Ураховуючи комплекс позитивних ознак, посівні площі та валові збори сочевиці у світі постійно зростають (таблиця). За площею посіву та урожайністю сочевиця посідає серед зернобобових культур 5-те місце. Але за динамікою нарощування виробництва насіння у ХХІ сторіччі вона вийшла на третє місце після вігни та нуту, а за розширенням посівних площ її випередив лише нут. Важливо зазначити помітне збільшення середньої врожайності насіння з 8,7 ц/га у 2000 році й до 10,4–11,7 ц/га у 2014–2018 роках. А в окремих країнах спостерігали справжній сочевичний бум. Наприклад, у Канаді у 2000 році нею засіяли 688 тис. гектарів, у 2018 році вже 1,5, а у 2020 році — 1,7 млн гектарів, тобто площа збільшилась майже у 2,5 раза. У США посіви за цей період розширилися з 86 до 208–290 тис. гектарів, тобто зросли у 3,4 раза.
Таблиця. Основні виробники насіння сочевиці у світі
Примітка: І — площа посіву, тис. га; ІІ — урожайність, ц/га
Для України дуже цінним є досвід Канади, де сочевицю почали вирощувати в кінці минулого сторіччя в степовій зоні (провінції Саскачеван і Альберта). У 1975 році нею вперше засіяли всього 400 га, а потім площі почали стрімко зростати, і ця країна за короткий період стала головним виробником і експортером сочевиці у світі. Рівень урожайності в останні роки тут становить 14–16 ц/га. В останні десятиліття структура аграрного ринку тут сильно змінилась. Починаючи з перших років ХХІ сторіччя, на нього почала поступати значна кількість канадської сочевиці. Такий прорив було зумовлено тим, що в кінці минулого сторіччя сільське господарство цієї країни виявилось у кризовому стані внаслідок перевиробництва зерна пшениці. Була розроблена нова аграрна програма, основу якої становила диверсифікація виробництва сільськогосподарської продукції. Серед альтернативних культур, які були запропоновані для вирощування, сочевиця виявилась найкращою. Більше як 90% її посівів розташовано в провінції Саскачеван, де середня кількість опадів в межах 350–400 мм.
У 2016 році з провінції Саскачеван експорт сочевиці перевищив 2 млрд доларів, з яких 1,4 млрд — за червону і 600 млн — за зелену. У 40–50-х роках ХІХ сторіччя сочевицю інтенсивно культивували на території сучасної Росії (Центрально-Чорноземна зона, Поволжя, Північний Кавказ) та України (Київська, Чернігівська, Полтавська, Волинська області).
Проведені нами виробничі досліди у 12 господарствах Одеської, Миколаївської, Кіровоградської та Дніпропетровської областей у 2017 році показали значну її цінність для аграрного сектору України. Нагромаджений досвід стане основою для суттєвого збільшення посівів цієї цінної культури. Одержані нами результати свідчать, що її врожайність у степовій зоні України — на рівні канадської, турецької та австралійської. У більшості господарств, де її культивували, одержали по 15–20 ц/га. В останні роки площі посіву сочевиці в нашій країні перевищують 20 тис. гектарів, хоча в наступні роки вони суттєво зростуть.
Сорти сочевиці
Сучасні сорти сочевиці за розміром насіння можна поділити на два підвиди: макросперма і мікросперма. Перший із них характеризується округлим жовтого або зеленого кольору насінням, діаметр якого становить 6–9 мм. Залежно від сорту та умов зовнішнього середовища рівень забарвлення може змінюватись від світлого до темнішого. Форма насіння, як правило, плоска або лінзоподібна. Маса 1000 насінин сягає 55–80 г. Крім підвищеної крупності насіння рослини виділяються вищим стеблом (50–70 см). Цей підвид поширеніший у країнах Західної Європи.
Рослини підвиду мікросперма заввишки не більше за 50 см, боби та насіння дрібні, дозрівають раніше проти великонасінних. Колір насіння досить різний — від світло-зеленого до коричневого, навіть повністю чорного. Форма насіння округла або випукла, маса 1000 насінин — 20–30 г, діаметр насінини — до 2,5 мм. Розповсюджена в основному в країнах Сходу.
У різних країнах вирощують неоднакові класи сочевиці. Наприклад, у Сирії та Туреччині збирають приблизно 80–85% червоної і 15–20% зеленої. Іран і Марокко вирощують близько 95% великої зеленої, а Єгипет висіває тільки червону сочевицю. Таку структуру можливо пояснити тими традиціями харчування, які склалися впродовж тривалого часу. Крім того, Туреччина, Сирія, Єгипет експортують сочевицю у різні країни.
В окрему групу залічують французьку сочевицю, насіння якої має зелене забарвлення з темними крапками. Сім’ядолі мають жовтий колір. В Іспанії досить популярна коричнева сочевиця, сім’ядолі якої є жовтими. У Канаді створено дрібнонасінні сорти з чорною шкіркою, насіння яких зовні на вигляд як осетрова ікра.
Найкращі генотипи
У своїх дослідженнях протягом 2017–2020 рр. виявили суттєву генетичну мінливість за тривалістю вегетаційного періоду й окремих його фаз, елементами продуктивності, стійкістю проти вилягання та збудників хвороб. Було проведено детальний опис морфологічних ознак, починаючи від сходів і до повного дозрівання, форми, розміру, забарвлення насіння, характеру насіннєвої шкірки, кольору рубчика. Всі ці показники мають суттєве значення для загального оцінювання сортозразка на придатність для використання одержаного насіння на харчові цілі. Протягом цих років був значний дефіцит опадів, тому склалися добрі умови для об’єктивного оцінювання посухостійкості. Найпродуктивніші форми виділено серед генотипів, які походять з України, Канади, Сирії.
У результаті проведених досліджень виділено найкращі генотипи сочевиці різного походження, які складають основу селекційної програми цієї культури. Крім того, деякі найкращі сорти української, канадської, турецької, індійської селекції розмножуються з метою використання насіння для одержання товарної продукції. Виявлені джерела окремих господарськоцінних ознак запропоновано для використання їх як батьківських форм у процесі синтетичної селекції.
У державному реєстрі України тривалий час був лише один сорт — Лінза. Це свідчення недостатнього рівня селекційної роботи з цією культурою. Сорт виведено на Красноградській дослідній станції Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України. Рекомендований для вирощування у степовій і лісостеповій зонах країни. Середньостиглий сорт, тривалість вегетаційного періоду 75–80 діб. Рослини прямі, добре кущаться, заввишки 50–55 см. Насіння плоске, світло-зелене, монотонне. Вміст білка в насінні — до 27%. Маса 1000 насінин — 60–70 г. Харчові якості відмінні. Боби плоскі, ромбічної форми, завдовжки 17–18 мм і завширшки 9–10 мм. У бобі міститься одна або дві насінини. Середня врожайність — 17,5 ц/га. У 2018–2019 роках до реєстру було занесено ще низку сортів, однак у виробництві вони практично відсутні.
Зернобобові культури в наші дні відіграють важливу роль у світовому аграрному секторі. Більшість із них належить до жаро- та посухостійких, вони не вибагливі до якості ґрунтів, а, навпаки, є їх поліпшувачами. Без них неможливо сформувати якісні сівозміни та налагодити виробництво органічної продукції. У зв’язку з цим їх площі будуть постійно зростати, особливо в тих країнах, що піклуються про збереження якості ґрунтів для майбутніх поколінь.
В’ячеслав СІЧКАР, д-р біол. наук, професор
Селекційно-генетичний інститут — Національний
центр насіннєзнавства та сортовивчення
