, щоб польова схожість була не меншою за 90%, що дасть змогу отримати запрограмовану густоту рослин. Наступним важливим етапом є захист від шкідників вегетативних і генеративних органів.
На території України кукурудзу пошкоджують близько 190 видів комах у різні періоди вегетації рослин. Залежно від чисельності фітофагів, умов вегетаційного періоду вони можуть призвести до втрат урожаю від 5–15 до 50% і більше. До найпоширеніших і найнебезпечніших належать 25 видів. Переважно це багатоїдні види, які за характером пошкодження рослин умовно можна поділити на 5 груп.
• Ґрунтові шкідники висіяного насіння та сходів.
• Ґрунтові шкідники підземної частини стебел і коріння вегетуючих рослин.
• Наземні шкідники сходів.
• Наземні шкідники листя, стебел і генеративних органів вегетуючих рослин.
• Сисні шкідники вегетуючих рослин.
Для з’ясування значення та рівня шкідливості окремих груп і комплексів шкідників у табл. 1 наведено ЕПШ, потенційний рівень шкідливості основних фітофагів кукурудзи на ранніх етапах органогенезу.
Таблиця 1. Шкідливість основних фітофагів кукурудзи на ранніх етапах органогенезу
Дані табл. 1 переконують, що шкідники сходів (ґрунтові й наземні) можуть зменшувати густоту стояння рослин на 4–10% і більше, ґрунтові шкідники вегетуючих рослин — на 15–30%. Ці показники визначено для років підвищеної чисельності чи масового розмноження того чи іншого виду з груп фітофагів. Тобто за підвищеної чисельності одного-двох видів, коли інші перебувають у депресивному стані.
За сучасних умов господарювання майже постійно утримується високий рівень чисельності ґрунтових шкідників, до яких додається чисельність одного чи двох видів фітофагів з інших груп.
На початковому етапі вегетації пошкодженість рослин ґрунтовими шкідниками (дротяники, несправжніми дротяники) становить від 24 до 8%. Жуками південного сірого довгоносика в зоні його поширення пошкоджувалось сходів 28–8%, піщаним мідяком — 40–3%. Причому останніми роками помітний спад пошкоджуваності сходів як ґрунтовими, так і надземними шкідниками у 1,3–1,5 раза і більше, що зумовлено застосуванням інсектицидних протруйників насіння в суміші з фунгіцидами та стимуляторами росту рослин.
З метою реалій сьогодення є необхідність зупинитися на біолого-екологічних особливостях основних шкідників кукурудзи.
Південний сірий (кукурудзяний) довгоносик (Tanymecus dilaticollis Gyll)
Поширений у південно-західних областях України (Івано-Франківській, Чернівецькій, Вінницькій, Одеській, Миколаївській). Жуки багатоїдні, пошкоджують кукурудзу, сорго, соняшник, цукрові буряки, овочеві й баштанні культури, злакові колосові культури. Живиться на бур’янах. Віддає перевагу кукурудзі, соняшнику, трохи менше — сорго.
Жуки на кукурудзі об’їдають листки до головної жилки та пошкоджують стебло. Розвиток фітофага тісно пов’язаний із рослинами кукурудзи, трохи менше — сорго і соняшнику.
Імаго завдовжки 6,5–8 мм, бурий, вкритий коричнево-сірими лусочками, схожий із сірим довгоносиком, проте трохи меншого розміру. На відміну від сірого довгоносика (T. paliatus F.), має добре розвинені крила і літає, цикл розвитку цього фітофага завершується впродовж одного вегетаційного періоду.
Після перезимівлі, рано навесні, жуки виходять на поверхню ґрунту й інтенсивно заселяють озимі злакові культури, де живляться до появи сходів кукурудзи. З появою її сходів зосереджуються на посівах культури, часто цілком знищують їх. Самиці відкладають яйця з кінця квітня — в травні у ґрунт на глибину 1,5–2 см купками по 3–7 шт. поблизу кормових рослин. Плодючість самиць — 100–350 яєць. Залежно від температури ембріональний розвиток триває 25–9 діб (СЕТ — 120-129 °С), личинка заглиблюється в ґрунт, відшукуючи корені кормових рослин, і живиться ними на глибині 10–60 см, іноді — до 100 см. Через 60–75 днів вона заляльковується. Жуки нового покоління з’являються в другій половині серпня — середині вересня й лишаються в ґрунті на зимівлю.
Заходи обмеження чисельності: токсикація сходів за протруювання насіння системними інсектицидами. За чисельності 4–5 екз./м² доцільне додаткове обприскування посіві у період сходів дозволеними для захисту посівів кукурудзи інсектицидами.
Кукурудзяний гнойовик (Pentodon idiota Hrbst.)
Поширений у Лісостепу і Степу. Більшої шкоди завдає в Дніпропетровській і Запорізькій областях. Шкодить жук, вигризаючи біля кореневої шийки глибоку ямку. Після цього рослина в’яне, а згодом гине. Шкодять жуки переважно в червні-липні.
