Смугаста хлібна блішка (Phyllotreta vittula Redt.) (Coleoptera: Chrysomeidae)
В Україні поширена повсюдно. Жуки, що перезимували, найбільше шкодять посівам зернових колосових культур: пшениці, житу, ячменю, тритикале; ярих — ячменю, пшениці, проса, кукурудзи, злакових культурних трав, рідше пошкоджує буряки, капустяні.
Жуки, що перезимували, інколи пошкоджують сходи ранніх посівів кукурудзи, вишкрібаючи на листках невеликі ямки. Пошкоджені рослини відстають у рості. Найчастіше посівам кукурудзи завдають шкоди жуки нового покоління, які з’являються в липні та зосереджуються на посівах, оскільки більшість злаків на цей час втрачають придатність.
Жуки завдовжки 1,5–2 мм, тіло чорне, голова і передньоспинка із зеленуватим полиском. Посередині кожного надкрила — жовта поздовжня смуга. Перші чотири членики вусиків і основа гомілки жовті.
Яйце овальне, блідо-жовте, завдовжки 0,5 мм. Личинка завдовжки 3,5 мм, біла, в рідких волосках, останній сегмент хітинізований і має на кінці загнутий догори темний міцний гачок.
Зимують жуки на узбіччях доріг, перелогах, ярах, узліссях, у поверхневому шарі ґрунту, під рослинними рештками. З’являються на посівах озимих злакових культур і багаторічних трав наприкінці квітня. З появою сходів ярих злаків перелітають на них. Жуки, що перезимували, шкодять до середини червня, після чого їх чисельність різко зменшується. Найінтенсивніше живляться за температури повітря +17…+20 °С. У травні-червні самиці відкладають яйця в ґрунт на глибину 1-3 см, де личинки розвиваються на дрібних корінцях злаків. У першій половині липня з’являються жуки нового покоління, що переважно зосереджуються на посівах кукурудзи.
Заходи обмеження чисельності: сівба насінням, обробленим системними інсектицидами на основі імідаклоприду, тіаметоксаму, фіпронілу. За масової появи жуків нового покоління, що збігається з виплодження гусениці кукурудзяного стеблового метелика, посіви обприскують препаратами, призначеними проти цього шкідника.
Совки (Leoidoptera: Noctuidae)
Совки — комахи, що шкодять кукурудзі на ранніх стадіях розвитку (до викидання волотей) — це переважно група підгризаючих видів (озима, оклична, короцвіта, дика та ін.), а також листогризучих (гамма, кукурудзяна листова, капустяна та ін.). Досить поширеними та небезпечними є види, що пошкоджують генеративні органи рослин і недостигле зерно кукурудзи (бавовникова, листкова кукурудзяна, карадрина, люцернова й ін.).
Метелики з розмахом крил 23–43 мм. У підгризаючих совок темні передні крила майже трикутної форми з типовим рисунком, що складається з п’яти різнохвилястих ліній: головної — біля основи, передньої, середньої поперечної й крайової, біля зовнішнього краю крила, що часто утворює літру W; а також трьох плям: округлої, ниркоподібної та клиноподібної, розміщених між передньою й задньою поперечними лініями. Задні крила переважно білуваті чи сіруваті, затемнені по зовнішньому краю й заокруглені. Сидячи, метелики складають крила дахоподібно.
Яйця кулястої чи напівкулястої форми з мікропіле на верхівці, оточеним рядом ямок, що утворюють мікропілярну розетку.
Морфологічно гусениці підгризаючих совок відрізняються від листогризучих тим, що прилобні шви в них безпосередньо в тім’ячковий виріз, а у листогризучих — два прилобних шви зливаються й переходять в тім’ячковий.
Гусениці сірувато-бурі, зелені, з довгуватими смугами, часто зі складним рисунком. Тіло сегментоване, складається з трьох грудних і 10 черевцевих сегментів. Окрім трьох пар грудних ніг дорослі гусениці мають 3–4 пари червцевих або несправжніх ніг.
Лялечки переважно жовтувато-бурі, коричневі чи чорні. За статевими отворами можна відрізнити самицю від самця. У самиць два отвори (горбочки) на VIII та Х сегменті, у самця — один на ІХ сегменті.
Біологічні особливості. Совки — переважно мезофіли, що пристосувалися до кліматичних умов в усіх зонах України. Проте підгризаюча група найчастіше розмножується масово в Лісостеповій зоні. Так, совка іпсилон більше пристосована до кліматичних умов Лісостепу і Степу, болотна — до Західного Лісостепу і Полісся. З листогризучих видів бавовникова совка найкраще пристосована до Південного Лісостепу та Степу, а лучна — до умов Степу.
