Тепличне овочівництво
Попит породжує пропозицію. Як наслідок, в Україні швидкими темпами будуються теплиці. Зокрема, якщо у 2011 році було введено в експлуатацію лише 12 га теплиць, то торік уже мали 26 га. Цьогоріч прогнозується розширення тепличної площі до 50–60 га. Що характерно, українські сучасні тепличні комплекси не поступаються закордонним: датським, голландським, ізраїльським. Такі дані Мінагропроду.
Менш оптимістично дивиться на галузь Володимир Чернишенко, почесний президент Асоціації «Теплиці України». З його слів, тепличне господарство України займає незначну частку у внутрішньому валовому продукті, однак за своєю значимістю посідає визначне місце як постачальник макро- і мікроелементів, вітамінів тощо. «До 1991 року на території нашої держави функціонувало близько 800–900 зимових теплиць і майже 5 тис. плівкових,- говорить науковець.- Із підвищенням вартості енергоресурсів більшість тепличних комбінатів стали банкротами, а плівкові споруди у колишніх колгоспах, радгоспах були знищені. У Київській області, де працювало 5 великих тепличних комбінати, наразі залишився лише один».
Переломним періодом для розвитку усього сільського господарства загалом і для тепличного зокрема став закон України про фіксований сільськогосподарський податок, який набрав чинності 1 січня 1999 року. З того часу ситуація поступово почала погіршуватися.
Однак були й неодноразові спроби розвивати цю галузь. Тепличні комбінати багато зробили для її відродження після тривалого занепаду. Було побудовано більше 100 га нових сучасних теплиць, реконструйовано 97% старих споруд. Активно впроваджуються новітні технології. Як наслідок, зросла й урожайність від 20 до 35 кг/м2.
Проте ситуація знову повторюється. Стрімке зростання вартості енергоресурсів останнім часом поставило тепличну галузь на межу економічного існування. Цього року планують працювати близько 300 га зимових теплиць під склом. У таких умовах тепличне овочівництво взагалі може знищитися. А це призведе не лише до безробіття великої кількості людей, а й до підвищення рівня цін на овочі, збільшення обсягу імпортованої продукції.
Інновації - ключ до успіху
За останні десять років овочівництво стало великим бізнесом, як наслідок, 10 млн т овочів - значне досягнення для країни. Такі обсяги і темпи розвитку призвели до сильної конкуренції, насичення вдосталь ринку овочевою продукцією. Єдиним недоліком у цьому є лише її одноманіття, як правило, це так званий «борщовий» набір.
Також попри високу урожайність культур (17–18 т/га) відсутня стабільність - одного року можна зібрати капусти дуже багато, наступного її може і не бути. На думку експертів галузі, слід дотримуватися принципу, яким керуються у своїй роботі іноземні колеги: «багато-більше-найбільше», тобто потрібно працювати за принципом збільшення, і таким чином, виходити на новий рівень виробництва, в тому числі і сортового різноманіття.
Серед проблем можна виділити і низький рівень післязбиральної підготовки овочів, на сьогодні ми втрачаємо до 40% продукції під час зберігання.
Які ж шляхи вирішення у цій ситуації? «Їх багато і всі вони називаються інноваціями - все те, що можна впровадити у виробництво, таким чином, підвищивши його результативність,- переконаний Зеновій Сич, доктор с.-г. наук, професор, завідуючий кафедрою овочівництва НУБіП.- Причин необхідності впровадження інновацій є досить багато, проте основною є споживач (його кількість, вимогливість щодо якості овочів, різні фінансові можливості) ».
На думку Зеновія Сича, необхідно враховувати строки застосування інновацій у технологічному процесі, їхню результативність та вартість, вік природи нового технологічного рішення.
Ініціатором інновацій на вітчизняному ринку є зарубіжні фірми - 75% в овочівництві. Варто відзначити й активність Інституту овочівництва та баштанництва, який, переживши період застою, наразі працює над виведенням нових сортів, гібридів. Третім ініціатором залишаються кафедри аграрних університетів.
Правда, є й недоліки в інновацій. Передусім це дорожнеча, відсутність бактерицидів (натомість усі пропонують фунгіциди, які, на думку професора, насправді не такі вже ефективні, як їх рекламують), недостатня кількість препаратів для органічного виробництва, недосконалість моніторингу й прогнозування, стійкість самих сортів.
Гуртом і батька легше бити, або майбутнє за кооперацією
Європейський досвід свідчить про великі можливості кооперативів у галузі овочівництва. Виробники овочевої продукції, об’єднавшись, спільно формують ринок, чого, на жаль, немає в Україні. Заздалегідь прогнозуючи овочевий кошик, фермери організовано сіють різноманітну продукцію, аби потім, на етапі збирання урожаю, не виявилося, що якоїсь культури виростили більше потреби, а іншої - взагалі недобір. Така система успішно діє й приносить свої високі результати: задоволення споживачам та матеріальну вигоду виробникам.
