Цінність плодів груші
Плоди груші відрізняються високими смаковими та дієтичними якостями. Особливо цінуються плоди десертних сортів із маслянистою соковитою консистенцією м’якуша з тонким неповторним ароматом, привабливим, благородним виглядом.
Вони містять 6–16% цукрів (в основному фруктоза та глюкоза), 0,12–0,46% органічних кислот, 0,18–0,74% пектинових речовин, 11–65 мг дубильних речовин, 30–49 мг Р-активних речовин (арбутин і хлорогенова кислота), 5–12 мг вітаміну С на 100 г сирої маси, а також вітаміни А, В, Р, РР, багато макро- та мікроелементів, серед яких у наш час особливо цінний йод (до 20 мг на 100 г сирої маси). Наявність сортів різного дозрівання (від надранніх до пізньозимових) дозволяє споживати свіжі плоди протягом 8–10 місяців, а за холодильного зберігання та регульованого газового середовища — і цілий рік. Плоди груші з успіхом спрямовують також на різні види техпереробки: варення, компоти, маринування, повидло, цукати, грушевий мед (бекмес), сік, виноматеріали, а з окремих сортів-полудичок виходять чудові сухофрукти.
Значне відставання за площами й обсягами виробництва плодів груші, як порівняти з яблунею, пояснюється істотно меншою зимостійкістю її десертних, особливо цінних сортів, ніжністю та примхливістю до умов знімання, транспортування та зберігання плодів.
Технологія вирощування груші багато в чому збігається з такою у яблуні. Відрізняється вона таким:
• саджанці висаджують у садок тільки навесні, зберігаючи їх у приміщенні із закритою, злегка зволоженою кореневою системою за температури 0…+5 °С;
• частина сортів формує вузьку пірамідальну крону, її розширити можна відгинанням або переведенням бічних гілок на зовнішню бруньку або пагін;
• культурні сорти груші вирощують на сіянцях груші та вегетативно розмножуваних формах айви звичайної, але частина сортів груші несумісні з останньою, і в такому разі повинна використовуватися проміжна вставка із сортів груші, сумісних з айвою; значний інтерес становлять добірні форми айви черняхівської селекції ІС УААН — 2–10, 4–6, 4–12 як більш морозостійкі;
• у більш північних областях України для вирощування десертних сортів груші краще використовувати скелетоутворювачі із сіянців дикої груші або Л (місцеві зимостійкі сорти Лимонка, В Іллінка, Глива, Глеки й ін.);
• плоди груші потрібно збирати делікатно, без натисків, акуратно укладаючи пошарово в невелику тару, бо вони можуть пошкоджуватися жорсткими плодоніжками й псуватися у сховищі, заражаючи гниллю сусідні здорові;
• у сховищах із регульованим температурним режимом плоди півтора-два тижні слід витримувати за температури +6…+8 °С для завершення переходу частини крохмалю в цукри, а потім поступово опустити температуру до +1…+2 °С, не допускаючи мінімальних мінусових температур;
• для підготовки плодів пізньозимових і зимових сортів до реалізації або споживання, за холодильного зберігання, необхідну партію плодів потрібно на тиждень-півтора перемістити в температурний режим +16…+18 °С для дозарювання;
• у сховищах із режимом охолодження слід підтримувати підвищений режим вологості, тому що плоди частини найцінніших сортів схильні до в’янення.
У період інтенсифікації садівництва сорту як основному засобу виробництва належить найважливіша роль. Аналіз закордонного та вітчизняного досвіду показує, що впровадження у виробництво нових сортів, високоадаптованих до умов вирощування, є одним із вирішальних чинників одержання високих урожаїв за мінімальних трудових і матеріальних затратах. Відомо, що в загальному підвищенні врожайності сільськогосподарських культур, зокрема і груші, на частину сорту припадає від 25 до 50%.
На сьогодні у світовому сортименті налічується понад 10 тис. сортів груші, які є продуктом багатовікової селекції. Однак, незважаючи на таку розмаїтість, основу промислового сортименту становлять тільки деякі з них. Це пов’язано з тим, що кожен сорт має свою певну зону поширення, де він найбільше може проявити властивий йому біологічний потенціал.
Сорти груш, адаптовані до кліматичних умов України
Не можна не зазначити значні успіхи українських селекціонерів, які створили в різних регіонах країни відмінні сорти груші, цілком конкурентоздатні з найкращими зразками світової селекції. Особливо пріоритетними є розроблення зі створення сортів, здатних в умовах вельми помірного тепла західного Лісостепу та українського Полісся формувати високотоварні маслянисті плоди високих смакових переваг, які практично не уражує парша.
Нові сорти груші української селекції дуже скороплідні, добре пристосовані до інтенсивних формувань.
ПАНЯНКА
Осінній сорт груші селекції Інституту садівництва НААН. Одержаний від схрещування сортів Бере Боськ × Олів’є де Серр. Автори: В. П. Копань, К. Н. Копань, Ю. Б. Ходаківська. Відрізняється скороплідністю, щедрою, регулярною врожайністю, високою толерантністю до парші, компактністю крони, зручною для інтенсивних технологій обробки.
Панянка
Плоди дуже великі, середньою масою 300–350 г, окремі — до 550 г, бергамото- або кубареподібні. М’якуш кремовий або білий, дуже соковитий, напівмаслянистий або маслянистий, відмінного кислувато-солодкого смаку, з легким мигдалевим ароматом (смак 4,25–4,5 бала). У плодах міститься: сухих речовин — 13,08–13,46%, цукрів — 9,76–11,24%, органічних кислот — 0,18–0,24%, пектинів — 1,22–1,64%, вітаміну С — 1,68…2,54 мг / 100 г сирої маси.
