Захист ріпаку від бур’янів

Бур’янова шкода
На засмічених полях знижується польова схожість культури і значною мірою затримується її ріст і розвиток. При високій засміченості орного шару ґрунту втрати урожаю досить істотні.

Завдаючи пряму шкоду посівам, бур’яни протягом вегетації є кормовою базою у ланці трофічних зв’язків ряду шкідників (хрестоцвітих блішок, ріпакового квіткоїду, ріпакового прихованохоботника, капустяної мухи, озимої совки та ін.). Вони сприяють поширенню хвороб, погіршують якість продукції, ускладнюють збирання урожаю і його переробку.

У порівнянні з іншими культурами рослини ріпаку, особливо озимого, мають значно велику конкурентну активність проти бур’янів. При дотриманні технології вирощування, передусім системи обробітку ґрунту, термінів сівби, густоти стояння рослин, систем удобрення і захисту рослин, ріпак формує велику наземну масу, його рослини здатні самостійно ефективно пригнічувати бур’яни, особливо в другій половині вегетації.

Потенціал продуктивності сортів ріпаку найповніше реалізується на землях, чистих від бур’янів. Цьому сприяє правильне розміщення культури в сівозміні (кращі попередники – озимі зернові, злаково-бобові суміші на зелений корм, зернобобові, кукурудза і картопля; гірші – соняшник, конюшина, цукрові буряки, просо). Насінники озимого ріпаку краще розміщувати після таких попередників, як багаторічні й однорічні бобові трави, а товарні посіви – після зернових культур. На тому самому полі ріпак рекомендується висівати не раніше як через 4-5 років. Ярий ріпак висівають у полі, призначеному під ярі зернові культури. Найвищі врожаї він дає після картоплі, кукурудзи, буряків, озимої і ярої пшениці, ячменю, зернобобових культур і багаторічних трав. Часто ріпаком замінюють озимий, коли той гине внаслідок несприятливих умов перезимівлі.

Важливу роль відіграє ріпак у сівозмінах польових культур як попередник. Встановлено, що при використанні озимого і ярого ріпаку, суріпиці та інших капустяних рослин як проміжних сидератів забур’яненість наступних культур знижується на 40-50%. Крім того, в сівозмінах, насичених зерновими культурами, ураженість рослин кореневими гнилями зменшується на 15-25%. Висока біологічна здатність озимого ріпаку конкурувати з бур’янами, а також додаткові агротехнічні й хімічні заходи регулювання їх чисельності зменшують забур’яненість посівів озимої пшениці.

Від комплексу бур’янів, що пригнічують посіви озимого ріпаку у ранні фази вегетації, зниження урожаю насіння сягає 20-25%, а при сильному забур’яненні і більше. За повідомленнями вітчизняних дослідників конкурентний взаємовплив і шкідливість бур’янів у посівах озимого ріпаку відмічається протягом усього осіннього періоду розвитку культури.

Агротехнічні заходи контролю бур’янів
У сівозмінах різних грунтово-кліматичних зон під озимий ріпак застосовують диференційований обробіток ґрунту. Правильно поєднують глибокий, звичайний і поверхневий обробітки з використанням полицевих, плоскорізних, дискових, голчастих, комбінованих та інших ґрунтообробних знарядь. Але зважаючи на значне забур’янення полів, поки що основним є плужний обробіток ґрунту, як під озиму пшеницю.

Одна з головних умов одержання високих урожаїв при інтенсивній технології вирощування ріпаку полягає у ретельному передпосівному обробітку ґрунту. З цією метою пропонуються парові культиватори та комбіновані агрегати типу "Комбінатор", "Компактор","Європак", які забезпечують дрібногрудкувату структуру ґрунту та сприятливі умови для сівби і росту ріпаку. Одразу після збирання попередника поле під озимий ріпак дискують. Оранку після зернових колосових, ранньої картоплі та гороху здійснюють на глибину 20-25 см, після багаторічних трав — на 25-30 см через 12–14 днів після дискування. При появі сходів бур’янів перед сівбою озимого ріпаку їх знищують за допомогою передпосівної культивації.

