Соя культурна (Glycine max (L.) Merr.) має велике економічне й екологічне значення. Її вирощують по всьому світу — від екватора до 50° північної та 36° південної широти. Світова динаміка попиту свідчить про чітку регіональну специфічність. Якщо для ЄС закупівля сої сягає 1,2 млн тонн, Африки — 0,3 млн, то для Азійського регіону — до 6,69 млн тонн. Тобто співвідношення між Азією та ЄС є наближеним до 1 : 6. Показово й те, що в США діє стратегічна Державна програма по білку, і соя у цій програмі обіймає лідерські позиції. До речі, американська соя була і є стратегічним об’єктом експорту, а розвинуте тваринництво та численна азійська громада — ринково виділяють сою до рівня ефективного об’єкта трансферу.
Що маємо в Україні
Реально і надійно до структури харчування ввійшов хіба що соєвий соус. Соєві гуляші, битки та напівфабрикати добре стартували, але українські кулінарні уподобання — дещо інші. Додавання сої до кондитерських і ковбасних виробів автоматично є маркером відповідної якості й ціни. Перспективні сегменти сиру Тофу та соєвих молочних продуктів — у стадії становлення. Зостаються тваринництво та олійно-жирова галузь. Якщо з тваринництвом усе більш-менш зрозуміло (навіть за його сучасного стану), то з олією не все є однозначним. Тим більш, що споживання все ж таки робить більший акцент на соняшниковій олії. Але зміни в цьому секторі є відчутними, і переробка сої зростає (серед лідерів переробки сої виділяються агрохолдинги «Астарта» та «МХП» і компанія Green Stone). Хоча, якщо порівняти рівень виробництва і переробки — це невелика частка. Показове й обнадійливе те, що експорт української соєвої олії досить активно зростає. Важливим у цьому плані є і те, що на базі соєвої олії практично немає серйозних перешкод створенню олії олеїнового типу. Враховуючи, що олеїнова олія вписується в нішу екологічно чистих продуктів, цілком очікуваними є підвищена привабливість, ціна та щорічне зростання споживання на 7−10%. Вітчизняна програма «Рослинний білок» хоча і працює, але не так ефективно, як хотілося б. Що маємо в сухому залишку. Експорт, як і раніше, є стратегічним напрямом, але потрібна й інша складова. Соя має ввійти до структури харчування українців — сильнішої мотивації, мабуть, і не існує.
Щодо сої, то варто приділити увагу питанню нарощування її потенціалу як попередника для озимих культур. В останні роки в аграрному секторі України значно активізувалися запити виробництва щодо ущільнення культур у рамках сівозміни й маркетингового року для отримання додаткового економічного ефекту. Як один із прикладів — використання як попередників для озимих ультраранніх сортів сої та соняшнику. В рамках сучасних технологій, комплексу кліматичних, ресурсних і організаційних чинників за тривалістю вегетації в ці рамки можуть вписатися тільки ультраскоростиглі, ранні й частково середньостиглі (за умови надранніх строків посіву) сорти сої. Проте у цьому разі потрібно буде розв’язати блок біологічних і агротехнічних проблем сої в рамках векторів селекції, насінництва та рослинництва. Тобто знову ж таки підходимо до стратегічної ролі технологій і нових організаційних принципів. На сьогодні, виходячи з динаміки нагромадження суми ефективних температур і кількості опадів, потрібно провести відповідне коригування системи технологічного забезпечення й організації виробництва.
Згідно з оцінюваннями експертів, сегмент сої в сівозміні не має перевищувати 22–40%. Ураховуючи реалії сьогодення, навіть за стовідсоткового використання сої як попередника для озимої пшениці (що теж малоймовірно) в найближчій перспективі можна говорити тільки про 10%-й рівень. А якщо взяти за базовий показник планову врожайність сої до 2,0 т/га та забезпеченість сортами різних груп стиглості — отримаємо ще менше.
