Читайте також:Агропродукція з високою доданою вартістю: чому голландцям вигідно, а українцям — ні
Поглянемо на ту ж саму Францію. У неї гігантських аграрних володінь, як у нашій країні, просто немає. Площі земель у користуванні фермерів — від 30 до 300 га. У Голландії понад 50% усіх фермерів мають у користуванні земельні угіддя площею до 10 га. Ферми із 200–300 га там вважають великими. В маленькій Голландії більше 95 тисяч аграрних ферм, і всі вони рентабельні. Порівняйте з нашою країною, де фермерських господарств майже удвічі менше. Більшість із них далекі від процвітання. Названі цифри і факти всім відомі.
Як тоді можна зрозуміти ініціативу наших рідних законодавців про продаж землі, які з великими потугами після масових протестів «слуги» згодились скоротити хватальні апетити до 10 тис. га орних земель в одні руки? Це треба сприймати як їхню чергову «турботу» про народ, про національне багатство — землю і її родючість? Ні, це зовсім інше. Це звичайний нахабний грабунок не лише населення країни, а передусім самої землі.
Практика землекористування у цивілізованих країнах і у нас відрізняється дуже разюче. В країнах ЄС рівень родючості полів жорстко контролюють державні структури незалежно від форм власності самої землі. Територія може бути ваша, а рівень родючості — національне надбання. Якщо рівень родючості знижується, то першим сигналом власнику буде припис його відновити, а наступним — судове рішення про заборону землекористування. З нього візьмуть кошти і відновлять рівень родючості землі, і без нього. Він як власник може здати землю в оренду, і далі орендар вкладатиме кошти й підтримуватиме необхідний рівень родючості. Баланс гумусу і поживних речовин в орному шарі має бути витриманим. Скільки з поля забрали гумусу і поживних речовин з урожаєм — стільки, як мінімум, маєте йому й повернути.
У практиці землекористування цивілізованих країн балансу на орних землях дотримують і навіть мають його позитивним. Це штучна родючість, проте вона є реальним фактом. Рівень урожайності посівів у них і у нас про це говорить аргументовано.
А що ми маємо — простори чорноземів, але вже серйозно виснажені грабіжницьким ставленням до орних земель. Об’єктивно, хто сьогодні в агрохолдингах або фермерських господарствах дбає про землю-годувальницю? У кого з аграріїв на полях є баланс гумусу і поживних речовин? Хто реально зупиняє нині активні процеси ерозії на полях, де господарює, що, як пожежа, охоплює все нові і нові регіони? Майже ніхто. У кращому разі таких аграріїв одиниці.
Оцініть самі свої поля і систему їх використання та ситуацію у сусідів і ви переконаєтеся, що підняті агрономічні питання не заважають власникам спокійно спати вночі. Їх земля ще родить, то і добре. Трошки внесемо мінеральних добрив, щоб земля краще реалізувала свою родючість, та й все. Мінеральні добрива — то задоволення дороге. Баланс гумусу і мінерального живлення на полях негативний, то не біда. Він і у минулі роки був негативним. Земля витримає. На наш вік вистачить. Такий «базарний» підхід за останні 20 років роботи на полях уже призвів до втрати більш як 0,5% гумусу в середньому по країні.
Через надмірні площі вирощування широкорядних посівів в усіх регіонах активізувались ерозійні процеси, що руйнують орний шар ґрунту і призводять до астрономічних обсягів втрат орними землями гумусу і поживних речовин. Процеси активної водної і вітрової ерозії охопили вже майже 80% площ орних земель, іде активне підкислення орного шару ґрунту, який ніхто не збирається вапнувати. Відповідно, знижується на 30–50% ефективність застосування і так дорогих мінеральних добрив.
Поля не отримують органічних добрив протягом десятиліть їх жорсткої експлуатації і все ще формують за рахунок падіння рівня родючості валові збори зерна, насіння і всього іншого, що наші рідні бізнесмени як дешеву сировину відвезуть на експорт.
