Відповідний підхід поверне на поля вітчизняних аграріїв такі важливі та необхідні суспільству культури, як овес і ярий ячмінь та відповідно зменшить навантаження через перегин у бік технічних культур, негативна дія котрих в сівозмінні розтягується на роки за рахунок падіння загальної продуктивності зернових культур.
Необхідно по-новому подивитись на ранні зернові культури як зручні в технологічному плані та знову відкрити для себе цих знайомих незнайомців.
Багатогранний овес
Рід Avena включає близько 70 видів, із них 5 культурних, інші — бур’яни і дикі форми. У виробництві широко використовуються два гексаплоїні (2n=42) види: овес посівний (Avena sativa) і візантійський (Avena bisantina), але до культивованих відносяться також овес абіссінський (Avena abyssinica) (2n=28) та овес піщаний (Avena strigoza) (2n=14). Овес посівний поділяється на декілька різновидностей, які розрізняються за формою волоті (розлога або одногрива), кольором квіткової луски (білий, жовтий коричневий), остистістю. Найбільш поширені різновиди плівчастого вівса: mutica, aristata і aurea.
Овес використовується як фуражна і продовольча культура. В тваринництві цінна практично вся рослина: так, зерно — чудовий концентрований корм, особливо при вирощуванні молодняка і відгодівлі тварин. Вміст перетравного протеїну у зерні вівса 85 г/кг, соломі — 14 і зеленій масі — 22. Завдяки підвищеному вмісту жиру зерно вівса володіє високими енергетичними властивостями. Загальновідоме значення вівса у вигляді зеленого корму, в практиці він набув популярності як один із кращих компонентів у змішаних посівах з бобовими культурами. Вівсяна солома і полова серед інших видів має найбільш високу кормову цінність, не поступаючись луговому сіну, а міцне стебло вівса, яке краще в порівнянні з ячменем, виправдовує часте використання цієї культури в змішаних посівах із викою, горохом, чиною тощо.
За біохімічною характеристикою ця культура унікальна за оптимальним співвідношенням вуглеводів, білків і жирів (40 % крохмалю, 11-18 % білка, 4-6,5 % жирів). В порівнянні з іншими хлібними злаками зерно вівса містить значно більше жиру. Білок багатий такими незамінними амінокислотами, як триптофан і лізин.
Поряд із вівсом плівчастим все більшого значення для сільськогосподарського виробництва і переробної промисловості набуває голозерний овес, який використовується як на харчові, так і на кормові цілі без попереднього оброблення, що знижує витрати і собівартість продукції. Прояв голозерності буває рідко повним, майже всі сорти голозерного вівса мають невелику частку плівчастих зерен. Вміст плівки у різних сортів голозерного вівса коливається від 1 до 6%, хоча у деяких він сягає 13%.За ботанічною класифікацією голозерний овес належить до виду Avena sativa L. підвиду Avena nudisativa, який ділиться на п’ять різновидностей. В Україні вирощується лише одна різновидність — inermis. Сортові форми голозерного вівса створені ще за часів СРСР у 80-х роках, проте через низьку продуктивність у порівнянні з плівчастими підвидами не отримали широкого використання. На початку ХХІ ст. інтерес до таких генотипів знову з’явився, що відображено у реєстрації таких форм: в Україні — 3 сорти (Скарб України, Самуель та Саломон); в Білорусі — 5; Росії — 3. Також достатньо успішно ведеться селекція в ЄС, США, Канаді та Австралії, але статистика про використання їх у виробництві — відсутня.
