Про це повідомляє AgroNews.
Це справа мого роду. Бджолами почав займатися мій пращур Тихон Гребеннік ще у 1880 році. Дідусь із бабусею надихнулися ідеями першої в Європі школи бджільництва Петра Прокоповича і вирішили зайнятися бджолами. Дід зловив рій бджіл і з того часу почалась історія нашої родової справи, якій я дав назву “Swoya Pasika”», – розповідає Михайло Гребеннік.
Тихон Гребеннік був знатним чоловіком у своєму селі. Займався не лише бджільництвом, а й побудував млин, провів у село електрику та радіо. Однак у 1930-х роках Радянська влада млин та пасіку націоналізувала, а родину (з чотирма дітьми) висилала у заслання в Середню Азію. На щастя, воно не тривало довго, і Тихон із сім’єю повернувся в Україну.
Звісно, тих вуликів уже не було. Діду довелося купувати нові бджолосім’ї. Але позитив тут у чому? Родинну справу ж не закрито, а продовжено! Вже й діти підросли, а в сім’ї було троє хлопчиків і дівчинка. Вони допомагали батькові. Гуртом легше ж працюється. Потім так від тата до сина, через три покоління справа дісталася уже моєї сім’ї», – розповідає пан Михайло.
Читайте також: «Моя маленька незалежність»: як на Дніпропетровщині організували крафтове виробництво фруктового крем-меду
Михайло Гребеннік за професією технолог із виробництва та перероблення продукції тваринництва. Однак за фахом майже не працював, пішов розвивати родинну справу.
Це для мене рідне. Я ж на пасіці виріс. Люблю гудіння бджіл, доглядати за ними, спостерігати. У людей тече кров у жилах, а в жилах Гребенніків вона з домішками меду.Тому, коли довелося тікати з рідної Луганщини, то серце рвалось на шматки, коли думав, що залишив бджіл», – зазначає пан Михайло.
Окупанти знищили квартиру Михайла Гребенніка у Сєверодонецьку, як і пасіку у Біловодському районі.
Однак приїхавши на Вінниччину пасічник знову відродив власну справу. Друзі подарували бджолосім’ї. Нині уже їх має 100. Тієї ж породи, що й на Луганщині – української степової. Нещодавно чоловік взяв участь у конкурсі міні – грантів, став переможцем і виграв 100 000 грн. За ці кошти купив пристрій для кремування меду. Розроби технологію і розпочав розфасовку крем-меду. Товар продає через інтернет.
Це ж не лише справа мого життя, це всієї моєї родини. Я не можу просто взяти й закрити. До того ж мені багато допомагають друзі, знайомі, партнери. А ще – найбільше, що мене мотивує – окупанти не можуть таким чином знищити нас. Ми маємо кожний раз підійматися, коли падаємо. У мене є приклад мого прадіда. Він після висилок відновив справу, то мені буде гріх не відродити її тут, в Україні. Нехай увесь світ бачить на скільки українці витривалі та завзяті. Ми маємо демонструвати це кожним своїм вчинком», – підсумовує чоловік.
На весні пан Михайло планує докупити бджолосім’ї та розширити свій бізнес.
