Логічно, що й виробництво олії у нинішньому маркетинговому році (вересень 2011-серпень 2012) сягне рекордної позначки - 3,15-3,25 млн т. Хоча левову частку - понад 2,8 млн т - планується відправити на експорт, пересічним покупцям не варто хвилюватися. Адже, щоб забезпечити річне внутрішнє споживання, цілком вистачить і 15% зробленої усередині країни олії. Причому, добрий урожай соняшнику позитивно позначився на полицях крамниць - у магазинах олія почала втрачати в ціні. Адже за даними Держкомстату, у вересні порівняно з серпнем нерафінована олія подешевшала більш як на 300 грн на тонні - до 9 тис. 372 грн. Рафінована скинула майже 25 грн. Тож різких коливань цін на олійно-жирову продукцію, переконують в «Укроліяпромі», не передбачається.
Ще одна оптимістична новина для сільгоспвиробників. Зазвичай щедрі врожаї призводять до обвалу цін на вирощене. Соняшник натомість почав дорожчати. Ще кілька тижнів тому переробники в середньому платили господарникам 2,9 тис. грн/т насіння. Нині дають 3,4 тис. В «Укроліяпромі» цю вигідну для аграріїв тенденцію пояснюють тим, що мито на експорт олії так і не було запроваджено Верховною Радою. Хоча парламент і розглядав відповідні пропозиції.
Якщо аналізувати успішну роботу впродовж багатьох років цієї бюджетоутворюючої галузі - немала заслуга тут виваженої державної політики. Йдеться насамперед про прийнятий у 1999 році Закон «Про ставки ввізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур». Більшість керівників оліє-жирових підприємств вважають цей документ доленосним для галузі, яка всупереч світовим катаклізмам продовжує успішно розвиватися.
Хоча, пригадують в «Укроліяпромі», напрацьовувався проект закону у кризові для галузі часи, яка найбільше потерпала від неконтрольованого вивозу олійного насіння за межі держави. Хоча збирали соняшнику чимало, для переробки всередині країни сировини все одно не вистачало. Через це багато потужних підприємств простоювали, деякі навіть збанкротували. Окремі не в змозі були виплачувати заробітні плати своїм працівникам по півтора-два роки.
Попри щедрі врожаї на соняшникових ланах Україна тоді поступово перетворювалася на державу-імпортера олії. В «Укроліяпромі», згадуючи ті непрості для галузі роки, розповідають, що навколо закону, яким встановлювалося 23-відсоткове вивізне мито на насіння соняшнику, політиками було зламано немало списів. Зі слів генерального директора асоціації Степана Капшука, довелося добре попрацювати з народними обранцями, шукати порозуміння серед урядовців, представників Світового банку та іншими міжнародними організаціями. Спільними зусиллями вдалося дійти консенсусу, та у 2001 році було прийнято ще один Закон «Про внесення змін до деяких законів України». Цим нормативним актом було знижено ставки ввізного мита на насіння соняшнику з 23 до 17%. Також ухвалений документ забороняв переробку насіння за кордоном на давальницьких умовах. А в процесі переговорів щодо вступу нашої держави до Світової організації торгівлі, Україна пішла на ще більші поступки - ми погодилися на щорічне зниження кожного діючої 17-відсоткової ставки ввізного мита на 1% (до 10% у кінцевому періоді). Втім, саме завдяки такій виваженій позиції, коли було «винайдено» баланс економічних інтересів держави, аграріїв, переробних підприємств та споживача, вдалося досягти безлічі плюсів у роботі галузі, яка стала доволі успішним сектором економіки. Валовий збір насіння соняшнику зріс до більш як 8 млн т, а виробництво олії сягає тримільйонної позначки. Збільшилося її внутрішнє споживання: з 7,2 кг на людину на рік до 15,2 кг.
Тепер Україна посідає лідируючі позиції за експортом сирої олії - продає її у 88 країн. Так, у структурі всього експорту агропродукції олійно-жирова займає близько третини. А за рахунок максимального завантаження переробних потужностей олієдобувних підприємств додатково з’явилося 50 тис. робочих місць.
Логічно, що цей сектор економіки став привабливим для вітчизняних та іноземних інвесторів, які вкладають немало грошей у модернізацію та будівництво підприємств. Достатньо сказати, що потужності з переробки соняшнику з 2,5 млн т у 1998 році збільшилися до 10,3 млн у 2011-му.
Серед плюсів для тваринництва: після переробки шрот - цінний білковий корм - потрапляє до раціону худоби. З`явився й додатковий вклад у енергоощадність. Підраховано: завдяки переобладнанню котлів під спалювання соняшникового лушпиння щороку економиться 300 млн кубічних метрів газу, а це майже $150 млн.
Отже, Україна у цьому сегменті з експортера сировини перетворилася на державу, яка активно реалізує на зовнішні ринки готову продукцію. Хоча, треба зазначити, що й за обсягами продажу за кордон соняшнику, незважаючи на дію вивізного мита, ми не пасемо задніх. Тим часом, попри досягнуті позитиви, у керівних державних кабінетах усе більше розмірковують про скасування експортного мита на насіння. Відбувається це під тиском країн Європейського Союзу, де намагаються спрямувати сировинні потоки на власні переробні підприємства. В «Укролієпромі» виступають проти такого кроку. Там застерігають, що скасування мита може призвести до кризи на внутрішньому олійному ринку. Навіщо повертати часи, коли зупинилися більшість заводів, стрибнули ціни на олійно-жирову продукцію, а також інші види продовольства, виробництво яких залежить від галузі? І чи потрібне нам додаткове соціальне напруження у суспільстві через скорочення значної кількості робочих місць на олійно-жирових комбінатах, через поглиблення інфляційних процесів та зменшення надходжень до державного бюджету? Не треба забувати, що вивозячи сировину для переробки за кордоном, країна експортує й додану вартість, робочі місця, відрахування у бюджети та соціальні фонди.
