У якості сидератів зазвичай використовують швидкорослі, найчастіше однорічні, культури різних типів. Кожна з них у якості сидерату має свої переваги й недоліки. Це може бути посилена здатність розпушити ґрунт розгалуженим міцним корінням, або ж можливість забезпечити захист від хвороб, не кажучи вже про насичення ґрунту певними елементами живлення. Цей аспект потрібно ретельно враховувати, оскільки його нехтування може призвести не до покращення агрофону на полі, а до погіршення. Почнімо із короткої характеристики видів сидеральних культур.
Наголосимо на тому, що універсальних найкращих сидератів не існує, тому більш перспективним вважається застосування спеціальних сидеральних сумішей.
Найбільш поширеними сидеральними культурами справедливо вважаються бобові, багато в чому завдячуючи їхній природній здатності наситити ґрунт легкодоступним атмосферним азотом, також горох, сочевиця, люцерна, квасоля, люпин, конюшина, соя, вика, нут, буркун, чина і конюшина.
Завдяки висіву злакових сидератів, таких, як пшениця, ячмінь, овес, жито чи сорго, є можливість акумулювати в ґрунті солідний запас доступного калію та покращити характеристики будь-якого типу ґрунту. Представники родини хрестоцвітих у сидеральних посівах виступають у ролі високоефективного органічного добрива в разі їх приорювання. Також ріпак, гірчиця, суріпиця та редька сприяють покращенню фітосанітарного стану на полі й мають потужну кореневу систему, що дає змогу розпушити ґрунт.
У випадку, якщо на сидерат висівається гречка, це дає змогу отримати таку унікальну перевагу, як розкислення ґрунту із одночасним його глибоким розпушенням. До того ж, гречка швидко росте, тому може використовуватися для пізніх осінніх посівів.
Натомість фацелія дає велику кількість зеленої маси та спроваджує із поля нематод. Цей вид нормально переносить низькі температури та не боїться короткого світлового дня, що також сприяє сівбі в пізні строки.
Соняшник використовують у сидеральних посівах з метою надглибокого розпушення ґрунту. До того ж, ця культура невибаглива до типу ґрунтів.
Зазвичай, насіння сидератів висівається у вологий ґрунт суцільним або стрічковим методом. Нерідко з цією метою використовують навісні мінімівалки, котрі встановлюються на раму ґрунтообробного агрегату. Висів проводиться на глибину 2–5 см з подальшим прикочуванням насіння. У процесі вегетації посіви не потребують догляду й захисту від шкідників і хвороб.
Традиційно сидерати сіють або за 1–1,5 місяці до сівби основної культури навесні із зароблянням (рідше — мульчуванням) рослинної маси в ґрунт, або ж уже після збирання ранніх зернових, до жовтня включно. Бажано залишити сидерати до весни, але якщо за ранньої сівби, внаслідок теплої осені, є вірогідність отримання насіння сидератів, посіви необхідно заробити в ґрунт у фазі цвітіння.
Також сидерати висівають у міжряддя просапних культур із метою знищення бур’янів та закриття вологи. Відзначимо, що це доволі ризикований хід, який може спричинити негативний ефект. У всякому разі міжрядні сидерати заробляють у ґрунт у період досягнення фази бутонізації — цвітіння.
Оптимально вирощувати сидерати без поспіху на вільних площах для відпочинку ґрунту від інтенсивного використання. Практично під пар. Сидерати висівають у будь-який період і закладають у ґрунт у строки досягнення фази бутонізації — цвітіння.
Які агрономічні переваги ми при цьому отримуємо?
Сидерати поповнюють запаси гумусу у верхніх шарах ґрунту, підвищуючи, таким чином, родючість орного горизонту, збагачуючи його елементами живлення. При цьому регулярне застосування сидеральних культур дає змогу отримати таку цінну агрономічну перевагу, як зниження кислотності ґрунту.
Натомість наявність розгалуженої мичкуватої кореневої системи рослин відмінно структурує і розпушує ґрунт, надаючи йому пористості й захищаючи від розмивання. Окрім цього, завдяки потужній надземній частині, сидерати пригнічують ріст бур’янів і захищають поверхневий шар ґрунту від прямого впливу сонячних променів.
Оскільки сидерати швидко перегнивають у ґрунті, залишаючи під землею численні пори, ґрунт легко насичується повітрям і довго зберігає вологу. Також відмерлі залишки рослин створюють додаткове живлення для ґрунтової біоти, формуючи передумови для накопичення в ньому азоту, фосфору, сірки та інших важливих елементів живлення.
Заробляють сидерати навесні чи під висів озимих культур за 10–14 днів до сівби основної культури, тому аграріям потрібно вчасно скошувати чи пригнічувати гербіцидом ці рослини, й робити це бажано, коли вони знаходяться перед фазою початку активного цвітіння, тобто до початку процесу «бутонізації».
Зрештою, очевидна корисність сидеральних культур може вступити в різкий дисонанс із врожайністю тоді, коли запаси вологи в ґрунті є низькими. Як і будь-які рослини, сидерати також потребують води, тому необдуманий висів може спричинити буквально катастрофічний її дефіцит. У цьому плані бажано дуже чітко розрахувати сівозміну та брати до уваги ґрунтово-кліматичні умови.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