Під ярий ріпак система обробітку ґрунту залежить від попередника. Так, після зернових і кормових культур обробіток грунту також починають із 2-3 лущення дисковими і лемішними лущильниками на глибину 6-8 і 8-10 см, а після просапних — із культивації та боронування важкими боронами. У першому випадку кращі результати дає напівпаровий обробіток (рання оранка, подальші культивації — мірою появи сходів бур’янів). Під зяб орють у кінці вересня-початку жовтня на глибину 20-22 см, а на важких грунтах - на 25-27 см. Весною застосовують систему мінімального обробітку грунту. На вирівняних полях обмежуються однією передпосівною культивацією на глибину 4-5 см.

Ріпак, як правило, сіють зернотрав’яними сівалками з міжряддям 15 см. На забур’янених полях його доцільно висівати овочевими сівалками з міжряддям 45 см і наступним обробітком. Норма висіву насіння у першому випадку становить 7-8 кг/га, у другому - 3-5 кг/га.

На посівах озимого ріпаку восени після появи сходів бур’янів та навесні після просихання грунту проводять 1-2 культивації міжрядь. Для знищення багаторічних бур’янів, особливо осотів, застосовують лемішні лущильники.

Також читайте: Найнебезпечніші шкідники ріпаку ярого

При безплужному передпосівному обробітку грунту засміченість однодольними бур’янами збільшується, тому необхідність у застосуванні хімічного захисту зростає. На малозабур’янених площах, на яких немає кореневищних і коренепаросткових бур’янів, можливий перехід на мінімалізацію обробітку, що дасть змогу значною мірою зекономити витрати пального. Рекомендується проводити дискування у два сліди, внесення добрив, культивацію або обробіток комбінованим агрегатом.

Незважаючи на високу конкурентну здатність по відношенню до бур’янів внаслідок випереджаючого росту навесні, ріпак може сильно забур’янюватись. Найбільш шкідливі бур’яни у посівах культури: однорічні ярі – редька дика (Raphanus raphanistrum L.), гірчиця польова (Sinapis arvensis L.), лобода біла (Chenopodium album L.), жабрій звичайний (Galeopsis tetrahit L.), гірчак березкоподібний (Polygonum convolvulus L.), гірчак шорсткий (Polygonum scabrum Moench), щириця біла (Amaranthus albus L.) і звичайна (Amaranthus retroflexus L.), мак дикий (Papaver rhoeas L.), плоскуха звичайна (Echinochloa crus-galli L.), мишій сизий (Setaria glauca L.)  і зелений (Setaria viridis L.), амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.), глуха кропива стеблообгортаюча (Lamium amplexicaule L.) і пурпурова (Lamium purpureum L.), галінсога дрібноквіткова (Galinsoga parviflora Cav.); однорічні зимуючі – підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), суріпиця звичайна (Barbarea vulgaris R. Br.), талабан польовий (Thlaspi arvense L.), фіалка польова (Viola arvensis Murr.), грицики звичайні (Capsella bursa-pastoris (L.) Medic.), триреберник  непахучий (Tripleurospermum inodorum (L.) Sch. Bip.), празелень звичайна (Lapsana communis L.), волошка синя (Centaurea cyanus L.); багаторічні – пирій повзучий (Elymus repens (L.) Gould), хвощ польовий (Equisetum arvense L.), осот рожевий (Cirsium arvense L.), берізка польова (Convolvulus arvensis L.), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale Wigg.), полин гіркий (Artemisia absinthium L.), полин звичайний (Artemisia vulgaris L.); ефемери – зірочник середній (Stellaria media L.). Вони забирають у рослин ріпаку вологу й елементи живлення, засмічують насіння та підвищують його вологість (табл. 2).

Таблиця 2. Негативний вплив бур’янів у посівах ріпаку

За тривалістю життя і кратністю плодоношення бур’яни, які зустрічаються у посівах ріпаку, поділяють на малорічні і багаторічні. Малорічні бур’яни розмножуються лише насінням, їх життєвий цикл триває від кількох тижнів до двох років. Після утворення й достигання насіння вони відмирають. Багаторічні бур’яни протягом свого життя утворюють насіння кілька разів, живуть багато років, можуть розмножуватися як насінням, так і вегетативними органами.

