Виведення на ринок суперпотужних моделей зернозбиральних комбайнів — це не забаганка виробників техніки, адже саме аграрії диктують темп ринку. Клієнти прагнуть купувати якомога потужніші машини, і це, як правило, роторні комбайни. Хоча на ринку представлено і високопродуктивні клавішні моделі, все ж таки збирання зерна на полях зі стабільною високою врожайністю краще здійснювати за допомогою роторних чи гібридних машин. Тому майже кожен виробник зернозбиральної техніки має у своїй лінійці хоча б одну модель роторного комбайна.
Так, зростають обсяги зерна, яке потрібно зібрати, у зв’язку з чим застосовують жатки з ширшим захопленням і зростає потреба у потужніших і продуктивніших машин. Обмежувальним чинником конструкції клавішних комбайнів на збиранні зерна на полях із високою врожайністю стає пропускна здатність зібраної маси. Тому клавішні комбайни доцільно застосовувати на збиранні полів із урожайністю до 5 т/га.
На відміну від цього роторні комбайни можуть пропускати масу по всій довжині ротора. Утім, це аж ніяк не означає, що клавішні комбайни неконкурентоспроможні — виробники постійно вдосконалюють системи обмолоту та сепарації зерна, відповідаючи на зростання запити аграріїв.
Процеси обмолоту та сепарації зерна в конструкції роторних комбайнів здійснюються одноразово в одному робочому органі. Крім того, зерно тут переважно «витирається» із колосків, що дозволяє мінімізувати пошкодження зерна та зберегти його товарні характеристики. Завдяки високій інтенсивності сепарації в роторі ця умова дотримується навіть за високої врожайності культур і високої вологості зерна, що збирається. Втім, за наявності великої кількості соломи це може призводити до відчутної перевитрати пального.
Як можна підібрати оптимальну модель зернозбирального комбайна для господарства, якщо брати до уваги передусім її характеристики продуктивності та економічності роботи?
По-перше, варто відмовитись від застарілої системи підрахунку витрат пального на гектар, адже у всьому світі враховують витрати пального на тонну зібраного врожаю. Не перевитрата пального буде однаковою на горбистій і рівному полі, на вологому і на сухому ґрунті, і, нарешті, за врожайності, що удвічі відрізняється.
По-друге, все треба рахувати в комплексі. Адже можна зібрати, наприклад, пшеницю удвічі швидше від звичних темпів і витратити на 10–20% більше/менше пального. Добре це чи погано? Адже з кожним зайвим днем на збиранні ранніх зернових втрати зерна зростають чи не в геометричній прогресії. Не встигли вчасно — вважайте, що частина врожаю, а це можуть бути тисячі та десятки тисяч доларів, лишилась у полі. Вчасно зібрали, отже, спокійно перевезли, вчасно провели лущення стерні, посіяли тощо.
З іншого боку, оцінювати комбайни тільки із погляду витрати пального, навряд, чи буде правильним.
І тим більше варто визначитися із підходом до формування парку комбайнів у господарстві. Чи це має бути, умовно кажучи, три великі машини чи вісім — менших?
Річ у тім, що якщо ми використовуємо багато невеликих і середніх комбайнів, а не меншу кількість високопродуктивних моделей, то ми багато в чому залежимо від людського чинника. Потрібно знайти й утримувати великий штат механізаторів, забезпечити всім умови праці, налагодити якісне оперативне сервісне обслуговування машин — клопотів не бракує. Та й пального зрештою піде не менше.
Тому чимало агрохолдингів роблять ставку на потужні машини із широкозахватними жатками, щоб якнайшвидше і спокійніше зібрати врожай на полях конкретного підрозділу.
Наприклад, можна порівняти дві моделі комбайнів: перша — з об’ємом двигуна 9 л та шириною жатки 9 м, і друга — з об’ємом двигуна 13 л та шириною жатки 14 м. Працюючи в рівних умовах на полі з високою врожайністю, двигун меншої моделі буде завантажений на 110% і, зрозуміло, споживатиме більше пального. Натомість завантаження двигуна більшого комбайна становитиме 50–60%, він не буде «напружуватися», а продуктивність його роботи буде значно вищою. Витрата пального в обох випадках вийде фактично однаковою.
Додаткові бонуси застосування високопродуктивних машин є очевидними. Потрібно обслуговувати не два комбайни, а всього один, а також утримувати менше механізаторів. Також можна скоротити кількість дозаправлень, тобто суттєво заощадити на обслуговуванні та експлуатації.
На перший погляд, оптимальним варіантом видається те, що краще мати одну чи дві надійні високопродуктивні машини, ніж у кілька разів більше менших моделей. Але тут також можуть бути свої мінуси. Далеко не у всіх регіонах є сервісна мережа, що дозволяє запустити комбайн у поле впродовж лічених годин після поломки.
Справді, цей аспект може перетворитися на серйозну проблему, якщо господарство робить ставку на одну чи дві зернозбиральні машини, не маючи адекватних варіантів підстрахування. Таких господарств досить багато.
Тому, як нам видається, оптимально мати в господарстві одну-дві високопродуктивні флагманські машини та ще зо дві менших — для підстрахування. До того ж під комбайни-гіганти має працювати ефективна програма сервісного обслуговування від компанії-продавця, це ж не велосипеди, все ж таки. Буде гарантія миттєвого реагування сервісної служби — і можна спокійно планувати роботу. Якщо це з тих чи інших причин неможливо, тоді краще шукати якийсь проміжний варіант.
Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