У кого з власників агрохолдингів, фермерів-аграріїв та багатих бізнесменів-комерсантів сьогодні болить голова за здоров’я і процеси відтворення родючості орних земель країни? Вони турбуються лише про обсяг власних прибутків. Кожен на своєму місці. А хто дбатиме про основний і незамінний засіб аграрного виробництва — землю? Це не наше завдання, це завдання держави — часто можна почути відповідь. Пробачте, кожен із вас і створює державу. Без вашої активної господарської діяльності на орних землях територія протягом тривалого часу сама себе вилікує.
Ви забираєте з орного шару природні ресурси і провокуєте активні ерозійні процеси руйнування, то хто має все це відновлювати і зупиняти? На чому будуть заробляти собі хліб ваші внуки? На еродованих площах? Чи ви, натоптавши кошти, виїдете до Франції і там будете відповідно до їх цивілізованих правил вирощувати виноград? Можливо, кілька сотень власників агрохолдингів і поїдуть. А що будуть робити і що їсти в майбутньому не лише сучасні аграрії, а й усе населення країни? Про який експорт аграрної продукції тоді може бути мова?
Здоров’я орних земель — це питання, що зачіпає інтереси всього населення, державу і передусім аграріїв. Без багатих і родючих земель неможливо протистояти змінам клімату і регулярним посухам, неможливо мати глибоку і якісну переробку врожаю полів і продукцію ферм, неможливо мати місце під сонцем на світовому ринку й отримувати еквівалентну валютну виручку.
Всі проблеми передусім у нас самих. Немає необхідності розлого коментувати рівень культури землеробства на наших полях. Якщо сьогодні головним попередником посівів пшениці озимої у країні фактично стали площі з-під соняшнику, то про яку наукову думку і сучасні технології в умовах виробництва йдеться? Відсутність впровадження нового обов’язково призводить до відставання і занепаду. То де нашим аграріям брати і впроваджувати нове? Світовий досвід говорить, що його створює і дає наука. Що у неї є? Можливо почути запитання. Сівозміни? І сівозміни теж. В усіх країнах ЄС на 100% площ орних земель впроваджені сівозміни. І в них вони приносять реальну користь. А у нас їх відкинули і нічого, обходяться.
Простіше сказати, а що вона взагалі може, та вітчизняна аграрна наука! Про неї майже не чути. Як не дивно, проте навіть майже без фінансування з боку держави і фактичного ігнорування власними аграрними виробниками система наукових установ НААН ще може багато що запропонувати нового. Запитуйте і вам реально допоможуть. А як виробництву, що бажає удосконалюватися, обійтися без науки? Що бажає від неї отримати аграрій? Часто він і сам не знає, що йому потрібно здійснити на полях.
Традиційно побажання зводиться до рівня закупівельних цін та вартості добрив і палива. Питання захисту земель від ерозії чи підвищення ефективності використання мінеральних добрив майже нікого не хвилює. Чому? На посівах працюємо переважно за шаблоном, як завжди. Від такого «мудрого» підходу до технологій вирощування процвітання скоро настане? Вірогідно, що ні. Чому голландці чи французи шукають і активно впроваджують усе нове і у технологіях вирощування посівів, і в переробці? Але ж це все додаткові витрати. Без зусиль нічого позитивного не може бути в принципі. Проте такі витрати конструктивні і завтра принесуть прибутки та, головне, підвищать ефективність використання капіталовкладень.
Так, ми і самі все знаємо, що робити на полях, вчилися свого часу, маємо досвід. Звичайно, вчилися і знаєте. Досвід, навіть великий, вимагає аналізу і систематизації. Без такої робити він важить небагато. Ось факти таких знань. На 1 кг діючої речовини внесених мінеральних добрив у нашій країні отримують додатково в середньому 11,6 кг зерна, а у Франції або ФРН — по 32–34 кг. Ось і проявляється рівень нашого аграрного професіоналізму у повному блиску. Коментар зайвий.
