Як відомо, у ґрунті сірка переважно перебуває в складі органічної речовини. Сульфати легко розчиняються у воді й містяться в ґрунтовому розчині більшості типів ґрунтів. Це основне джерело сірки для рослин. Коріння активно поглинає сульфат-іони, особливо в зоні кореневих волосків, які надходять в рослинні клітини за допомогою білків-переносників сульфат-іонів. Окрім того, листковий апарат рослин поглинає діоксид сірки (SO2) з атмосфери, однак у відносно незначних обсягах.
Зовнішні ознаки браку сірки насамперед з’являються на молодих тканинах рослин — листки й прожилки набувають блідо-зеленого і жовтуватого забарвлення. Хлороз, що спостерігається за браку сірки, нагадує на перший погляд аналогічні прояви дефіциту азоту. Проте дефіцит азоту спочатку проявляється на старих листках, бо для азоту характерна висока рухливість усередині рослини. Слід також ураховувати, що гострий дефіцит сірки у ґрунті під час стартового розвитку навряд чи вдасться компенсувати додатковим унесенням, бо рослини повністю не відновляться.
Найвищу потребу в сірці відчуває серед широко розповсюджених товарних культур ріпак, а потім — бобові й злакові культури.
Потреба рослин у сірці може змінюватися впродовж вегетаційного періоду. Наприклад, максимальна потреба в сірці в ріпаку спостерігається у фазу цвітіння та формування насіння. Поглинання сірки кукурудзою протікає практично рівномірно впродовж усього вегетаційного періоду. До того ж у зерні акумулюється понад 50% нагромадженої рослинами сірки. Рослини пшениці поміж фазами цвітіння і дозрівання можуть втратити до половини накопиченої сірки.
Як азот, так і сірка, відіграють важливу роль у синтезі білків, тому між живленням рослин азотом і сіркою існує тісний зв’язок. Найчастіше одночасний недолік цих двох елементів живлення істотно лімітує врожайність посівів. Існує безліч прикладів, які свідчать, що для отримання запланованої врожайності потрібне достатнє живлення рослин як азотом, так і сіркою. За браку сірки в бобових культур зменшується кількість бульбочок на коренях рослин і, відповідно, знижується інтенсивність фіксації атмосферного азоту.
Правильний вибір сірковмісних мінеральних добрив є надзвичайно відповідальним завданням, хоча чимало фермерів банально нехтують цим питанням. І даремно, бо саме від наявності достатньої кількості доступної для рослин безпосередньо залежить стійкість і врожайність посівів.
Сірковмісні добрива — це або водорозчинні сульфатні форми, або такі форми сірки, які надалі перетворюються на сульфати. Слід ураховувати час, потрібний для перетворення нерозчинної форми сірки на доступну для рослин сульфатну форму. Комбінування водорозчинних сульфатних форм і елементарної сірки може мати певну перевагу, бо забезпечує як швидку, так і пролонговану дію сірковмісних добрив.
На ефективність сірчаних добрив впливають погодні умови передусім у ранньовесняний період. Зростання врожайності завдяки внесенню сірки буває помітнішим у роки з низькими весняними температурами та рясними опадами, тобто коли процеси сульфофікації сповільнювалися, а мінеральні запаси сірки вимивалися в нижні шари ґрунту й ставали недоступними для рослин. Тому ранньої весни на дерново-підзолистих ґрунтах мінеральна сірка, як і мінеральний азот — у дефіциті. Незалежно від умісту в ґрунті доступної сірки, ярі культури добре відгукуються на сірчані добрива, внесені перед сівбою. Зимуючі рослини також добре відгукуються на підживлення сірчаними добривами навесні.
У сульфатних формах добрив сірка в легкодоступній для рослин формі, і такі добрива можна застосовувати в період найбільшої потреби рослин у сірці. Однак елементарну сірку слід уносити в ґрунт завчасно, щоб було достатньо часу для її окислення мікроорганізмами. У регіонах із низькими зимовими температурами елементарна сірка вноситься в ґрунт за кілька місяців наперед до сівби. За підвищення температури ґрунту процес утворення сульфатів унаслідок мінералізації гумусу й рослинних решток відбувається швидше, і в результаті цього впродовж вегетаційного періоду може вивільнятися значна кількість доступної для рослин сірки.
Також слід обрати найефективніший спосіб унесення сірковмісних міндобрив у ґрунт. Так, розташування сульфатних форм добрив стрічковим способом поряд із рядком насіння — хороший спосіб унесення добрив під однорічні культури. Однак слід уникати високої концентрації сульфат-іонів у безпосередній близькості від проростків, щоб не допустити осмотичного стресу в кореневої системи рослин. Сульфати досить рухливі в ґрунті й пересуваються з вологою по всій зоні розташування кореневої системи рослин. Своєю чергою, найефективніший спосіб унесення елементарної сірки — врозкид під оранку.
Які сірковмісні добрива є найпоширенішими в наших умовах? Це — сульфат амонію, який містить 24% S, сульфат калію — 17,6% S, калімагнезія — 18,3% S і сульфат магнію — 28–30% S. Сірка також входить до складу нітрофоски сульфатної та деяких інших добрив. Найчастіше в Україні застосовують найдоступніші сірчані добрива — сульфат амонію або сульфат магнію.
Інколи, якщо є потреба, прагнення чи можливість покращити родючість власних ґрунтів, аграрії використовують такі матеріали, як фотогіпс чи звичайний гіпс. Перший містить 22% S, і є відходом хімічних заводів, що випускають подвійний суперфосфат. Фотогіпс може використовуватися як сірчане добриво місцевого значення. Недоліками фосфогіпсу є підвищена вологість до 30–35%, а також домішка не дуже бажаних у ґрунті фтору й стронцію.
Своєю чергою, гіпс містить 18,6% S, і є швидкодійним, добре доступним для рослин добривом. Його застосовують переважно для меліорації солонцевих ґрунтів.
Як ми вже зазначали, елементарну сірку як добриво застосовують мало, бо вона стає доступною для рослин тільки після трансформації мікроорганізмами в сульфатну форму. Однак елементарна сірка менш схильна до вимивання з орного шару, відрізняється тривалішою післядією як порівняти з гіпсом і сульфатними формами.
Система застосування сірковмісних добрив зазвичай планується з урахуванням сівозміни. Наприклад, у сівозміні ріпак-ячмінь-пшениця висока потреба ріпаку в сірці може бути задоволена внесенням сірковмісних добрив під кожну культуру сівозміни.
У перспективі сірка може стати елементом, що лімітує врожайність і якість продукції. Це залежить від упровадження інтенсивних технологій обробітку культур, застосування високих доз мінеральних добрив, спрямованих на реалізацію потенційної продуктивності рослин і супроводжується збільшенням винесення поживних елементів із ґрунту, зокрема сірки.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
