Ігор СТОРЧОУС,
Значення технології. Агротехнічні методи захисту
В обмеженні шкідливості хвороб важливе значення мають як агротехнічні, так хімічні заходи. З метою підвищення продуктивності культури і стійкості її до ураження шкідливими хворобами є добір стійких сортів і використання кращого зерна. Ці заходи мають профілактичне значення і є першочерговими та обов’язковими незалежно від прогнозованого ступеня загрози поширення хвороб.
Найефективнішим заходом, який обмежує шкідливі організми в основній рослині, залишається науково обгрунтоване чергування культур у сівозміні. Чим менше насичення сівозміни однією культурою, тим більша просторова ізоляція між рослиною-живителем і джерелом інфекції патогена.
Науково обгрунтоване чергування культур у сівозміні в процесі ротації негативно впливає на спеціалізовані та певні види шкідливих організмів. Воно є основою регуляції чисельності шкідливих організмів і, як правило, дозволяє тримати їх на рівні, що нижче порогів шкідливості. Недотримання чергування культур у сівозміні, а інколи просто ігнорування цим веде до розвитку епіфітотій.
Наразі сівозміни залишаються головним фактором в обмеженні шкодочинності шкідливих організмів. Особливе значення мають сівозміни в обмеженні шкідливих організмів, більшості збудників хвороб, що розвиваються у грунті. За надмірного насичення сівозміни однією культурою або у разі вирощування монокультури різко зростає шкідливість комплексу збудників кореневих гнилей, особливо церкоспорельозної гнилі, септоріозу. Загальні втрати від цих хвороб зростають у троє-п’ятеро.
Таблиця 1. Економічні пороги шкідливості хвороб
Ячмінь ярий через недостатній розвиток кореневої системи, короткий вегетаційний період (залежно від сорту вегетаційний період становить від 60 до 110 днів) підвищених вимог до структури ґрунту є найбільш вимогливим серед зернових до попередника.
Захисту культури від ураження найбільш шкідливими хворобами сприяє такий агротехнічний захід, як зяблевий обробіток грунту. Він знижує чисельність грибів, бактерій, вірусів.
Для вирощування ячменю ярого сприятливими є структурні родючі ґрунти з глибоким гумусовим шаром і рН 6.0–7.5. Деякі сорти добре ростуть на грунтах із більшою кислотністю. Чутливий до надмірного зволоження і дуже знижує урожайність на періодично заболочуваних ґрунтах із високим стоянням ґрунтових вод. На піщаних ґрунтах культура росте гірше через недостатньо розвинену кореневу систему і нижчу її здатність до поглинання поживних речовин і короткий період інтенсивного росту.
Особливу роль в обмеженні шкідливості деяких хвороб мають строки сівби. Під час ранніх строків сівби ячменю ярого знижується ураження рослин збудниками звичайної чи гельмінтоспоріозної, фузаріозної кореневих гнилей, іржі та іншими інфекційними хворобами.
Норми висіву і густота рослин значною мірою формують мікроклімат агроценозу, що також суттєво впливає на розвиток хвороб. В умовах загущених посівів створюються сприятливі умови для розвитку збудників кореневих гнилей, септоріозу та інших.
Залежно від глибини загортання зерна змінюється стійкість рослин до збудників хвороб. Глибший висів насіння сприяє розвитку кореневих гнилей та сажкових хвороб ячменю ярого.
Оптимальні норми мінеральних добрив, як правило, негативно впливають на збудників хвороб, підвищують стійкість рослин до пошкоджень. Фофорно-калійні добрива роблять механічну тканину рослин ячменю ярого більш жорсткою і сприяють швидкій їх регенерації після пошкоджень. Фофорно-калійні добрива підвищують стійкість рослин до ураження збудниками іржі, септоріозу, кореневих гнилей та інших.
Оптимальні строки і способи збирання урожаю дозволяють не тільки максимально зберегти його, а й суттєво впливають на розвиток хвороб і збереження збудників на полі.
З метою одержання високого й якісного врожаю ярого ячменю, необхідно забезпечити передусім підготовку здорового посівного матеріалу. Сорти культури вибирають високопродуктивні, стійкі до найнебезпечніших хвороб, районовані для вирощування у певній зоні.
Залежно від грунтово-кліматичної зони для вирощування перевагу надають сортам екологічно пластичним та адаптованим до умов певного регіону. Якщо ярий ячмінь планується вирощувати на великих площах, доцільно висівати 2–3 сорти з різною агроекологічною пластичністю.
Вирощування стійких сортів, або таких, що мають підвищену стійкість, є ефективним заходом для обмеження шкідливості твердої та летючої сажок.
