Іван МАРКОВ,
Покрита (тверда) сажка
Хвороба поширена повсюди та проявляється у період викидання волоті, в якій всі зерна чорні, зверху прикриті сріблястими плівками. Часто верхівки колоскових лусочок залишаються здоровими. У хворих рослин суцвіття вкорочується і волоть має компактний вигляд.
Ураження рослин відбувається під час проростання насіння від гем і проростаючих теліоспор на його поверхні. Тип інфекції - проміжний або зовнішній.
Летюча сажка
Проявляється на рослинах під час викидання волотей. Усі елементи квітки і зав’язі перетворюються в чорно-оливкову летючу масу спор. Іноді верхівка волоті залишається незруйнованою. Колоски волоті набувають вигляду оливково-чорної маси, яка легко і швидко розпорошується.
Основне джерело інфекції - насіння із гемами під плівками. Зараження рослин відбувається в грунті під час проростання, незважаючи на те, що заспорення та деякий розвиток грибниці під плівками відбувається під час цвітіння рослин.
У гриба U. avenae, збудника летючої сажки, налічується 29 еколого-географічних рас, які різняться своєю агресивністю щодо певних сортів вівса.
Шкідливість сажки вівса полягає у недоборі врожаю зерна. Інколи знижується схожість насіння і густота стояння рослин. Ураження вівса збудником сажки частіше спостерігається на пізніх посівах.
Захисні заходи
Проти сажкових хвороб вівса ефективними заходами є відбір високоякісного насіння, обов’язкове завчасне його протруєння дозволеними фунгіцидами, використання стійких сортів.
Лінійна, або стеблова іржа
Хвороба особливо поширена на Поліссі і в західних областях Лісостепу. Проявляється на стеблах, листкових піхвах, остюках і колоскових лусочках у вигляді іржасто-бурих, видовжених подушечок уредіній з уредініоспорами, які розміщуються на рослині у вигляді бурих розірваних смуг.
За час вегетації рослин збудник хвороби може дати кілька генерацій уредініоспор, завдяки чому відбувається швидке поширення хвороби. Наприкінці вегетації на злакових культурах у місцях уражень виникають теліопустули з теліоспорами, утворюючи чорні смуги завдовжки 15–20 см. Оптимальна температура для зараження рослин і розвитку хвороби 18–20оС.
При епіфітотійному розвитку хвороби на 1 га посівів збудник хвороби формує до 0,5 т урединіоспор (в 1 г налічується 300 млн шт.).
Ураження рослин більш інтенсивно здійснюється при пізніх посівах вівса. Джерелами інфекції є ураженні рештки злаків, на яких зберігаються теліо-спори гриба. У Степу і південних районах Лісостепу збудник також перезимовує уредініогрибницею на посівах озимої пшениці та інших злакових культур.
За сильного розвитку хвороби недобір урожаю зерна може досягти 50 % і більше. Одночасно погіршуються і його якості, зменшується вміст аспарагінової та глютамінової кислот у зернівках.
Корончаста іржа
Масовий прояв хвороби на рослинах спостерігається у фазі цвітіння-наливання зерна. На листках, листкових піхвах, стеблах і колоскових лусочках з’являються порошисті, помаранчеві, округлі уредінії, пізніше навколо них формуються чорні теліопустули, які залишаються під епідермісом.
Збудником хвороби є дводомний гриб Puccinia coronifera Kleb f. sp. avenae Erikes, який, окрім вівса, інколи уражує вівсюг, жито, ячмінь. У патогена виявлено близько 150 фізіологічних рас, пристосованих до окремих сортів вівса. Оптимальна температура для розвитку корончастої іржі вівса - 18–21оС.
Основне джерело інфекції - уражені рештки, на яких зберігаються теліоспори. Навесні теліоспори, що перезимували на стерні чи інших рослинних рештках, проростають, утворюючи базидії із базидіоспорами, які розпорошуючись, потрапляють на жостер проносний, проростають, і відбувається зараження листків жостеру. Інтенсивний розвиток хвороби відбувається на пізніх посівах вівса.
