Ольга Жовтоног, доктор сільськогосподарських наук, професор, директорка МГО Primavera
- Пані Ольго, розкажіть про організацію Primavera: хто туди входить і на чому зосереджена її діяльність?
— Primavera — це міжнародна громадська організація. Вона була створена у розвиток міжнародних науково-технічних проєктів у сфері управління водними ресурсами та зрошення земель, які я разом із моїми колегами ініціювала та виконувала, працюючи багато років завідувачкою відділу в Інституті водних проблем і меліорації НААН (ІВПМ).
За підтримки керівництва інституту у цей період вдалося реалізувати низку серйозних проєктів на пілотних територіях в АР Крим і на національному рівні, які були спрямовані на реформування галузі водного господарства та меліорації земель. Уперше в Україні у цих проєктах були продемонстровані інтегровані підходи до керування водних і земельних ресурсів на сільських територіях за участю зацікавлених сторін і залучення водокористувачів до управління зрошувальними системами. Однак після завершення і та звітування про результати перед урядовцями, бізнесом й місцевою владою стало зрозумілим, що для розв’язання наявних проблем однієї науки замало. Адже для запуску процесів реформування потрібно поширення знань і залучення до розробки стратегічних документів та планів дій зацікавлених сторін. Тобто потрібне поєднання зусиль різних «гравців» у суспільстві. Тоді, у 2004 році, разом з українськими та голландськими колегами ми утворили МГО Primavera. Її місія — допомагати формувати й реалізувати реформи, впроваджувати інновації та поширювати знання в напрямі керування водними та земельними ресурсами й розвитку сільських територій.
Увесь напрацьований досвід ми пропонуємо для використання нашим урядовим установам. Нині ми саме намагаємося сприяти поєднанню зусиль громадськості, науковців й освітян, представників бізнесу для допомоги уряду в здійсненні реформ у галузі зрошення, управління водними та земельними ресурсами на територіях об’єднаних громад. Допомога у втіленні сталих ефективних для суспільства реформ є основною місією нашої організації.
- Керування водними та земельними ресурсами й розвиток сільських територій — як Ви будуєте роботу в цих напрямах?
— Наша організація є провідником застосування інтегрованих підходів до розробки планів управління водними та земельними ресурсами на сільських територіях, а також розробки інтегрованих планів відновлення й розвитку зрошення. Адже потенціал зрошення неможливо відновити без розв’язання земельних питань, планування природоохоронних заходів, вирішення організаційних питань і правових аспектів володіння зрошувальною інфраструктурою. Такі самі інтегровані проєкти територіального просторового планування потрібні й у розробці планів розвитку сільських територій. Питання керування природними ресурсами на територіях завжди вимагають багатосекторального, інтегрованого підходу. Це загальна європейська практика, яка присутня в аграрній політиці та програмах розвитку сільських територій країн — членів ЄС.
- Чим сьогодні є зрошувальні системи в Україні: яка площа та стан інфраструктури?
— Річ у тім, що за роки незалежності площі фактичного зрошення зменшились із 2,5 млн до 500 тис. гектарів. Великомасштабні зрошувальні системи, якими в Україні завжди пишалися, можуть обслуговувати площі до 2,1 млн гектарів, і ці площі й сьогодні обліковують як зрошувані землі.
Потрібна реконструкція та відновлення зрошувальної інфраструктури, там де це економічно доцільно й екологічно обґрунтовано. Робочі системи також потребують серйозної модернізації, враховуючи технічне зношення обладнання, суттєві зміни в структурі посівних площ і зростання посушливості клімату. Деякі із систем мають також потенціал для добудови нової зрошувальної мережі.
Загалом за експертними оцінками в залученні інвестицій у проєкти модернізації, відновлення та розширення зрошувальних систем площі фактичного зрошення можуть уже найближчим часом досягти 1,5 млн гектарів. У сучасних умовах зміни клімату, відновлення та розширення площ зрошення є гарантією продовольчої безпеки держави та соціально-економічної стабільності в південних регіонах країни, а також і в інших регіонах, де дефіцит природної вологи стає все відчутнішим для аграріїв.