Жук завдовжки 15,8–25,3 мм, чорний або темно-буро-червоний, продовгуватий, опуклий.
Перезимувавши в ґрунті, жуки виходять на поверхню навесні й живуть до середини літа. Вони активні впродовж доби, проте найбільше — в теплі сонячні дні. Багатоїдні. Під час живлення живуть на поверхні ґрунту чи зариваються в поверхневий шар біля основи стебла кукурудзи, вигризають біля кореневої шийки чи у верхній частині коренів ямки різної величини, а тонкі стебла перегризають. Яйця відкладають у червні в ґрунт купками по 3–4 шт. Розвиток личинок триває 3 роки.
Заходи обмеження чисельності: культивація парових полів і міжрядь просапних культур у першій половині червня для знищення кладок яєць і в липні — лялечок.
ШКІДНИКИ, ЩО НАЙБІЛЬШЕ ДОШКУЛЯЮТЬ ГОСПОДАРСТВАМ ПОЛІССЯ, В ЛІСОСТЕПУ І НА ПІВНОЧІ СТЕПУ
Кравчик-головач (Lethrus apterus Laxm)
Поширений у північній частині Полісся, в Лісостепу і на півночі Степу.
Жук — 15–24,5 мм, чорний, інколи із синюватим чи мідним поблиском. Поселяється на узбіччі доріг, полів, в ярах, балках та інших місцях, що не обробляються. Жуки риють нірки, де переховуються вночі. За заготівлі живильного середовища для личинок жуки перегризають стебла сходів кукурудзи, а пізніше — пошкоджують листя. На заготовленому в спеціальній камері (в нірці) кормі розвивається личинка протягом трьох тижнів, що згодом перетворюється на лялечку та жука.
Заходи обмеження чисельності: обробка насіння системними інсектицидами. За підвищеної чисельності — обприскування місць резервацій і крайових смуг посівів інсектицидами.
Шведські мухи: вівсяна (Oscinella frit L.) та ячмінна (Oscinella pusilla Meid)
Досить поширені й небезпечні шкідники кукурудзи. Найбільшої шкоди завдають у Лісостепу та Поліссі, а в Степу — у вологі роки. Вівсяна шведська муха біль вимоглива до вологи, інтенсивніше розмножується на Поліссі та в Західному Лісостепу, ячмінна — повсюдно. Пошкоджують пшеницю, жито, ячмінь, овес, кукурудзу, дикорослі злакові трави. На кукурудзі особливо небезпечні пошкодження в ранній період точки росту головного стебла, що спричиняє загибель центрального листка, пригнічення росту й розвитку рослин на 2–3 тижні, призводить до посиленого утворення пасинків; рослина може загинути цілком у період сходів. Існує тісна кореляційна залежність між пошкодження шведськими мухами рослини й ураженням пухирчастою сажкою.
Муха (вівсяна) завдовжки 1,5–2 мм, чорна, основа черевця знизу жовта, ноги чорні, з жовтими лапками, ячмінна — завдовжки 1,5–2мм, чорна, проте дзижчальця стерніти черевця, гомілки передніх і середніх ніг жовті, на задніх гомілках вузька затемнена перев’язь. Яйця розміром 0,7 × 0,16 мм, біле або кремове, видовжено-циліндричне. Доросла личинка білувато-жовта, циліндрична, загострена спереду й заокруглена ззаду.
Мають схожий життєвий цикл. Зимують личинки в пупаріях усередині пошкоджених стебел сходів озимих, падалиці та диких злаків. Навесні заляльковуються й наприкінці квітня — на початку травня розпочинається виліт мух. Імаго живиться нектаром квітів, солодкими виділеннями злакових рослин. Через 10–35 днів за температури понад +16 °С самиці відкладають яйця. На сходах кукурудзи самиці відкладають яйця — у фазу 2–3-х листків — за листкову піхву. Личинка після виплодження проникає в середину стебла і живиться ніжними тканинами. Розвиток личинки триває 22–46 днів. За вегетаційний період в умовах України може розвиватись на різних злаках чотири — п’ять поколінь.
Заходи обмеження чисельності: система агротехнічних заходів, що обмежують чисельність фітофага та підвищують толерантність рослин: осіння зяблева оранка полів після злакових культур, оптимальні строки сівби, удобрення з дотриманням співвідношення елементів живлення, підживлення кукурудзи азотними добривами в ранній період вегетації, що сприяє «самоочищенню» рослин від личинок шведських мух, досходове та післясходове боронування. Використання насіння сортів і гібридів кукурудзи, стійких проти шведських мух.
Ефективним заходом є передпосівна обробка насіння на насіннєвих заводах інсектицидними протруйниками на основі імідаклоприду, тіаметоксаму, фіпронілу і біфетрину.
Сергій РЕТЬМАН, д-р с.-г. наук
Федір МЕЛЬНИЧУК, канд. с.-г. наук
Михайло РЕТЬМАН, канд. с.-г. наук
Інститут захисту рослин НААН України