Для того щоб завершити розмову, доцільно здійснити певні узагальнення. Наша країна має унікальний потенціал для аграрного виробництва. Однак світ — це не лише зарубіжні альтруїсти, а й передусім жорсткі конкуренти. Кожна країна має свої національні пріоритети. Ніхто не чекає нашої аграрної продукції на зовнішніх ринках. Своє місце під сонцем маємо цивілізовано завойовувати самі. А для цього необхідний фундамент: ефективне аграрне виробництво, свій вітчизняний професіоналізм і знання.
Країна потребує розробки національної стратегічної програми розвитку і удосконалення всього аграрного і переробного комплексу на тривалу перспективу, як мінімум, на 30–50 років. Така програма повинна мати етапи і конкретні проекти, виконання яких має бути забезпечене і контрольоване не лише державою, а усім суспільством. Наразі стратегії розвитку аграрного сектора, як і країни, немає взагалі. Все рухається хаотично, без керма і вітрил. За таких умов існування і без удосконалення та адаптації аграрного й переробного комплексу вагомих позитивних результатів бути не може.
Для того щоб виходити на зовнішній ринок, аграрне виробництво країни повинне спиратися передусім на власну міцну ресурсну базу: багаті родючі орні землі, наявність своїх сучасних і досконалих технічних комплексів, мінеральних добрив у повному асортименті, а не лише азотних, як є сьогодні, засобів захисту посівів і технологій глибокої переробки отриманої продукції.
Все це може бути цілком реальним, проте вимагає скоординованих і вольових рішень людей державного складу мислення, а не грабіжників на годину, що втовпились до фінансових потоків.
Першочерговим завданням на просторах наших орних земель є зупинка активних ерозійних процесів (передусім водної і вітрової), розкислення, а на півдні гіпсування ґрунтів, своєчасне відновлення рівня родючості. Запізнення призведе до зростання обсягів і вартості таких заходів у геометричній прогресії. Для цього необхідна радикальна перебудова структури посівів, припинення ерозії, активне поповнення орного шару органічними добривами, забезпечення комплексним захистом посівів від шкідливих організмів. Без такої роботи є небезпека швидко втратити ті потенціали і переваги, які ще маємо у своєму розпорядженні.
Відповідно до сучасних світових тенденцій підвищення рівня екологічності технологій вирощування посівів сільгоспкультур і зменшення обсягів застосування пестицидів на полях удвічі маємо оперативно розробити і широко впровадити свої вітчизняні сучасні й екологічно безпечні системи захисту врожаю і технології вирощування посівів. Це забезпечить можливість отримання екологічно чистої, якісної продукції для реалізації як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
Потрібно активізувати процеси переходу на глибоку і якісну переробку продукції аграрного комплексу з метою надання їй додаткової вартості та виходу на кінцевого зарубіжного споживача, а не на посередників.
Необхідні зусилля для порятунку вітчизняної аграрної науки від повного її фізичного знищення, як це здійснювали протягом останніх десятиліть. На придбаних у зарубіжних наукових центрів знаннях нашим експортним товарам міжнародної конкуренції витримати буде неможливо. Зарубіжні наукові центри найновіші наукові розробки завжди передусім будуть передавати своїм національним аграрним виробникам і переробникам, що є нашими потенційними конкурентами на зовнішньому ринку. Продаж досягнень в інші країни, у тому числі і в нашу, буде завжди лише в останню чергу. Тому доцільно перш за все впроваджувати і використовувати на виробництві свої сучасні вітчизняні наукові розробки для покращення ситуації як на орних землях, так і в технологіях вирощування і переробки урожаїв сільгоспкультур.
Приведені автором цифри і факти далеко не вичерпують піднятих питань. Точка зору автора не претендує на істину в останній інстанції. Моєю метою є вкотре привернути увагу як аграріїв, так і бізнесменів до можливо неприємних, гострих і актуальних проблем, які стоять перед аграрним комплексом нашої країни.
На жаль, без якісного і своєчасного вирішення названих проблем спільними зусиллями в обсязі всієї країни позитивного майбутнього ні для аграріїв, ні для аграрних бізнесменів, ні для усіх нас не буде. Маємо всі це усвідомлювати і діяти відповідно.
Олександр ІВАЩЕНКО, доктор с.-г. наук,
професор, дійсний член НААН