Сівозміна залишається головним профілактичним заходом, який забезпечує обмеження шкідливості шкідливих організмів. Вона відіграє важливу роль в мікробіологічній активності ґрунтів, сприяє розвитку мікроорганізмів-антогоністів, що прискорює процеси мінералізації. Шляхом регулювання рівня концентрації вирощування окремих культур і чергування їх у сівозміні в процесі ротації можна створити несприятливі умови для розмноження збудників хвороб.
Ячмінь ярий краще розміщувати після зернобобових культур у разі вирощування його для продовольчих і кормових цілей; після удобрених просапних культур, таких як кукурудза, картопля, баштанні, цукрові буряки (у зоні достатньо зволожених) - для пивоварних цілей. Не рекомендується висівати культуру після колосових культур з метою уникнення надмірного ураження кореневими гнилями та іншими хворобами, та після соняшнику, суданки, які висушують ґрунт, засмічують ґрунт падалицею.
Не рекомендується сіяти ячмінь ярий після ячменю озимого і вівса, перш за все також через фітосанітарні причини. Необхідно дотримуватися просторової ізоляції між ячменем озимим і ярим у зв’язку з тим, що ячмінь озимий є небезпечним джерелом збудників хвороб ярого.
Обробіток ґрунту, зокрема зяблевий, суттєво знижує запас інфекції збудників хвороб у ґрунті. Лущення стерні покращує мінералізацію уражених рослинних решток, сприяє появі падалиці зернових культур, на якій можуть розвиватися кореневі гнилі, бактеріальні і вірусні хвороби. Наступна оранка спричиняє суттєве зниження запасу інфекції збудників хвороб.
Посів ячменю ярого необхідно проводити в оптимальні строки, установлені для кожного регіону країни з урахуванням біологічних особливостей сортів, що важливо для підвищення стійкості рослин до хвороб.
Оптимальна норма висіву насіння ячменю ярого 4,5–5,5 млн схожих насінин на 1 га, що забезпечує формування 650–700 продуктивних стебел на 1 м2, за таких умов зникає небезпека вилягання рослин, знижується їх ураження кореневими гнилями. Норма висіву в конкретних умовах уточнюється та коригується залежно від погодних умов, рівня культури землеробства, попередника, строків сівби, сорту і т. д.
Також читайте: Хвороби на ячмені
Для ефективного обмеження шкідливості кореневих гнилей та інших хвороб ярого ячменю необхідно забезпечити культуру належними збалансованими системами живлення, а саме внесенням фосфору, калію, сірки, мікроелементів.
Під час сівби, для запобігання ураження ячменю ярого плямистостями, доцільно вносити фосфорно-калійні добрива. Внесення калію сприяє формуванню більш виповненого зерна, збільшує стійкість рослин до ураження хворобами, підвищується стійкість соломини до вилягання, ячмінь краще витримує посуху. Норму внесення добрив визначають на підставі результатів агрохімічного аналізу ґрунту.
Іржі
Хвороби ячменю ярого, спричинені жовтою, карликовою і лінійною, або стебловою іржею злаків, є найпоширенішими і найчастіше зустрічаються. Ці хвороби можуть уражувати рослини упродовж всього сезону вегетації, але масового розвитку досягають у період колосіння культури. Внаслідок хвороб знижується урожайність, погіршується якість зерна, зменшується схожість. Уражені рослини менш стійкі до засухи, нерівномірно дозрівають, можуть полягти. У разі сильного розвитку хвороб втрати врожаю можуть становити 20–25%. Масовість поширення і швидкість їх наростання призводить в окремі роки до значних втрат урожаю зерна.
Збудником жовтої іржі є гриб Puccinia striiformis Wesst (синонім Puccinia glumarum Erikss. еt Henn.). Хвороба зустрічається повсюди, найчастіше у Лісостепу та на Поліссі. За сильного розвитку хвороби недобори врожаю можуть становити 20% і більше.
Характерними симптомами захворювання є лінійне розташування урединій на листках, які утворюють лимонно-жовті довгасті смуги у вигляді пунктирних ліній. Особливо шкідливе ураження частин колоса. Зерно не наливається, підсихає, стає щуплим і легким. Пізніше у місцях ураження під епідермісом формуються темно-бурі, майже чорні теліопустули.
Зимує збудник урединіоміцелієм на посівах, падалиці, дикорослих злаках. Оптимальною температурою для проростання урединіоспор жовтої іржі є 11–13°C. Розвитку хвороби сприяє волога і прохолодна погода навесні та в першій половині літа.
Джерелом інфекції є уражені хворобою дикі злаки, падалиця, посіви зернових колосових.
