Для початку: що ми взагалі
знаємо про цю країну?
Мабуть, мексиканські серіали, але багато хто навіть не згадає, коли дивився їх востаннє. Інші скажуть про два чемпіонати світу з футболу, що проходили в Мексиці. Обов’язково згадають текілу, як же без цієї «кактусової» горілки, інші назвуть бурітос і тако, навряд чи пояснивши різницю між ними. Деякі обов’язково скажуть про піраміди народу майя, а ще хтось — про сепаратистів, що воюють з урядом. Само собою, не можна не згадати і про те, що Мексика відділена від США стіною, а прикордонний трафік посилено контролюється з боку Півночі, але як не контролюй, у США все більше стає населенних пунктів, де іспанська стає найпоширенішою мовою місцевої громади.
І все ж ми поговоримо далі про сільське господарство цієї великої за площею (близько 2 млн км²) та населенням (понад 100 млн осіб) країни в Центральній чи інакше кажучи Мезоамериці. Як мінімум проблем з калоріями там немає, адже за кількістю людей, які страждають від ожиріння, Мексика обійшла північного сусіда.
Історія і цифри
Приблизно чверть населення країни живе в сільській місцевості і залежить від сільського господарства. Доходи від фермерської діяльності невеликі: всього близько третини від середніх по країні, а у ВВП сільське господарство дає лише близько 5%. На півночі і північному сході ферми в основному великого розміру і можуть дозволити собі працювати з іригації. Там виробляють різноманітні культури, включаючи пшеницю, сорго, олійні та овочі. Більше половини мексиканських сільськогосподарських земель розташовані в центральних нагір’ях. Тут на фермах середнього розміру вирощують в основному кукурудзу і боби, хоча урожай аж надто залежить від нерегулярних дощів. Та й сама іригація все одно залежить від дощів, тому що переважають поверхневі джерела води. В столиці Мехіко вирощують зернові, олійні, фрукти і овочі. У південних тропічних регіонах країни виробляють каву, рис, цукрову тростину і банани.
Близько 50% сільськогосподарських земель належить громадським фермам, так званим ejidos. Система ехідос з’явилася на початку минулого століття, коли великі приватні земельні холдинги були перерозподілені на користь селянських кооперативів, щоб гарантувати селянам можливість заробляти на життя і заспокоїти сільські території, де вирували заворушення. Однак система ехідос прив’язувала людей до землі, тому що ділянки не можна було ні продати, ні здати в оренду, а зі зростанням населення відбувалося зменшення індивідуальних наділів. Капітальні вкладення у ферму також залишали бажати кращого, тому що общинну землю не можна було використовувати під гарантії позик. Це поєднання маленьких площ і низьких інвестицій неминуче призводило до низької урожайності.До початку 80-х років ХХ ст. мексиканський уряд вів так звану політику самодостатності, яка полягала в тому, що мексиканські селяни отримували подвійну, в порівнянні зі світовою, ціну на основні культури, надаючи аграріям значні субсидії на добрива та іригацію. Однак уже на початку 80-х цінову підтримку було поступово припинено, а замість неї розпочали програму поступового переходу, розраховану на 15 років, — Procampo. Метою програми було допомогти фермерам перейти від захищеного державою сільськогосподарського виробництва до ринкового. Відповідно до неї фермери отримували фіксовані виплати на гектар основних для Мексики культур у надії, що отримані гроші будуть використані на модернізацію виробництва. Фермери могли вирощувати альтернативні культури або навіть перейти на тваринництво, лісове, водне господарство або екологічне землеробство, як і раніше отримуючи прямі виплати. Ідеєю уряду було перейти від самодостатності всередині країни до більш активного експорту. Система ехідос також була реформована в спробі збільшити розміри господарств, а у кооперативів з’явилося право продавати землю або здавати її в оренду.
