Традиційним є виробництво та використання гречки як круп’яної й медоносної культури, а солома гречки служить для отримання біологічного бактеріального добрива, і на перспективу найближчого майбутнього вона може бути використана для синтезу харчового барвника.
Гречка поступається за врожайністю таким культурам як, ячмінь, пшениця озима тощо через свої біологічні особливості. Високі температури й суха погода в період цвітіння — одна з причин нестійких урожаїв гречки. Тривалі дощі й сильні вітри також негативно впливають на її врожайність. Проте генетичний потенціал культури досить високий.
Основними технологічними операціями для реалізації потенціалу продуктивності сортів гречки в умовах Північного Степу України є строки й способи сівби, зокрема внесення необхідних норм добрив, застосування регуляторів росту і біопрепаратів.
Для одержання високих урожаїв гречку треба розміщати на родючих, чистих від бур’янів площах. Найкращими попередниками є просапні (картопля, буряки, кукурудза), які удобрювали. Хорошими попередниками також є зернобобові культури, пшениця озима.
Удобрення
В останні роки аграрії часто застосовують біопрепарати для передпосівної обробки насіння. Комплексна ефективність використання біопрепаратів і добрив залежить від біологічних особливостей сорту в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. Значну роль у регулюванні елементів живлення рослин відіграють мінеральні добрива.
Мінеральні добрива треба вносити в нормах, розрахованих відповідно до ґрунтової діагностики. Фосфорно-калійні добрива слід уносити восени, азотні — під першу або другу весняну культивацію. Не слід вносити під гречку хлоровмісні калійні добрива, особливо весною. За результатами польових досліджень установлено, що найкращими біотехнологічними заходами у вирощуванні гречки є комплексне використання біопрепарату й органо-мінеральної системи удобрення (N20P20K20 + побічна продукція попередньої культури), що сприяє отриманню вищої врожайності, і є економічно вигідним агрозаходом навіть за високих цін на мінеральні добрива.
Обробіток ґрунту
Основний обробіток ґрунту — дискування стерні попередника у два сліди на глибину 10–12 см, оранка на зяб — на глибину 20–22 см. Рано навесні потрібно закрити вологу зубовими боронами у два сліди. Потім проводять дві культивації (на 10–12 та 8–10 см) з розривом у часі, які потрібні для проростання бур’янів.
В умовах Північного Степу України, які характеризуються недостатнім і нестійким зволоженням, строком сівби можна створювати кращі умови для формування максимальної продуктивності гречки. Правильний підхід до оптимальних строків сівби є важливим, оскільки зміна клімату дає можливість висівати гречку як в ультраранні строки без загрози збігу сходів рослин із періодом весняних приморозків, й уникаючи впливу високих температур у критичні фази розвитку культури. Вищу врожайність формують посіви гречки, сівбу яких проводили з ІІ декади квітня до ІІ декади травня. Результати наукових досліджень доводять можливість вирощувати гречку не лише за весняних строків сівби, і як проміжну культуру в пожнивних посівах, що забезпечує отримання двох урожаїв у рік з одиниці площі.
Найкращий спосіб сівби — широкорядний. За широкорядного способу сівби, порівнюючи зі звичайним рядковим, формується потужніша вегетативна маса рослин гречки, розвивається майже у два рази більше додаткових гілок і суцвіть. У зв’язку з цим за широкорядного способу сівби площа живлення кожної рослини більша, ніж на загущених. За широкорядного способу в рослин гречки краще розвивається коренева система, корені здатні використовувати вологу на глибині 60–80 см, а приріст урожайності, порівнюючи із суцільною сівбою, становить від 0,16 до 0,22 т/га.
Орієнтовні норми висіву за звичайного рядкового способу сівби для зони Степу — 2,5–3,5 млн схожих насінин на 1 га, за широкорядного — відповідно 2,2–2,5 млн/га.
Після сівби поле прикочують кільчасто-шпоровими котками. На суцільних посівах за 3–4 дні до появи сходів посіви боронують середніми боронами. На широкорядних посівах для боротьби з бур’янами проводять міжрядні культивації.
Фаза росту
Гречка — перехреснозапильна рослина, запилюється переважно бджолами. Для цього вивозять пасіки з розрахунку 2–3 бджолородини на 1 га. Відстань бджоловідвідування не має перевищувати 500 м.
У вирощуванні гречки потрібно у фазу бутонізації застосовувати регулятори росту, якими оброблять посіви культури. Додавання регуляторів росту рослин до технології вирощування гречки є одним із найдоступніших і найдешевших агрозаходів підвищення врожайності. Біостимулятори не замінюють дію мінеральних добрив, але, їх застосування може забезпечити підвищення врожайності культури на 20–30 %.
Збирають гречку найчастіше роздільним способом. Десикація та пряме комбайнування має багато негативних наслідків як до схожості зібраного насіння, так і до якості вирощеної продукції, яку використовують на харчування. Вибрати оптимальний строк збирання важко, бо період плодоутворення й достигання розтягнутий у часі. Гречку скошують у валки, коли достигне 75–80% плодів. Найкраще скошувати в ранкові години. Через 4–6 днів, коли вологість стебел і листків зменшиться до 30–35 %, а плодів — до 16–18% валки обмолочують, а зібраний урожай досушують до стандартної вологості.
Юрій МАЩЕНКО, канд. с.-г. наук, завідувач
науково-технологічного відділу збереження
родючості ґрунтів ІСГС НААН, експерт-дорадник
з питань рослинництва
Олег ГАЙДЕНКО, канд. техн. наук, старш.
наук. співроб., учений секретар, завідувач
науково-технологічного відділу маркетингу
та наукового забезпечення трансферу інновацій
ІСГС НААН, дорадник з питань механізації
сільського господарства та економіки
сільськогосподарського виробництва