Серед малорічних бур’янів найбільш поширені в посівах озимого і ярого ріпаку однорічні, що починають вегетацію навесні, насіння проростає за температури +10-25^оС, утворюють насіння і відмирають цього ж року (гірчиця польова, гірчак березковидний, мак дикий, мишій зелений і сизий, амброзія полинолиста).

Між однорічних зимуючих бур’янів (при ранніх сходах закінчують вегетацію у рік сходів, а при пізніх зимують у будь-якій фазі розвитку і закінчують вегетацію у наступному році) найбільш поширеними є підмаренник чіпкий, суріпиця звичайна, фіалка польова, грицики звичайні, ромашка непахуча та ін.

Хімічний контроль бур’янів
Захист від бур’янів лише агротехнічними заходами не завжди забезпечує необхідної чистоти посівів ріпаку. При застосуванні гербіцидів підвищується ефективність агротехнічних прийомів, що дає можливість скоротити їхню кількість, обмежитися мінімальним обробітком ґрунту.
На посівах застосовують як досходові, так і післясходові гербіциди. Препарати і їхні норми витрат вибирають з урахуванням видового складу і чисельності бур’янів (табл. 1).

Таблиця 1. Гербіциди, рекомендовані для застосування у посівах ріпаку

Ріпак не витримує конкуренції із бур’янами в осінній період на початкових фазах росту і розвитку. Осіннє забур’янення призводить до надмірного виносу точки росту над поверхнею ґрунту, слабшого розвитку кореневої системи, що разом підвищує ризик вимерзання ріпаку, а також спричинює формування низьковрожайних посівів. Тому найкращими строками застосування гербіцидів є до чи після сівби, до сходів ріпаку.

Весняне застосування гербіцидів на посівах ріпаку є лише додатковою обробкою. Але відкладати обприскування на весну небажано, оскільки конкуренцію бур’яни становлять, в основному, восени, тому втрата біомаси ріпаку за сильною забур’яненості може становити 30-50%. За умов успішного осіннього застосування гербіцидів навесні звертають увагу тільки на ті посіви, де бур’яни можуть конкурувати з ріпаком у другій половині вегетації. У весняний період найбільш шкідливими є бур’яни з родини ромашкових, підмаренник чіпкий та злакові.

Якщо навесні спостерігається відростання осотів та видів ромашки, доцільним є внесення препаратів на основі клопіраліду, які знищують ці бур’яни в посівах озимого ріпаку.

Ріпак, особливо озимий, є конкурентноспроможною культурою, посіви яких переважно не потребують захисту від бур’янів. Однак при засміченні багаторічними і деякими особливо шкідливими однорічними бур’янами, а також при зрідженні посівів унаслідок несприятливих погодних умов, заходи зі знищення бур’янів можуть стати економічно доцільними. З гербіцидів із широким спектром дії для застосування на посівах ріпаку в Україні зареєстровані препарати, що вносяться у ґрунт до появи сходів культури, зокрема похідні хлорацетаніліду - метозахлор, метолахлор, ацетохлор та динітроаніліну -трифлуралін. Наведені препарати неефективні проти багаторічних бур’янів.

У той же час при вирішенні питання щодо застосування гербіцидів слід враховувати не тільки потреби захисту конкретної культури, але й можливість, яку ця культура дає для зменшення потенційної засміченості поля. Введення до сівозмін таких культур, як гірчиця та ріпак, відкриває унікальну можливість протягом вегетаційного періоду зменшити засміченість поля багаторічними дводольними та злаковими бур’янами. На посівах ріпаку можливе застосування гербіцидів на основі клопіраліду, що є найбільш ефективною системною діючою речовиною для викорінення багаторічних дводольних бур’янів із родини айстрових, зокрема осоту польового. Однак спектр дії клопіраліду є досить обмеженим. Стійким щодо цієї діючої речовини є, зокрема, такий шкідливий вид дводольних бур’янів, як підмаренник чіпкий, здатний конкурувати з ріпаком і зменшувати якість урожаю насіння. Нечутливими до клопіраліду є також бур’яни з родини лободових та амарантових, зокрема, найбільш поширені представники цих родин лобода біла та щириця звичайна.

При наявності на полях видів будяків і осотів ефективно застосувати гербіциди суцільної дії на основі гліфосату. Раціонально використовувати також бакові композиції на основі гербіцидів із різними діючими речовинами. Наприклад, гліфосат + препарати на основі феноксиоцтової кислоти. Препарати суцільної дії на основі гліфосату застосовують для знищення комплексу бур’янів за 2-3 тижні до оранки.