Створення в 1994-му Північноамериканської зони вільної торгівлі (North American Free Trade Area) допомогло в підвищенні експортних можливостей сільського господарства Мексики. Сьогодні понад 80% сільськогосподарського експорту країни йде в США. Це в основному фрукти, овочі, худоба, а також відома і в Україні мексиканська кава. Уряд, підтримуючи сільське господарство, допомагав аграріям у технічному оснащенні, розвитку іригаційних систем, генетичному поліпшенні поголів’я ВРХ, придбанні техніки та насіння для фермерів, які вирощують кукурудзу. Подібні програми не тривають десятиліттями і все ж розраховані не на один рік. Називають їх зазвичай umbrella program, тобто «Парасолькова програма». А дощ одного разу повинен закінчитися: здрастуй, життя під сонцем ринку й експорту.
Однак попри всі реформи сільське господарство Мексики все ж залишається сектором економіки, що перебуває не в кращому стані. Після того, як країна стала відкритою до імпортної продукції, ціни на кукурудзу знизилися просто трагічно — на 45%. Розмір ферм залишався невеликим, а в період з 1992-го по 1996-й роки тільки шість кооперативів зважилися продати свої землі. Фермери із посушливих регіонів, незважаючи на всі гектарні виплати, так і не використали їх до ладу на іригацію та вирощування орієнтованих на експорт культур.
І хоча вирощування фруктів та овочів — справа дуже прибуткова, хоч і ризикована, але й витрати на відповідний ринковим вимогам посадковий матеріал, добрива та пестициди, а також потужності для охолодження і зберігання потрібні значні. Знайоме це і нашим плодоовочівникам.
У ХІ ст. в сільському господарстві Мексики мало що змінилося. Традиційні методи землеробства з маленькими ділянками, оброблювані сім’ями або невеликими громадами, і досі домінують у багатьох регіонах, особливо в тих, де живе багато корінного індіанського населення.Одна з відповідей на глобальні виклики з мексиканської провінції або чотири способи того, як корінні жителі Мексики практикують сільське господарство майбутнього.
Здавалося б, як методи господарювання традиційним способом можуть вирішити проблеми, пов’язані з нестачею продуктів харчування, що зріють у майбутньому, коли кількість населення становитиме 9,6 млрд до 2050-го року, що на 36% більше порівняно з 2012?
Адже нині сільське господарство вже несе відповідальність за чверть викидів парникових газів і 70% використаної свіжої води по всьому світі. Якщо ми просто піднімемо планку цих цифр ще вище, наслідки будуть катастрофічними. Так ось один із варіантів, як впоратися із настанням прийдешніх бід, виростивши більше їжі без використання додаткових ресурсів води, площ і пального, можна знайти в індіанців невеликого народу Тріки в штаті Оахака.
Отже, перенесемося на південний схід Мексики до штату Оахака, більшу частину населення якого становлять корінні жителі — численні індіанські народи, які і досі практикують традиційні методи, які в Західному світі прийнято відносити до стійкого сільського господарства. Господарство, яке доводиться вести в жорстких умовах сухого сезону, неродючих грунтів і полів, доводиться розбивати на схилах пагорбів і гір.
Що ж роблять місцеві жителі, щоб їх комори були повні врожаю? Наприклад, щоб закріпити грунт на схилах — можна посадити сосни.
Ферма, як ліс
Якщо не брати до уваги поверхню планети, яка покрита водою, пустелями або льодом, близько половини її площі віддано під пасовища і землі, на яких щось вирощують. За прогнозами, до 2050 року під посіви культур можуть знадобитися, як мінімум, 62 млн га раніше недоторканої землі. А це можна порівняти за площею нашої України. У Мексиці вважають, що фермери по всьому світі повинні більше практикувати міжрядковий посів, тобто такий посів, при якому вирощують різні рослини на одній ділянці одночасно. Це мінімізує ерозію ґрунту, а в індіанській практиці «трікі» це проявляється, наприклад, у тому, що верхній рівень займають фруктові дерева, середній — рослин кави, а нижній, найближчий до землі, —
овочі.