Збудником карликової іржі ячменю є дводомний гриб Puccinia hordei Otth. (синонім P. simplex Erikss. et Henn.). Найбільш інтенсивний розвиток відбувається у районах широкого поширення проміжного господаря - рястки і вирощування озимого ячменю. На ячмені розвивається в урединіо- і теліостадіях, а спермогонії та еції утворюються на рослинах виду рясту.
Хвороба поширена в усіх районах вирощування. На листках та їх піхвах утворюються дрібні, безладно розміщені урединії. Пізніше на нижньому боці листків і листкових піхв під епідермісом формуються дрібні чорні теліопустули.
На ячмені ярому карликова іржа з’являється, починаючи з фази молочної стиглості зерна.
Урединіоспори проростають і заражують рослини за наявності крапель води і температури від 10 до 25оС. Теліоспори проростають й утворюють базидіоспори з базидіями тільки після періоду спокою. Патоген може розвиватися і без еціальної стадії. Гриб перезимовує в урединіостадії на ячмені озимому та його падалиці.
Збудником хвороби лінійної, або стеблової іржі є дводомний гриб Pucicinia graminis Pers. f. sp. secalis і f. sp. tritici Eriks et Henn. Шкідливість стеблової іржі полягає у тому, що вона порушує водний баланс рослин. У разі сильного ураження стебла хвороба спричиняє вилягання, стебла можуть надламуватися, а рослини гинуть. Ураження стебла під колосом призводить до виснаження зерна. Втрати врожаю можуть становити 60–70% і більше.
Хвороба зустрічається повсюди, але найбільш шкодочинна у західних областях. Уражує листки, піхви, стебла, остюки і колосові лусочки, де спочатку утворюються іржасто-бурі порошисті подушечки, які зливаються у довгасті лінії з урединіопустул. У кінці вегетації рослин у місцях утворення урединій і поряд з ними з'являються чорні випуклі телії, які також зливаються у суцільні лінії.
Навесні теліоспори проростають у базидію з базидіоспорами. Останні уражують листки проміжних рослин-живителів (барбарис, магнолію), на яких утворюються спермогонії із спермаціями та еції з еціоспорами. Еціоспори уражують рослини злакових, даючи початок розвитку урединіоміцелію з урединіоспорами. За вегетацію спостерігається кілька урединіогенерацій, що зимують на рослинних рештках, стерні.
Обов'язковою умовою проростання урединіоспор є наявність крапель дощу або роси. Оптимальна температура для зараження рослин і розвитку хвороби 21–25оС.
Джерелами інфекції є проміжні рослини-живителі, уражені стебловою іржею посіви та злакові бур'яни.
Агротехнічні заходи
Не рекомендується сіяти ячмінь ярий після ячменю озимого і вівса передусім також через фітосанітарні причини. Необхідно дотримуватися просторової ізоляції між ячменем озимим і ярим у зв’язку з тим, що ячмінь озимий є небезпечним джерелом збудників хвороб ярого, зокрема жовтої іржі та інших.
Вирощування стійких сортів, або таких, що мають підвищену стійкість, є ефективним заходом для обмеження шкідливості лінійної, або стеблової іржі злаків, жовтої іржі. Зменшенню шкідливості жовтої іржі сприяють заходи зі знищення падалиці та дикорослих злаків.
Лінійна, або стеблова іржа більш шкідлива на пізніх посівах ячменю ярого. Фосфорно-калійні добрива сприяють зниженню інтенсивності ураження рослин, незбалансоване внесення азотних добрив підвищує шкідливість хвороби. Ефективними заходами в обмеженні шкідливості лінійної, або стеблової іржі є впровадження стійких сортів, знищення проміжних господарів, злакових бур'янів.
Зниженню втрат врожаю від карликової іржі сприяє дотримання сівозміни, просторова ізоляція від посівів, де вирощували ячмінь, знищення падалиці та проміжного господаря - рясту.
Хімічні заходи
Для контролю іржастих хвороб у разі, якщо прогнозується помірний або епіфітотійний їх розвиток, посіви необхідно обприскувати фунгіцидами, рекомендованими «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».
