Забур’яненість посівів ріпаку восени —
пряма загроза перезимівлі
Особливо негативний вплив бур’янів відчутний на початку вегетації культури. В умовах сильної конкуренції за елементи живлення, вологу, світло у культури формується малопродуктивний тип рослин, нестійких до морозів з обмеженими можливостями до весняного гілкування.
Засміченість посівів ріпаку негативно впливає на продуктивність рослин. На засмічених полях знижується польова схожість культури, зменшується накопичення вегетативної маси і кількості продуктивних гілок, стручків і насіння. Наявність у посівах ста рослин бур’яну є причиною таких втрат урожаю: 30% — від зірочника середнього; 8% — від лисохвоста польового; 5% — від ромашки непахучої; 3% — від видів кропиви та фіалки польової.
Маючи потужну кореневу систему, бур’яни (лобода біла, щириця, мишій — довжина кореня до 2 м, мітлиця звичайна, ромашка непахуча, просо куряче, чистець болотний, берізка польова — 5, осот — 9, хвощ польовий, гірчак березковидний — 10) поглинають величезну кількість води. Бур’яни, такі як вівсюг, гірчиця, ромашка, щириця, жабрій та інші витрачають в окремі періоди вегетації вологи у 1,5–2 разів більше, ніж культури, у результаті на засмічених полях вологість ґрунту у кореневмісному шарі знижується на 2–5%.
Крім того, наявність ромашки у посівах ріпаку спричиняє появу гіркого присмаку в ріпаковій олії, що робить непридатним її насіння для переробки. Також цей бур’ян ускладнює збирання врожаю і збільшує вологість насіння ріпаку.
Підмаренник чіпкий, маючи підвищену здатність до засвоєння азоту, розвиває відчутну конкуренцію за поживні речовини з культурою, особливо у період, коли ріст листя ріпаку припиняється. Бур’ян виростатиме вищим за культуру та активно перехоплюватиме сонячну енергію, завдяки інтенсивному фотосинтезу він розростатиметься, у результаті затінятиме і пригнічуватиме рослини ріпаку. Крім того, культурі не вистачатиме сонячної енергії для процесів фотосинтезу у результаті перехоплювання її бур’яном, відповідно, інтенсивність фотосинтезу зменшуватиметься, а отже, буде знижуватися врожайність і якість насіння. Підмаренник спричиняє вилягання посівів, значно ускладнюючи збирання врожаю, та підвищуючи вологість рослинної маси. Знижується і продуктивність зернозбиральних комбайнів, помітно погіршується якість врожаю через вміст великої кількості насіння підмаренника, яке важко відокремлюється під час очищення. Наявність всього 1 росл./ м² підмаренника зменшує урожайність з 1 га на 0,15–0,2 ц/га. Економічний поріг шкідливості підмаренника чіпкого у посівах ріпаку становить 0,1 шт./м².
Редька дика є також надто шкідливим бур’яном, який використовує поживні речовини у кілька разів інтенсивніше, ніж культурні рослини. Засмічує не тільки грунт, а й зерно ріпаку, від якого важко відокремлюється, бо майже не відрізняється за розмірами. Слід відмітити, що у Франції через короткі ротації сівозміни і відсутність ефективних гербіцидів засміченість посівів ріпаку бур’янами з року у рік збільшується. До них належать бур’яни з родини капустяних, такі як гірчиця польова, редька дика, суріпиця звичайна, які є найбільш поширеними.
Різноманіття бур’янів
В умовах України у посівах культури найбільш шкідливими є такі бур’яни: однорічні ярі — редька дика (Raphanus raphanistrum L.), гірчиця польова (Sinapis arvensis L.), лобода біла (Chenopodium album L.), жабрій звичайний (Galeopsis tetrahit L.), гірчак березкоподібний (Polygonum convolvulus L.), гірчак шорсткий (Polygonum scabrum Moench), щириця біла (Amaranthus albus L.) і звичайна (Amaranthus retroflexus L.), мак дикий (Papaver rhoeas L.), плоскуха звичайна (Echinochloa crus-galli L.), мишій сизий (Setaria glauca L.) і зелений (Setaria viridis L.), амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.), глуха кропива стеблообгортаюча (Lamium amplexicaule L.) і пурпурова (Lamium purpureum L.), галінсога дрібноквіткова (Galinsoga parviflora Cav.); однорічні зимуючі — підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), суріпиця звичайна (Barbarea vulgaris R. Br.), талабан польовий (Thlaspi arvense L.), фіалка польова (Viola arvensisMurr.), грицики звичайні (Capsella bursa-pastoris (L.) Medic.), триреберник непахучий (Tripleurospermum inodorum (L.) Sch. Bip.), празелень звичайна (Lapsana communis L.), волошка синя (Centaurea cyanus L.); багаторічні — пирій повзучий (Elymus repens (L.) Gould), хвощ польовий (Equisetum arvense L.), осот рожевий (Cirsium arvense L.), берізка польова (Convolvulus arvensis L.), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale Wigg.), полин гіркий (Artemisia absinthium L.), полин звичайний (Artemisia vulgaris L.); ефемери — зірочник середній (Stellaria media L.).