В продуктивності голозерні форми вівса і на сьогодні уступають плівчастим приблизно на 35-45%, але враховуючи непоживну частину врожаю (плівку), яка становить, залежно від умов вирощування 20-30%, то різниця між цими формами буде лише 5-15%. Голозерні форми мають ряд позитивних ознак, які при відповідній селекційній проробці та агротехніці вирощування можуть зробити цю культуру більш привабливою. Так, голозерний овес більш стійкий до осипання, і при цьому краще вимолочується при збиранні. До того ж, його доробка значно менш витратна у порівнянні з плівчастими формами, від чого залежать перетравлення готової продукції і смакові якості. Біологічно такі сорти більш багатоквіткові 3-5 квіток у колоску, та вони довші за колоски плівчастого сорту. Проте підвищений вихід зерна з волоті збільшує різноманітність зернової маси, яку можливо розділити на 3-4, а іноді до 6 фракцій, тоді як у плівчастих сортів зазвичай 2. Слід зазначити, що технологія вирощування голозерного вівса практично не вивчалась, що стримує широке його впровадження у виробництво.
Виробництво вівса
Щорічне світове виробництво вівса коливається у межах 20-30 млн т, основні виробники — ЄС, Канада, Російська Федерація, США та Австралія, але об’єм міжнародної торгівлі досить незначний — 7% від обсягу виробництва. Слід зазначити, що в минулому столітті тільки в СРСР овес вирощували на площі близько 20 млн га, тоді як сьогодні загальносвітові площі під цією культурою лише трохи більше 10 млн га. За останні роки площі під вівсом в світі зменшились на 26 млн га. Найбільші площі під вівсом у Росії — 3,0-3,4 млн га, вона ж і виробляє найбільше зерна вівса — 4500-4600 тис. т.
Останні роки спостерігається тенденція скорочення посівних площ вівса і в Україні (рис. 1). За останні дев’ять років вони зменшилися із 442,3 до 241,3 тис. га. Більшість з них зосереджена в Поліссі 236,7-139,7 та Лісостепу 135,6-53,9 тис. га, які є більш сприятливими для вирощування цієї культури. Але і тут йде поступове скорочення площ під посівами вівса.
Рис. 1. Динаміка посівних площ ярого ячменю в Україні, тис. га
Середня урожайність зерна вівса коливається від 1,42 до 2,17 т/га (табл. 1). Тенденції на збільшення чи зменшення урожайності вівса в Україні не спостерігається. В сприятливі роки 2008, 2012, 2013 урожайність становила 1,86-2,17 т/га, в несприятливі роки 2006, 2007, 2010 — 1,42-1,60 т/га.
Таблиця 1. Урожайність вівса в Україні, т/га
Тому визначаючим фактором валових зборів вівса є посівна площа під цією культурою. Скорочення площ посіву призвело до зменшення валових зборів зерна вівса з 1303 тис. т у 1990 р. до 500-600 тис. т у 2010-2013 рр. Але овес і на сьогодні залишається важливою фуражною і продовольчою культурою.
На харчові цілі у світі використовується 16-17% виробленого зерна. В таких країнах, як Данія, Великобританія та Німеччина використання зерна для задоволення харчових потреб людини сягає 20% виробництва. В Росії на харчові цілі використовується тільки 9-12% (2,4 кг на душу населення) валового збору, а в Україні — 5-8%.
Найважливіше з технології вирощування
Овес посівний — вологолюбна, холодостійка (проростає при 2°С) рослина, що витримує заморозки до -5°С, має короткий вегетаційний період (у степових умовах 90-100 діб), у порівнянні з іншими зерновими культурами менш вимоглива до ґрунтів. Овес немає озимих форм. Ця культура добре переносить перезволоження ґрунту. Її здатність проростати при низьких температурах визначає найбільш ранні строки сівби, яку треба провести в стислі терміни відповідно до прислів’я: «Сій овес в грязь — будеш князь».
При підготовці до посіву важливим заходом є протруєння насіння від твердої та летючої сажки. Норма висіву залежить від регіону вирощування на півдні 4,5-5,5 млн схожого насіння на гектар, на півночі до 7 млн. Оптимальна глибина висіву в посушливих умовах 5-6 см, вологих — 3-4. Враховуючи високу потребу у волозі, перевагу при вирощуванні вівса слід віддавати суглинистим ґрунтам, які добре її утримують. Ліпшим попередником вважаються зернобобові культури, але частіше його сіють після інших зернових культур, овес дуже погано переносить монокультуру. Він добре відкликається на покращення умов вирощування та характеризується тривалим періодом поглинання поживних речовин.