У фазі виходу в трубку культури, з метою захисту посівів від усіх видів іржі (за ураження рослин понад 1% в умовах високої вологості - 95–100%, тривалих і частих росах, дощовій погоді та температурі повітря для лінійної, або стеблової іржі 18–25оС, жовтої - 11–13оС і карликової - 15–18оС), ячмінь ярий обприскують одним із фунгіцидів на основі діючих речовин: біксафену з протіоконазолом, пікоксістробіну з ципроконазолом, пропіконазолу з ципроконазолом, тіофанат-метилу з епоксіконазолом, азоксістробіну у поєднанні з протіоконазолом і ципроконазолом, пропіконазолу з прохлоразом, дифеноконазолу з пропіконазолом, прохлоразу з тебуконазолом і проквіназидом (карликова іржа), тебуконазолу з прохлоразом, пропіконазолу з тебуконазолом, фенпропідину з епоксиконазолом, епоксиконазолу з тіофанат-метилом, протіоконазолу з тебуконазолом і спіроксаміном, а також тріадимефону, пропіконазолу, тебуконазолу, флутріафолу, фенпропідину.
Фузаріоз колоса
Збудниками фузаріозу колоса є недосконалі гриби роду Fusarium Link. Найпоширенішими є Fusarium graminearum, Fusarium sporotrichiella, Fusarium culmorum і Fusarium avenaceum. Ці види відрізняються за наявністю чи відсутністю мікронідій, хламідоспор, за морфологічними особливостями макронідій. Недобір врожаю у разі ураження всього колоса становить 82%, половини - 76, третини - 44, крім того, майже 70% зерен втрачають схожість. Зерно, уражене видами Fusarium graminearum, Fusarium sporotrichiella, може викликати отруєння людей і тварин.
Поширений повсюди, особливої шкоди завдає у роки з вологою погодою та помірними температурами після фази колосіння.
Симптомами ураження колоса є насамперед знебарвлення колоскових лусочок, що добре помітні на фоні здорового зеленого колосся. За сприятливих умов (відносна вологість повітря понад 71% і температура вище 15оС у період від цвітіння до збирання урожаю) на ураженому колосі залежно від виду збудника з’являється наліт міцелію білого, рожевого, оранжевого, червоного кольору. На міцелії утворюються конідії. У кінці вегетації деякі види збудників утворюють перитеції чорного кольору - сумчаста стадія гриба.
У разі раннього і сильного ураження зернівка стає легкою, зморшкуватою, білою, втрачає блиск та скловидність, ендосперм крихкий, боріздка глибока. За більш пізніх строків ураження зернівка за зовнішніми ознаками не буде відрізняється від здорової, але нестиме у собі внутрішню інфекцію.
Джерело інфекції - рослинні рештки, грунт, насіння. Зараження відбувається сумкоспорами, конідіями, які поширюються вітром, дощем, комахами. На розвитку хвороби позначається підвищена вологість і температура повітря, дощі. Критичним періодом для зараження є фаза цвітіння.
Розвитку фузаріозу сприяє розміщення ячменю ярого по зернових колосових попередниках і кукурудзі (на зерно та силос). Рослинні рештки останніх культур є добрим субстратом для накопичення і збереження інфекції.
Агротехнічні заходи
До основних заходів, які забезпечують обмеження шкідливості хвороби, належить чергування зернових культур із перервою як мінімум на один рік у сівозміні, сівба ячменю ярого в добре підготовлений грунт, знищення рослинних решток на поверхні грунту, а саме ретельне переорювання решток зернових культур і кукурудзи. Стійких сортів до хвороби немає, але деякі сорти є толерантними до неї. Купуючи посівний матеріал, перевагу слід надавати більш скоростиглим сортам. Протруювання насіння перед посівом може знижувати запас інфекції на зерні.
Азотні добрива необхідно вносити без завищення їх норми. Важливим заходом також є своєчасне збирання урожаю і невідкладне його просушування до рівня вологості не більше 14%.
Хімічні заходи
Ураження сходів можливо частково зменшити за допомогою обробки посівного матеріалу. Значно складнішим є цілеспрямований контроль ураження колосся. Обробку фунгіцидами необхідно проводити під час цвітіння і по можливості за настання сприятливих для ураження погодних умов (температура вище 18оС і достатній рівень опадів).
Оптимальним часом для фунгіцидної обробки є період від трьох днів до цвітіння до трьох днів після цвітіння. Слід зауважити, що контроль фузаріозу колоса необхідно вести комплексно, очікувати перемоги над цією хворобою, тільки проводячи обприскування посівів фунгіцидами, буде передчасним. Ефективність такої обробки зазвичай не перевищує 60%, навіть за умов застосування найбільш високоефективних фунгіцидів.
Безпосередньо для контролю фузаріозу колоса застосовують один із фунгіцидів, рекомендованих «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». Посіви культури обприскують фунгіцидами на основі таких діючих речовин: пропіконазолу з ципроконазолом, тіофанат-метилу з епоксиконазолом і тебуконазолом, епоксиконазолу з тіофанат-метилом, протіоконазолу з тебуконазолом і спіроксаміном, а також флутріафолу.
