Зміни на поверхні ґрунту
Фахівці сучасних фермерських господарств вдаються до нових спрощених методів господарювання, зокрема використовують безплужний обробіток ґрунту для збільшення в ньому умісту органічних речовин. Американські фермери ще 2017 року у такий спосіб обробляли 40% ріллі.
Україна має багаті, здорові та потенційно продуктивні ґрунти, особливо чорноземи, насичені органічними речовинами. Проте, за оцінками провідних українських ґрунтознавців, водна ерозія охоплює 13,4 млн гектарів, зокрема 10,6 млн гектарів орних земель. Ерозія безпосередньо впливає на стан родючості ґрунтів, врожайність сільськогосподарських культур та продуктивність аграрного виробництва. Залежно від інтенсивності прояву ерозійних процесів економічні втрати можуть сягати значних розмірів — понад 20 млрд гривень щорічно.
Зміни структури сівозміни, що пов’язані зі зменшенням надходження до ґрунту рослинних решток і посиленням механічного впливу на нього, підвищують напруження гумусного балансу.
Технічні культури: високі прибутки чи ризики?
Ту чи іншу сільськогосподарську культуру за умов її вирощування не можна розглядати як об’єкт негативного впливу на ґрунт і навколишнє природне середовище однобоко. Насамперед оцінюють її значення (врожайність, економічність, якість продукції та придатність до технічного і технологічного перероблення). Пізніше вдаються до оцінки за впливом на ґрунт, на здоров’я, придатність для перероблення та використання як вторинної сировини. Проте найприкріше те, що сільськогосподарську культуру «сліпо» використовують тільки як об’єкт власної наживи без огляду на негативні посередні чи безпосередні наслідки антропогенного, техногенного та біогенного впливу на ґрунт, як основний об’єкт у цьому «театрі гри». Гонитва за прибутками, надприбутками за будь-яких умов у кінцевому результаті приречена. В історичному і природному аспектах існують ще поняття «майбутнє», «перспектива», про які необхідно щоденно пам’ятати та дбати.
Винесення з ґрунту та повернення до нього елементів живлення рослинами (узагальнені дані)
Однією з найбільших небезпек для родючості ґрунтів у технологіях вирощування буряків цукрових і соняшнику є неконтрольовані втрати гумусу та інших компонентів родючості унаслідок змивання (водної ерозії) ґрунтів за складного рельєфу поверхні ґрунту. Одним із визначальних критеріїв ерозійної небезпеки є крутизна схилу, критичне значення якого є 2–3 градуси. Зниження родючості ґрунту невідворотно призводить до значного зменшення врожайності цукрових буряків і соняшнику. Тому схилові землі з крутизною більш ніж 3 градуси необхідно вважати непридатними для вирощування просапних культур з усіх точок зору — екологічної, економічної, технологічної. Ріпак навпаки використовують для захисту ґрунтів від ерозії.
Дисбаланс структури посівних площ впливає на зменшення врожайності через нестачу запасів вологи в кореневмісному шарі ґрунту, сприяє нагромадженню мікозної інфекції і бактеріальних хвороб, поширенню специфічних бур’янів (вовчок) і шкідників, витрати зростають, прибутки зменшуються.
Технологія вирощування соняшнику супроводжується низкою ускладнень: виснаження ґрунту на вологу і поживні речовини, нагромадження гострих інфекційних хвороб грибного і бактеріального походження, поширення вовчка та шкідливих комах, а також посилення водної і вітрової ерозії ґрунту, виснаження (винесення поживних речовин) ґрунту.
Сівозміна і родючість ґрунтів
Однією з причин погіршення родючості ґрунтів є недотримання сівозмін. Це особливо відчутно в агроформуваннях з невеликими земельними площами, де переходять до зменшення набору культур і, відповідно, до неспеціалізованих короткоротаційних сівозмін. Крім того, сучасна кон’юнктура ринку примушує аграріїв вирощувати передусім енергонасичені культури, що часто призводить до нехтування сівозмінами. Особливо це стосується соняшнику, буряків цукрових та ріпаку. Наприклад, відсоток площ, зайнятих під соняшником в останні роки у зоні Степу зріс до 25–30%, а рівень врожайності при цьому зменшився до 9,3–11 ц/га.