Підвищену потребу в азоті та фосфорі відчуває в першу половину вегетації, а калію — протягом усього періоду розвитку. На формування 1 ц зерна овес використовує з ґрунту близько 3,3 кг азоту, 1,4 — фосфору та 2,9 — калію. На мінеральне живлення овес краще реагує, ніж ячмінь, особливо добре він використовує післядію добрив у сівозмінні. Повне мінеральне добриво найдоцільніше вносити під овес у допосівний період, під зяблеву оранку або навесні під культивацію — у дозі N40-60 P30-60 K30-60. До комплексу заходів по догляду за посівами входить боротьба з бур’янами, яку починають з досходового боронування та продовжують внесенням гербіцидів у фазі кущення та трубкування рослин.
На посівах вівса застосовують наступні гербіциди: 2,4-Д амінна сіль (07-1,2 л/га), Діален Супер (0,8 л/га), Гранстар (20-25 г/га) та інші. Якщо в посівах переважають коренепаросткові та інші багаторічні бур’яни, обробку гербіцидами доцільно перенести на більш пізній строк — безпосередньо перед виходом рослин у трубку. Овес дужче, ніж інші зернові культури пошкоджується шведською мухою, в окремі роки сильно заселяється попелицею. З хвороб, крім сажок, може пошкоджуватись різними видами іржі (стеблова та корончата). Овес має міцне стебло, завдяки чому його посіви несхильні до вилягання. Збирання посівів можна проводити як прямим комбайнуванням, так і роздільним способом. Перше збирання починають у фазі повної стиглості, друге — на початку повної стиглості, коли 50-60% знаходяться у восковій стиглості. Важливо збирання та підбір валків з обмолотом проводити в стислі строки, оскільки овес дуже схильний до осипання.
Сорти вівса
В Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні, є 24 сорти вівса, з яких 20 української селекції. Сьогодні роботу зі створення сортів вівса проводять: Носівська селекційно-дослідна станція (Чернігівський 28, Деснянський, Славутич, Нептун та ін.); Інститут землеробства і тваринництва Західного Регіону України (Львівський 1, Ант, Аркан); Верхняцька селекційно-дослідна станція Інституту цукрових буряків (Дарунок, Декамерон); ДУ Інститут сільського господарства степової зони разом із підпорядкованою Синельниківською селекційно-дослідною станцією (Синельниківський 1321, Спурт, Бусол та ін.).
На Синельниківській селекційно-дослідній станції ведеться селекційна програма, заснована на робочій колекції, що включає 102 зразки, з яких 43 зразки інтродуковані з інших країн, з генетичного банку України і колекції ВІР. В основу програми покладено синтез нового високоадаптивного матеріалу до стресових умов Степу, зокрема посухи та жари. Завдяки багаторічній роботі селекціонерами станції створено та зареєстровано в Україні 2 сорти Бусол та Спурт, які за даними трирічних офіційних сортовипробувань у середньому перевищили стандарт Чернігівський 27 на 0,29 та 0,33 т/га, відповідно та зайняли з 11 сортів перші місця. До того ж, Спурт з усього переліку випробуваних сортів виявився найбільш скоростиглим, що, безперечно, свідчить про селекційний успіх генетичного прогресу продуктивності сортів станції та правильно вибрану стратегію добору нового матеріалу.Якщо відповідно до місцевих умов підібрати сорт і дотримуватись технології вирощування, то можна отримувати до 4,0-6,0 т/га зерна вівса.
У 2014 р. зареєстровано в Україні нові два сорти вівса посівного селекції Синельниківської СДС Ірен та Стерно. Слід відмітити, що сорт Ірен характеризується підвищеною стійкістю до осипання, а Стерно добре реагує на високий агрофон. На сьогодні запропонований станцією асортимент сортів вівса повністю задовольняє вимоги виробництва зони Степу та Лісостепу.
