Живлення і удобрення основних польових культур

Пшениця озима

Культура надзвичайно вимоглива до умов живлення. Основну кількість поживних речовин засвоює у період весняно-літньої вегетації у стислі строки. У живленні має два критичних періоди: перший — восени, відносно фосфору, другий — ранньою весною, відносно азоту.

Для нормального росту, розвитку і перезимівлі з осені повинна одержувати помірне азотне і підвищене фосфорно-калійне живлення. Надлишок азоту призводить до зменшення накопичення вуглеводів, переростання, у подальшому — до вилягання, зниження стійкості проти захворювань, погіршує умови перезимівлі. Достатнє фосфорне живлення стимулює розвиток кореневої системи, підвищує енергію кущення, посилює синтез вуглеводів у листі і вузлах кущення, сприяє кращому використанню азоту. Калій поліпшує синтез вуглеводів у рослинах, підтримує оптимальний водний баланс, підвищує стійкість проти захворювань. У період відновлення вегетації-вихід у трубку активно формуються репродуктивні органи, і нестача азоту призводить до утворення маленького колоса з невеликою кількістю колосків, щуплим зерном у них, що в цілому знижує урожай.

Система удобрення пшениці озимої складається з основного, припосівного підживлення.

Для підвищення врожаю доцільно використовувати гній дозою 30–40 т/га, що дає змогу одержувати по чорних парах 50–55 ц/га, а по інших попередниках — 40–45 ц/га. На звичайних чорноземах вказана норма гною забезпечує приріст врожаю зерна 5–6 ц/га, на південних — 4–5 ц/га. Окупність 1 т його при цьому становить, відповідно, 20 і 18 кг зерна.

За високої вартості мінеральних добрив їх використання треба диференціювати залежно від ґрунтово-кліматичних умов, попередників та удобреності. Під озимі удобрені гноєм та розміщені після парів (чорного, зайнятого), зернобобових та багаторічних трав достатній рівень живлення забезпечується додатковим внесенням фосфорно-калійних добрив, а на ґрунтах із високим вмістом калію — тільки фосфорних добрив, використаних під основний обробіток ґрунту чи передпосівну культивацію дозою Р_25–30. Добрі результати дає також заміна основного добрива на припосівне з розрахунку по фосфору Р_15–20.

У рядки під час сівби пшениці озимої доцільно застосовувати повне складне мінеральне добриво дозою 1 ц/га фізичної маси, або 40–50 кг/га діючих речовин NPK, а на ґрунтах сухого Степу (чорноземи південні, темно-каштанові, каштанові солонцюваті) — складне мінеральне добриво з парним сполученням NP.

Пшениця озима добре реагує на ранньовесняне поверхневе і прикореневе підживлення та літнє позакореневе — у період вегетації рослин, особливо по неудобреному фоні. Проте цей захід треба використовувати лише в разі потреби, яка визначається за наслідками ґрунтової і рослинної діагностики.

Рано навесні поверхневе підживлення проводять аміачною селітрою. А за умов підсихання ґрунту — прикореневе аміачною селітрою чи карбамідом. Орієнтовні норми азоту для підживлення становлять 30–45 кг/га. Підвищені дози використовують у разі її розміщення по гірших попередниках. На ослаблених з осені посівах рослини підживлюють ранньою весною за допомогою розкидачів або авіації. Але кращий ефект забезпечує локальне підживлення сівалками з заробкою добрив у 3–5 см шар ґрунту на початку виходу рослин у трубку. Дози азоту на окремих посівах розраховують за вмістом мінерального азоту в орному шарі ґрунту. Якщо запаси мінерального азоту становлять 30–40 кг/га, то доза добрива відповідає 34 кг/га. За наявності азоту у ґрунті менше 30 кг/га, — доза його збільшується до 50 кг/га, а понад 40 кг/га — зменшується до 20 кг/га.

Для підвищення якості зерна необхідно проводити позакореневе підживлення у пізні фази розвитку рослин розчином карбаміду або карбамідо-аміачної суміші (КАС-32) з домішками мікроелементів (цинк, мідь). Найдоцільнішим є позакореневе підживлення у два строки: перший (N₃₄) — у фазі трубкування (зростає рівень урожайності), другий (N₂₃) — молочно-воскової стиглості. При цьому приріст урожаю коливався у межах 2,5–6,8 ц/га, а вміст білка в зерні зріс до 13,4–14,1%, клейковини — до 34,5–37,4%. Але необхідність цього заходу також слід визначати за наслідками рослинної діагностики.

