Кукурудзяний силос узимку — один з основних кормів. За даними науково-дослідних установ, найбільше молока одержують, коли питома вага силосу в зимовому раціоні сягає 30–35%, а в річному — 20–25%. Перетравність основних речовин силосу з кукурудзи становить: органічної речовини — 71%, протеїну — 61%, жиру — 70%, клітковини — 70%. Кукурудза містить багато вуглеводів і жирів, але бідна на протеїн. Одна кормова одиниця перетравного протеїну в зеленій масі містить близько 70 г, у силосі — 60–65%.
Підвищити кормову цінність силосу можна, вирощуючи кукурудзу в сумісних посівах із зернобобовими культурами, збалансованими за вмістом білка, насамперед з соєю. Однак така технологія потребує додаткових виробничих витрат, тобто підвищує собівартість силосу.
Норма витрати силосу на 1 голову ВРХ залежить від типу годівлі та кормової цінності. Інноваційним напрямом є однотипна годівля, коли домінувальним видом є консервовані корми, в тому числі силос, сінаж. Основна вимога при цьому — висока якість корму. За результатами зоотехнічного аналізу встановлено, що 1 к. о. зеленої маси силосних гібридів кукурудзи забезпечена перетравним протеїном на 20–25% більше порівняно з іншими гібридами, а силос повністю відповідає нормативним вимогам до якості (табл. 1).
Нормативні вимоги до якості силосу згідно з ДСТУ 4782:2007
Під час вирощування кукурудзи на силос прагнуть досягти високої врожайності за доброї кормової цінності. Кормова цінність залежить від високого вмісту сухої речовини в рослині, частки зерна (качанів), концентрації енергії (МДж/кг сухої речовини), доброї перетравності силосу і придатності кукурудзи для силосування. Цього можна досягти, використовуючи спеціалізовані силосні гібриди, в яких на 1 к. о. припадає не менше ніж 90 г перетравного протеїну (зоотехнічна норма — 110–115 г).
Головними перевагами силосних гібридів є висока кормова цінність (енергетичність корму, забезпеченість перетравним протеїном, перетравність), ремонтантність (Stay green), стійкість до стресових умов вегетації та імунітет до шкідливих організмів. Висока загальна перетравлюваність є результатом достатнього вивільнення енергії (в перші години перетравлення) і доброго відновлення фіброзної частини (кінцева перетравлюваність).
Технологія вирощування силосних гібридів майже не відрізняється від зернової, за винятком передзбиральної густоти стояння рослин. Так, для середньоранніх гібридів оптимальним є формування 85 тис/га рослин, середньостиглих — 80 тис/га.
Кукурудза з різними темпами накопичує врожай і в різні строки набуває укісної стиглості. Тому можна подовжити період використання зеленої маси, якщо в зеленому конвеєрі сіяти в один строк різні за скоростиглістю гібриди. За дещо меншої продуктивності ранньостиглі гібриди формують вищі врожаї зеленої маси у більш ранні строки збирання порівняно з середньоранніми та середньостиглими. Ранньостиглі гібриди в перші 40–50 днів вегетації накопичують зелену масу і суху речовину інтенсивніше, ніж середньостиглі. Коли середньостиглі гібриди починають викидати волоті, врожайність зеленої маси і сухої речовини ранньостиглих і середньоранніх гібридів вища. Коли середньостиглі гібриди досягають молочної стиглості, урожайність середньоранніх гібридів є вищою, тому що вони на цей час уже досягли фази молочно-воскової стиглості зерна.
Сіяти у зеленому конвеєрі в один строк різні за тривалістю вегетації гібриди доцільно, тому що вищі врожаї зеленої маси у достатньо ранній період можуть забезпечити лише ранньостиглі й середньоранні гібриди. Тобто, висіваючи різні за скоростиглістю гібриди, можна на 20–25 днів подовжити час використання зеленої маси кукурудзи без зниження якості корму. При цьому високу врожайність зеленої маси і сухої речовини забезпечують за рахунок середньостиглих гібридів, а високу кормову цінність силосу — завдяки врожаю качанів і зерна ранньостиглих. Вихід кормових одиниць у сумісних посівах гібридів кукурудзи різних груп стиглості на 8–10% більший, порівняно з чистими.