Знімальна зрілість плодів настає в першій половині жовтня, практично збігається зі споживчою. Період споживання — від знімання до середини — кінця листопада. Основне призначення — споживання свіжими.
КИТАЙСЬКИЙ ЛІХТАРИК
Сорт отримано шляхом гібридизації сортів Киргизька зимова × Кримська медова в ІС НААН. Форма крони: не загущена, розлога. Початок плодоношення: на насіннєвій підщепі на 4-й рік садіння в сад, на айві — на 3-й. Сорти-запилювачі: Улюблениця Клаппа, Малівчанка, Кучерянка, Конференція. Підщепи: насіннєвий і айвовий.
Характеризується високою товарністю й транспортабельністю плодів, привабливий зовнішній вигляд, стійкість до грибних хвороб, бактеріозів.
Китайський ліхтарик
Плоди вище від середньої маси — 180–230 г, деканкоподібної форми, шкірочка дуже щільна, гладенька, блискуча, у достиглих плодів солом’яно-жовта з яскравим темно-червоним рум’янцем на більшій частині сонячної поверхні плоду. Знімальна стиглість плодів на Київщині настає наприкінці вересня, споживча — в листопаді-грудні. Плоди дуже добре витримують транспортування, в холодильнику їх збереженість подовжується без погіршення смакових якостей. М’якуш плоду соковитий, солодкий, не маслянистий з легким ароматом. Дегустаційна оцінка — 7,3–7,5 бала.
ВЕРЕСНЕВЕ ДЕВО
Осінній сорт, одержано внаслідок виділення клону сорту Дево.
Автори: М. В. Матвієнко, П. В. Кондратенко.
Дерево середньоросле з вузькою пірамідальною кроною, що не схильна до загущення.
На насіннєвій підщепі в плодоношення вступає на 4-й рік. Високостійкий до парші та інших грибних хвороб, зимостійкий, урожайний (7-річні дерева формують 35 т/га).
Плоди великі (210–260 г) подовженої грушоподібної форми. Основне забарвлення — зелене, у достиглих — жовте, з яскравим темно-червоним рум’янцем на більшій частині поверхні.
М’якуш ніжний, соковитий, напівмаслянистий, без грануляцій, солодкого смаку (7,5–8,0 балів).
Хімічний склад м’якіша, %: сухі розчинні речовини — 12,8, цукри — 11,4, кислоти — 0,1, пектини — 1,0, а також 2,0 мг вітаміну С / 100 г сирої маси.
Знімальна стиглість настає в середині вересня, споживча — після 2–3 тижнів зберігання.
Зони поширення: Лісостеп, Полісся.
ВИЖНИЦЯ
Осінній сорт, отримано від схрещування сортів Бере Гарді × Жозефіна Мехельнська.
Автори: В. П. Копань, К. М. Копань.
Дерево швидкоросле, утворює обернену пірамідальну крону. Характерним для сорту є дуже розвинені підбрунькові подушечки, що створює деякі незручності в окуліруванні, тому цю операцію краще проводити бруньками з недозрілих пагонів. Родить переважно на кільчатках, списиках, плодових сумках.
Вижниця
На насіннєвій підщепі в плодоношення вступає з 4–5-річного віку. Практично не уражується грибними хворобами, середня стійкість до бактеріальних хвороб, зимостійкість достатня для умов Лісостепу та Полісся України, урожайність до 30 т/га за садіння (3,5–4) × (1,5–2) м.
Плоди великі (270–300 г), одномірні, правильної грушоподібної форми. Основне забарвлення зелене, іноді з легким рум’янцем.
М’якуш ніжний, кремовий, дуже соковитий, маслянистий, без грануляцій, із сильним мигдальним ароматом гармонійного кислувато-солодкого смаку (8,2–8,7 бала).
Хімічний склад м’якуша, %: сухі розчинні речовини — 13,8, цукри — 10,4, кислоти — 0,1, пектини — 1,0, а також 2,5 мг вітаміну С / 100 г сирої маси.
Знімальна стиглість настає на початку жовтня, споживча — в листопаді.
Зони поширення: Лісостеп, Полісся.
СТРИЙСЬКА
Пізньозимовий сорт, отриманий від схрещування сортів Бере Гарді × Парижанка.
Автори: В. П. Копань, К. М. Копань.
Дерево швидкоросле, утворює високу широкопірамідальну крону. Родить переважно на коротких плодушках і шпорцях, інтенсивно закладаючи плодові бруньки на однорічних приростах.
На насіннєвій підщепі у плодоношення вступає з 4–5-річного віку, стійкий до грибних і бактеріальних хвороб, зимостійкий, урожайність — до 36,7 т/га.
Плоди (270–300 г) одномірні, подовженої грушоподібної форми. Основне забарвлення — сірувато-зелене, іноді з легким рожевим рум’янцем, у період дозрівання зеленувато-жовте.
М’якуш кремовий, соковитий, з легким мигдальним ароматом, дуже солодкого смаку (8,0–8,2 бала).
Хімічний склад м’якуша, %: сухі розчинні речовини — 14,0, цукри — 11,4, кислоти — 0,15, пектини — 1,0, а також 2,7 мг вітаміну С на 100 г сирої маси.
Знімальна стиглість настає у жовтні, споживча — січні-березні.
Зони поширення: Лісостеп, Полісся.
Юлія ХОДАКІВСЬКА, канд. с.-г. наук, завідувачка лабораторії селекції та технології
вирощування плодових культур Інституту садівництва НААН
Зінаїда ІСКРЕНКО, провідний агроном Інституту садівництва НААН