Звернемо увагу на якість
Основними напрямами використання сої традиційно є білок і олія. Причому в сприятливіші роки інтенсивніше нагромаджується олія, а в проблемні — білок. Ураховуючи вимоги переробки, слід виділяти два самостійних напрями: перший — олійна соя, другий — білкова соя. Спроба розв’язати цю проблему за «гібридною схемою» пов’язана з втратою ефективності сої як стандартизованого сировинного ресурсу й успішного об’єкта трансферу (це стосується й інших культур). До речі, у цьому плані значний потенціал проглядається і відносно зональної спеціалізації виробництва.
У рамках одного маркетингового року соя дає з 1 т бобів, 700 кг шроту (макуха — відходи віджиму на пресі, шрот — відходи екстрагування) з умістом білка 44–48%, і 190 кг соєвої олії. Тобто за врожайності 2 т/га (у 2019 році — 2,29 т/га) соя забезпечує отримання з 1 га до 672 кг білка й до 380 кг олії. До того ж практично всі прямі затрати можуть бути погашені вже однією олією. А якщо врахувати, що ці розрахунки проведено на рівні чинного «гібридного» підходу (олія/білок) — вимальовуються значні перспективи як за олійною, так і за білковою спеціалізацією. Також важливо, щоб вироблена в рамках маркетингового року продукція максимально була перероблена і використана без непродуктивних затрат на зберігання. І головне — реалізація.
Соєва олія напівсхнуча (йодне число 107–137). Вона використовується для харчових і технічних цілей. Олія має специфічний жирнокислотний склад із переважанням ненасичених жирних кислот. Співвідношення поліненасичених і насичених жирних кислот становить 82 : 18. Жирні кислоти соєвої олії — це лінолева (18 : (2n-6)) — 55%, олеїнова (18 : (1n-9)) — 21%, пальмітинова (16 : 0) — 9%, стеаринова (18 : 0) — 6% й інші — 9%. Крім того, в олії містяться фосфатиди, каротиноїди, вітаміни й інші речовини. Характерним є вміст у соєвій олії лінолевої кислоти. З одного боку, її недостатньо для використання на технічні цілі, а з іншого — забагато для ефективного використання в харчових цілях. А з метою створення спеціалізованої харчової соєвої олії вміст олеїнової кислоти може бути селекційно підвищений.
Соя як культура за олійністю та виходом олії з 1 га програє іншим олійним культурам, але як об’єкт трансферу й сировинний ресурс завдяки посівним площам і внаслідок логістики переробки значно їх переважає. Тому для сої стратегічним напрямом є оптимізація жирнокислотного складу олії, виходячи з напряму використання.
Порівнюючи з іншими білковими культурами соя забезпечує вище збирання білка з 1 га (рис.). Якісні показники білка сої є значною аргументацією для розширення обсягів виробництва та використання культур.
Рис. Порівняльний вихід білка з 1 га по культурах за врожайності 2,5 т/га, т
З одного боку, боби сої містять велику кількість білка, але наявні інгібітори трипсину купірують його засвоєння, з іншого — ключовим моментом є те, що інгібітори трипсину інактивуються за теплової обробки, а за виділення олії та промпереробки теплова обробка бобів сої є одним із технологічних параметрів.
Таким чином, соя є унікальною культурою, що має значні перспективи розвитку і широкого впровадження як в Україні, так і на Прикарпатті, що дасть змогу позбутися проблеми дефіциту білка. Враховуючи особливості ґрунтово-кліматичних умов Прикарпаття виникає потреба в ранньостиглих, високопродуктивних сортах сої з високою якістю насіння, придатних до механізованого збирання. В Державному реєстрі сортів рослин, придатних до поширення в Україні, на кінець 2019 року налічувалося 248 сортів сої різних груп стиглості для вирощування в усіх агрокліматичних зонах України.
Селекція сої на Прикарпатській ДСГДС ІСГ Карпатського регіону НААН спрямована на створення високопродуктивних сортів із підвищеною стійкістю до біотичних й абіотичних чинників: з урожайністю насіння 2,8–3,5 т/га, тривалістю вегетаційного періоду 100–105 діб, умістом протеїну 39–42%, адаптованого до умов Прикарпаття.
Володимир МАТВІЄЦЬ, канд. с.-г. наук,
Наталія МАТВІЄЦЬ, Володимир ЛЯШЕНКО,
Прикарпатська державна сільськогосподарська
дослідна станція ІСГ Карпатського регіону НААН