Незважаючи на те, що совки — широкі поліфаги, трофічно їхній розвиток пов’язаний із певними групами бур’янів, і за відкладання яєць вони віддають перевагу тим чи іншим бур’янам. Залежно від трофічної пристосованості розвиваються в одному-трьох поколіннях. Зимують у стадії гусениць у яйцевій оболонці чи яйці, гусениці, лялечки або навіть імаго (совка-гамма, лучна).
Основні стадії зимівлі совок: видів, що зимують у стадії гусениць старших віків (L5–L6) чи лялечок — ті, де відбувався розвиток гусениць останнього покоління. Види, що зимують у стадії гусениці у яйцевій оболонці (яра, болотна, лучна, дика, південна) віддають перевагу для відкладання яєць злаковим бур’янам і культурним злаковим травам. Гусениці молодших віків цих видів совок (L1–L2) живляться навесні цими самими травами, а з L3 переходять на культурні рослини. Гусениці пшеничної земляної совки в Степу і на півдні Лісостепу після закінчення живлення діапазують у ґрунті, а в північній частині Лісостепу та на Поліссі метелики з’являються із середини червня — початку липня. Метелики совок: гамми, карадрини, іпсилон, дикої південної та деяких інших видів мігрують на значні відстані в пошуках оптимальних умов розвитку.
Ось чому масова поява того чи іншого виду совок на посівах кукурудзи є завжди «несподіваною», що не дає можливості вчасно застосовувати раціональні заходи з обмеження їх чисельності.
Метелики тих видів, що зимують у стадії лялечки (бавовникова, капустяна, карадрина, городня, гамма), з’являються у травні; гусениць старших віків — у червні, гусениць в яйцевій оболонці — у серпні.
Розвиваються в одному поколінні: дика, болотяна, іпсилон; у двох — озима, оклична, капустяна; у трьох — бавовникова, гамма, С-чорне.
Оптимальними умовами для розвитку цих комах є середньодобова температура повітря +18…+24 °С та відносна вологість повітря 70–100% і ГТК — 0,9–1,3. Обмежують розвиток і розмноження совок, окрім бавовникової та карадрини, надмірно високі денні температури (понад +27…+28 °С) та низька відносна вологість повітря (30–40%), брак нектару і крапельної вологи на рослинах у період статевого дозрівання. За сприятливих метеорологічних умов самиці здатні відкладати від 400 до 2700 яєць.
Заходи обмеження чисельності: Розмноження совок істотно стримують агротехнічні заходи, а саме: вчасний і якісний обробіток ґрунту й догляд за посівами, систематичне знищення бур’янів, з якими трофічно пов’язані більшість видів совок. Оскільки за невчасного й неякісного виконання операцій з основного обробітку зростає забур’яненість полів, не розвивається трофічний ланцюг більшості видів, забезпечуються умови для «непомітного» розмноження видів, що згодом мігрують на посіви кукурудзи. Надзвичайно важливим є моніторинг динаміки льоту метеликів і відкладання ними яєць за допомогою феромонних пасток чи коритець зі спіненою мелясою й обліки щільності яєць, що дає змогу визначити ступінь небезпеки від гусениць, вчасно та правильно застосувати совкову форму трихограми, біопрепарати чи хімічні інсектициди. Інсектициди (біологічні та хімічні) найдоцільніше застосовувати проти гусениць молодших віків (L1–L2), що живляться відкрито, досить чутливі до інсектицидів і ще не встигли спричинити відчутні пошкодження.
Ковалики (Coleoptera: Elateridae)
Найбільшої шкоди кукурудзі й іншим польовим культурам завдають личинки таких видів: ковалик посівний (Agriotes sputator), ковалик смугастий (A.lineatus), ковалик темний (A.obscurus), ковалик західний (A.ustulatus), ковалик широкий (Selatosomus latus), ковалик блискучий (S.aeneus). Жуки мають видовжене тіло (7–14 мм), зверху від світло- до темно-коричневого і чорного кольору, здатні підстрибувати, видаючи звук. Личинки (дротяники) мають вузьке червоподібне тонке, циліндричне жорстке тіло від жовтого до червоно-бурого кольору з трьома парами однаково розвинутих ніг. Цикл розвитку коваликів 3–5 років. Личинки виїдають зародок й ендосперм посіяного насіння, пізніше пошкоджують сходи рослин. Зимують личинки різного віку в ґрунті на глибині від 25–30 до 70–90 см. ЕПШ — 3–5 екз./м².
