Основними структурними елементами, які формують урожайність сої, є густота рослин на одиниці площі та їх індивідуальна продуктивність. Основними складниками індивідуальної продуктивності рослини є кількість гілок, міжвузлів, бобів, насінин у бобів, вага насіння та маса 1000 насінин. Ці ознаки є генетичною особливістю сорту, проте можуть змінюватись на 26–40% залежно від агротехнічних заходів. Максимальна та стала врожайність — це результат компенсаційної дії цих складників (рис. 1).
Рис. 1. Складники врожайності насіння сої
Тому в підвищенні врожайності сільськогосподарських культур, зокрема сої, важливу роль відіграє кожний агротехнічний захід, проте саме сівба є основною ланкою в технології її вирощування. Бо саме за її допомогою ми можемо створити оптимальні умови на початкових етапах росту й розвитку культури, що буде запорукою майбутнього врожаю. Неправильно вибраний хоча б один критерій сівби, зокрема норма висіву, її похідна густота рослин, спосіб сівби, примушує землероба на всіх подальших етапах росту й розвитку рослин сої виправляти помилки, які, як показує середня врожайність сої по Україні за останні 5 років 1,7–2,3 т/га, виправити неможливо.
Крім цього, такі агротехнічні чинники, як норма висіву, густота рослин і спосіб сівби є енергоощадними й такими, що не вимагають грошових затрат, як, наприклад, добрива чи пестициди.
Тому створення посівів сої з раціональною оптико-біологічною структурою дає можливість реалізувати адаптивні функції сорту в системі «довкілля-генотип» й оптимізації чинників життя для реалізації його потенціалу в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах.
Сорт — це основа технології вирощування будь-якої сільськогосподарської культури. Це той фундамент, від якого залежить потенційно максимальний урожай і під який розробляється технологія вирощування.
Кожен сорт як біологічний організм потребує відповідного просторового та кількісного розміщення на одиниці площі. Під просторовим розміщенням рослин у посіві розуміють спосіб сівби, під кількісним — норму висіву, а надалі — густоту рослин. Цих два поняття розглядаються у тісній взаємодії. Правильне просторове й кількісне розміщення рослин на площі — важлива умова реалізації сортових особливостей сої.
В Інституті кормів та сільського господарства Поділля НААН робота із селекції та розробці зональних, сортових, адаптивних, енергоощадних технологій вирощування сої ведеться з 1990 року. Впродовж цього періоду було доведено, що суттєвий вплив на норму висіву та густоту рослин має група стиглості сорту.
За результатами досліджень установлено: для ультраранніх сортів із вегетаційним періодом до 90 діб оптимальною є густота рослин на період повної стиглості 700–800 тис./га; для ранньостиглих із вегетаційним періодом 91–105 діб — 600–700 тис./га; середньоранньостиглих (106–115 діб) — 500–600 тис./га; для середньостиглих (116–125 діб) — 450–550 тис. /га.
Визначаючи норму висіву для цих груп стиглості, щоб вийти на вище вказану густоту рослин потрібно взяти до уваги: гідротермічні умови, тип ґрунту, посівні кондиції насіння, масу 1000 насінин, наявність міжрядних обробітків чи боронування.
Результати досліджень щодо впливу густоти рослин на період збирання на врожайність насіння сої показали, що максимальну врожайність 3,25 т/га одержано за густоти рослин 700 тис./га у ранньостиглих сортів, 3,52 т/га — за густоти рослин 600 тис./га у середньоранньостиглих сортів, 3,78 т/га — за густоти рослин 500 тис./га у середньостиглих сортів (рис. 2).
Рис. 2. Вплив густоти рослин на період збирання на врожайність насіння сої різної групи стиглості, т/га
(у середньому за 2016–2018 рр.)
Слід зазначити, що сорти ранньої групи стиглості більш позитивно реагували на збільшення густоти рослин, ніж на її зменшення. Різниця по урожайності насіння між густотою 700 і 900 тис./га становила 10%, тоді як за зменшення густоти рослин від 700 до 500 тис./га — 22%.
Щодо середньоранньостиглих і середньостиглих сортів, то встановлено негативну дію збільшення густоти рослин до 900 тис./га на врожайність насіння сої, що становила 30%.