Ячмінь озимий

Ячмінь озимий вирощується переважно в південних районах зони. Розповсюдження на північ стримується гіршою морозо- та зимостійкістю порівняно з пшеницею озимою. Ячмінь також відрізняється коротшим вегетаційним періодом порівняно з пшеницею, а тому й інтенсивнішим засвоєнням елементів живлення із ґрунту. Навесні ячмінь рано відростає і досить вимогливий до азотного живлення. У цей період ефективне підживлення азотом. Добре використовує накопичену за осінньо-зимовий період вологу в ґрунті, що забезпечує вищі врожаї порівняно з ярим ячменем. Чутливість до добрив висока. Їхня ефективність залежить від попередника. За розміщення після зайнятого пару і гороху допустимі норми знаходяться у межах 30–45 кг/га азоту, фосфору і калію. Після кукурудзи на силос, стерньових, соняшнику зростає роль азотного живлення. У разі відсутності основного удобрення добре реагує на рядкове внесення складних добрив одночасно з сівбою.

Пшениця яра

Вимоглива до вологозабезпечення, рівня вмісту рухомих поживних речовин та агротехнічних прийомів, що пов’язано з її коротким вегетаційним періодом і слаборозвинутою кореневою системою. Найкращими умовами для її вирощування характеризую­ться північні і центральні регіони, а для твердої пшениці — регіони південного Степу. Добре використовує післядію добрив внесених під попередник. Встановлено високу реакцію на пряму дію мінеральних добрив (ННЦ «Інститут грунтознавства та агрохімії»). У дослідах із ярою пшеницею (Харківська 46) урожайність на контролі становила 17,5 ц/га (1970–1972 рр.), а під час внесення 45 кг/га азоту — 19,5 ц/га. Доповнення азотних добрив фосфорними (30 кг/га Р₂О₅) підвищило урожайність до 21,1 ц/га. Тобто приріст урожаю від азоту дорівнював 2 ц/га, а від сумісної дії — 3,6 ц/га. Повне мінеральне добриво дозою N₄₅Р₃₀К₄₅ забезпечило приріст 4,4 ц/га, а N₉₀Р₆₀К₄₅–6,5 ц/га.

Внесення складних мінеральних добрив (1 ц/га фізичної маси) у рядки під час сівби забезпечує високу їхню ефективність. Якщо немає можливості внести добрива під час сівби, то їх дають у передпосівну культивацію, збільшивши дозу до 1,5 ц/га фізичної маси. Під культивацію можна використовувати і прості мінеральні добрива дозою: під м’яку пшеницю — N₆₀Р_30–40К_30–40, тверду — N_30–40Р_30–40К_30–40. На ґрунтах із високим вмістом калію та на солонцевих і засолених калійні добрива не застосовую­ться.

Для поліпшення якості зерна доцільно провести позакореневе підживлення посівів 20%-им розчином карбаміду в період формування-наливу зерна.

Овес і ячмінь ярий

Ячмінь ярий і овес відзначаються коротким вегетаційним періодом, а тому підвищеними вимогами до живлення. Найкраще використовують поживні речовини з добрив, внесених до сівби і за наявності достатніх запасів вологи в ґрунті. Їх бажано розміщувати після удобрених попередників у зв’язку з високою чутливістю на післядію добрив. Однак для одержання високих і стабільних урожаїв мінеральні добрива доцільно вносити безпосередньо під них.

У допосівний період краще використовувати фосфорні, азотно-фосфорні та повне мінеральне удобрення дозами 20–45 кг/га поживних речовин зі співвідношенням між азотом, фосфором і калієм як 1:1:0,5. Додатковий урожай становитиме 6–9 ц/га, а окупність 1 кг добрив — 5–7 кг зерна. Підвищення доз азоту і фосфору в складі повного мінерального добрива до 60–90 кг/га сприяє збільшенню приросту врожаю до 8–12 ц/га, однак окупність добрив зерном знижується.

Мінеральні добрива під ячмінь і овес вносять восени перед оранкою. Під передпосівну культивацію можна дати прості мінеральні добрива в дозах N_20–30 Р_20–30 К_20–30, на солонцевих та засолених ґрунтах — N_30–40 Р_30–40. Навесні кращі наслідки отримують за локального внесення зерно-туковими сівалками перед сівбою. На неудобрених у допосівний період полях внесення у рядки під час сівби гранульованого суперфосфату (10–20 кг/га) підвищує урожай цих культур на 1,9–2,7 ц/га. Застосування повного мінерального добрива N₁₀Р₁₀К₁₀ підвищує стійкість рослин до несприятливих умов вегетації і сприяє збільшенню врожаю до 3,3 ц/га. Для рядкового внесення доцільно використовувати складні мінеральні добрива дозою 1 ц/га фізичної маси, а на солонцевих та засолених ґрунтах — складні азотно-фосфорні добрива.