Захисні заходи
Проти іржастих хвороб вівса ефективними заходами є виведення і впровадження у виробництво стійких сортів, збалансоване живлення рослин макро- і мікроелементами, за умов виникнення загрози епіфітотійного розвитку хвороб обприскування рослин фунгіцидами, знищення навколо посівів культури проміжних господарів патогенів.
Борошниста роса
Хвороба проявляється протягом вегетації рослин. На сходах вона спочатку з’являється на піхвах листків у вигляді матових плям, а пізніше у вигляді білого пухкого нальоту, який ущільнюється і перетворюється у ватоподібні подушечки. Потім наліт поширюється на листкову пластинку, частіше з верхнього, а іноді з обох боків. З ростом рослин наліт поширюється на стебла, листки, листкові піхви і колосся. Згодом він набуває жовто-сірого забарвлення і на ньому утворюються плодові тіла збудника хвороби - клейстотеції у вигляді чорних крапок.
Зараження молодих рослин здійснюється конідіями, які формуються на падалиці, та сумкоспорами за температури від 3 до 31оС (оптимум 15–20оС) та відносної вологості повітря 50–100 %. Особливо сприятливі умови для розвитку хвороби за температури повітря 18–22оС і за частих чергувань теплих і вологих днів. Інкубаційний період хвороби залежно від температури становить 3–11 днів. Епіфітотії борошнистої роси поширюються у вологозабезпечені роки. Хвороба розвивається передусім на затінених рослинах і слабкому освітленні.
Надмірне внесення азотних добрив різко сприяє інтенсивному ураженню рослин борошнистою росою, суттєво скорочує інкубаційний розвиток хвороби, стимулює формування конідіального спороношення патогена. Розвитку хвороби сприяють також пізня сівба вівса, густий стеблостій при завищених нормах висіву насіння, вирощування сприятливих до хвороби сортів.
На озимих культурах збудник борошнистої роси зимує у вигляді поверхневої грибниці, переважно у піхвах листків. Додатковим джерелом інфекції є клейстотеції на уражених рослинних рештках.
Шкідливість хвороби полягає у зменшенні асиміляційної поверхні листків, руйнуванні хлорофілу та інших пігментів, в результаті цього зменшується інтенсивність фотосинтезу. При інтенсивному уражені уповільнюється розвиток кореневої системи, знижується продуктивне кущення рослин, затримується викидання, прискорюється дозрівання. Недобір урожаю від хвороби становить 10–15 %.
Захисні заходи
Проти хвороби ефективним заходом є дотримання сівозміни, просторової ізоляції між злаковими колосовими культурами, між насіннєвими і товарними посівами вівса, оптимальні строки сівби і норми висіву, вирощування стійких сортів, збалансоване живлення, ретельне загортання пожнивних решток у грунт, своєчасне знищення падалиці, обгрунтоване і своєчасне застосування фунгіцидів.
Червоно-бура плямистість, або гельмінтоспоріоз
Хвороба проявляється на листках у вигляді темно-бурих, темно-сірих або коричневих із червоним відтінком, довгастих, обмежених жилками плям. У вологу погоду на них з’являється темно-оливковий наліт, який і є конідіальним спороношенням збудника хвороби. Уражені листки засихають і відмирають. За сильного ураження колосових лусочок формується щупле зерно.
Проростають конідії у температурних межах 5–33оС (оптимум 18–24оС) і вологості повітря вище 96 %. Інкубаційний період розвитку хвороби за оптимальної температури триває 5 діб.
Основне джерело інфекції - грибниця і конідії гриба на уражених рештках та у вигляді конідій на зерні. Додаткове джерело - уражені рештки, на яких зберігаються перитеції гриба.
Шкідливість хвороби виявляється у зменшенні асиміляційної поверхні ролин, у результаті передчасного їх відмирання, що різко знижує продуктивність рослин. Сильний розвиток червоно-бурої плямистості може викликати недобір урожаю до 10 % і більше.
Захисні заходи
Дотримання сівозміни, збір насіння з неуражених ділянок поля, протруєння насіння дозволеними фунгіцидами, вирощування сортів з польовою стійкістю до хвороби, ретельне глибоке загортання післяжнивних решток у грунт.
