«Чимало аграріїв в Україні розуміють, що одним соняшником бізнес не збудуєш. Потрібно покращувати структуру ґрунту полів, насичувати його поживними речовинами й органікою. А соя дозволяє це зробити без великих витрат. Наступного року загалом у країні очікується суттєве збільшення посівних площ під культурою. Вона посяде провідне місце у багатьох сівозмінах вітчизняних фермерів. На мою думку, чим далі, тим більше ця тенденція розвиватиметься. Одним із чинників, що сприятиме цьому, є висока вартість азотних добрив. У нашому господарстві азотні добрива замінила соя. За подібною технологією — майбутнє», — уважає Ігор Брагінець, керівник ПСП «Альфа-Агро» (смт Чаплинка, Херсонська обл.).
• Пане Ігорю, Ви понад 20 років вирощуєте сою. Чим, на Ваш погляд, цікава ця сільгоспкультура?
— Так, я почав господарювати ще в той період розвитку держави, коли не було жорсткої конкуренції за землю. Нині маю 1750 га полів в обробітку, з них — 1450 га на зрошенні. Сою вирощуємо щороку приблизно на 850 га. До сівозміни входять також кукурудза, пшениця, озимий і ярий ячмінь і льон олійний.
У 2001 році почали аграрну діяльність, спільну з одним із колишніх колгоспів, і тоді почали вирощувати сою. Зрозуміли, що подібна спільна діяльність — шлях у нікуди. Спочатку отримали великі збитки — близько 53 тис. доларів США з невеликої площі у 250 га через розкрадання матеріально-технічних ресурсів «партнерами». Розбіглися й більше з ними не спілкувалися. У 2002–2003 роках уже з іншими партнерами-аграріями вирощували культуру, бо тоді вся земля ще була в них. В агрономічному сенсі сезон 2002–2003 був дуже складним. Спочатку посіви вимерзли, потім решта врожаю вимокла. Далі була сильна посуха, і на більшості наших площ не було запланованого врожаю. З кількох тисяч гектарів землі зібрали всього близько 30 т зерна!
Після цього багато вітчизняних господарств збанкрутіли. Фермери почали забирати свої майнові паї. Зрошувальна система розбивалася, а дощувальні машини здавали на метал. Десятки тисяч гектарів у кожному районі гуляли, тобто заростали бур’янами й не оброблялися. Тяжкі часи були. Тоді наше господарство звернулося до людей і запропонувало взяти їх землі в обробіток. У той період власники паїв у нашій місцевості почали змагатися між собою, щоб здати в оренду нам паї.
У 2004 році ми почали самі господарювати. Купили власну сільськогосподарську техніку, найняли спеціалістів на роботу і висіяли культуру.
• Які висновки зроблено за роки вирощування сої?
— У Херсонській області опадів частіше немає, ніж вони є! Тому щорічно витрачаємо значні обсяги коштів на полив посів. Нині зрошення посівів — це передбачено високі врожаї зерна, але і гарантовано високі витрати. Завдяки зрошенню можемо планувати стабільність отримання врожайності і прибутку також. Протягом майже всіх років вирощування соя була для нашого господарства прибутковою. Тільки у 2019-му мали збитки. Тоді на прибуток/збиток вплинули так звані «олійні правки» українських законодавців. Після протестів аграріїв соняшник взагалі забрали з того переліку, по ріпаку відтермінували їх введення на 3–4 роки, а по сої відразу з 2018 року ввели в дію. Через падіння цін на культуру нам не вдалося реалізувати власні проєкти щодо розбудови інфраструктури господарства. Поки що не закінчили розпочате будівництво складу для збереження зерна. Тільки нинішнього року вийшли на докризові показники прибутковості.
• Цьогоріч через низькі температури терміни весняної посівної змістилися. Вдалося зібрати запланований урожай?
— Завершуємо обробку зерна й очікуємо, що матимемо середній урожай за всіма показниками. Якщо за п’ятибальною системою, то на 4+. Тому що сої потрібні не лише опади, а ще й сонячне тепло. Цього року його бракувало. Уперше за багато років змістилися терміни сівби насіння на три тижні. Зазвичай у господарстві закінчуємо посівну до 1 травня, а у 2021 році змогли тільки 21 травня. Заважали працювати дощі й ущільнення ґрунту на полях. Потім були помірні погодні умови, які змінилися в середині червня затяжними опадами. Через таку погоду були втрати по сої.
Треба зробити певні висновки в недоліках нашої технології. Думали, що знаємо, як вирощувати сою. Але нинішній рік підтвердив приказку «вік живи — вік вчися». Розраховуємо отримати в заліку по 41–42 ц/га. Це приблизно середня наша врожайність за кілька останніх років.