Високу поживність і перетравність забезпечує кукурудза, яку збирають у середині воскової стиглості зерна (консистенція «м’якого твердого сиру»). Високоенергетичним є силос, у якому частка зерна в загальній силосній масі становить не менше ніж 30%.
У регіонах з обмеженими тепловими ресурсами рекомендуємо висівати сумісні посіви середньостиглих гібридів з ранньо- та середньоранніми, які забезпечують більший врожай зерна, в результаті чого підвищується якість зеленої маси.
На якість силосу впливають строки збирання. Важливо зібрати кукурудзу вчасно, щоб забезпечити вміст сухих речовин у межах 30–35%. Якщо сухих речовин менше ніж 28%, є ризик утворення силосного соку. Втрата цукру і кислот, особливо молочної, порушує процеси бродіння, створює умови для розвитку гнильної і маслянокислої мікрофлори, погіршує якість силосу. Вологість кукурудзи становить 70–74%, втрати сухої речовини збільшуються до 12–13%, силос підкислюється. Надлишок води перекислює силос і збільшує втрати до 16–20%. Частина сухих речовин (близько 5%) втрачається, витікаючи з соком.
Якщо вміст сухих речовин перевищує 35%, силосну масу важко ущільнювати. Коли силосують сухішу сировину. створюватимуть умови для повітряних ям, які мінімізують анаеробне силосування й підсилюють аеробне бродіння. Окрім того, сухі ядра зерна спричинюють гіршу перетравність корму.
Оптимальним для збирання кукурудзи на силос є період, коли вміст сухої речовини у зерні наближається до 60%. Зерно при цьому стає твердим, а якщо розламати качан, внизу під зерниною, де вона кріпиться до стрижня, можна побачити чорну точку. Це свідчить про те, що у зернівку більше не надходять пластичні речовини. Вологість зерна — менше ніж 35%.
Проте середній вміст сухих речовин у рослині може дуже різнитися і залежить від кількості сухих качанів у загальній масі. За низького вмісту сухих речовин у качанах і низької частки сухих качанів середній вміст сухої речовини становитиме 25%. Навпаки, коли частка сухих качанів у посівах і вміст сухої речовини в зерні високі, вміст сухої речовини у рослині загалом може перевищувати 36%.
Для підвищення врожайності та якості зеленої маси ефективним агротехнологічним заходом є вирощування сумісних посівів кукурудзи з сорго. Створення посівів різної ярусності забезпечить ефективне використання фотосинтетично активної радіації, запасів доступної рослинам вологи, природної родючості ґрунту і підвищить кормову цінність зеленої маси.
Концентрація енергії (МДж/кг сухої речовини) в зеленій масі є найбільшою, коли кукурудза перебуває у фазі воскової стиглості зерна (концентрація енергії в рослинах кукурудзи, на відміну від інших кормових рослин, зростає в міру дозрівання), а сорго — перед викиданням волоті (високий вміст цукру в цей період забезпечує оптимальні умови для силосування). Сорго забезпечує вищу врожайність зеленої маси порівняно з кукурудзою за посушливих умов — 17–20 т/га сухої речовини, а перетравність сягає 60–65%. Високий рівень розчинних цукрів (25–28%), які зумовлюють процес бродіння силосу, роблять його цінним та енергетичним кормом.
Вирощування сумісних посівів кукурудзи з сорго забезпечує добру поживність і перетравність корму, а собівартість молока знижується на 8–10%. Передзбиральна густота стояння рослин: кукурудза — 85 тис/га, сорго — 200 тис/га. Схема сівби — чотири рядки через чотири.
В умовах України є можливість одержати для молочних корів силос доброї якості і високої поживності з силосованої суміші зеленої маси кукурудзи та люцерни у співвідношенні 1:1. Кукурудзу потрібно силосувати у фазі початку воскової стиглості зерна (пізня тістоподібна стадія), а люцерна має бути молодою з високим вмістом протеїну. Це фаза початку цвітіння люцерни (10…15% рослин, що квітнуть).
Отже, використання спеціалізованих силосних гібридів забезпечує підвищення кормової цінності, кращу перетравність маси й запобігає перевитраті кормів.
В. МОКРІЄНКО, канд. с.-г. наук,
доцент кафедри рослинництва НУБіП України
