Кількість і якість
Сортові насіннєві ресурси постійно поповнюються. Якщо 1991 року в Державному реєстрі було зафіксовано 1895 сортів, то станом на 1 січня 2019-го — 8871. Зокрема, кількість сортів озимої пшениці збільшилася в 11,7 раза, кукурудзи та соняшнику без батьківських компонентів — відповідно, у 21,8 та 45,2 разів, ячменю — у 7,3, кормових — у 2,1, технічних — у 6,8, овочевих, баштанних, грибів — у 9,6 раза. Якщо 1991 року частка вітчизняних сортів становила
47 %, то сьогодні — 44%.
Але революція сортової кількості, профіцит насіння на ринку, домінування іноземних сортів не призвели до революції якості. Чимало іноземних сортів погано адаптуються до місцевих ґрунтово-кліматичних умов, посухи, нашесть хвороб та шкідників, дуже вибагливі до догляду. Через це, незважаючи на кількаразове збільшення сортового складу в Реєстрі, урожайність зернових впродовж останніх 27 років збільшилася усього на 20%.
Ринок треба переорієнтовувати на насіння вітчизняної селекції. Але установи НААНУ поступово втрачають свої позиції на внутрішньому ринку, щорічний обсяг якого становить 26,4 млрд грн. Якщо 2013 року було вироблено 68 тис. т і реалізовано 47,6 тис. т насіння, то 2018-го, відповідно, — 42,6 тис. т і 27,8 тис. т. Тобто впали не лише показники виробництва, а й товарності.
Насіння українського виробництва користується також попитом у Білорусі, Молдові, Казахстані. Торік цього продукту було експортовано до цих країн на $11 млн. У той же час імпортовано на $484 млн.
Хочеш зберегтися — атакуй
У середовищі селекціонерів та виробників насіння склалася думка, що одним зі способів усунення перекосів на вітчизняному ринку може бути збільшення обсягів імпорту посівного матеріалу. На зовнішні ринки слід було б поставляти не менше 1 млн т насіння сортів вітчизняної селекції. І тоді б вітчизняний посівний матеріал, пройшовши через горнило європейської сертифікації і, зрештою, потрапивши до реєстрів провідних країн ЄС, одразу на кілька пунктів виріс би в очах українських аграріїв.
Але для цього треба врегулювати низку питань. У багатьох країнах, зокрема ЄС, не визнаються українські фітосанітарні сертифікати. Ця ситуація погіршується через неповне приєднання України до Схем сортової сертифікації Організації економічного співробітництва та розвитку. Цей процес за процедурою OECD розпочався ще з січня 2009 року і триває досі. Окрім цього, провідні аграрні держави вибудували систему «рогаток», які перешкоджають входженню на їхній ринок іноземного насіння.
Якщо держава захистить інтелектуальні права українських селекціонерів, то від роялті в бюджети селекційних установ могло б щорічно надходити понад
4 млрд грн, проте вони одержують лише 4-5% від цієї суми.
Свій до свого по своє
Є ще один напрям підвищення ролі вітчизняної селекції та насінництва на ринку — зміцнення і розширення її приватного сектору. Про його перспективність свідчать успіхи Всеукраїнського наукового інституту селекції (ВНІС), який 20 років тому було засновано відомим українським селекціонером Федором Парієм. Колектив ВНІС сьогодні успішно працює над створенням гібридів соняшнику, кукурудзи, ріпаку озимого, виведенням сортів жита, ячменю, пшениці, спельти, сорго, цукрових та кормових буряків, а останніми роками взявся ще й за цукрову кукурудзу.
У своїй роботі ця приватна установа користується найсучаснішими надбаннями науки. Має три лабораторії: молекулярних маркерів, біотехнологій, оцінки якості насіння. Насінництво своїх сортів та гібридів ВНІС веде самостійно. Має також власну лінію із переробки батьківських форм, торгову марку, для створення сортів активно використовує можливості південної півкулі; з допомогою молекулярних маркерів пришвидшує селекційний процес, застосовує технологію незрілих зародків, тобто фактично за два роки може створювати нові форми і гібриди, які випробовуються у 10 точках України. Для кожної культури відведено 15 тис. дослідних ділянок, також проводить випробування у Східній Європі, Сербії, Румунії, співпрацює із багатьма закордонними селекціонерами, обмінюючись матеріалами.