Серед сучасних фахівців можна почути схвальне твердження щодо вирощування соняшнику: «Особливості використання посівами соняшнику елементів мінерального живлення з ґрунту і мінеральних добрив не перешкоджають навіть беззмінному вирощуванню цієї культури за внесення компенсуючих норм мінеральних добрив». Ось яка теорія ???
Давно відомо, що за умов зростання насичення сівозміни культурами (соняшник, кукурудза, ріпак та ін.) та особливо за беззмінного їх вирощування проявляється ґрунтовтома, яка є причиною зменшення врожайності й нерідко — погіршення якості продукції. Адже втомлений ґрунт — це хворий ґрунт, який має ознаки глибоких патогенних змін. Ці зміни торкаються деяких ланок біохімічного ланцюга ґрунтового метаболізму. Ґрунтовтома — одна з великих проблем світового землеробства, яка перебуває у полі зору ФАО ООН. За її даними, близько 1 млн 250 тис. гектарів ріллі — це втомлена земля. Унаслідок ґрунтовтоми щороку втрачається 25% загальних біологічних втрат світового врожаю.
Останніми роками українські аграрії збільшили площі під порівняно прибутковими соняшником, кукурудзою й ріпаком. Ці культури виносять з урожаєм значну кількість поживних речовин, вологи і зменшують родючість ґрунтів, але залишають після збирання врожаю значну кількість післяжнивних і кореневих решток. Органічні рештки на полі мають важливе значення для підтримання родючості ґрунту, захисту від ерозії та одержання високої врожайності культур.
Більшість полів, на яких висівають соняшник в Україні, обробляють всупереч правилам сівозміни (аналіз сільськогосподарської платформи EOS Crop Monitoring). Таке використання ґрунтів погіршує якість та впливає на їх родючість. Особливо це стосується культур на кшталт соняшнику, який сильно виснажує ґрунт. Станом на 2019 рік значну кількість посівних площ (до 165 тис. гектарів) в окремих областях культивували з порушеннями норм сівозміни, призводячи до поширення та інтенсифікації ерозійних процесів і виснаження родючості земель.
Розширення посівних площ соняшнику на сьогодні супроводжується загостренням екологічних та економічних проблем. Найбільш показовими є дані щодо соняшнику. В деяких районах майже 70% соняшникових полів засіваються два або більше разів поспіль. Посівні площі розширено від 1626,3 тис. гектарів 1990 року до 6166,5 тис. гектарів 2018 року. За даними Держстату, 2019 року в Україні цією культурою було зайнято понад 5,8 млн гектарів. За обсягами виробництва соняшнику 2019 року Україна посідає перше місце у світі — валовий збір сягнув 14,5 млн тонн за середньої врожайності 2,3 т/га. Обсяги експорту соняшникової олії лише за 2018 рік сягнули 3,2 млрд доларів, що уможливило Україні стати найбільшим експортером у світі.
Глобальні зміни клімату сприяють розширенню ареалу соняшнику — від Центрального та Південного регіонів України у бік Західного та Північного. На Волині, Івано-Франківщині та Тернопільщині 28 років тому соняшник практично не вирощували. Фермери з Польщі зі здивуванням спостерігають, як квітують у нас лани соняшнику чи ріпаку! На Львівщині є господарства, у яких 80% ріллі засівають соняшником. А чого можна буде очікувати на цих полях після масового заселення їх бур’яном вовчком соняшниковим?
Аналогічна тенденція щодо зростання посівних площ (від 89,6 тис. гектарів у 1990 році до 1030,3 тис. гектарів у 2018-му) в Україні відбулась і щодо ріпаку. Врожайність культури: з 1990 року зросла на 83%. Площі ріпаку розширились із Західного та Північного регіону до Центру і Півдня України.
Отже, науково обґрунтована сівозміна (незалежно від тривалості ротації) — найважливіший засіб раціонального використання угідь, створення оптимального співвідношення різних груп культур, залежності від спеціалізації господарств і рівня застосування добрив, подальшої інтенсифікації виробництва і збільшення прибутку з одного гектара.
І. А. ШУВАР, д-р с.-г. наук, професор, заслужений
діяч науки і техніки України, Львівський НАУ