Ковалик посівний (Agriotes sputator)
Ковалик посівний (Agriotes sputator L) — жук розміром 6–8,5 мм, темно-бурий, іноді світло-бурий, із сірим запушенням. Передньоспинка витягнута, темніша від надкрил, довжина її дещо перевищує ширину, кінці передньоспинки, вусики й ноги буро-жовті; передньогруди знизу мають вузький виріст, який входить у заглиблення на середньогрудях. Такий пристрій дає змогу перекинутому на спину ковалику, вигнувши тіло, підстрибувати вгору і ставати на ноги з характерним звуком. Яйце розміром 0,5 мм, широкоовальне, біле, гладеньке. Личинка останнього віку розміром 18,5 мм, має забарвлення від жовтого до темно-жовтого кольору. Упродовж життя линяє 8 разів. Зимують жуки в ґрунті в лялечкових колисочках, на глибині 100 см, личинки різних віків — на глибині 50–80 см. У Лісостеповій зоні України жуки з’являються на поверхні ґрунту в першій половині травня й трапляються до середини червня. Масовий літ і відкладання яєць — зазвичай наприкінці травня. Живляться пилком квітів, рідше листям злакових. Самка відкладає яйця в ґрунт поблизу коренів злакових рослин; максимальна плодючість сягає 100–120 яєць. Личинки, що відроджуються наприкінці травня — на початку червня, живляться корінцями злаків, пошкоджують насіння, вузол кущіння, підземні стебла і бульби. Повний розвиток завершується за чотири роки. Завершивши розвиток, личинка заляльковується в липні-серпні. Жуки формуються в лялечкових колисочках наприкінці серпня. Посівний ковалик — наймасовіший шкідник на орних угіддях.
Заходи обмеження чисельності. Важливе значення для зниження чисельності дротяників мають дотримання сівозміни, міжрядний обробіток. Контроль злакових бур’янів особливо пирію. Найкращими попередниками є озима пшениця й цукрові буряки. Ефективним заходом є обробка насіння інсектицидами.
Чорниші (Coleoptera: Tenebrionidae)
Найпоширенішими є види: мідляк кукурудзяний (Pedinus femoralis), мідляк широкогрудий (Blaps lethifers), мідляк чорний (Oodescelis polita). Жуки достатньо великі — від 7–10 мм завдовжки (кукурудзяний) до 17–27 мм (широкогрудий), з овальним чорним тілом. Забарвлення личинок (несправжні дротяники) від жовтого до темно-жовтого й сіро-жовтого кольору, тіло пласкувате циліндричної форми. Личинка відрізняється від справжніх дротяників опуклою головою та розвиненішою парою передніх ніг. Цикл розвитку кукурудзяного і чорного мідяка — 1 рік, широкогрудого — 2–3 роки. Шкодять личинки, виїдаючи порожнини у висіяному й набубнявілому насінні, пошкоджуючи підземну частину стебел, паростки та коріння. Зимують жуки в ґрунті в лялечкових колисочках, а також личинки на глибині 15–30 см. ЕПШ — 3–5 екз./м².
Заходи обмеження чисельності. Для обмеження розмноження й шкідливості достатньо дотримуватися сівозміни та вологоощадної системи обробітку ґрунту. У роки масового розмноження слід обробити насіння кукурудзи перед сівбою одним із дозволених для протруювання інсектицидів.
Мідяк піщаний (Opatrum sabulosum L.)
В Україні поширений повсюдно. Найчисленніший і шкідливий у Кіровоградській, Одеській, Миколаївській, Херсонській, Дніпропетровській в Запорізькій областях. Жуки багатоїдні, пошкоджують навесні сходи багатьох культур, проте найбільшої шкоди завдають сходам кукурудзи, соняшнику, буряків, овочевих і баштанних культур.
Жук завдовжки 7–10 мм, овальний, слабко випуклий, чорний або сіро-коричневий від налипання ґрунту. Надкрила з неправильними поздовжніми рядами помітних горбиків, крил немає. Личинка завдовжки 18 мм, схожа до дротяника.
Жуки живуть 2–3 роки. Зимують серед рослинних решток і в поверхневому шарі ґрунту. З’являються на поверхні ґрунту наприкінці березня — на початку квітня й інтенсивно живляться. Відкладають яйця наприкінці квітня — на початку травня в ґрунт на глибину 2–4 см купками по 5–20 шт. Плодючість самиць — до 100 яєць. Розвиток личинок триває 35–40 діб, живляться вони переважно рослинними рештками, що гниють. Жуки нового покоління з’являються на поверхні ґрунту в липні-серпні, а ті, що сформувалися у вересні-жовтні, лишаються в ґрунті.
Заходи обмеження чисельності. Знижує пошкодженість сходів обробка насіння інсектицидними протруйниками на основі тіаметоксаму чи фіпронілу. За чисельності більше як три жуки/м² сходи доцільно обприскувати інсектицидами.
Таким чином, знання особливостей біології шкідливої ентомофауни дасть можливість вчасно та якісно керувати щільністю популяції фітофагів у посівах кукурудзи.
Сергій РЕТЬМАН, д-р с.-г. наук
ТОВ «Зелений Дім 2025»
Федір МЕЛЬНИЧУК, канд. с.-г. наук
Михайло РЕТЬМАН, канд. с.-г. наук
Інститут водних проблем і меліорації НААН