- На Вашу думку, які головні чинники стоять на заваді збільшенню площ під зрошуванням?
— Інвестиції у збільшення площ зрошення та підвищення ефективності використання зрошуваних земель можливі тільки за умов усунення ризиків щодо їх окупності, тобто забезпечення сталого функціонування зрошувальних систем у ході їх подальшої експлуатації для окупності вкладених коштів. Сьогодні існує низка перепон для інвестицій у зрошувальну інфраструктуру як збоку самих сільгосппідприємств, так і зовнішніх з боку приватного сектору та міжнародних фінансових організацій. По-перше, не визначено чітко, хто є власником внутрішньогосподарської зрошувальної мережі. Нині існує паралельно кілька форм власності: комунальна, державна й приватна, та іноді власника зовсім невизначено. По-друге, існує небезпека подальшої фрагментації земель: коли, наприклад, господарство інвестує у відновлення інфраструктури та землю, а пайовики можуть переоформляти договори оренди чи після відкриття ринку землі продаватимуть свої паї іншим господарствам і фермерам. По-третє, не врегулювано справедливий розподіл водних ресурсів між усіма водокористувачами в межах площі одного водовиділу чи насосної станції. Четверте — відсутність прозорої системи сучасного інформаційного забезпечення керування державною частиною інфраструктури, коли інвестор і водокористувач мають всю потрібну для них інформацію про технічний стан систем, ефективність управління технологічними процесами водоподачі та водорозподілу, формування тарифів.
Щоб прибрати всі названі ризики, потрібно, нарешті, здійснити відповідні до вимог часу інституціональні зміни, що закріплені законодавчо та передбачають ширше залучення приватного сектору й водокористувачів до процесів відновлення зрошення та подальшого управління зрошувальними системами.
Тобто потрібна системна реформа галузі меліорації (управління зрошенням і дренажем). Ця потреба визнана на державному й експертному рівнях, підтримується аграріями, але реформа ніяк не зрушиться з місця. Ми маємо обґрунтовану базу для її початку — це затверджена Кабінетом Міністрів Стратегія відновлення зрошення та дренажу до 2030 року. Стратегія була розроблена за підтримки Світового банку й участі команди міжнародних та українських фахівців, яка працювала в рамках міжвідомчої Координаційної ради. Протягом п’яти років тривали Діалоги з усіма зацікавленими сторонами, системно вивчалися наші українські реалії та міжнародний досвід. Упродовж цих Діалогів булої визначено нові принципи управління в секторі зрошення.
У розширеному документі Стратегії детально викладено п’ять основних напрямів реформи та поетапний план її упровадження. Основні напрями реформування це: (1) Інституціональні зміни на рівні формування водогосподарської політики та управління водними ресурсами; (2) Зміна відповідальності й обов’язків на рівні Держводагенства; (3) Створення регіональних організацій з керування державною частиною зрошувальних систем ( рівень водозабору та основних каналів), до управління якими можуть залучатись як державні, так і приватні акціонери й водокористувачі; (4) Створення на рівні внутрішньогосподарських систем і розподільчих каналів організацій водокористувачів, які також можуть мати різні моделі взаємодіє з державним і приватним секторами; (5) Економічні механізми сталого функціонування зрошувальних систем та залучення інвестицій.
До слова, проєкт закону про створення організацій водокористувачів вже існує та переданий у Комітет Верховної Ради. Враховуючи міжнародний досвід, у проєкті закону передбачено передання внутрішньогосподарської та частини державної зрошувальної інфраструктури водокористувачам у тривале використання, щоб вони могли її використовувати й вкладати кошти у її експлуатацію та модернізацію. Цей проєкт закону треба допрацьовувати й ухвалювати загалом. Але все одно, без комплексної цілісної реформи сектору цього буде мало.
