Стаття 95 Кодексу України з процедур банкрутства спрямована на врегулювання особливостей банкрутства фермерських господарств. Аналіз її показує, що вона майже дослівно відтворює зміст ст. 93 попереднього Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Водночас, прийняття нового Кодексу України з процедур банкрутства зумовлює необхідність більш детального аналізу особливостей правового регулювання банкрутства фермерських господарств.
Сім кроків до банкрутства
По-перше, підставою для визнання фермерського господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями та/або виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування України. Системний аналіз наведених положень законодавства про банкрутство дає підстави зробити висновок про те, що у цьому разі йдеться не про підстави визнання фермерського господарства банкрутом, а про підстави порушення справи про банкрутство фермерського господарства.
По-друге, у випадку ініціювання порушення справи про банкрутство самим фермерським господарством заява голови такого господарства про відкриття провадження у справі про банкрутство подається до господарського суду за наявності письмової згоди всіх членів фермерського господарства. В законодавстві не передбачено механізму отримання згоди всіх членів фермерського господарства, а також форми, в якій має бути висловлена така згода. Більше того, не врегульованим залишається питання ініціювання головою справи про банкрутство фермерського господарства за наявності заперечень з боку одного або декількох членів такого господарства, особливо у випадках, коли голова господарства згідно з положеннями законодавства зобов’язаний звернутись із відповідною заявою про банкрутство до господарського суду.
Заява підписується головою фермерського господарства. До заяви голови фермерського господарства про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються документи, що містять відомості про: а) склад і вартість майна фермерського господарства; б) склад і вартість майна, що належить членам фермерського господарства на праві власності; в) розмір доходів, які можуть бути одержані фермерським господарством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт. Зазначені документи додаються головою фермерського господарства до відзиву на подану кредитором заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство.
По-третє, головою фермерського господарства у двомісячний строк із дня прийняття господарським судом заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство фермерського господарства може бути подано до господарського суду план відновлення платоспроможності фермерського господарства. У цьому випадку основне завдання голови фермерського господарства полягає у тому, щоб переконати суд в обґрунтованості обраних у плані заходів із фінансового оздоровлення господарства. Такий розрахунок повинен базуватись на врожайності культур, сезонності робіт, вигідності реалізації вирощеної сільськогосподарської продукції тощо.
У разі, якщо здійснення заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності фермерського господарства, дасть змогу фермерському господарству, зокрема за рахунок доходів, які можуть бути одержані після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт, погасити вимоги за грошовими зобов’язаннями, господарським судом вводиться процедура розпорядження майном фермерського господарства. Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). Про введення процедури розпорядження майном фермерського господарства господарський суд постановляє ухвалу.
По-четверте, процедура розпорядження майном фермерського господарства вводиться на строк закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Час закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт визначається залежно від спеціалізації фермерського господарства за агротехнічними правилами вирощування сільськогосподарських рослин чи тварин. Цей строк не може перевищувати п’ятнадцяти місяців.
Для проведення процедури розпорядження майном фермерського господарства господарський суд призначає розпорядника майна в порядку, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства. Призначення його не є підставою для припинення повноважень голови фермерського господарства чи інших органів внутрішнього управління, які створені згідно зі Статутом господарства. Разом із тим, з моменту призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном голова та члени фермерського господарства не мають права приймати рішення про: реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника; створення господарських товариств або участь в інших господарських товариствах; відчуження або обтяження нерухомого майна, в тому числі його передачу в заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства; передачу в довірче управління майна фермерського господарства. Голова фермерського господарства виключно за погодженням із розпорядником майна приймає рішення про: участь боржника в об’єднаннях, асоціаціях, спілках, холдингових компаніях, промислово-фінансових групах чи інших об’єднаннях юридичних осіб; передачу нерухомого майна в оренду; одержання позик (кредитів).
По-п’яте, процедура розпорядження майном фермерського господарства може бути достроково припинена господарським судом за заявою розпорядника майна чи будь-кого із кредиторів у разі: а) невиконання заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності фермерського господарства; б) наявності інших обставин, які свідчать про неможливість відновлення платоспроможності такого господарства. Такими «іншими обставинами» можуть бути: низький урожай сільськогосподарських культур, відсутність попиту на вирощену продукцію тощо. Після дострокового припинення процедури розпорядження майном фермерського господарства господарський суд визнає фермерське господарство банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
По-шосте, у разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включаються: нерухоме майно, яке перебуває у спільній власності членів фермерського господарства, у тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні й інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар, та інше майно, набуте для фермерського господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку. При цьому майно, що належить голові та членам фермерського господарства на праві приватної власності, а також інше майно, щодо якого доведено, що воно набуто на доходи, які не є у спільній власності членів фермерського господарства, не включається до складу ліквідаційної маси.
Аналіз положень цивільного, господарського та аграрного законодавства свідчить про те, що зазначені приписи ст. 95 Кодексу України з процедур банкрутства не повною мірою узгоджуються із правовим режимом майна фермерського господарства. Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року майно фермерського господарства — самостійної юридичної особи відмежовано від майна членів фермерського господарства і має особливий правовий режим.
