Я сподіваюся, що є політичні сили, які глибоко розуміють цю проблематику. Але будуть і такі, хто просто піаритимуться, як зазвичай, на земельній темі. Та які б там не були перипетії, ми в Українській аграрній конфедерації дотримуємося тієї позиції, що ринок землі обов’язково потрібний. Але не будь-якою ціною! Ми чітко бачимо, як цей процес повинен впроваджуватися. Мають бути перехідні періоди. Якісь проекти слід розгортати одразу, інші — в довгостроковій перспективі. Чітко зрозуміло, що повинні діяти деякі обмеження. І стосовно площі, що продається «в одні руки», і щодо підприємств. Чи будуть вони допущені до купівлі, чи тільки фізичні особи? Навіть у середовищі аграрних асоціацій у цьому пункті немає згоди. Є ще таке непросте питання: чи матиме хтось право першочергової купівлі? Є думка: мовляв, орендарі хай купують насамперед ту землю, що орендували. Але такого немає ніде в світі. Та й у нас орендар, буває, живе десь у Швейцарії на Женевському озері — то чи заслуговує він на право першої черги?
А от наскільки швидкими будуть рішення нової Верховної Ради залежитиме від політичного ландшафту після виборів. Хотілося б, щоб у новому парламенті у нас сформувалася конструктивна більшість, і це питання вирішилося. Якщо у більшості опиняться проєвропейські, прозахідні сили — їм доведеться спілкуватися з нашими системними кредиторами: Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку. І новий Уряд теж змушений буде прислухатися до вимог наших грошодавців. В українському експертному середовищі така більшість теж знайде підтримку. Робоча група при Верховній Раді напрацювала чотири сценарії, як можна завершити земельну реформу. Час відмовлятися уже від мораторію і знаходити якийсь конкретний вихід. Бо якщо будемо у той популізм гратися, то знову нічого не буде. Насторожує, що у команді новообраного Президента Володимира Зеленського ми поки що не бачимо навіть якогось заявленого радника із земельних питань. Але ж аграрна галузь дає 20% валового внутрішнього продукту, 45% експорту і 30% валютних надходжень. І це — у воюючій країні.
Якщо фермер побачить зрозумілий і прозорий фінансовий інструмент, за допомогою якого можна взяти довгостроковий кредит, років на 10–15, для купівлі землі, щоб потім спокійно на ній господарювати — він інакше ставитиметься до ринку землі. І ми в Аграрній конфедерації розуміємо, як це можна зробити. А саме: використати як іпотечний ресурс землю, яка є у державній власності. І створити Іпотечний банк, у статутний капітал якого закласти вартість державної землі. Тоді — залучити під це серйозні кошти. Ми спілкувалися із потенційними інвесторами — вони цю ідею готові підтримати. Але контрольний пакет акцій цього банку, звісно, має залишитися в управлінні держави Україна. Саме зараз є унікальна можливість, коли це можна зробити.
Фермери від рейдерства серйозно страждають… Аграрний бізнес стає прибутковим, привабливим. Однак нам чітко слід розмежувати, розрізняти рейдерство і кримінальний бандитизм. Рейдерство — складна інтелектуальна гра: вміння знаходити шпарини в законодавстві, а то й навмисно їх створювати, як у прикладі з «атошниками». Рейдерство не пов’язане напряму із ринком землі, воно є і в інших країнах.
У світі існує така модель: держава сама викуповує землю і надає її у користування сім’ям. Але, знову ж таки, де взяти кошти? То ми запроваджуємо емфітевзис, то ще щось…Це все — елементи популістського характеру, інструменти на заміну ринку землі. Повинен діяти повноцінний ринок.
Розмовляв Ігор Петренко