Овес і ячмінь ярий: спільне та відмінне
Окрім селекції вівса, на Синельниківській СДС ведеться селекція ячменю ярого. Вид культурного (посівного) ячменю Hordeum sativum lessen належить до родини тонконогових Poaceae. Його поділяють на три підвиди: ячмінь дворядний — H. distichum, багаторядний — H. vulgare і ячмінь проміжний — H. intermedium, які різняться між собою за кількістю фертильних колосків на уступі колосового стрижня. У дворядного він один, багаторядного — три, проміжного — від одного до трьох на різних уступах стрижня. У виробництві використовують тільки дворядний та багаторядний ячмені. На відміну від вівса ячмені, що культивуються у виробництві, представлені трьома біотипами: ярими, озимими та дворучками.
Ячмінь — одна з найстародавніших культур, згідно з археологічними даними, ячмінь було введено в культуру за 15-10 тис. років до н.е. Зерно ячменю — цінний концентрований корм для багатьох видів худоби; 100 кг зерна ячменю дорівнює 120 кормовим одиницям, 100 кг ячмінної соломи містять 35 кормових одиниць.
Із зерна ячменю виготовляють крупи (перлова, ячна). Якість їх значною мірою залежить від умов вирощування і сортових особливостей ячменю. За вмістом жиру (1,2-1,5%) крупи з ячменю поступаються вівсяній і гречаній крупам, але містять багато білка (9-11%) і крохмалю (82-86%).
Ячмінь є основною сировиною для пивоварної промисловості. Пивоварні ячмені повинні містити низький процент білка. Тому переважним місцем вирощування ячменю для пивоваріння є західні і північні регіони, які відзначаються більшим зволоженням, меншою сонячною інсоляцією та температурою. Але підвищений вміст білка в зерні не завжди знижує його пивоварні якості. Виявляється, що з ячменю, в якому міститься багато білків, серед яких переважають високомолекулярні (глобуліни, проламіни), теж можна отримати високоякісне пиво. Якість пива погіршує небілковий азот і азот альбумінів, кількість яких в міру достигання зерна ячменю зменшується. Ось чому для пивоваріння особливе значення має своєчасне збирання ячменю.
Ячмінь — вимоглива до родючості ґрунту культура. Краще родить він на чорноземних ґрунтах при достатній забезпеченості вологою. Малопридатні для вирощування ячменю дуже кислі підзолисті, засолені, болотисті, піщані торфові кислі ґрунти. Відносно висока вимогливість ячменю до родючості ґрунту зумовлена тим, що у нього коріння слабо засвоює малорозчинні елементи живлення з ґрунту, а накопичення поживних речовин на початку вегетації відбувається значно скоріше, ніж в інших ярих культур, що особливо відрізняє цю культуру в порівнянні з вівсом.
Ячмінь, як і овес найбільш чутливий до посухи від виходу рослин у трубку до колосіння або викидання волоті. Нестача вологи під час інтенсивного росту генеративних органів і стебел призводить до послаблення їх росту і диференціації. Так, посуха після виходу в трубку, коли формуються пиляки, призводить до утворення безплідних пилкових зерен. Отже, у таких рослин в колосі може бути череззерниця, тобто продуктивність рослини буде знижена. Посуха під час кущіння або виходу в трубку призводить до слабого розвитку вегетаційної маси, зниження врожаю соломи, поряд з ним і зерна. Проте ячмінь більш стійкий проти запалу, ніж овес.
У посушливих районах ячмінь достигає раніше інших культур, до настання літньої посухи, і тому він уникає шкідливої її дії. Рослини вівса дуже чутливі до нестачі вологи за 10-15 днів до викидання волоті. Під час цвітіння овес найбільш чутливий до повітряної посухи. У зв’язку з найбільшої чутливістю вівса до нестачі вологи його вважають культурою більш північних районів. Посухостійкість рослин характеризується за коефіцієнтом транспірації, який становить у ячменю 403, а у вівса 474. Отже, ячмінь більш економічно витрачає вологу на утворення одиниці органічної речовини.
