Серед новітніх Робінзонів цієї справи — фермерське господарство «Золота коза» з Кіровоградщини, яке у 2018 році стало одним із переможців рейтингу підприємств України «Аграрна еліта України». Як це їм вдалося? В агробізнесі, як ми знаємо, є ідеальна модель заробітку, коли власна сировина переробляється на продукцію з великою доданою вартістю. До підприємств, які на це спроможні, належать тваринницькі ферми, котрі виробляють вишукані сири. Таких в Україні небагато, але ФГ «Золота коза» — серед них. На нещодавній виставці «АгроКОМПЛЕКС-2019» ми познайомилися зі співвласницею цього господарства Тетяною Орловською. Їй разом із чоловіком Сергієм Орловським вдалося стати лідерами серед фермерської спільноти, яка займається козівництвом.
Співвласниця ФГ «Золота коза» Тетяна Орловська
- Пані Тетяно, ми скуштували ваші крафтові сири… Вони — чудові. Де берете рецептуру?
— Основну рецептуру більшості сирів сьогодні можна легко знайти в Інтернеті, на форумах сироварів чи на спеціальних курсах. Однак кожен наш сир має свою родзинку, чимось відрізняється від традиційного рецепту. За 10 років сироваріння ми вже розробили власні рецепти сирів із козячого молока і постійно їх удосконалюємо. Саме тому намагаємося називати наші сири власними назвами, наприклад «Фермерський», «Пікантний», «Грецький з оливками», «Покровський» тощо. Створення нового різновиду — це завжди захоплюючий і творчий процес.
Вся продукція виробляється на фермі «Золота Коза». Це дає нам упевненість в якості сирів, які ми виготовляємо. Переробкою молока в цеху, виробництвом сирів займаються лише дві особи — я зі своїм чоловіком. Ми не збираємо молоко в населення, не закуповуємо в інших фермерів, а використовуємо тільки козяче молоко з власної ферми. Нові сири не відправляємо відразу в магазини, а спочатку веземо на виставки, фестивалі, ярмарки, де можемо безпосередньо поспілкуватися з покупцями, дізнатися, що їм подобається в новинці, а що ні, щоб потім доопрацювати рецепт.
- Все-таки не всі в Україні такі гурмани, як у Швейцарії. Де ви продаєте ваші сири? Кажуть, зараз крупні мережі нарешті почали звертати увагу на фермерську продукцію?
— Цінителів такого продукту в Україні з кожним роком стає більше. Не обов’язково їхати до Швейцарії чи Франції, щоб скуштувати або купити натуральний смачний фермерський сир. У нашій країні є вже досить багато виробників крафтових сирів як з коров’ячого, так і з козячого молока. Сьогодні ФГ «Золота коза» постачає близько 30 позицій молочних продуктів та сирів під власною торговою маркою в найбільші торговельні мережі, як-от: «Сільпо»,»Ашан»,»Good Wine» і магазини органічних продуктів.
- Моя бабуся тримала п’ятьох кіз. Дивувало, як вона дає їм раду? Кози стрибучі, вертляві… Їх важко випасати (я пробував у дитинстві). А скільки кіз ви утримуєте у господарстві?
— Зараз ми утримуємо близько 350 голів кіз кількох молочних порід: зааненська, альпійська, ламанча, англо-нубійська. Обслуговувати таке господарство може виробнича зміна з трьох-чотирьох працівників, влітку додатково наймаються пастухи.
Пасти кіз не так складно, як це здається. Зі стадом у нас здатний упоратися один пастух за допомогою трьох собак. Кози точно знають дорогу на пасовище й додому, заблукати або піти не в тому напрямку просто не здатні. Чітко в кінці дня виконують команду «додому!» — самі йдуть у бік ферми. Кози напрочуд розумні, інтелектуальні тварини. У нашому господарстві вони абсолютно ручні, дуже приязні до обслуговуючого персоналу, добре піддаються дресируванню. У них відмінна пам’ять: вони пам’ятають хороше чи погане ставлення до себе, і відповідно реагують на кожну людину.
Зааненська порода кіз
Крім дворових «бабусиних» порід, фахівцями виведено спеціальні молочні породи кіз. В Україні прижилася цінна зааненська порода родом із Швейцарії. Вона — одна з найстаріших в Європі. На її формування сприятливо вплинув клімат Альп, де чисті луки, джерельна вода й свіже гірське повітря. Одна така худобина дає 800–1200 кг молока на рік із жирністю 3,7–5%. Вона плодюча, молоко не має специфічного різкого запаху.
Зааненські кози сумирні, доброзичливі, люблять дітей, граються із собаками, домашніми птахами. Ціна зааненської кози за кордоном — €1200. В Україні у сертифікованих розплідниках їх можна придбати за €500–700.
- Чим годуєте тварин взимку, що вирощуєте на корми?
— У нас дуже мало земель, придатних для вирощування зерна та сіна, тому практично всі корми для наших кізок на зиму ми закуповуємо в інших фермерів. Для годування використовуємо траву, гілки дерев і чагарників, сіно, солому, зерно і натуральні кормові добавки, такі як: крейда, сіль, вітаміни. Раніше кормові суміші ми готували самостійно. Сьогодні вже з’явилися професійні повнораціонні корми для кіз, що значно полегшує роботу. Наші тварини вирощуються без застосування стимуляторів росту і гормонів, а в системі піклування про здоров’я тварин використовуються профілактичні методи.
- Де ви купуєте козенят? Які критерії вашого вибору?
— З 2013 року ФГ «Золота коза» має статус племінного репродуктора з розведення кіз зааненської і альпійської порід. Тому ми не купуємо козенят, а навпаки — реалізуємо власний племінний молодняк населенню і фермерам. Ми купуємо тільки нових племінних цапів-запліднювачів з Нідерландів, Австрії, Німеччини, Франції для відтворення власного поголів’я. Частину нашого племінного молодняку щороку залишаємо в господарстві для ремонту основного стада.
- На вашій фермі практикували штучне запліднення кіз, про це повідомлялося у ЗМІ. Наскільки це ефективно? Може, козел (цап) — краще рішення?
— Я дуже рада, що в Україні сьогодні вже створено банк сперми і кожен може визначитися, як для його господарства буде краще: утримувати цапів-запліднювачів або використовувати штучне запліднення. Ми справді одними з перших спробували другий варіант — штучне запліднення, результати виявилися вельми позитивними. На даний момент використовуємо вісьмох племінних цапів і гаремне покриття наших кізок, так нам зручніше і вигідніше фінансово.
- Чого в козиному бізнесі ви найбільше побоюєтеся? Що є найбільшою загрозою: підвищення податків, інфляція, падіння попиту, катаклізми у відкритті ринку землі?
— У нас не аж таке велике господарство, і я не думаю, що якісь катаклізми можуть найближчим часом негативно вплинути на наш бізнес. Хотілося б, щоб наші аграрні академії випускали більше кваліфікованих ветеринарів, технологів, менеджерів для роботи в козівництві. Але ця сфера ще молода, з кожним роком розвивається. Сподіваюся, що з професійними кадрами найближчим часом вже стане легше.
Засмучує те, що з боку держави інтересу до розведення кіз поки немає. Ні програм підтримки, ні дотацій для козівництва урядом не заплановано. Кожен фермер-козівник сам змушений давати раду своїм проблемам, кооперуватися з іншими фермерами, виживати в складних умовах становлення нової галузі української економіки.
Розмову вів Ігор Петренко
