Соняшник на початку росту має низьку здатність конкурувати з бур’янами. Критичний період у взаємовідносинах рослин соняшнику та бур’янів триває 40–50 днів — від сходів до утворення кошиків. Це пояснюється повільним ростом соняшнику на початку вегетації, що зумовлено біологічними особливостями культури. Окрім того, через широкорядний спосіб сівби створюються сприятливі умови для проростання насіння бур’янів. Вони формують значну вегетативну масу, яка може стримувати або навіть повністю пригнічувати ріст і розвиток культури, а також значно знижувати потенціал її врожайності.
Посіви соняшнику засмічуються переважно злаковими і двосім’ядольними бур’янами. Найбільшої шкоди бур’яни заподіюють культурі у перший період розвитку.
Видовий склад бур’янів різних ґрунтово-кліматичних зон України суттєво відрізняється. Адже вони мають неоднакові вимоги до умов зростання, а також пристосовані до ареалу певних культур. При цьому біологічні властивості бур’янів під впливом зовнішнього середовища можуть змінюватися.
Найпоширенішими бур’янами, що засмічують посіви соняшнику в умовах Степу, є:
- двосім’ядольні малорічні — лобода біла, види щириці, гірчак березкоподібний, суріпиця польова, гірчиця польова, нетреба звичайна та амброзія полинолиста;
- багаторічні — осот рожевий і жовтий, види молочаю, березка польова;
- односім’ядольні — мишій сизий та зелений, полосуха звичайна.
У Лісостепу найбільш поширені:
- двосім’ядольні малорічні — ромашка непахуча, талабан польовий, грицики звичайні, підмаренник чіпкий, зірочник середній, редька дика, суріпиця звичайна, гірчиця польова;
- багаторічні — осот рожевий і жовтий, види молочаю, березка польова;
- односім’ядольні — мишій сизий та зелений, полосуха звичайна.
Науково обґрунтовану систему заходів контролю бур’янів можна розробити лише на підставі даних обліку забур’янення полів. У кожному господарстві необхідно складати карти поширення бур’янів за біологічними групами. Забур’яненість посівів щороку визначають двічі: вперше — після появи сходів ярих культур і на початку весняної вегетації озимих, удруге — після збирання врожаю зернових і наприкінці вегетації різних культур. Дані весняного обліку використовують, коли планують заходи, спрямовані на знищення бур’янів у посівах. Результати другого обліку беруть до уваги під час зяблевого та передпосівного обробітку ґрунту під ярі культури, основного та передпосівного під озимі, а також під час осіннього і весняного внесення гербіцидів кореневої дії.
Облік бур’янів
Є три методи обліку забур’яненості посівів: окомірний, кількісний та кількісно-ваговий. Найпростіший — окомірний. За вегетаційний період його бажано провести кілька разів. Забур’яненість визначають на кожному полі сівозміни або на культурі — обходять поле і проходять за діагоналлю. Забур’яненість кожним з виявлених основних бур’янів оцінюють за балами:
1) низька — у посівах трапляються поодинокі бур’яни, які займають не більше ніж 5% площі;
2) середня — бур’янів у посівах від 5% до 20% площі;
3) значна — бур’янів у посівах від 20% до 50% площі, але менше, ніж рослин культури;
4) дуже велика — бур’янів більше, ніж культурних рослин (понад 50% площі), вони пригнічують посіви.
Для зручності й оперативності користуються шкалою проєктивного покриття бур’янами поверхні ґрунту (у балах і відсотках). Окомірний метод передбачає постійне спостереження упродовж вегетаційного періоду, оскільки саме тоді відбуваються зміни у видовому складі бур’янів: улітку закінчують вегетацію і зникають деякі ярі й такі, що зимують; восени з’являються сходи багаторічних, озимих і таких, що зимують, закінчують вегетацію пізні ярі.
За кількісного методу обстеження ділянку проходять за діагоналлю й через однакові відстані накладають рамки площею 1,0 м² або 0,25 м², у межах яких підраховують кількість культурних рослин і бур’янів. Кількість таких зразків має бути не менше ніж 10 на кожній обстежуваній ділянці чи полі. Після підрахунку визначають середню кількість бур’янів у кожній рамці, або 1 м², і відсоток щодо кількості культурних рослин.