У державному реєстрі має 20 гібридів соняшнику; кукурудзи — 12, озимого ріпаку — 5, цукрової кукурудзи — 5 та 10 сортів озимої пшениці. ВНІС бере активну участь в аграрних виставках, проводить власні Дні поля, науково-практичні конференції для своїх клієнтів. Активність та маркетингова креативність цієї установи не залишилися не поміченими на ринку, а тому все більше й більше аграріїв віддають перевагу гібридам і сортам ВНІС.
Фермер Сергій Шостак із Кагарлицького району на Київщині другий рік поспіль вирощує гібрид соняшнику Карлос 105, який створили селекціонери ВНІС. Чому вибрав саме його? Тут спрацювала, по-перше, фінансова складова, адже він наполовину дешевший від гібридів іноземних компаній, по-друге, підходить під систему обробітку Clearfield, по-третє, задовольняє за продуктивністю і в 2018-му показав добру врожайність, а торік перевершив усі сподівання, дав понад 39,8 ц/га, а цей результат на рівні світових.
Окрім цього, він дозріває у ті строки, з тими показниками вологості, які задекларували автори. Невибагливий до догляду. По одному разу обробили гербіцидом та підживили. Дуже багато агровиробників також обирають гібриди і сорти цієї селекційної компанії.
Навіть дуже успішні господарства були поставлені минулого сезону на межу виживання. «Якщо 2018-го я продавав пшеницю за 6 тис. грн/т, то минулоріч — за 4200 грн/т, тобто нас «нагріли» буквально на рівному місці, хоча добрива не подешевшали, ЗЗР і пальне також, а у магазинах хліб подорожчав. Раніше в нас була пільга з ПДВ, яка тримала на плаву, тепер її немає, виживай як хочеш. А тому нам дуже потрібне високоякісне і недороге вітчизняне насіння. Держава повинна підтримувати такі установи, як ВНІС, щоб український АПК не залежав від іноземного насіння. Має діяти принцип: свій до свого по своє», — говорить фермер.
Сила приватної ініціативи
— Харчова безпека будь-якої країни починається із насіння, але якщо на її ринку домінуватиме іноземне, про це не може бути й мови. Сьогодні залежність України за насінням основних культур становить близько 90%, — переконаний один із керівників ВНІС Мирослав Парій. — А тому завдання нашої молодої держави полягає у тому, щоб створити таку потужну галузь селекції і насінництва, яка могла б успішно конкурувати з відомими глобальними компаніями на внутрішньому та зовнішньому ринках. Держава різними засобами — прямими бюджетними дотаціями та податковими преференціями — мала б підтримати вітчизняну селекцію. Така підтримка дала б змогу змінити співвідношення на ринку на користь насіння українських сортів і гібридів. Я вважаю, що наша частка повинна становити не менше 70-80%. Треба поставити приватну та державну селекції у рівні умови. Ми налагодили співпрацю із кафедрою селекції НУБіП, але знову ж таки це робиться переважно за наші кошти, готові зустрічатися із тими, хто приймає рішення, і рухатися у правильному напрямку, але на це має бути запит і від можновладців.
На запитання, що дає латиноамериканський проект, Мирослав Парій відповів:
— Він передусім стосується нашої овочевої культури — цукрової кукурудзи, і дає можливість оперувати на латиноамериканському ринку, а якщо ти прийшов з одним продуктом, то з’являються знання, контакти, можливості для поширення інших. Чи прийшла звідти якась генетика? Так, є спеціальний продукт чокло — це овочева культура Південної Америки, вводимо туди гени, які відповідають сучасним гібридам цукрової кукурудзи, робимо її надсолодкою. На нашому ринку вона називатиметься Чокло-Україна, бо на іспанській мові солодка кукурудза звучить як «Чокло американо» — вона пройшла через три покоління схрещування у Чилі. Десь через півтора-два роки буде готовий експериментальний зразок, далі стоятиме питання його реєстрації і впровадження у нашій країні, бачимо до нього певний інтерес з боку споживачів, компаній, які займаються дистрибуцією, доробкою. Це новинка, яка матиме ефект своєрідної бомби на ринку.
