Зокрема, Союз сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, яку очолює Іван Томич, неодноразово робила спроби дати нове життя кооперації в умовах новітньої України, проте все безрезультативно. Враховуючи специфіку українського політикуму, доволі часту зміну урядів, питання розвитку кооперації ніколи серйозно не поставало на порядку денному. Виконавча влада просто не встигала «доходити» до ключових моментів, які необхідно розпочати втілювати сьогодні, аби результат був завтра. Як наслідок, нині в Україні кооперація має дещо спотворений вигляд. Переважна більшість людей реєструється як підприємці, після чого об’єднуються у такі собі кооперативи для вирішення спільних питань. Таке викривлене поняття про сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи спровоковане не незнанням основ кооперації, а швидше кабальними умовами, які створила держава, а точніше – податковими, фінансовими обтяженнями, які аж ніяк не полегшують діяльність в цілому.
Насправді кооперація - об’єднання заради досягнення спільної мети. В Україні здавна існує 3 види кооперації: обслуговуюча, споживча й кредитна. Усі вони між собою різняться, проте існувати одна без одної не можуть. У цьому твердо переконаний Віталій Гіджеліцький, ректор Київського кооперативного інституту бізнесу і права, де готуються майбутні фахівці споживчої кооперації.
Дещо по-іншому сприймається і виглядає кооперація за кордоном. Віталій Львов, заступник голови Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, наводячи приклад Італії, зазначив, що там, як і в ряді інших країн, кооперація не ділиться на види, як в Україні. Там просто існують кооперативи, які допомагають фермерам у веденні їхнього бізнесу.
«Кооперація - це ідеологія життя, боротьба монополії і малого середнього бізнесу, котра так притаманна нашому сучасному суспільству. Щоб хоч якось змінити існуючу ситуацію, необхідне політичне рішення, яке б відстоювало в першу чергу інтереси виробників, фермерів. Крім того, на жаль, у суспільстві відсутнє глибоке усвідомлення вирішення власних проблем через кооперацію», - підсумував пан Львов.
Говорячи про досвід зарубіжних країн, варто згадати і Швецію, у якій кооперація в економіці країни становить 90%, Францію, Бельгію, Нідерланди, Австрію - 60-70%. В Україні - це лише 1%. Тому нам є над чим працювати.
На думку Івана Томича, країни, домінуюча частка економіки яких має кооперативний напрям, є найбільш стабільними в соціальній, політичній, економічній сферах. У тих державах, які нехтують цим, власне, як і Україна, спостерігається суспільна нерівність, розшарування між багатими і бідними.
На сьогодні в нашій країні зареєстровано 585 кооперативів, з них діючими є понад 200. Серед найбільш активних можна виокремити «Верховинську бринзу», що на Закарпатті, кооперативи Тернопільщини (молочний напрям, створений у 1993 році), Чернівецької області (нараховує 5000 членів, один з перших поставив за мету побудувати кооперативний молокозавод), Вінниччини (ягідництво), Херсонщини, Кіровоградщини, Криму тощо. Усі ці об’єднання функціонують переважно за рахунок власних сил, окрім кількох регіонів, де обласна влада запроваджує регіональні програми підтримки, - Вінницька, Сумська, Рівненська, Івано-Франківська області.
Виникає логічне питання: чому одні регіони можуть вигадувати різні шляхи підтримки кооперації, а інші - ні? Чому держава не зацікавлена у розвитку кооперативів? Як зауважив пан Томич, представники нинішньої влади відстоюють інтереси крупного капіталу, який і нищить кооперацію.
«У 2009 році ми пропонували зміни до закону про кооперацію. Це було понад 20 слів, ключове значення яких полягало у «безприбутковий статус і державна підтримка». На голосування в парламенті виносилося 11 разів! І жодного разу не набиралася потрібна кількість голосів. У 2011-му розробили і зареєстрували закон про обслуговуючу сільськогосподарську кооперацію. Проте і на цей раз підтримки народних обранців не було. Тому що капіталісти й олігархісти ніколи не будуть голосувати за цей закон, який автоматично перекриває їм шляхи «здирати» прибутки», - зауважив голова Союзу.
Проте активісти здаватися не збираються, і надіються, що 2012 рік, оголошений ООН Всесвітнім роком кооперативів, стане новою точкою відліку в історії української кооперації.