Найбільш об’єктивний метод обліку забур’яненості посівів — кількісно-ваговий, за якого визначають кількість і масу бур’янів у повітряно-сухому стані на одиниці площі.
Для обстеження незначних полів виокремлюють 15–20 облікових ділянок на кожні 100 га посівів, а на великих площах їх кількість зменшують до 10. Коли забур’янення посівів рівномірне, ділянки виділяють через рівні проміжки за діагоналлю поля. За значного поле ділять на частини й рахують бур’яни на кожній частині окремо. Забур’яненість визначають на кожній культурі окремо.
Облік бур’янів проводять на ділянках розміром 0,25–1 м². На звичайних рядкових посівах у разі сильного забур’янення виокремлюють менші ділянки, ніж за незначного. На посівах просапних культур ділянки визначають площею 1 м².
Характер забур’янення полів за роками дуже різниться залежно від метеорологічних умов, способу обробітку ґрунту, особливостей культур, способу і строків сівби, попередників тощо. Тому один раз за ротацію сівозміни встановлюють забур’яненість ґрунту. Для цього через кожні 5 см буром Шевельова відбирають зразки на глибину орного шару. З них вимивають насіння бур’янів на ситах із діаметром отворів 0,25 мм і визначають кількість та видовий склад насіння.
Дані про засміченість полів різними видами бур’янів щороку записують до книги історії полів. Потенційну засміченість ґрунту оцінюють за шкалою.
Результати обліку зіставляють з економічними порогами шкідливості (ЕПШ) найголовніших бур’янів та ухвалюють рішення про застосування захисних заходів.
Для успішного контролю бур’янів у посівах соняшнику необхідно створювати сприятливі умови для росту і розвитку культурних рослин. На тих полях, де такі умови створили, рослини починаючи зі сходів краще і швидше розвиваються, менше потерпають від бур’янів. Добре розвинені культурні рослини, як правило, пригнічують бур’яни.
Контролювати забур’яненість полів можна за допомогою системи заходів, що складається із запобіжних та винищувальних.
Запобіжні заходи унеможливлюють занесення на поля насіння бур’янів із різних джерел. Важливим запобіжним заходом є ретельне очищення насіннєвого матеріалу на спеціальних насіннєочисних машинах. Такі машини і робочі частини до них добирають залежно від особливостей бур’янів, від яких очищують насіння. Якщо його неможливо повністю очистити від бур’янів, таке насіння не висівають.
Агротехнічні заходи
Забур’яненість полів значною мірою залежить від сільгоспкультур, що на них вирощують. Неоднакова біологія польових культур, різні вимоги до прийомів вирощування дають змогу диференціювати агротехнічні заходи за способами і строками. Зокрема, обробіток ґрунту під ранні й пізні ярі культури, літній — під озимі, заходи догляду просапних культур, післяжнивний обробіток ґрунту тощо.
Коли в сівозміні розміщують соняшник, слід приділяти найретельнішу увагу задоволенню потреби у воді й поживних речовинах. У посушливих районах обробіток ґрунту насамперед спрямований на максимальне збереження вологи.
Щоб спровокувати проростання насіння бур’янів, після першої і другої культивації рекомендується прикочувати ґрунт. При цьому сходить до 60–70% насіння бур’янів, що їх знищують наступними обробітками ґрунту.
Соняшник розміщують у просапне поле сівозміни після озимих або ярих зернових на полях, очищених від злісних бур’янів, — після ячменю, ярої пшениці тощо. Не рекомендується висівати соняшник після цукрових буряків, люцерни і суданської трави, оскільки вони сильно і глибоко висушують ґрунт. Не сіють його після ріпаку, гороху, сої, квасолі, адже цим культурам притаманна низка спільних із соняшником захворювань (біла та сіра гнилі та інші).
Альона ІЛЬЧЕНКО, аспірантка відділу селекції та насінництва
гібридного соняшнику Селекційно-генетичного інституту НЦНС