Оптимальними фазами розвитку рослин будяків і осотів, для одержання найбільш високого рівня дії гербіцидів, є формування розвинутих розеток (6-10 листків) і проходження у них активних ростових і обмінних процесів. Метою заходу є не забезпечення відмирання надземних однорічних частин у рослин багаторічних бур’янів, а повна загибель підземних (головних) багаторічних органів рослин.

Для надійного контролю масової присутності на орних землях рослин берізки польової при формуванні молодих пагонів (довжиною від 15-20 см до фази цвітіння) доцільне використання захисної дії гербіцидів на основі гліфосату та похідних 2,4-Д і дикамби.

Знищення пирію повзучого на полях можна досягти застосуванням гербіцидів суцільної дії на основі гліфосату. При відсутності великої кількості дводольних видів бур’янів на полях необхідно використовувати один із грамініцидів: похідних галоксифоп-R-метилу; квізалофо-п-етилу; хілазофоп-П-етилу; клетодиму; тепралоксидиму. До моменту проведення сівби озимого ріпаку поля повинні бути вільними від багаторічних видів бур’янів.

На посівах озимого ріпаку, що мають оптимальну густоту і рівномірність розміщення у рядках навесні, при відсутності багаторічних видів бур’янів і низькій кількості сходів однорічних видів, застосування гербіцидів може бути не актуальним.

Вегетуючі однорічні та багаторічні бур’яни навесні за два тижні до сівби ріпаку ярого обприскують препаратами на основі гліфосату. Поля під ярий ріпак із високим рівнем потенційного засмічення однорічними бур’янами обробляють грунтовими гербіцидами на основі діючих речовин метозахлор, метолахлор, ацетохлор, кломазон тощо. За своєчасного висівання, дружніх сходів та посівів з оптимальною густотою рослин післясходові гербіциди використовувати недоцільно, оскільки ярий ріпак — сильний конкурент за світло, вологу та елементи живлення. Гербіциди застосовують за безплужного обробітку грунту, пізніх сходів посіву та інших несприятливих умов. Але рясні сходи одно- та багаторічних злаків, таких як мишій сизий та пирій повзучий, можуть завдати багато шкоди. Злакові бур’яни, включаючи падалицю зернових, знищують грамініцидами у післясходовий період у фазі 4-5 листків за висоти рослин 10-20 см.

За сумісного застосування агротехнічних заходів і внесення гербіцидів (до  або після сівби ріпаку), забезпечується очищення поля від спектру тих видів бур’янів, проти яких діє внесений препарат.

Застосовують ґрунтові препарати після вирівнювання поля комбінаторами. Заробляють у ґрунт з допомогою зчеплення важких борін чи культиватора КПС-4. Не бажано заробляти комбінаторами, оскільки вирівнюючою дошкою гербіцид із грунтом може переміщуватись із вищих місць на нижчі, руйнуючи рівномірність його внесення. Високоякісний передпосівний обробіток грунту – важлива технологічна умова при вирощуванні ріпаку та інших дрібнонасінних культур.

Бур’яни, які завдають значних збитків урожаю культури, знищуються за умов економічної доцільності рекомендованими гербіцидами похідними метазахлору, трифлураліну, кломазону, а також грамініцидами: похідними галоксифоп-R-метилу; квізалофо-п-етилу; хілазофоп-П-етилу; клетодиму; тепралоксидиму з відповідними обмеженнями щодо подальшого використання сировини. Для передпосівного внесення застосовують трифлуралін, для раннього післяпосівного – метазахлор, кломазон, і для пізнього післяпосівного – клопіралід.

Для досягнення максимального ефекту при застосуванні грунтових досходових гербіцидів потрібен якісний передпосівний обробіток грунту, відсутність грудок, вирівняна поверхня поля. Обприскування грунту доцільно проводити протягом перших трьох днів після посіву, а найкраще - зразу після посіву. При недостачі грунтової вологи після обприскування рекомендується провести коткування грунту кільчасто-шпоровими котками. Для розширення спектру дії проти злакових бур’янів рекомендується застосування похідних кломазону в баковій суміші з ґрунтовим гербіцидом на основі діючої речовини S-метолахлор.

