Сьогодні логіка розвитку землеробства зводиться до того, щоб запровадити технології, які відповідають сучасним як екологічним, так і соціальним вимогам. No-till є крайнім виразом технології мінімізації обробітку ґрунту, основним завданням якої є підтримання й стимулювання природних процесів, що відбуваються в ґрунті, як у єдиній екосистемі. No-till досить молода технологія, що активно розвивається і має безліч передумов до поширеного використання. У ній є очевидні переваги, але і низка невирішених питань, що і стримує її широке запровадження.
На сьогодні в Україні no-till на третьому етапі впровадження. Першим етапом було випробовування сівалок прямого посіву Миронівським інститутом пшениці ім. В. М. Ремесла НААН та Кіровоградською дослідною станцією. Отримані результати проведених робіт не були шоком, однак науковці дійшли висновку що ця технологія має право на життя і подальшу наукову розробку, однак, на жаль, ці звіти так і лишились без уваги. Другим етапом можна вважати період, коли ця технологія отримала поширення у світі, і в 1990-ті роки було запропоновано американську програму впровадження системи no-till в Україні.
Для робіт по впровадженню технології було обрано Донецьку область. Три роки працювали над проєктом, який показав, що в умовах Сходу України успішно працює прямий висів кукурудзи. Американці забезпечили сівалками, насінням, гербіцидами, і доки була підтримка з боку ініціаторів проєкту велись роботи, однак щойно проєкт завершився, виявилось, що нова технологія нашому суспільству не цікава, no-till не сприйняли виробники. Однак, коли до науки дійшли не науковці й керівники, а саме виробники, відбулось значне зрушення в напрямі знайомства з технологією.
Великий внесок у розвиток і поширення технології no-till зробив Володимир Дмитрович Хорішко, який прийняв і впровадив систему у своєму господарстві. Він провів дев’ять міжнародних конференцій на тему, запрошуючи на заходи іноземних спеціалістів від фермерів до науковців. Це був величезний поштовх, який зумовив подальший розвиток технології не лише в нашій країні, а й у країнах колишнього СРСР.
No-till передбачає принцип прямого висіву, що характеризується внесенням насіння й добрив у необроблений ґрунт і реалізується з використанням сівалок прямого висіву. Ця техніка суттєво відрізняється від техніки класичної системи землеробства.
Особливо доцільно вдаватись до прямої сівби за дефіциту вологи. No-till забезпечує краще нагромадження, збереження й використання вологи. Це особливо важливо, бо волога — основний лімітаційний чинник життя рослин в Україні, а в умовах глобального потепління він надалі тільки зростатиме. Окрім того, досить вагомим стимулом до застосування технологій прямої сівби є значна економія пального і більше нагромадження СО2 в ґрунті.
Таким чином, технологія no-till — це не просто сівба в необроблений ґрунт, а цілісна наукомістка система землеробства, що передбачає дбайливе ставлення до орних земель загалом.
За останніми даними Міністерства аграрної політики в Україні, в зоні Степу все ощадне землеробство представлено низкою технологій no-till, strip-till, mini-till й ін.
Основне їх застосування відбувається на зернових, колосових культурах — 22%, або в Україні висівають за такою технологією. На no-till із них припадає приблизно 0,5 млн гектарів, mini-till — 1,5 млн, strip-till й інші — приблизно 7 млн гектарів.
У зоні Степу під no-till близько 4%, або 250 тис. гектарів, лідером упровадження технології є Донецька область — 12%, Запорізька — 7, Одеська та Миколаївська — по 6%, найменші показники мають Херсонська, Луганська, Дніпропетровська. У зоні Лісостепу сьогодні близько 4%, менше як 200 тисяч гектарів. Досить активно технологію застосовують на заході України — Тернопільська, Чернівецька області. У зоні Полісся найменше — близько 20 тисяч гектарів (дані з відкритих джерел).
Фахівці різних країн адаптують технологію no-till для сівби різних культур, з огляду на погодні умови в конкретних місцевостях і регіонах. Це дозволяє корегувати слабкі сторони технології й посилювати її явні переваги. Однак у всіх зонах основні принципи системи no-till лишаються незмінними:
• збереження й нагромадження рослинних решток на поверхні ґрунту;
• мінімальне механічне пошкодження ґрунту;
• унесення добрив і сівба в необроблений заздалегідь ґрунт;
• сівба проміжних культур.
Сьогодні в Україні no-till переважно застосовують в областях із різким континентальним кліматом і низьким показником сільського населення, однак основним принципом запровадження технології є збереження ґрунтів.
Наразі цю технологію пропагують не так науковці, як самі виробники. Яскравим прикладом є відомий фермер і блогер Михайло Драганчук, який упровадив технологію no-till у своєму господарстві. Отримавши певний досвід і знання в цьому напрямі, фермер активно пропагує подальше впровадження системи no-till через ютуб, знімаючи відеоролики та під час щорічних конференцій, які збирають як прихильників технології, що вже працюють за no-till, так і тих, хто тільки планує здійснити перехід від класичного обробітку ґрунту до більш щадного та ефективного.
Унесення добрив
Зважаючи на глобальне потепління та проблеми екології, очевидно, що потрібно раціоналізувати кількість унесення азотних добрив, адже сьогодні рослини споживають усього 40% кількості внесених твердих мінеральних добрив. Надалі доцільний перехід на рідкі комплексні добрива, внесення яких може бути більш технологічним, ніж сухих, особливо за умов недостатнього зволоження.
Оптимальна сівозміна
За технології no-till, як і за класичної оранки, слід дотримуватись науково обґрунтованих підходів до формування зональних екологічно заведених сівозмін, чергуючи зернові, бобові, просапні, ярі зернові, ставлячи групу культур відповідно до плодозміни, зважаючи на підказки, які нам дає природа в конкретному регіоні. Наприклад, у природному степу переважають злаки й менше — бобові.
Надто мінливі ґрунтово-кліматичні умови навіть у зоні великого господарства не дозволяють напрацьовувати типові сівозміни, однак ротація груп сільськогосподарських культур має відповідати загальним вимогам оптимальності й таким важливим чинникам, як погодно-кліматичні умови, ґрунти, технічне оснащення та попит на ринку.
Слід зважати на те, що виражений ефект від запровадження цієї технології може стати помітним тільки через певний період застосування, адже покращення стану ґрунтів — це тривалий процес.
Таким чином, можна дійти загального висновку, що застосування технології no-till має безліч переваг, основні з яких — розумне та ощадливе ставлення до довкілля завдяки покращенню агроекологічних умов і як наслідок можливість отримувати більш сталі високі врожаї за менших затрат, ніж за звичайного обробітку ґрунту.
Микола КОСОЛАП, доцент кафедри
землеробства та гербології НУБіП України