Для старту процесу реформування потрібна політична воля й активна позиція всіх зацікавлених сторін, особливо аграріїв, які найбільше відчувають наслідки названих проблем. Започаткування конкретних дій із реформування може бути пришвидшено, якщо процес буде ініційований і рухатися з обох боків — як від уряду («згори»), так і («знизу») об’єднаними зусиллями аграріїв, наукової спільноти та громадськості.
- А щодо фізичного стану інфраструктури, зокрема, насосних станцій. Чи держава модернізує ці об’єкти? Можливо, разом із бізнесом?
Так, уже є перші кроки у цьому напрямі. Наприклад, проєкти енергосервісу, що використовують так званий ЕСКО- механізм, і в рамках яких водогосподарськими організаціями через тендери та систему Prozorro залучаються приватні фірми, що здійснюють заміну старих помпових агрегатів на сучасні більш енергоощадні. За результатами перших реалізованих проєктів енергосервісу в Херсонській області, Держводагенство запевняє, що кожного року по насосних станціях буде досягатися до 17–20% економії електроенергії.
У 2020 році кількість проєктів енергосервісу зросла до 68-ми, і вони вже розпочали реалізовуватись у різних регіонах України. Нині додатково Держводагенство пропонує інвесторам ще 100 нових об’єктів. До того ж основна вимога до інвестора — забезпечити заміну не менше ніж 30% кількості робочого обладнання й надати інформацію про його технічні характеристики. Приватні компанії на засадах публічно-приватного партнерства за власні кошти купують і встановлюють сучасне насосне-силове обладнання й покривають свої витрати протягом певного періоду часу (більше ніж 10 років) обсягами зекономлених внаслідок енергозбереження коштів, які протягом цього періоду їм сплачують водокористувачі. Також сама насосна станція зостається у власності держави, та її експлуатацію продовжують здійснювати районні водогосподарські організації. Головний нюанс цієї інновації в тому, що вона в багатьох випадках викликає серйозні побоювання в аграріїв. Для них не зовсім зрозумілим є алгоритм визначення обсягів споживання електричної енергії в наданні енергосервісу й у них немає впевненості, що нове насосне обладнання гарантуватиме подання потрібних обсягів води для зрошення в пікові періоди поливного сезону за чинної структури посівних площ. Тобто нині водокористувачі не беруть участь у формуванні проєктів енергосервісу та поставлені перед фактом їх реалізації й оплати послуг із водоподачі, які вони не можуть всебічно оцінити й контролювати. Цю дилему можна розв’язати, коли будуть створені нові організаційні структури управління на рівні внутрішньогосподарських зрошувальних систем, включно з насосними станціями. Тоді організації водокористувачів будуть самі розробляти інвестиційні проєкти й ураховувати не лише вимоги енергосбереження на помпових станціях, а й свої плани щодо зміни структури посівів, заміни дощувальної техніки та мережі трубопроводів, інтереси всіх водокористувачів, що працюють у межах дії насосної станції. Тепер, на жаль, реалізуються «фрагментальні» модернізації, а не комплексні інвестиційні проєкти на рівні цілісних модулів зрошувальних систем, які повинні формуватися за запитом і безпосередньої за участю водокористувачів. У Стратегії зрошування та дренажу в Україні на період до 2030 р. саме й передбачається, що внутрішньогосподарська мережа та насосні станції будуть передані в управління організаціям водокористувачів. Більше з тим, нині держава покриває всього 40% потрібних на експлуатацію державної частини інфраструктури коштів, решту сплачують водокористувачі, але повного покриття витрат так і не відбувається. Якщо сільгоспвиробники сплачують таку велику частину коштів, вони повинні контролювати й брати участь в оновленні зрошувальних систем. Сьогодні це відбувається зовсім по-іншому, та тим самим зберігається чинна модель управління зрошенням, яка вже призвела до того стану, що нині.
- У разі повного втілення Стратегії, які зміни вона може принести?