Необхідно звернути увагу на значне поширення у посівах в останні роки такого злісного бур’яну, як підмаренник чіпкий. Цей бур'ян має яру й озиму форми, тому захист культури від нього має включати як агротехнічні, так і хімічні заходи, проводитися завчасно, по попереднику. Для цього на зернових культурах застосовують гербіциди, похідні амідосульфурону+йодосульфурон-метил натрію+антидот, флуроксипіру та інші, які знищують підмаренник. Безпосередньо на посівах ріпаку проти підмаренника чіпкого використовують препарати на основі діючих речовин трифлураліну, метазахлору, а також кломазону.

Також читайте: Вирощування ріпаку: фундаментальні засади

Гербіцид на основі клопіраліду та піклораму є високоселективним щодо рослин озимого і ярого ріпаку і може застосовуватись до появи квіткових бутонів на культурах. Застосування гербіциду у рекомендованих нормах у посівах озимого і ярого ріпаку здатне забезпечити ефективне знищення окремих багаторічних, зокрема осоту польового, та широкого спектру видів однорічних дводольних бур’янів: жовтого осоту городнього, ромашки непахучої, волошки синьої, горобейника польового, конюшини польової, горошку мишачого, злинки канадської, гірчаків шорсткого та березковидного, а також істотне пригнічення підмаренника чіпкого, лободи білої, щириці звичайної. При змішаному характері засмічення посівів злаковими та дводольними бур’янами гербіцид на основі клопіраліду + піклораму доцільно застосовувати у баковій суміші з грамініцидами. Враховуючи підсилення грамініцидом фітотоксичної дії гербіциду на дводольні бур’яни, у сумішах варто використовувати мінімально рекомендовану норму його внесення — 0,3 л/га. Норма внесення грамініциду у суміші з гербіцидом має бути у межах рекомендованої й залежатиме від засмічення посіву одно- чи багаторічними злаковими бур’янами.

Контролювання бур’янів у період збирання
Вибір строків, способів і технічних засобів збирання ріпаку мають визначальне значення для отримання кінцевих результатів. Роздільним способом збирають ріпак за умов: нестійкої погоди, нерівномірного дозрівання насіння, високої забур’яненості, відсутності відповідного сушильного комплексу. Ріпак збирають, як правило, роздільним способом на площах, що забур’янені ромашкою, підмаренником чіпким. Пряме збирання застосовують лише при рівномірному дозріванні рослин і відсутності бур’янів. Посіви чисті від бур’янів, які мають нормальну густоту і рівномірне дозрівання, збирають напряму, при вологості насіння не вище 15%, але до початку розтріскування стручків. Обмолочене при вищій вологості насіння має у собі хлорофіл, що погіршує якість олії. Якщо при збиранні стебла ще зелені або присутнє сильне засмічення бур’янами (ромашкою), то вологість може підвищитись на 2-5 %. Ідеальний період збору - при вологості 12-13 %. У зв’язку з тим, що насіння на зберігання відправляється із вологістю 8-9 %, низька вологість насіння у період збору економить витрати на сушіння до необхідного рівня.

Деякі рослини, такі як ріпак, часом вимагають проведення десикації перед збиранням, тобто для зниження вологості рослинної маси з метою одночасного прискорення та вирівнювання процесу дозрівання, покращення якості (схожість, сила росту), підвищення урожайності, зниження втрат насіння, для полегшення та здешевлення збирання урожаю. Цей захід наче підганяє достигання до певної дати, завдяки чому можна точно спланувати збиральну компанію.

З’являється можливість прямого збирання замість роздільного навіть у складних погодних умовах. Десикація також підвищує якість продукції. Під впливом препаратів м’які тканини рослин починають висихати, що стимулює відтік асимілянтів із листя у насіння. У результаті цього збільшується олійність. Завдяки такій дії десикантів класність продукції зростає на одну-дві позиції. У вологих умовах ефективніше провести десикацію і підсушити культуру на корені, ніж потім сушити зерно на току, що за часом, трудомісткістю і витратами не так вигідно.