Біла плямистість
Інтенсивне поширення цієї хвороби відбувається у вологі роки. Зовнішні ознаки захворювання проявляються на листках і піхвах спочатку у вигляді подовжених сіро-зелених або жовтуватих плям, які пізніше стають білуватими або сірувато-білими з слабо помітною червоно-коричневою облямівкою, або без неї. Пізніше плями розростаються, часто зливаються і утворюють поздовжні смуги між жилками. У місцях плям з’являються з обох боків листкової пластинки чорні крапки - пікніди збудника хвороби. Уражені листки засихають і відмирають.
Основне джерело інфекції - уражені рештки, на яких зберігається пікнідіальна і сумчаста стадії гриба. Додатковим джерелом є уражене насіння.
Захисні заходи
Всі заходи, направлені проти червоно-бурої плямистості вівса, є ефективними і проти білої плямистості.
Септоріоз
Хвороба проявляється на листках, піхвах, стеблі і колоскових лусочках спочатку у вигляді дрібних хлоротичних плям, які пізніше стають довгастими. Уражена тканина в центрі плям світлішає, а на межі здорової та ураженої тканини утворюється бура облямівка. На ураженій тканині виявляються численні чорні крапки - пікніди патогена. Уражені листки некротизуються і відмирають.
На стеблах рослин плями спочатку світлі, потім чорніють і набувають блискучого вигляду. У цих місцях стебло загниває і поникає. Хвороба здебільшого розвивається у вологу погоду в другу половину вегетації рослин, але інколи виявляється і на сходах.
Погодні умови, що складаються протягом вегетаційного періоду, є одним із визначальних чинників розвитку хвороби. Ураженню посівів сприяють тривала волога і тепла вітряна погода, опади, особливо у фазі викидання волоті-цвітіння рослин, пізні строки сівби, внесення тільки азотних добрив. Інтенсивніше хвороба розвивається по краях поля, а також на зріджених посівах.
Шкідливість хвороби полягає у погіршенні основних показників структури урожаю. Недобір урожаю може досягати до 20 % і більше.
Захисні заходи
Дотримання сівозміни, своєчасне і в стислі строки збирання урожаю насіннєвих посівів, сушка насіння, повітряно-тепловий обігрів, протруєння насіння, ретельне загортання рослинних решток, знищення падалиці і злакових бур’янів, що є резерваторами збудників багатьох хвороб, оптимальні строки сівби і норми висіву насіння, збалансоване живлення рослин, за необхідності - своєчасне обприскування посівів дозволеними фунгіцидами, вирощування хворобостійких сортів.
Коричнева плямистість (гетероспороз)
Хвороба проявляється на листках у вигляді бурих або коричневих плям, на яких поздовжніми рядками розміщуються темні дернинки - конідіальне спороношення гриба.
Шкідливість хвороби, як і всіх інших плямистостей на вівсі, виявляється у передчасному відмиранні уражених листків, зниженні продуктивності рослин.
Захисні заходи
Усі заходи, що здійснюються проти септоріозу вівса, є ефективними і проти коричневої плямистості.
Бактеріальна бура плямистість, або ореольний опік
Зоною поширення цієї хвороби є Полісся. Захворювання проявляється на сходах і дорослих рослинах. На листках, листкових піхвах і лусочках колосків з’являються спочатку водянисті світло-зелені, жовті, пізніше сірі, червоно-бурі або темні овальні плями, діаметром 4–5 мм, зі світлою облямівкою. З часом облямівка набуває різного забарвлення - зеленого, бурого, жовтого, від чого складається враження наявності на листках концентрованих кругів (ореолів). Утворення ореолів навколо плям на листках вівса відбувається у результаті дії токсинів збудника хвороби на рослину.
Часто плями зливаються, приймають кутасту форму, розташовуються вздовж листкових пластинок і займають майже всю їх поверхню. Листки зморщуються, засихають по краях. Колір і форма плям залежить від сорту вівса.