Кукурудза

Кукурудза має тривалий вегетаційний період, протягом якого використовує наявні поживні речовини. Тому добрива повинні зароблятися у шар ґрунту, де буде постійне зволоження та активне функціонування кореневої системи. За достатніх запасів вологи і поживних речовин у ґрунті забезпечує високі і стійкі врожаї.

Висока продуктивність у зоні недостатнього зволоження забезпечується передусім у разі додаткового азотного та фосфорного живлення. Калійні добрива потрібні на легких за гранулометричним складом ґрунтах та після попередників, які засвоюють велику кількість калію (коренеплоди, соняшник). Добре реагує на застосування органічних добрив нормою 30 т/га гною — приріст врожаю зерна становить 4–5 ц/га. Підвищення норми до 40–60 т/га супроводжується зростанням приросту врожаю, але окупність 1 т гною зерном знижується до 8–11 кг. Кукурудза задовільно використовує і післядію гною.

Найвищі врожаї кукурудзи одержують у разі застосування повного мінерального добрива з вирівняним співвідношенням між азотом, фосфором і калієм або з невеликою перевагою азоту і фосфору над калієм. Кращими дозами для внесення у допосівний період врозкид перед оранкою під цю культуру можна вважати 30–60 кг/га азоту, 30–60 фосфору і 30 кг/га калію.

Весною мінеральні добрива краще вносити локально — стрічками з відстанню між ними 35 см і на глибину 10–12 см культиваторами-рослино-підживлювачами водночас із культивацією зябу. При цьому в ґрунті складаються кращі умови для живлення рослин як на початку росту, так і протягом усього вегетаційного періоду. За даними дослідів, врожай зерна на 1,2–2,0 ц/га вищий, ніж у разі їхнього внесення врозкид восени або весною під культивацію.

На початку розвитку рослини кукурудзи потребують додаткового фосфорного живлення. Ця потреба задовольняється внесенням суперфосфату в рядки під час сівби з розрахунку по фосфору 10–15 кг/га. Для припосівного внесення доцільно використовувати також і складні мінеральні добрива по 1 ц/га фізичної маси.

Кукурудза добре реагує на підживлення азотними або азотно-фосфорними добривами (20–30 кг/га діючої речовини) у ранню фазу розвитку рослин (3–5 лист) і на глибину 6–8 см, але обов’язково за наявності вологи у ґрунті. Найвища ефективність припосівного удобрення і підживлення — на полях, які не були удобрені до сівби.

Під кукурудзу слід ширше використовувати складні добрива (нітрофоску, нітроамофоску, нітрофос), які забезпечують прирости врожаю на 1–2 ц/га вищі, ніж еквівалентна кількість простих туків.

Соняшник

Коренева система соняшнику дуже розвинена і використовує вологу й поживні речовини з глибоких шарів ґрунту. Тому на добрива соняшник реагує слабше, ніж зернові культури.

Найбільш високі і стійкі прирости врожаю одержують за безпосереднього внесення мінеральних добрив. У північному Степу, на чорноземах звичайних, перед основним обробітком ґрунту доцільно вносити передусім фосфорні добрива з розрахунку 30–60 кг/га діючої речовини Р₂О₅. Середній приріст врожаю становить 3,1 ц/га насіння. Доповнення до фосфорного добрива азоту і калію у роки з достатнім зволоженням сприяє збільшенню приросту врожаю до 4,7–5,3 ц/га. Проте потрібно враховувати, що підвищені дози азоту негативно впливають на вміст жиру в насінні.

Перевагу слід надавати осінньому внесенню добрив, під оранку. Якщо це не зроблено, то весною їх краще вносити не врозкид під культивацію, а локально. Це сприяє збільшенню приростів урожаю насіння на 25–50%.

Ефективним способом внесення мінеральних добрив є припосівний. Для цього застосовують повні складні мінеральні добрива дозою 1 ц/га фізичної маси. Додатковий урожай від припосівного внесення гранульованого суперфосфату або складних добрив дозою 7–10–15 кг/га Р₂О₅ становить 2,1 ц/га. При цьому найвища ефективність рядкового внесення мінеральних добрив спостерігається на полях, недостатньо удобрених у допосівний період, із низьким і середнім вмістом рухомих фосфатів у ґрунті. На чорноземах південних і темно-каштанових солонцюватих ґрунтах калійні добрива не­ефективні, і перевага надається азотно-фосфорним.

Олександр ЦИЛЮРИК, доктор с.-г. наук
Дніпровський державний аграрно-економічний університет
Володимир ЧАБАН, канд. с.-г. наук,
Інститут зернових культур НААН України