Взагалі переваги кооперації очевидні: згуртувавшись, фермери можуть збудувати овочесховище, продавати продукцію у торгових мережах, перед цим отримавши сертифікат GlobalG.A.P., який відкриває широкі можливості для виробників.
Власне, чому ж у нас кооперація поки знаходиться у зародковому стані? «Значна частка виробників не є платниками податків,- пояснює Микола Гриценко, керівник напряму «Розвиток ринкової інфраструктури Проекту USAID АгроІнвест,- і коли вони хочуть увійти в організований ринок збуту продукції, то 20% податку одразу перекриває шляхи, позаяк не всі можуть його сплатити. Звідси формується і ціна».
Поки ця проблема не буде вирішена на державному рівні, неможливо плодово-овочеву продукцію, вироблену дрібними виробниками, вивести у цивілізовані канали збуту. На думку експертів, держава втрачає більше, аніж отримує із тих 20% податку.
Картопля: збитки зашкалюють
На сьогодні під картоплею знаходиться 1,4 млн га площ. У 2000 році ця цифра становила 1,609 млн га. Офіційна статистика про валовий збір бульби свідчить, що в Україні зібрано 23 млн т. Якщо візьмемо співвідношення площі минулого року і валовий збір, то побачимо, що за останні 10 років площі скоротилися приблизно на 10–15%, а валовий збір виріс на 30–35%.
Для порівняння розглянемо ринок картоплі у Польщі. У 2002 році поляки вирощували 16 млн т картоплі на 800 тис. га, а вже у 2011 спостерігалася наступна картина - 8 млн т бульби на 400 тис. га. Як бачимо, площі вирощування й споживання у сусідній країні скоротилися удвічі.
В Україні картопля вважається другим хлібом, тому, щоб там не говорилося, люди і надалі будуть вирощувати картоплю, навіть попри можливі збитки, пов’язані перш за все зі зберіганням. Із 23 млн т вирощеної продукції ми споживаємо всього 5 млн т, використовуємо на насіння 4 млн т, трішки більше згодовуємо худобі, а 6 млн т просто викидаємо, звідси, 60–70% урожаю просто пропадає.
На думку голови Асоціації виробників картоплі Сергія Рибалка, для забезпечення споживчих потреб необхідно 5 млн т картоплі. При урожайності 25 т/га в Україні потрібно 200 тис. га товарних посадок, тобто площа повинна зменшитися усемеро. «Якщо опрацювати загальнодержавну програму виробництва картоплі,- вважає Сергій Рибалко,- то через п’ять років ми зможемо вивільнити 1 млн га продуктивних земель під інші культури».
Експертна думка
Найкращим джерелом забезпечення населення картоплею є супермаркети, позаяк у них найменша кінцева вартість (націнка на стихійному ринку вища), зручність закупок, гарантована якість (малий виробник не контролюється на безпечність продукції — наявність інсектицидів та нітратів у картоплі).
Співставивши витрати і прибутки від виробництва картоплі у дрібних господарствах, експерт дійшов висновку, що цей вид діяльності збитковий. «Коли говорять, що потрібно підтримувати дрібних виробників, тут варто задуматися над ефективністю виробництва»,- говорить пан Рибалко, апелюючи цифрами: мінімальні витрати на виробництво становлять 15 тис. грн/га, собівартість усієї картоплі - на рівні 1 грн/кг, товарної - 1,3 грн/кг. З урахуванням ціни прибутки сягатимуть на рівні 4–7 млрд грн, а вкладається (вдумайтеся!) 21 млрд грн. Середні втрати становлять 13,3 млрд грн у звичайні роки, і 15–16 млрд грн - у роки, як минулий, коли картопля коштувала 0,8 грн/кг. Якщо прирівняти картоплю на корми до кукурудзи, то вартість 1 кг бульби повинна бути 0,4 грн, коли насправді вона сягає 1 грн. Збитки на кожному кілограмі картоплі становлять 60 копійок.
Цих проблем не вдасться вирішити кооперативам, у цьому переконаний голова Асоціації виробників картоплі. Спільне виробництво призведе до різносортності, та й якість картоплі на одному рівні практично не можлива, як і однорідність поставок протягом усього року, крім того, вартість бульби від кооперативу буде вищою удвічі-тричі, ніж від виробника.
Про експорт картоплі взагалі дуже важко говорити, все зводиться до її невідповідності тим показникам якості, які діють за кордоном. Виникають також труднощі доступу на європейський ринок у зв’язку з пропускними документами.
Тому задля покращення розвитку галузі, на думку Асоціації виробників картоплі, варто вжити ряд заходів, передусім це стосується вітчизняного насінництва: посилення атестаційних вимог для насіннєвих господарств, що вирощують насіннєвий матеріал картоплі; скасування дотації держави для тих господарств, що використовують насіння бульби нижче другої репродукції; заборонити вирощувати товарну картоплю насіннєвим господарствам та їхнім підрозділам тощо.
