Якщо не «закопати Леніна» в земельному питанні — ми не виборсаємося із комуністичних виробничих відносин, тобто залишимося бідними, некваліфікованими й безправними. Коли ж нарешті для аграріїв і фермерів закінчиться епоха ленінізму?
Наближаються роковини збройного перевороту в Російській імперії. Наразі вже маємо 100-літній ювілей ключової роботи Володимира Леніна «Квітневі тези». Саме на ці 10 тез спиралися більшовики у захопленні влади. Пунктом 6-им йде «націоналізація усіх земель у країні».
У «Квітневих тезах» були сформульовані базові принципи ленінізму. Тому їх вивчення було частиною ідеологічної освіти усіх фахівців у СРСР. Ці тези зазубрювали агрономи, лікарі, інженери, міліціонери — усі. І в усіх інститутах, університетах, школах, технікумах, армійських навчальних частинах. Втовкмачували настирливо, щоб вони увійшли у плоть і кров мільйонів радянських людей.
Але попервах під час публічного виступу Леніна в Петербурзі в 1917 році з цими тезами інший відомий комуніст Олександр Богданов не витримав і крикнув: «Та це ж марення божевільного!». Однак те, що придумав Ленін, взяла на озброєння купка його несамовитих соратників — зокрема, Троцький і Сталін. А на широкий загал було запропоновано красиве маніпулятивне гасло «Землю — селянам!», завдяки якому більшовики-ленінці залучили аграріїв у свої «попутники». По суті, це виявилося обманом і грандіозною махінацією.
Що ж пропонував Ленін реально, і що втілили у життя його послідовники? Вчитаймося у «Квітневі тези» (мовою оригіналу). «Национализация всех земель в стране […] Создание из каждого крупного имения […] образцового хозяйства […] на общественный счет». І земля справді була націоналізована, тобто перейшла у власність держави. Користуватися ж нею доручили колгоспам (одержавленим кооперативам), а селян заганяли у ті колгоспі, як худобу. Ні, навіть гірше: худобу хоч не розстрілювали і не морили голодом так, як селян під час колективізації.
Дивлячись із сьогодення, насамперед ми можемо констатувати очевидну річ. «Образцового хозяйства на общественный счет» не вийшло геть ніде. Навіть найкращі передові колгоспи-мільйонери УРСР не досягали й половини тих виробничих результатів, які щороку демонстрували будь-які пересічні фермери Європи, Австралії, Канади, США, Бразилії. Не було в тих «образцових» колгоспах ані передової урожайності, ані ефективності. А тим більше — не було ніяких заробітків: усе, що держава-власник отримувала за сільгосппродукцію, йшло на будівництво комунізму в Африці, на танки й літаки, на збройні перевороти в інших країнах, на численних радянських шпигунів і диверсантів. Натомість в «образцових хозяйствах» процвітали крадіжки, пияцтво, безвідповідальність і бідність. Це тоді народ складав про колгоспи приказки: «Гуртове — чортове», «У колгоспі роблять, то й голодні ходять», «У колгоспі добре жить — один робить, сім лежить». І не тільки тому, що в селян виконавці ленінських настанов забрали Євангеліє, а натомість дали «Моральний кодекс будівника комунізму», зруйнували церкви й поробили «червоні куточки», де лежали замість Святого письма ті «Квітневі тези» Леніна. Вони містять у собі 10 положень, як і заповіді Христа з Нагорної проповіді. Не дарма ж Леніна ще при житті деякі віруючі вважали Антихристом. Та справа не лише в моралі, а насамперед у базисі, у фундаменті, на якому по всьому світі стоїть сільське господарство. Це — приватна власність на землю й економічна свобода, право на вільну працю. Селян позбавили і цього: відібрали у них порти, нав’язали «прописку» — і зробили кріпаками на тій землі, якої завжди так вони прагли.
Виглядає так, що український народ це збагнув, нарешті, тільки за Незалежності. Насамперед прийнявши Конституцію України, де зафіксоване право приватної власності на землю. А дещо пізніше, після Революції Гідності, перестав голосувати за комуністів.
Однак мало скинути тисячі Ленінів-ідолів з усіх постаментів, як колись скидали у Дніпро поганських божків. Це — лише символічний жест. У нас ленінізм не закінчився по суті у головному — у земельному питанні. «Не дамо продавати землю!», — кажуть уже не комуністи, а партії з новітніми красивими назвами. На чолі їх стоять гламурні жіночки, грамотні випускники Гарвардів, які відстоюють, по суті, ті ж ленінські «Квітневі тези». Вони пропонують навіть всенародний плебісцит: а чи треба скасовувати земельний мораторій? Це абсурдна маніпуляція, все одно що запропонувати референдум: варто нам дотримуватися нашої Конституції чи ні.
Бо кому належить нині українська земля? Не селянам, не фермерам, не аграріям. Не тим 7 млн власників, яким роздали паї ще на початку Незалежності. І навіть не державі. Нею користуються хапуги — в темну, в сіру. Землею махлюють і махінують, її віджимають хитромудрі рейдери, прикриваючись тим, що «Земля — це матір», а матір усе стерпить. Якщо не «закопати Леніна» в земельному питанні, не запустити повноцінний ринок землі, не віддати землю селянам — ми ніколи не виборсаємося з нинішніх недолугих аграрних відносин, а залишимося безправними й бідними.
Ігор ПЕТРЕНКО
спеціально для "Агробізнес Сьогодні"