Іноді на уражених рослинах руйнуються плівки зерна, не дорозвивається зародок або насіння загниває. При надавлюванні з ураженого насіння виділяється жовто-біла в’язка маса.
Хвороба має у полі осередковий характер. Спочатку вона концентрується навколо первинних інфікованих рослин, від яких поступово поширюється на здорові ділянки. Інкубаційний період розвитку хвороби надзвичайно малий і становить всього 2–3 дні.
Основне джерело інфекції - неперегнилі уражені рослинні рештки і заражене насіння. На сухих рослинних рештках бактерії зберігають свою життєздатність до 4 років.
Шкідливість хвороби виявляється у вигляді зменшення асиміляційної поверхні рослин, що спричиняє недобір урожаю. Іноді знижується і схожість насіння.
Смугастий бактеріоз
На рослинах вівса хвороба проявляється на листках, листкових піхвах, іноді на стеблах, колоскових лусочках і на зерні у вигляді яскравих жовтих смуг без облямівки, які просвічуються на світло. Уражені листки відмирають. У вологу погоду на плямах утворюється білий ексудат бактерій, який при підсиханні перетворюється у білу або сріблясту плівку. За сильного ураження відмирають і всихають стебла рослин.
Основне джерело інфекції - уражені неперегнилі рослинні рештки (більше одного року) і заражене насіння.
Захисні заходи
Проти бактеріальних хвороб вівса ефективними заходами є дотримання сівозміни, своєчасне і в стислі строки збирання урожаю насіннєвих посівів, очищення і сушка насіння, повітряно-тепловий обігрів, протруєння насіння, ретельне загортання рослинних решток, використання сортів із польовою стійкістю проти хвороб.
Заляльковування вівса
Окрім вівса, хвороба проявляється на кукурудзі, пшениці, просі, рисі та інших злакових культурах. На листках з’являються світло-зелені штрихи і смуги. Уражені рослини надмірно кущаться, відстають у рості, листки набувають твердої консистенції, стають червоними.
У хворих рослин волоть майже не викидається із пазухи верхніх листків, спостерігаються аномалії колоскових лусочок. Вони набувають форми справжніх листків, збільшується кількість квіток у колоску (до 6 замість 2–3), надто подовжуються зав’язі, які сильно виступають із колоскових лусок і стають зеленими, часто стерильними.
Збудником хвороби є вірус північної мозаїки зернових (сибірської мозаїки вівса) Northen cereal mosaic nirus (NCMV).
Переносник вірусу - темна цикада (Laodelphax striatella Fall). Інкубаційний період вірусу в тілі цикади триває 6–16 днів. Інокуляцією соком і насінням вірус не передається.
Крім культурних злаків, вірус уражує куряче просо, мишій сизий і зелений, стоколос безостий та польовий, пирій повзучий та інші види злакових бур’янів. Інтенсивно хворобою уражуються зріджені посіви вівса.
Основне джерело інфекції - переносник, у тілі якого зберігається вірус, а також у кореневищах пирію та коренях інших багаторічних бур’янів.
Захисні заходи
Вирощування стійких сортів, дотримання просторової ізоляції між посівами культур, які уражуються цим вірусом, своєчасні заходи проти цикад-переносників вірусної інфекції, своєчасне знищення падалиці зернових, злакових бурянів-резерваторів вірусної інфекції.
Інтегрований захист вівса від хвороб
Інтегрований захист вівса від хвороб є невід’ємною складовою технології вирощування вівса, яка відповідає найбільш повному і раціональному використанню грунтово-кліматичних умов кожної із грунтово-кліматичних зон, забезпечує управління популяційними процесами в агрофітоценозах і регулювання чисельності та видового складу шкідливих організмів до економічно невідчутного рівня; підвищує польову стійкість рослин до патогенів, забезпечує отримання якісної продукції і стабільну врожайність.
Найбільш радикальним, економічно вигідним і екологічно безпечним заходом проти хвороб є виведення і районування високопродуктивних сортів із груповою стійкістю: Декамерон, Житомирський, Парламентський, Соломон, Самуель, Саргон та ін.