Завдяки тому, що у вівса коренева система розвивається швидше, ніж у ячменю, він менш чутливий до жаркої і посушливої погоди весною, яка часто буває у південних районах. Під час наливу зерна ячмінь витримує високі температури легше, ніж овес. Повітряна посуха в літні місяці особливо небезпечна для вівса, він менш стійкий проти запалу, в порівнянні з ячменем. В цілому агротехніка вирощування цих ярих культур досить близька, за винятком окремих елементів, зв’язаних із системою удобрення та стійкістю до посухи. Перш за все це стосується мікродобрив, які мають важливе значення у поліпшенні живлення рослин і забезпеченні їх нормального розвитку, особливо на тих ґрунтах, де зазначених елементів не вистачає. Так, при відсутності в ґрунті міді у рослинах ячменю порушуються окислювальні процеси і білковий обмін. Такі рослини відстають у рості і дають надзвичайно малий урожай. На окремих ґрунтах, залежно від їх властивостей, суттєве значення має внесення бору під овес, це сприяє підвищенню його урожаю і поліпшенню кормової цінності зерна та вегетативної маси.
Виробництво ячменю
Значення у вітчизняному виробництві ярого ячменю значно більше за овес, але останнім часом спостерігається тенденція скорочення посівних площ і під цією культурою (рис. 1). З 2006 р. площі під ячменем зменшились на 2647,1 тис. га і у 2013 р. займали 2171,4 тис. га. Посівні площі скоротилися у всіх зонах. Так, у Степу із 2670,7 до 1223,0, Лісостепу — з 1823,3 до 774,8, Поліссі — з 323,5 до 173,6 тис. га.
Середня урожайність зерна ярого ячменю коливається від 1,65 до 3,00 т/га (табл. 2). Тенденції на збільшення чи зменшення урожайності ярого ячменю, як і вівса в Україні не спостерігається. Рівень урожайності суттєво залежить від погодних умов, що складаються у той чи інший рік. В сприятливі роки 2008, 2009, 2011, 2012, 2013 урожайність становила 2,36-3,00 т/га, в несприятливі 2007, 2010 — 1,65-1,94 т/га.
Таблиця 2. Урожайність ячменю в Україні, т/га
Тому визначаючим фактором валових зборів ярого ячменю, як і вівса є посівна площа під цією культурою. Скорочення площ посіву призвело до зменшення валових зборів зерна ячменю з 10359,1 тис. т у 2006 р. до 4680,6 тис. т у 2013 р. Суттєво зменшились валові збори в Степу (з 5602,4 до 2056,6 тис. т). та Лісостепу (з 4058,5 до 2153,4 тис. т). Не зважаючи на це, ячмінь поряд з кукурудзою залишається основною зернофуражною культурою в Україні.
Сорти ячменю
Підвищений попит на цю культуру віддзеркалений у кількості зареєстрованих сортів на 2014 р. — 90, з яких 60 вітчизняної селекції, а 30 іноземної. Селекцію ячменю в Україні було розпочато у 1909 р. на Харківській державній селекційній станції (нині Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН України).
Завдяки використанню принципово нового вихідного матеріалу на базі місцевих степових екоформ та інтродукованих високопродуктивних зарубіжних зразків, на Синельниківській селекційно-дослідній станції створено сорти ярого ячменю Ілот і Совіра з високим потенціалом продуктивності та адаптованих до посушливих умов. Вони успішно пройшли кваліфікаційну експертизу і зареєстровані в Україні відповідно у 2009 та 2010 рр.