Загалом локальні проблеми з вирощуванням культури в господарстві виникають, але системних не буває, бо діємо на випередження. Зокрема, зрошення — наше страхування. Прямі витрати на цей агротехнологічний захід торік становили близько 20% собівартості на один гектар. Є ще й непрямі витрати на зарплату, на дощувальну техніку тощо. Якщо все порахувати, то десь близько 30% собівартості — зрошення в структурі одного гектара. Поливаємо посіви, щоб мати запланований урожай зерна.
• Що далі: продаватимете зерно чи притримаєте його до нового врожаю? Як зважатимете на цінову ситуацію?
— Поки що утримуємося від продажів сої. Треба подивитися, що відбуватиметься із соняшникової олією, яка є номером один на світовому ринку. Соєва олія підтягується за нею. Не ГМО-соя коштує 20 тис. грн/т, а генномодифікована — понад 18 тис. грн/т. Маржинальність становить 80–100 доларів США на тонні. На динаміку ціноутворення впливають кілька чинників. Переробники сої почали працювати, а зерно культури не продається. Аграрії притримують її, так само як соняшник та інші культури. Трейдери заохочують їх до продажу зростанням цін. Другий чинник — затримки зі збиранням урожаю. Тому ціни на сою будуть не просто високими, а дуже високими. Крім того, у світі починається нова фінансова криза, спричинена інфляцією долара США і євро. Тепер кошти, що друкувалися для боротьби з ковідом-2019, глобально йдуть на сировинні ринки, зокрема на аграрний.
• Кому в основному продаватимете сою: внутрішнім переробникам чи експортерам?
— У більшості випадків продаємо зерно вітчизняним переробникам. Вони пропонують ціну кращу, ніж експортери. Виходимо, як правило, на ринок з пропозиціями про продаж сої у лютому. Весь обсяг зерна відразу ж не реалізуємо, а виставляємо на торги невеликі партії. Переробники на цей період уже використали запаси сої, що були придбані дешево на момент збирання врожаю. Також на ціни впливає загальна світова ситуація. Нині вона сприятлива для аграріїв, тому очікуємо подальше зростання цін на сировину.
• Отож соя — рентабельна культура і не складна в технології вирощування. Будете й надалі її висівати на полях?
— У сівозміні нашого господарства 50% — соя. Так буде і надалі. Зміни клімату, і від цього нікуди не подітися. Збільшення кількості сонця дозволяє розширювати кількість землі під посівами сої у всіх регіонах. Вона вирощується майже без застосування азотних добрив, які дорожчають. На сьогодні карбамід коштує 26 тис. грн/т, селітра — під 20 тис. грн/т. Влітку, ще три місяці тому, селітру можна було купити за 10 тис. грн/т, карбамід — за 13 тис. грн/т. Збільшення фактично вдвічі вартості міндобрив стимулюватиме зменшення кількість їх використання у господарствах. Керівники прибиратимуть із сівозміни інші сільгоспкультури, навіть кукурудзу, а додаватимуть сою. Її можна вирощувати без азотних добрив, а інші рослини — ні. Соя на 75–80% забезпечує сама себе азотом. А залишок — 20–25%, що їй бракує, візьме з ґрунту. Там завжди є азот із попередніх років вирощування культури.
У нашому господарстві використовуємо сівозміну, яка допускає до трьох років вирощування на одному полі (соя по сої). Після третього року сіємо іншу культуру. В перший рік соя дає не 100% потенціалу. На другий рік — розкриється повністю. Третій рік — 95% потенціалу. А на четвертий — буде негативний результат. Тут якраз така ситуація, коли сою потрібно вирощувати за технологією.
Коментар
Володимир ПУГАЧОВ, менеджер з якості Асоціації «Дунайська Соя»
— Розвиток тваринництва у світі протягом кількох останніх років призвів до значного збільшення вирощування сої, адже соєвий шрот — найважливіший елемент у годівлі тварин. Протягом 2020–2021 рр. світові ціни на сою зросли приблизно у два рази й досягли рівня 650 доларів США за тонну, що є рекордним показником за останні кілька років. Таке різке зростання цін на сировину призвело до уразливості європейських агропродовольчих ланцюгів доданої вартості, особливо у тваринництві. Адже країни ЄС є імпортерами сої та соєвого шроту: у 2019 році сюди було імпортовано 15 млн тонн соєвих бобів і 19 млн тонн соєвого шроту. На цьому тлі у Європі відбувається локалізація виробництва сої. Так, у 2021 році площа під цією культурою у ЄС зросла до 4 млн гектарів з 2,2 млн у 2020 році. Це надає можливості в середньостроковій перспективі збільшити виробництво сої у Європі на 66%. Україна є провідним виробником сої у Європі — у 2020 році цю культуру вирощували в нашій країні на загальній площі близько 1,3 млн гектарів. Україна повністю забезпечена соєю власного виробництва, а сама галузь є експортно орієнтованою. Однак за розвитку виробництва сої слід ураховувати питання сталості виробництва, бо соя є критичною культурою щодо впливу на навколишнє середовище, наприклад у контексті застосування пестицидів чи землекористування.
Тетяна КОВАЛЬЧУК, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