Септоріоз
Збудниками септоріозу ячменю є незавершені гриби роду Septoria Fr., родини Sphaeropsidaceae, порядку Sphaeropsidales: S.hordei Gacz., S.graminum Desm. і S.nodorum Berk. Септоріоз призводить до зменшення асиміляційної поверхні, передчасного всихання листків і рослин, зниження урожаю зерна та погіршення його посівних і технологічних якостей. Втрати врожаю можуть становити 40%.
Хвороба проявляється повсюди, проте відчутної шкоди завдає посівам ячменю ярого у вологі роки в поліській і лісостеповій зонах.
Захворювання виявляють на листках, листкових піхвах, стеблах і колоссі. На сходах перші симптоми з'являються у вигляді дрібних хлоротичних або жовтуватих плям. Пізніше плями збільшуються, стають світло-бурими з темною облямівкою або без неї. У центрі плям утворюються темно-коричневі, блискучі пікніди у вигляді чорних крапок. На стеблах хвороба проявляється у вигляді розпливчастих плям без облямівки. На колоскових лусочках септоріоз має вигляд розпливчастих темно-бурих або темно-фіолетових плям. У місцях ураження тканина світлішає і на ній формуються пікніди. За сильного ураження листки передчасно засихають, стебла зморщуються і перегинаються, колос стає пістрявим, бурим. Зерно в колосі щупле.
Зберігаються збудники на післяжнивних рештках, на сходах падалиці, посівах озимих, на дикорослих злакових травах, а Septoria nodorum - і на насінні.
Зараження відбувається за наявності крапель води на рослинах та температури у межах від 5 до 30оС (оптимум 20–25оС).
Ураженню посівів сприяють тривала волога і вітряна погода, опади, особливо у період колосіння - цвітіння, пізні строки сівби, внесення тільки азотних добрив.
Сорти ячменю з довгим вегетаційним періодом, як правило, уражуються сильніше, ніж скоростиглі. Інтенсивність розвитку септоріозу зростає на рослинах, уражених вірусом жовтої карликовості та карликовою іржею.
Зберігаються збудники хвороби на післяжнивних рештках, сходах падалиці, посівах озимих, на дикорослих злакових травах, у зараженому насінні.
Агротехнічні заходи
Підтримання високого рівня агротехніки є основним у конт-ролі септоріозу. Також до заходів захисту культури від хвороби належать впровадження стійких сортів, дотримання науково обґрунтованої сівозміни, заорювання пожнивних решток і сходів падалиці, запобігання виляганню рослин у період вегетації.
Надмірне насичення сівозміни однією культурою або вирощування монокультури призводить до підвищення шкідливості збудників хвороб, у тому числі і септоріозу. Слід зауважити, що недотримання вищезазначених заходів призводить до збільшення у 3–5 разів загальних витрат на проведення захисних заходів з обмеження септоріозу, а також хвороб загалом.
Для обмеження шкідливості септоріозу ефективними заходами є оптимальні строки сівби і норми висіву насіння, збалансоване живлення рослин - внесення повного мінерального добрива (NPK) з мікроелементами (марганець, бор, мідь), запобігання виляганню рослин у період вегетації.
Зменшує запас інфекції хвороби такий захід, як своєчасне (без втрат) збирання урожаю, просушування зерна, повітряно-тепловий обігрів, знезараження зерна. За необхідності проводять своєчасне обприскування посівів дозволеними фунгіцидами.
Хімічні заходи
Високу ефективність контролю септоріозу забезпечує обприскування посівів фунгіцидами, рекомендованими «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».
На ранніх стадіях розвитку культури (фаза кущення) застосовують препарати на основі діючої речовини пропіконазол. За умов ураження посівів комплексом хвороб використовують фунгіциди на основі поєднання таких діючих речовин, як пропіконазол із ципроконазолом.
У фазі виходу в трубку, з метою захисту посівів від септоріозу (за ураження рослин понад 5%, частих дощів, високій вологості повітря і температурі 20–25оС), а також у фазі колосіння (за сприятливих для розвитку хвороби погодних умов) посіви обприскують одним із рекомендованих фунгіцидів, наприклад, на основі діючих речовин: піраклостробіну з епоксиконазолом, біксафену з протіоконазолом, пікоксістробіну з ципроконазолом, пропіконазолу з ципроконазолом, азоксістробіну з ципроконазолом, пропіконазолу з тебуконазолом, фенпропідину з епоксиконазолом, протіоконазолу з тебуконазолом і піроксаміном, тебуконазолу з тріадименолом і спіроксаміном, а також флутріафолу, пропіконазолу і фенпропідину.