Середні дані за три роки на Нікопольській ДСС доводять високу адаптованість нових сортів і їх значну перевагу не тільки до національного стандарту Донецький 14, але й поширеного у виробництві сорту Вакула на 0,50 т/га (Ілот) та 0,38 т/га (Совіра) (табл. 3). У 2008 р. на Нікопольської ДСС сформована найвища урожайність зерна серед 50 вивчених сортів у сорту Ілот, яка становила 5,45 т/га. Прибавка врожаю в порівнянні зі стандартами була: 1,05 т/га з сортом Донецький 14 та на 0,67 т/га — Вакула.
Таблиця 3. Основні показники ячменю ярого в офіційному випробуванні
на придатність сортів для поширення за даними Нікопольської ДСС(2006-2008 рр.)
Максимальний урожай за роки кваліфікаційної експертизи отримано у 2007 р. 7,63 т/га на Рівненській ДСС у сорту ярого ячменю Совіра. Наглядні дані доводять високий потенціал сортів, створених колективом селекціонерів Синельниківської СДС. При відповідному виборі сорту, пристосованому до конкретної місцевості, дотриманні технології вирощування можна отримувати урожай зерна ячменю до 5-7 т/га. Сорти Ілот і Совіра стійкі до вилягання, осипання та посухостійкі (особливо в період наливу зерна). Характеризуються максимальною стійкістю до твердої та пухирчатої сажки (9 балів), тоді як сорти Вакула, Донецький 12, Сталкер, Прерія мали нижчі оцінки (6-8 балів). За новими сортами в мережі Інституту розгорнуто насінництво.
Зерно ярого ячменю має дещо кращі показники виробництва, ніж у вівса, що відображається у більших обсягах його виробництва, але в цілому ця культура теж визначається характерною депресією у виробництві. Обґрунтування нормативної собівартості при вирощуванні ячменю ярого та вівса є одним із важливих важелів управління виробничими витратами та в подальшому дає можливість сільськогосподарським товаровиробникам коригувати маркетингову політику та обирати ефективну конкурентоспроможну цінову політику.
Таким чином, ранні ярові зернові культури характеризуються значним недооціненим виробництвом потенціалом та використовуються у різних галузях господарства, відповідають за покращення фітосанітарного стану сівозмін. Для забезпечення вітчизняного ринку селекціонерами ДУ ІСГСЗ НААН створено низку сортів, які задовольняють виробництво, особливо в стресових умовах Степу, та пропонують долучитись насіннєвим господарствам до впровадження нового селекційного продукту Спурт, Бусол, Ірен, Стерно, Ілот, Совіра. Використання вітчизняних сортів ярих зернових культур у господарствах не тільки забезпечать гарантований прибуток підприємству, але посилить національну продовольчу безпеку, дозволить розвиватись селекційним закладам України. Вибирайте вітчизняну продукцію — будьте патріотами.
Нові сорти вівса посівного та ярого ячменю селекції Державної установи Інститут сільського господарства степової зони НААН
Спурт
Сорт вівса занесений до Державного реєстру сортів рослин, придатних до поширення в України (надалі Державний Реєстр) з 2009 року. Різновид — аура. Сорт середньостиглий. Вегетаційний період 88-95 днів. Рекомендовано для вирощування в Степовій зоні України. Волоть високопродуктивна, кількість колосків і зерен висока, плівчастість — 20-25%. Зерно проміжного типу крупне, жовте. Маса 1000 зернин — 31-36 г, натура зерна — 350-370 г.
Стійкий до вилягання та хвороб, слабо пошкоджується сажковими хворобами. Борошнистою росою та корончатою іржею не уражується.
Урожайність зерна сягає 4,0-4,6 т/га. Технологія звичайна для зони вирощування. Оптимальна норма висіву 5,0 млн схожих зерен на гектар. Позитивно реагує на високий агрофон.
Бусол
Сорт вівса занесений до Державного Реєстру з 2010 року. Різновид — аура. Сорт середньостиглий. Вегетаційний період — 95-100 днів. Зони його вирощування — Степ, Лісостеп. Волоть напівстигла, продуктивна, добре озернена. Зерно подібне до московського типу, видовжене, рівне, плівчастість середня (20-25%). Маса 1000 зернин — 35-37 г. Натура — зерна 360-380 г.