З метою стримування розповсюдження інфекції у посівах вівса і сприяння прояву повною мірою толерантності сортів до хвороб у кожному господарстві доцільно вирощувати не менше 2-х сортів, які відмінні за генетичною стійкістю, або багатолінійні сорти, наближені за біологічними й агротехнічними ознаками і які відрізняються між собою наявністю неоднакових генів стійкості.
За умов виявлення ураження сортів новими расами та біотипами патогенів іржастих та інших захворювань необхідно своєчасно замінити їх новими високопродуктивними і стійкішими сортами.
Суворе дотримання вимог насінництва вівса. Посіви супереліти і еліти вівса повин-ні бути вільними від летючої і твердої сажки. Посіви першої, другої та інших репродукцій вважаються непридатними для насіннєвих цілей, якщо ураженість їх різними збудниками сажки дорівнює 0,5 % і більше. Забороняється посів насіння вівса, у якому виявлено карантинні організми.
Дотримання просторової ізоляції між насіннєвими ділянками і товарними посівами вівса (не менше 500 м), що стримує розповсюдження аерогенної інфекції збудників хвороб і забезпечує отримання здорового посівного матеріалу.
Дотримання науково обгрунтованої сівозміни. Найкращі попередники вівса - ярий ріпак, просапні і озимі культури. Уникнення посівів вівса на полях, де попередником є зернові колосові культури (небажаний попередник вівса - ярий ячмінь), що особливо важливо проти кореневих гнилей та деяких інших хвороб. Повертати овес на попереднє поле можна через 2 роки.
Обов’язкове знезараження насіння від зовнішньої та внутрішньої інфекції дозволеними протруйниками.
З метою підвищення стійкості рослин проти вірусних хвороб та інших шкідливих організмів одночасно з протруєнням або інкрустацією насіння вівса обробляють мікроелементами і одним із дозволених регуляторів росту рослин: Альбіт, р. (30 мл/т); Альга, в. п. (0,5–1,0 кг/т); Вермийодіс, в. р. (4–5 л/т) та ін.
Посів вівса слід проводити в оптимальні строки, відразу після настання фізичної стиглості грунту. Запізнення із сівбою призводить до більш інтенсивного ураження рослин збудниками кореневих гнилей, іржастих хвороб, плямистостей, борошнистої роси.
Глибина загортання насіння у грунт - 5,0–5,5 см. Глибше загортання затримує появу сходів, збільшує ураженість твердою сажкою, кореневими гнилями.
Своєчасне проведення агротехнічних, біологічних і хімічних заходів проти бур’янів і шкідників під час вегетації рослин, що значно знижує резервацію та розповсюдження збудників хвороб.
Для ліквідації джерел інфекції лінійної стеблової та корончастої іржі необхідно проводити знищення барбарису, жостеру проносного та ламкого в лісосмугах та на узліссях (до 30 м від посівів вівса та інших злаків).
Якщо виникає небезпека епіфітотій розвитку іржастих хвороб, різних плямистостей, застосовують суцільне обприскування посівів вівса дозволеними фунгіцидами. Перш за все фунгіциди використовують на насіннєвих посівах вівса. Доцільність проведення хімічного захисту на вівсі визначають на основі даних фітосанітарного стану посівів.
Своєчасне збирання урожаю без втрат, що зменшить можливість збереження і розмноження збудників багатьох хвороб, запобігає перезараженню зерна фузаріозом, пліснявими і бактеріальними хворобами в буртах на токах і в зерносховищах.
Рекомендується проводити своєчасне очищення та просушування зерна, ефективний повітряно-тепловий обігрів насіння і доведення вологості до 13–14 %. Це підвищує його енергію проростання, схожість, стійкість сходів до кореневих гнилей та інших хвороб.
Ретельне знищення з осені сходів падалиці вівса і дикорослих злаків зменшує резервацію багатьох збудників хвороб (іржастих, борошнистої роси. плямистостей та ін.). Восени після збирання урожаю проводять комплекс зяблевого обробітку грунту, що обмежує перезимівлю і розповсюдження багатьох патогенів.