У вирощуванні сої в різний час застосовували різні способи сівби — рядковий, широкорядний із міжряддями 30, 45, 60, 70 см, стрічковий, на перезволожених ґрунтах гребеневий спосіб, квадратно-гніздовий. У результаті проведених досліджень установлено, що найкращим є такий спосіб сівби, який у конкретній зоні найбільшою мірою відповідає біологічним особливостям сорту і сприяє найкращому використанню рослинами ґрунтової родючості, вологи та світла. Спосіб сівби визначався також з урахуванням наявної техніки. Так, у 1930-і рр. на Далекому Сході застосовували звичайні рядкові посіви, в 1940–1950-ті рр. був поширений квадратно-гніздовий спосіб, завдяки якому різко зменшувалися затрати ручної праці по догляду за посівами. Після появи гербіцидів сою почали висівати широкорядним способом із міжряддями 45, 60 і 70 см.
Сьогодні сою висівають як суцільним способом із міжряддями 12–30 см, так і широкорядними з міжряддями 45 см, у Степу України — з міжряддями 70 см. Слід зазначити, що як у світі так і в Україні окреслилась чітка тенденція до звуження міжрядь у вирощуванні сої. У таких посівах спостерігається рівномірне розміщення рослин на площі, формується сприятлива оптико-біологічна структура посівів, підвищується ефективність засвоювання сонячної енергії. Такі посіви значно швидше закривають поверхню поля, відповідно, зменшуються втрати вологи, створюється відповідний мікроклімат і підвищується конкуренція з бур’янами — за високої культури землеробства.
За результатами Інституту кормів та сільського господарства Поділля спостережено, що за сівби сої з міжряддями 15 см урожайність насіння сої збільшувалася на 0,15–0,20 т/га проти сівби з міжряддями 45 см.
Слід зазначити, що для формування максимальної врожайності сої важливу роль відіграє оптимальна площа живлення, яка зумовлюється нормою висіву, а надалі густотою рослин в посіві.
Площа живлення сої різної групи стиглості
Проведені дослідження показують, що оптимальна площа живлення для ультраранніх сортів за рекомендованої густоти становить 125–154 см², для ранньостиглих сортів — 135–167 см², для середньоранньостиглих і середньостиглих, відповідно, 167–200 та 200–238 см².
Виникає питання щодо ширини міжрядь у посівах сої. Відомо, що ширина міжрядь визначає форму площі живлення. Ідеальна площа живлення має наближуватися до форми кола й забезпечується за сівби з шириною міжрядь 15 см. Збільшення ширини міжрядь до 30, 45 см і т. д. призводить до площі живлення, яка має форму прямокутника.
Ми не агітуємо за ту чи іншу ширину міжрядь. Виробник повинен виходити зі своїх можливостей і наявності сівалок, забур’яненості, технологічної дисципліни, особливостей сорту тощо та забезпечити оптимальну площу живлення для того чи іншого сорту.
На жаль, на практиці у виробничих умовах ми досить часто є свідками нерівномірного розміщення рослин на площі. Причинами цього насамперед є: підвищена швидкість сівби, невідповідність регулювання висівного апарата фракції насіння (нехтування масою 1000 насінин), зношеність обладнання, неякісне насіннєве ложе, що призводить до значного зниження рівня врожайності насіння сої (рис. 3).
Рис. 3. Нерівномірне розміщення рослин на одиниці площі
Заходи, якими ми можемо запобігти цій ситуації та створити оптимальні умови для формування раціональної оптико-біологічної структури посіву сої: вибір оптимальних параметрів швидкості посівного агрегата; регулювання висівного апарата відповідно до маси 1000 насінин сорту сої; перевірка зношеності деталей висівного апарата та рівномірності сівби; якісна підготовка насіннєвого ложа.
Крім того, недотримання оптимальної густоти рослин і рівномірності розміщення рослин на площі призводить до низького закладання бобів у нижньому ярусі сої та значних втрат під час збирання врожаю, тоді як за оптимальної густоти та рівномірному розміщенні підвищується висота закладання нижніх бобів і технологічність сорту.
У сортів сої з низьким кріпленням бобів втрати під час збирання можуть сягати від 3 до 20%. Оптимальною висотою прикріплення нижнього бобу вважається 12–15 см.
Отже, такі технологічні чинники, як норма висіву, густота рослин і ширина міжрядь дають можливість створити оптимальні умови на початкових етапах росту й розвитку рослин сої та забезпечити формування високопродуктивних її посівів.
Світлана КОБАК, Сергій КОЛІСНИК,
Вікторія ЧОРНА, кандидати с.-г. наук
Інститут кормів та сільського господарства Поділля НААН