Слабо пошкоджується сажковими хворобами. Борошнистою росою та корончатою іржею не уражується.
Урожайність становить 3,5-3,90 т/га. Технологія звичайна для зони вирощування. Оптимальна норма висіву 5,0 млн схожих зерен на гектар. Позитивно реагує на високий агрофон. Сорт добре переносить весняну посуху.
Ірен
Сорт вівса занесений до Державного Реєстру з 2014 року. Різновид — аура. Сорт середньостиглий. Вегетаційний період — 95-100 днів. Рекомендовано для вирощування в Степовій та Лісостеповій зонах України.
Має велику волоть . Зерно середньої величини 25-38 г, плівчастість середня, соломина середньої висоти, тверда. Стійкий до вилягання та хвороб, слабо пошкоджується сажковими хворобами. Високо адаптований до умов посухи.
Урожайність сягає 4,2- 4,8 т/га. Технологія звичайна для зони вирощування. Оптимальна норма висіву — 5,0 млн схожих зерен на гектар. Позитивно реагує на високий агрофон. В період наливу зерна сорт слабо осипається.
Стерно
Сорт вівса занесений до Державного Реєстру з 2014 року. Різновид — аура. Сорт середньостиглий. Вегетаційний період 95-100 днів. Рекомендовано для вирощування в Степовій зоні України.
Волоть розлога, велика. Вага 1000 зернин 35-40 г, зернівка московського типу. Плівчастість зерна середня. Волоть високопродуктивна, кількість колосків і зерен висока, плівчастість 20-23%.
Стійкий до вилягання та хвороб. Слабо пошкоджується сажковими хворобами, борошнистою росою та корончатою іржею не уражується.
Урожайність становить 4,1-4,7 т/га. Технологія звичайна для зони вирощування. Оптимальна норма висіву 5,0 млн схожих зерен на гектар. Позитивно реагує на високий агрофон.
Ілот
Сорт ячменю ярого занесений до Державного Реєстру з 2009 року. Рекомендований для Степової зони України. Різновид нутанс. Сорт середньоранній, довжина вегетаційного періоду 90-94 дні. Напрям використання — зерно.
Форма куща напіврозлога. Стебло середньої висоти (81-90 см). Колос дворядний, середньої довжини (8-10 см), жовтий. Форма колоса пірамідальна, остюки довгі (11 см). Зернівка видовжено-еліптичної форми, жовтого кольору. Маса 1000 зерен 43-46 г.
Сорт посухостійкий, особливо в період наливу зерна. Стійкий до вилягання та осипання. Гельмінтоспоріозом та борошнистою росою уражується слабо. Стійкий до твердої та летючої сажки. Круп’яні властивості добрі. Потенційна урожайність — 5,5 т/га.
Технологія сорту звичайна для зони вирощування. Має високу позитивну реакцію на підвищення агрофону. Але разом з тим має відносно високий нижній поріг урожайності на низькому агрофоні та на відхилення в технології вирощування.
Совіра
Сорт ячменю ярого занесений до Державного Реєстру у 2010 році. Зона вирощування — Степ, Лісостеп. Різновид нутанс. Сорт середньоранній, вегетаційний період — 92-95 днів. Напрям використання — універсальний.
Рослина висотою 95-100 см. Кущ напіврозлогий. Колос дворядний, середньої довжини (8-10 см), жовтий. Форма колоса пірамідальна. Остюки довгі зазублені, жовтого кольору. Зернівка видовжено-еліптична, жовта. Маса 1000 зерен — 45-48 г.
Сорт стійкий до посухи, вилягання, осипання, до проростання зерна на корені, хвороб. Особливо посухостійкий у період наливу зерна.
Урожайність — 3,6-3,9 т/га. Добре реагує на внесення мінеральних добрив, особливо азотне підживлення. Технологія сорту звичайна для зони вирощування.