Дерева верхнього рівня захищають від вітрів і низьких температур, а листя, що обпадає, служить природним компостом, який пригнічує ріст бур’янів, працює на поліпшення родючості ґрунту, утримує ґрунтову вологу. Для кави ж природно рости в тіні, залучаючи в сприятливу атмосферу і перелітних птахів.Існує ще одна давня мезоамериканська система вирощування, так звана milpa (мільпа). Вона включає кукурудзу, боби, гарбузи і ще деякі рослини. Вважається, що цій системі не менше 3000 років. Багаторівнева система мільпа — це кукурудза вгорі, немов навіс над бобовими в середньому поверсі і гарбузом у нижньому.
Бобові рослини фіксують атмосферний азот і допомагають зменшити шкоду, що наноситься шкідником кукурудзи бавовняною совкою (Helicoverpa sea). Гарбузи інгібують ріст бур’янів своєї густою системою товстих і широких листків, зберігаючи водночас ґрунтову вологу. Природні хімікати (кукурбітацин), які змиваються із поверхні листя, служать як м’який гербіцид і пестицид.
Така система ефективна також тим, що буквально витискає цінне з кожної краплі води і промінчика світла. За даними досліджень, подібна система може давати на 40-50% більше врожаю, ніж монокультурне вирощування.
Корисне харчування
Вирощування тварин на м’ясо вимагає великих витрат і є малоефективним. Птахівництво — найбільш ефективне зі звичних нам джерел м’яса, але при цьому перетворює лише 11% витраченої на годування енергії в їжу для людини. У м’ясних корів — це взагалі 1%. Звичайно, я у жодному разі не закликаю відмовитися від м’яса, і сам далекий від вегетаріанства, але цифри вражають. Частина вирішення цієї проблеми в сфері сталого розвитку — збільшення частки протеїнів рослинного (чи з комах) походження у раціоні.
А Оахаці роблять соус-салат сальса з chicatana — місцевих мурах. Під час перших весняних дощів мурашки виповзають з гнізд тільки для того, щоб потрапити місцевим жителям, які високо цінують їх солодкий і гострий смак. У Мексиці взагалі до 350 видів їстівних комах, більше ніж де-інде в світі. Чи не Китаєм єдиним. Коників у штаті Оахака подають смаженими з лаймом і чилі, визначених черв’яків — з перченою сіллю. Кажуть, протеїни з комах вимагають звикання, але вважається, що рівень конверсії витрат в ефективне використання у цьому випадку більше 50%.
Вирощують в Оахаці і амарант, місцеву зернову культуру з традиціями культивування принаймні в 6000 років. Майже знищений іспанськими завойовниками, які боялися його ролі в традиційній індійській релігії, амарант повернувся. Сприймати амарант потрібно саме як харчову культуру, адже в ньому 13-15% білка, один із кращих показників для будь-якої зернової культури. Крім того, амарант — це тканини, кальцій, залізо, калій, фосфор, цинк, фолієва кислота, вітаміни A і C.
Звичайно, індіанці трікі їдять курятину, яловичину і свинину, але в особливих випадках. Рослинні і з комах білки — основа дієти.
Відновити здоров’я землі
Площа сільськогосподарських земель може розширюватися при малому негативному впливові на навколишнє середовище, якщо використовувані землі мають невеликий потенціал щодо збереження вуглецю або біорізноманіття. Посушливі землі штату Оахака підпадають під ці вимоги. Їх взагалі називають «зоною екологічної катастрофи». Ерозія і занепад ґрунтів торкнулися близько 400 тис. га сільськогосподарських земель, так що врожайність кукурудзи впала до найнижчої в Мексиці.
Місцеві фермери з організації, яка пропагує традиційне фермерство, звинувачують Зелену Революцію 60-х років минулого століття у знищенні навколишнього середовища. Зелена революція збільшила механізацію сільського господарства, ввела в обіг насіння гібридів і хімічні добрива для істотного підвищення урожайності.