Для збереження врожаю культури та його якості важливим є вчасне здійснення комплексу запобіжних заходів і заходів контролю бур’янів під час вегетації ріпаку озимого.
Агротехнічні заходи контролю бур’янів
У сівозмінах різних грунтово-кліматичних зон на полях, що відводяться під посів ріпаку озимого, рекомендовано здійснювати диференційований обробіток ґрунту, поєднуючи глибокий, звичайний і поверхневий обробітки. Враховуючи те, що на більшості полів переважає значне забур’янення, ефективним є плужний обробіток ґрунту, аналогічний як під пшеницю озиму. Після безплужного передпосівного обробітку грунту відмічалося збільшення засміченості посівів однодольними бур’янами.
Одразу після збирання попередника поле під посів ріпаку озимого рекомендовано продискувати. У разі появи сходів бур’янів перед сівбою ріпаку озимого їх знищують за допомогою передпосівної культивації. Завдяки якісно та вчасно здійсненій передпосівній культивації зменшуватиметься необхідність застосування гербіцидів, а також обмежується заселеність полів деякими шкідниками, наприклад озимою совкою.
Під час інтенсивної технології вирощування ріпаку однією з головних умов одержання високих його врожаїв є ретельний передпосівний обробіток ґрунту, за допомогою якого забезпечується вирівнювання поверхні грунту та створюється його дрібно-грудкувата структура, а також помірно ущільнюється грунт на більшій глибині, що сприяє нормальному росту і розвитку стержньового та бічних коренів рослин ріпаку й формуванню потужної кореневої системи. Від розвитку кореневої системи залежить зимостійкість, регенераційна здатність і майбутня урожайність ріпаку, а густота продуктивного стеблостою сприяє прояву конкурентної спроможності культури. На грунтах, схильних до перезволоження, а також зі щільним підорним горизонтом, перед оранкою доцільно здійснити глибоке щілювання або розпушування на глибину 30–40 см.
Передпосівний обробіток здійснюють лише впоперек або по діагоналі запланованого напрямку сівби з одночасною сівбою ріпаку озимого.
Виконувати надмірне подрібнення грунту не рекомендується, тому що з’являється небезпека запливання та утворення поверхневої міцної кірки, що сприятиме у подальшому інтенсивному ураженню сходів чорною ніжкою.
Способи підготовки грунту під посів ріпаку озимого залежать від типу грунту, його механічного складу, попередників, видів добрив, засміченості бур’янами. Обробіток ґрунту після збирання ранніх попередників (зернових, зернобобових) та інших культур починають із лущення стерні (зернові) або дискування після інших попередників. Ефективним заходом щодо зменшення шкідливості вегетуючих бур’янів є лущення у двох взаємно перпендикулярних напрямках на глибину 10–14 см. Встановлено, що на 1 м² стерні після лущення кількість бур’янів, що розмножуються насінням, зменшується майже учетверо, а коренепаросткових — уп’ятеро.
Після збирання пізнього попередника рекомендується невідкладно здійснити глибоку оранку в агрегаті з боронами і котком для прискорення осідання ґрунту.
Оранку у більшості випадків потрібно виконувати на глибину орного шару, також її глибина залежить від попередника, наприклад після зернових — 20–25 см, після конюшини, злакових трав і люцерни, конюшинно-злакових травосуміші — 25–30 см, здійснюють її через 12–14 днів після дискування, 20–22 см після ранньої картоплі та гороху. Глибина оранки під посів ріпаку озимого у сівозміні пшениця-жито-ріпак повинна бути до 30 см, що запобігатиме утворенню плужної підошви, і під час якої відбуватиметься якісне заорювання пожнивних решток.
Під час догляду за посівами ріпаку озимого найбільш ефективними, на рівні 70–80%, будуть агротехнічні заходи, здійснені у літньо-осінній період.
Проведення агротехнічних заходів під час передпосівного обробітку грунту під посів ріпаку повинно забезпечувати як знищення бур’янів, так і створення ущільненого ложа для розміщення насіння на глибині грунту 2–3 см, з метою швидкої та рівномірної появи сходів. Завдяки якісно проведеним заходам буде забезпечена висока польова схожість насіння (80%), що в цілому сприятиме підвищенню зимостійкості ріпаку озимого. Після оранки під час проростання бур’янів рекомендовано виконати культивацію на глибину 8–10 см. У посушливі роки, особливо на легких ґрунтах, обов’язковим є післяпосівне коткування.