— Дуже суттєві. Однак процес реформування потребує часу та виважених послідовних дій на всіх рівнях управління. Реформа відкриває великі можливості залучення потужних інвестицій як для недержавної частини зрошувальних систем, так і на рівні основної стратегічної державної інфраструктури. Вже протягом перших років може бути утворено сотні нових організацій і залучено інвестиції для досягнення фактичних площ зрошення на 1,5 млн і більше гектарів. Коли реформа буде реалізована, і вся система запрацює, площі зрошення будуть ще збільшені. Ключовим моментом тепер є визначення на державному рівні установи, що буде відповідати за старт і впровадження реформи, забезпечувати участь усіх зацікавлених сторін у процесі реформування, залучати потрібну експертизу й створювати сприятливі умови для інвесторів? Нині ця відповідальність десь «вітає» між Міністерством економіки, торгівлі та сільського господарства та Міністерством енергетики та захисту довкілля.
Стратегія передбачає інтегрований підхід до реформування галузі на різних рівнях управління. Рекомендується створення нових інституцій, але слід ретельно враховувати технічні й технологічні особливості наших зрошувальних систем, умови землекористування, що склались у їх межах. Для вибору найкращих для конкретних умов організаційних моделей управління зрошенням на місцевому рівні, потрібний широкий Діалог з аграріями й іншими зацікавленими сторонами. У межах країни можуть бути різні модифікації організацій водокористувачів і варіанти публічно-приватного партнерства на етапі відновлення й модернізації зрошувальної інфраструктури, бо це є в інших країнах, таких як Австралія та Франція.
- Стратегію почали реалізовувати?
— Її ухвалив Кабмін (розпорядження №688-р від 14.08.2019 — прим. ред.), і після цього було запропоновано розробити й затвердити план дій і відповідальних. Однак це досі не зроблено. Нині все впирається в кадрові зміни в міністерствах і відомствах та земельну реформу. Кажуть: «спочатку земля, а потім вода». Я не погоджуюсь, ці питання потрібно вирішувати разом. Зокрема, через небезпеку фрагментації зрошуваних масивів, яка може значно збільшитися за відкриття ринку землі. Тобто разом із законодавчою базою створення організацій водокористувачів, треба ухвалювати закон про консолідацію земель, що дасть можливість консолідувати зрошувальні масиви в межах технологічних модулів зрошувальних систем. Проте слід чітко визнати, що інституціональні зміни в управлінні зрошенням відкриють великі можливості інвестування для відновлення та розвитку зрошення, модернізації робочих систем. Тобто підготувати ці зміни й затвердити названі закони потрібно ще до відкриття ринку землі. Але навіть якщо план реформування був би затверджений — лишається питання подальшого керування процесом реформування та створення для цього професійних багатодисциплінарних команд у рамках спеціальних проєктів.
Світовий банк допоміг розробити нам Стратегію, а тепер уже українські організації, фахівці, приватний сектор повинні створити всі умови, щоб її реалізувати, адаптувати її положення до реальних умов. Реформаторські дії повинні створюватися професійними командами в рамках проєктів. Я дивлюсь, як в інших країнах — усюди разом з урядом працювали експертні групи в рамках спеціальних проєктів. Я не бачу причин, чому наша держава не може створити такі потужні команди фахівців, профінансувати чи з власних коштів чи частково з фондів донорів, щоб ці процеси реформування провести від початку до кінця.
- Де, крім Півдня, стане доцільно використовувати зрошення в найближчі роки?
— Нині, через зміни клімату, все більше потерпають від посухи Центральні, Північні та Східні області. У цих регіонах починає потроху відновлюватися та розвиватися зрошення. На Черкащині великі господарства розвивають дощування, так само на Київщині та Вінниччині, на Закарпатті розвивають також крапельне зрошення. Це стає все більш потрібно й у Західних регіонах, де функціонують дренажні системи. Дуже важливим стає подвійне водорегулювання, треба модернізувати дренажні системи, щоб вони забезпечували зволоження ґрунту влітку. Посухи у цьому регіоні — це ще й небезпека лісових пожеж і займання торфовищ. Але і в цих регіонах потрібно створювати організації для керування водою на рівні внутрішньогосподарських меліоративних систем, що вирішуватимуть комплекс завдань із водорегулювання, водовідведення та зволоження територій, і які могли б залучати кошти для відновлення та модернізації меліоративної інфраструктури.
