Передусім йдеться про правильний вибір сортів сої. Специфіка належного виконання цього завдання полягає у ретельному врахуванні регіональних кліматичних особливостей. Це стосується як сумарної кількості опадів впродовж вегетаційного періоду сої, їх розподіленості за місяцями та сумарної кількості теплових одиниць. Інакше кажучи, ця культура, в принципі, любить вологу і тепло. Якщо чогось одного замало, тоді варто визначати найбільш посухо- та холодостійкі сорти (точніше, менш теплолюбні) та виділяти серед них саме ті, на цвітіння та налив яких потрапляє середньостатистична адекватна норма опадів. Це непросто і не завжди навіть теоретично можливо, а тому єдиним економічно поміркованим висновком іноді може бути відмова від вирощування сої у принципі. На користь, скажімо, гороху чи модного нині нуту. Хоча і з ними не все блискуче…
Традиційно агровиробники заощаджують на основному внесенні добрив під сою, тим більш, що часто сіють її після кукурудзи, котру збирають «до нових віників». Логіка тут проста: гроші на добрива ми витратимо, а от соя ще невідомо чи вродить… Будуть дощі — буде і соя, нікуди вона не дінеться, ще й дещицю дармового атмосферного азоту вхопить.
В принципі у такому підході наявне істотне раціональне зерно. І якщо під культуру-попередник, ту ж таки кукурудзу, вносилася солідна норма мінеральних добрив, то можна обійтися без NPK з осені. Однак у будь-якому разі необхідно здійснити навесні обов’язкове внесення добрива на кшталт амофосу чи діамофосу або ж під передпосівну культивацію, чи безпосередньо під час висіву насіння. Всупереч поширеному твердженню додатковий азот сої потрібен, особливо на старті, так само як і легкодоступний фосфор. Норма внесення діамофосу може бути різною. Оптимально давати по 70–100 кг/га.
Ключовим мікроелементом для живлення цієї культури виступає бор, без якого не можна говорити про нормальний процес цвітіння, зав’язування стручків та наливання зерна. Добре, якщо достатня кількість його міститься безпосередньо в грунті, однак, як свідчить практика, принаймні дворазове позакореневе внесення цього мікроелементу у нормі 1 кг/га є вельми доречним.
Назагал, якщо ми обходимося без основного внесення мінеральних добрив під сою, варто говорити про три рекомендовані етапи підживлення цієї культури. Перший, уже згадуваний — припосівне внесення азотно-фосфорних добрив у нормі до 100–120 кг. Другий — інкрустація насіння сумішшю трьох ключових мікроелементів для нормального розвитку цієї культури — незамінний бор, а також молібден та кобальт. Саме від достатньої забезпеченості цим «тріо» багато в чому залежатиме врожайність та що важливо — стійкість молодих рослин до стресів. На практиці ж висів інкрустованого насіння виглядає справою рідковживаною, тим більше, якщо говорити про молібден і кобальт. Тут головне — здійснити якісну інокуляцію посівного матеріалу, про що ми поговоримо згодом.
І нарешті третій етап — це низка позакореневих підживлень, які можна поєднувати з внесенням пестицидів. Окрім бору, це може бути сульфат магнію або ж суміш декількох мікроелементів, до складу якої бажано ввести молібден і кобальт. За нашими даними, ця культура позитивно реагує на гумати, котрі допомагають протриматися посівам у посуху на початку вегетації.
Як ми вже говорили, інкрустація насіння сої мікроелементами — це добре, однак ключовий фактор, на який тут слід звернути увагу — вибір якісного інокулянту та не менш якісна інокуляція посівного матеріалу. Фактично від ефективності здійснення інокуляції залежить добрих 30% майбутнього врожаю сої. У жодному разі не можна заощаджувати на інокулянтах, а в ідеалі процедуру обробки насіння довірити фахівцям, ймовірно, придбавши вже готове насіння. Або ж придбати гарне обладнання, підготувавши при цьому працівників, котрі на ньому працюватимуть. Річ у тім, що довіряти цю процедуру непідготовленим людям не варто, особливо якщо вона провадитиметься безпосередньо в полі.
Як би ми не намагалися заощадити на хімічних обробках сої, проте, як свідчить досвід, нам не обійтися без дворазового внесення потужних гербіцидів. Бур’яни на сої — пісня затяжна та невесела, тому розібратися із ними потрібно якомога раніше. Інша річ, що на сухій землі грунтовий гербіцид може не подіяти. В цьому разі потрібно робити ставку на якісне внесення надійного страхового гербіциду. Про «пластилінову» сою наразі мови не вестимемо, тим паче, що її епоха в Україні поступово відходить…
Аналогічним чином потрібно чітко контролювати шкідників, оскільки щороку щось та й «вистрілює». У випадку із соєю особливо важливо давати повну рекомендовану виробником дозу інсектициду. Інакше доведеться спішно перевитрачати кошти на додаткові обробки.
Знову ж таки наголосимо, що левова частка успіху вирощування сої залежить від правильного вибору сортів. Аграріям, які налаштовані регулярно відводити значні площі під цю культуру, не обійтися без облаштування власних демоділянок площею у кілька гектарів, на яких випробовуватимуться потенційно підходящі сорти сої. Бажано пробувати широкий їх діапазон за критерієм стиглості, оскільки сезон на сезон не випадає, і «вистрелити» може як ультранній, так і пізній сорти.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