Так, у ст. 19 та 20 зазначеного Закону вказується, що майно фермерського господарства належить йому на праві власності. До його складу (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством у результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.
Відповідно до ст. 213 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року з метою врегулювання заборгованості неплатоспроможного боржника використовуються майнові активи, які належать йому на підставі речових та зобов’язальних прав, а також права інтелектуальної власності. До складу ліквідаційної маси включаються також майнові активи осіб, які відповідають за зобов’язаннями неплатоспроможного боржника відповідно до закону або установчих документів боржника. Тобто фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства як юридичної особи. А члени фермерського господарства — юридичної особи несуть лише ризик втрати своїх внесків до складеного капіталу такого господарства і не несуть субсидіарної відповідальності за боргами фермерського господарства у випадку його банкрутства.
По-сьоме, нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси фермерського господарства, можуть бути продані лише на аукціоні, обов’язковими умовами якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об’єктів, що продаються. Зазначена умова обов’язково повинна бути включена до договору купівлі-продажу, укладеного з покупцем цих об’єктів. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про фермерське господарство» громадяни, які придбали на підставі цивільно-правової угоди майно фермерського господарства як цілісний майновий комплекс, зобов’язані подати у встановленому порядку Статут фермерського господарства на державну реєстрацію.
А що із землею?
У разі банкрутства фермерського господарства земельна ділянка, надана фермерському господарству в тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, використовується відповідно до Земельного кодексу України. Зазначений припис не має особливого регулятивного значення, оскільки він не передбачає ніяких особливостей зміни правового режиму земельних ділянок боржників, а відсилає до спеціального нормативно-правового акта земельного законодавства.
Відповідно до ст. 31 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року землі фермерського господарства можуть складатись із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарстві як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Тому на вимогу кредитора може бути звернено стягнення на земельну ділянку, яка є власністю самого фермерського господарства, а не членів цього господарства, оскільки відповідальність за своїми зобов’язаннями несе саме фермерське господарство як юридична особа. Згідно з частиною 2 ст. 21 Закону України «Про фермерське господарство» звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення.
Відповідно до ст. 140 Земельного кодексу України звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора є однією із підстав припинення права власності на неї. Порядок та особливості накладення стягнення на земельну ділянку, що належить на праві власності боржнику, який зайнятий у сільському господарстві, залежить від категорії та цільового призначення такої земельної ділянки.
Враховуючи цінність та пріоритетність земель сільськогосподарського призначення як основного національного багатства, нормами земельного законодавства передбачені особливості відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ст. 130, 139, п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу). Зокрема, у п. 15 Земельного кодексу України встановлено тимчасову заборону на відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва до 1 січня 2020 року.
Із дня прийняття постанови про визнання фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діяльність фермерського господарства припиняється. Господарський суд надсилає копію постанови про визнання фермерського господарства банкрутом до органу, який здійснив державну реєстрацію фермерського господарства, та до органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням фермерського господарства. Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Тобто місцезнаходженням фермерського господарства є адреса голови такого господарства.
Необхідно звернути увагу, що у ст. 95 Кодексу України з процедур банкрутства не передбачено особливостей банкрутства фермерського господарства, створеного у організаційно-правовій формі фізичної особи — підприємця. На функціонування фермерського господарства у організаційно-правовій формі фізичної особи — підприємця поширюються приписи глави 5 «Фізична особа — підприємець» Цивільного кодексу України.
Так, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року. На відміну від фермерського господарства, яке створюється як юридична особа і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями належним йому майном (складеним капіталом), фермер — підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Якщо фермер — підприємець перебуває у шлюбі, то він відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна (стаття 52 Цивільного кодексу України).
Особливості відновлення платоспроможності або визнання банкрутом фермерського господарства у формі фізичної особи-підприємця врегульовані у Книзі 4 «Відновлення платоспроможності фізичної особи» та статті 137 «Особливості розгляду справ про неплатоспроможність фізичних осіб — підприємців» Кодексу України з процедур банкрутства.
Порядок накладення стягнення на майно фізичної особи — підприємця врегульований ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року, згідно з якою виконавець звертає стягнення на кошти боржника, що перебувають у касах або інших сховищах боржника, у банках або інших фінансових установах.
У разі відсутності у боржника коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна; майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично його використовує.
У разі якщо на зазначене майно накладається арешт, воно реалізується у такій черговості: 1) майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтер’єру офісів, готова продукція та товари тощо); 2) об’єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві.
Перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, визначений у додатку до Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на таке майно, що належить боржникові — фізичній особі на праві власності або є його часткою у спільній власності, необхідне для боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні, серед яких: використовувані для цілей, не пов’язаних із провадженням підприємницької діяльності, племінна, молочна і робоча худоба (по одній одиниці), кролики (дві пари), птиця (п’ять штук), корми, необхідні для їхнього утримання до вигону на пасовища; насіння, необхідне для чергового посіву, та незібраний урожай — в осіб, які займаються індивідуальним сільським господарством (крім земельних ділянок, на які накладено стягнення); сільськогосподарський інвентар — в осіб, які займаються індивідуальним сільським господарством та ін.
Тетяна КОВАЛЕНКО, доктор юрид. наук,
професор Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