Загалом, за даними науковців, йдеться про 19 млн гектарів по всій країні, які будуть у перспективі перебувати в умовах недостатнього природного зволоження та потребуватимуть додаткового зрошення чи зволоження.
- Чим вигідні такі об’єднання для аграріїв?
— Так, звичайно, це насамперед потрібно аграріям, і це доведено світовим досвідом трансформацій в керуванні зрошенням. У нас всюди, де в межах зрошувальних модулів присутні малі, середні та великі водокористувачі, їм треба об’єднувати зусилля для відновлення та експлуатації систем. Наприклад, територія Інгулецької зрошувальної системи в Херсонській області: там є канали, є вода, але немає внутрішньогосподарської мережі. Створити інфраструктуру для поливу полів окремому фермерському господарству дуже важко й неефективно. Потрібно відновлювати всю внутрішньогосподарську систему, в межах якої також працюють інші фермери й одноосібники.
Тепер, коли невеликі фермери куплять землю, вони зможуть взяти позику в банку й почати відновлювати цю мережу, але тільки об’єднаними зусиллями, бо по одинці вони нічого не зможуть вирішити, а без зрошування, у цьому регіоні стає працювати все важче.
- Що має відбутись для повної реалізації Стратегії?
— Потрібно два потужних поштовхи: об’єднання приватного сектору з місцевою владою для подальшого звернення та впливу на уряду; другий — влада, працюючи з міжнародними організаціями, які готові допомагати Україні в реалізації реформ, теж почне діяти. І, звичайно, як я вже казала, потрібне створення багатодисциплінарних професійних команд, які можуть, знають, вміють і бачать процес реформування як цілісну систему взаємопов’язаних дій. Але також усе більшу роль ході реалізації реформи відіграватимуть прямі приватні інвестиції. Якщо є об’єднання сильних господарств, є потужні місцеві лідери, то з’являться й інвестори. Саме приватний сектор може стати рушійною силою всього процесу відновлення й розвитку зрошення.
- А такі професіонали є в Україні в достатній кількості?
— Так, хоч їх і небагато. Але, я вважаю, що крім залучення професійних кадрів із науки, освіти, проєктних організацій, господарств, громадських організацій уже сьогодні потрібно починати підготовку фахівців нового рівня. Я дуже покладаюсь у цьому на свою альма матер — Національний університет водного господарства та природокористування в Рівному та Херсонській державний аграрний університет. Коли підуть реформа й інвестиційні проєкти, з’являться й нові робочі місця для молодих сучасних фахівців як на рівні формування державної політики, так і на рівні керування зрошувальними системами й організацій водокористувачів. Але. Знову. Вже нині треба розвивати наявні та формувати нові навчальні програми та спеціальності. Підготовка кадрів для реалізації реформ і розвитку сектору — це теж важлива складова реформи.
- Як Ви оцінюєте шанси на повну реалізацію Стратегії?
— Шанси — високі. Питання тільки в умовах, у яких це робитиметься: спокійних чи стресових, коли увага до сектору може повернутися дуже швидко, внаслідок значних втрат для економіки в разі екстремальної посухи. Чи інший шанс може виникнути ззовні, коли розвинуті країни та міжнародні фінансові організації побачить, що Україні треба потужніша цільова фінансова допомога, бо реалізація аграрного потенціалу України важлива для подолання економічної кризи й голоду у світі. Такі критичні речі можуть спрацювати, бо нині, на жаль, активність на рівні уряду недостатня, й аграрії не діють «об’єднаним фронтом». Але все ж таки краще не чекати негараздів чи поштовхів ззовні, щоб зрушити з місця, а починати реформи вже негайно. Через період реформування в секторі зрошення пройшла нещодавно велика кількість країн. Так, це складна реформа, що вимагає десятки років, але потрібна. У нас для оптимізації галузі є все — потрібно тільки почати. Тому треба діяти, а ні не зволікати!
Підготував Дмитро Радіонов