Один із місцевих фермерів Леон Сантос (León Santos) працює над відродженням і поліпшенням традиційних методів землеробства з метою відновлення здоров’я ґрунту і родючості землі. І у нього це виходить.
Насамперед Леон Сантос і його фермерське співтовариство вирили траншеї, побудували кам’яні стіни і тераси, зупинивши ерозію і уповільнивши відтік води, щоб водоносні горизонти могли знову заповнитися. Він зміцнив ці бар’єри чіпкою місцевою рослинністю.
Після того, як вони були укріплені, оголені схили пагорбів засадили місцевими видами дерев, наприклад, вільхою, що має властивості фіксування азоту, (Alnus acumilata) і сосною (Pinus oaxacana). Спільнота місцевих фермерів використовує власне насіння, так само, як робили їхні предки в епоху до Колумба. Вони зберігають і обмінюють найкраще насіння кукурудзи, бобів, гарбузів, кабачків, чилі, томатів і опунції, а також різноманітних специфічних для тієї місцевості рослин.Фермери покращують ґрунт, висаджуючи певні покривні культури, які дають додаткові поживні елементи й органічна речовина. Це, наприклад, місцеві різновиди бобових.
Використання бар’єрів для контролю ерозії, міжрядковий посів і зберігання насіння — це частина спадщини, яке Леон Сантос отримав від своїх предків сапотеків. І ця спадщина приносить помітні результати. Леон каже, що він спостерігав чотириразове збільшення урожайності після включення древніх методів у сучасні стійкі агротехнології. Новостворена рослинність ізолює атмосферний азот і сприяє розвитку біорізноманіття територій з відновленими ґрунтами.
Розвивати повагу
до планети
Які б просунуті технології сучасності не пропонували інститути і фонди, без етичної складової все ж не обійтися. Етика, звана convivencia, або «жити разом» людським і природним співтовариствами — жива етика, що практикується місцевими традиційними фермерами штату Оахака. Ось як говорить про неї коротко Кьядо Круз (Kiado Cruz), сапотецький фермер з міста Ягавіла: «Земля під нашими ногами — це наша Мати Природа, яка носить нас і підтримує. Коли ми працюємо на ній, ми її не оскверняємо, а швидше виконуємо нашу справу фермерів, як щось священне. Мати Природа живить нас через кукурудзу. Це плоть від нашої плоті, тому що ми люди кукурудзи. Тому ми повинні збирати її з повагою до землі і самої кукурудзи».
Післямова
Мексика, як я написав на початку, країна велика. І нехай у цифрах не так і багато, але сільське господарство важливе, особливо для індіанського населення, корінних жителів цього краю.
У жодному разі не закликаю відмовлятися від сала і м’яса — це ж теж частина нашої культури, а ширше — менталітету, у жодному разі не божествлю землю, хоча і своїх язичників у нас вистачає, лиш хочу сказати: корисний досвід із тропічної Мексики від бідних фермерів, які не бачили, напевно, ні «Клаас», ні «Джон Діра», потрібно хоча б знати. Етична ж складова у нас, мені здається, була завжди, висловлюючись у простих фразах: «Хліб усьому голова», так і в загальному в повазі до праці на землі. Був період, коли ця праця вважалась не престижною, чи не ганебною. Але часи змінюються, і ось уже молоді й не дуже успішні агрономи і фермери на своїх джипах проїжджають вздовж полів, пишаючись своєю працею, як і їхні далекі мексиканські колеги.
Чи не в цьому — радості від своєї праці — полягає сакральний сенс землеробства, коли в багатьох релігіях кращі з них віддавалися у дар божеству, щоб воно пораділо першим? Радість перших плодів, ситої сім’ї, повних врожаю сховищ, а значить, і впевненості у завтрашньому дні.
Повернути б трохи простоти в сучасні технології, додати побільше етики в великі корпорації не на слові, а на ділі, тобто сталого розвитку сільського господарства, і все у нас буде добре.
Хороших вам урожаїв на рідній землі!