Для прискорення й одночасного дозрівання проводять десикацію за 7-10 днів до збирання урожаю глюфосинат амонієм. У результаті в оброблених рослинах швидко накопичується вільний аміак до токсичного рівня, що надає препарату так званого ефекту спалювання: відбувається швидке побуріння зелених частин рослин. До того ж, припинення утворення амінокислоти глютамін призводить до більш повільного, але тривалого ефекту. Токсичність аміаку, глютамінове виснаження і швидке пригнічення фотосинтезу забезпечує швидку та високоефективну дію глюфосинат амонію як десиканта і гербіциду суцільної дії. Повна десикація культурних рослин відбувається через 10-14 днів після застосування залежно від погодних умов. Опади впливають на ефективність препарату у період перших 6 годин після застосування.

Інтенсивність дощу впливає більше, ніж інтервал часу між застосуванням глюфосинат амонію і дощем. Таким чином, препарати на основі глюфосинат амонію знижують вологість рослинної маси з одночасним прискоренням та вирівнюванням процесу дозрівання, покращують якість (схожість, сила росту, вага 1 000 зерен та натура зерна), підвищують урожайність, знижують втрати насіння, полегшують та здешевлюють збирання урожаю.

Десикація додає роботи і витрат з вирощування, але в той же час можна побачити втрати в прокосах без обробки. Там, де природне дозрівання ріпаку цілком можливе, десикація буде лише виключно для полегшення скошування при сильному підгоні, або сильному засміченні (наприклад, від підмаренника чіпкого або ромашки).

Для скорочення термінів збору також застосовують препарати на основі диквату. Вони не тільки припиняють розвиток рослини, починаючи з кореневої системи і закінчуючи генеративними органами, а ще й витягують вологу з обробленої рослини. Саме за рахунок зневоднення оброблена рослина відмирає. Бо в механізмі впливу діючої речовини закладено ефект підсушування. Таким чином, застосовуючи препарати на основі диквату, досягається головна мета десикації - різке зменшення вологості насіння. Згідно з науковими даними, різниця наявності вологи в насінні, обробленого препаратами на основі диквату та гліфосатами, сягає понад 20%. Саме цим різниться десикація та дефоліація.

Крім того, досить швидко висушуються стебла та листя, що сприяє прискоренню збирання урожаю та зменшенню втрат. Десикацію проводять у момент почорніння перших насінин, і коли насіння в середньому ярусі основного стебла має від червоно-коричневого до темно-коричневого забарвлення (всі стручки жовті). Через 7-10 днів можна почати збирання (насіння достигає за цей термін). Норма витрат робочої рідини не може бути низькою, як мінімум потрібно брати 400 л/га, оскільки мета – досягнути всіх зелених частин рослин.

Необхідно забезпечити повне покриття посівів, у цьому випадку додавання ад’ювантів сприяє цьому, вони немов покривають стручок тоненькою сіткою, не даючи йому розтріскатися, коли його торкаються. Це, в свою чергу, обмежить обсипання насіння ріпаку під час комбайнування. Обробку проводити краще всього в ранкові години по зволоженим росою рослинам (перед дощем не рекомендується їх внесення). При недостатньому змочуванні десикація може мати негативні наслідки: верхні стручки будуть оброблені і дозріють до збору, а нижні - ні, стебла залишаться зеленими, що призведе до нерівномірності дозрівання і труднощів при зборі врожаю.

На площах, забур’янених пирієм повзучим, доцільно застосовувати при побурінні 70% стручків у ріпаку, або за 2 тижні до збирання гербіциди суцільної дії (похідні гліфосату). Препарати на основі гліфосату блокують рослинний фермент, що бере участь у синтезі ароматичних кислот. У разі застосування гліфосатів вегетативні частини висихають поступово, та й процес висихання генеративних органів значно повільніший. Це, швидше за все, дефоліація, ніж десикація. Одночасно висихають листя й стебла, знищуються бур’яни, завдяки чому полегшується збирання урожаю. Ці препарати швидко проникають у судинну й кореневу системи рослини. Однак симптоми дії гліфосату можна побачити лише через два тижні. Рослини ріпаку поступово жовтіють і висихають. Окрім знищення бур’янів і підсушування рослин, ці препарати також знижують інтенсивність розвитку гнилей. Таким чином, десикація зменшує втрати насіння при збиранні й економить витрати енергії на досушування насіння.