Таблиця. Негативний вплив бур’янів у посівах ріпаку
Дотримання культури землеробства повинно стати невід’ємною складовою технології вирощування ріпаку озимого. Основною ланкою культури землеробства є дотримання сівозміни. Вона залишається на сьогодні ефективним заходом контролю сегетальної рослинності. Завдяки розмежування у часі і просторі біологічно споріднених культур істотно обмежується шкідливість бур’янів порівняно з беззмінними посівами. Забур’яненість посівів у сівозмінах знижується у 3–4 рази, особливо зменшується шкідливість багаторічних бур’янів.
Під час дотримання сівозміни стає можливим розміщувати ріпак озимий на полях, незасмічених бур’янами, що сприяє реалізації потенціалу продуктивності його сортів і гібридів повною мірою. Насінники ріпаку озимого краще розміщувати після багаторічних й однорічних бобових трав, а товарні посіви — після зернових культур. На тому самому полі рекомендовано ріпак висівати не раніше ніж через 4–5 років.
Слід відмітити, що ріпаку належить важлива роль і як попереднику у сівозмінах польових культур. Встановлено, що на площах, де вирощувалися ріпак озимий і ярий як проміжні сидерати, забур’яненість полів під культурами, що на них висівалися, знижувалася на 40–50%. Крім того, у сівозмінах, які зазвичай насичені зерновими культурами, після ріпаку зменшується ураженість рослин кореневими гнилями на 15–25%. Кращим попередником ріпак буде для пшениці озимої, у разі, якщо культура реалізовує свій біологічний потенціал щодо конкурентоспроможності, а також завдяки заходам контролю бур’янів, які здійснювалися у посівах ріпаку під час вегетації.
Конкурентоспроможність ріпаку протидіяти бур’янам залежить від дотримання строків посіву та норм висіву, якісно підготовленого насіннєвого ложа, а також часу та рівномірності появи сходів ріпаку. Посів в оптимальні агротехнічні терміни впливає на формування стеблостою ріпаку, щільність якого є ефективним способом контролю бур’янів у посівах.
Сівба в оптимальні строки районованими сортами і гібридами забезпечує появу дружніх сходів культури, чим створюються несприятливі умови для росту бур’янів. Запізнення із сівбою погіршує розвиток культурних рослин, що зумовлює кращий ріст і розвиток бур’янів.
Ріпак озимий необхідно висівати високоякісним насінням зі схожістю не нижче 90%, високих репродукцій. Оптимальними строками сівби ріпаку озимого є: у північних та західних областях — 15–25 серпня; центральних — 20–30 серпня; східних — 25 серпня-5 вересня; південних — 10–20 вересня. Проте строки сівби залежать від наявності доступної вологи в ґрунті.
Глибина загортання насіння диференційована залежно від типу, механічного складу та вологості ґрунту: на легких за механічним складом ґрунтах вона може бути у межах 2,5–3,0 см, на важких — 1,5–2,0 см.
Оптимальна норма висіву насіння ріпаку озимого становить 0,8–1,2 млн схожих насінин на 1 га (4,0–6,0 кг/га). Оптимальна густота посівів восени — 80–120 рослин на 1 м². Занижені норми висіву призводять до підвищення забур’яненості, утворення недостатньої кількості стручків. Завищені сприяють витягуванню центрального пагона, що збільшує загрозу вимерзання рослин, або їх вилягання під час вегетації, створює сприятливі умови для розвитку хвороб, знижує продуктивність посіву.
На ефективність заходів контролю сегетальної рослинності впливає знання й аналіз інформації про домінуючі види сегетальної рослинності та ступінь їх впливу на культуру; дані про поширеність сегетальної рослинності після попередника та у допосівний період, для чого у господарстві необхідно обстежувати поля восени і навесні; попереднє планування заходів із захисту рослин та коригування планів, враховуючи зміни фітосанітарного стану на кожному полі впродовж вегетаційного періоду; оцінка фактичного фітосанітарного стану поля у різні фенологічні й календарні строки розвитку культури на основі систематичного спостереження за розвитком і поширенням бур’янів і прийняття рішень щодо проведення відповідних, зокрема хімічних, заходів їх контролю.
Вибір і порядок застосування агротехнічних заходів повинен здійснюватися залежно від грунтово-кліматичної зони, типу грунтів, напряму діяльності господарств, рівня шкідливості бур’янів.
Застосування хімічних заходів контролю сегетальної рослинності залишається важливою складовою комплексної інтегрованої системи захисту культури та підвищення її урожайності. При цьому необхідно враховувати, що ріпак належить до медоносних культур, тому під час контролю сегетальної рослинності необхідно гербіциди застосовувати з обережністю та в екстрених випадках.
