І це ще добре, якщо так, бо щосезону принаймні десятки чи навіть сотні тисяч гектарів королеви полів лишаються на зиму. Проморожене зерно в такому разі молотять у лютому-березні, а тоді вже беруться вирішувати, як підготувати землю до наступної культури.
От якраз у лісостепових областях України запізніле збирання кукурудзи може становити істотну проблему для належного обробітку поля під новий сезон. Адже стійкі морози можуть скувати землю вже в листопаді, а в грудні вже точно. Тоді навесні доведеться щось вигадувати, фактично імпровізувати.
Адже велика кількість твердих пожнивних решток цієї культури, залишена на полі, нікуди не подінеться і не перепріє. Тому агроному доведеться водночас розв’язувати низку робочих завдань: подрібнити ці рештки, пришвидшити їх розкладання, зробити так, щоб цей процес не пошкодив сходам наступної культури, розпушити ґрунт для оптимального розвитку насіння й до того ж якомога повніше зберегти весняну вологу.
Звісно, якщо з останнім чинником усе добре, то можна не перейматися і запустити в поле оборотні плуги, що закопають кукурудзиння на глибину 25–35 см і таким чином усунуть проблему. Так само, власне, як і восени. Та це не завжди можливо, бо головний обмежувальний чинник навесні в аграрія, як відомо, це час. І плуг — це далеко не найпродуктивніший ґрунтообробний агрегат. Доки ми ним заорюватимемо кукурудзу, а тоді ще й муситимемо проходити ці площі ще передпосівними агрегатами, то можемо втратити дорогоцінний час.
Зрозуміло, що ми завжди можемо запустити в поле, рясно вкрите твердими пожнивними рештками, якусь потужну дискову борону і пройтися нею в один, а краще, у два сліди. Так ми порозбиваємо кореневища та стебла кукурудзи, частково подрібнимо їх і перемішаємо з верхнім шаром ґрунту. Якщо це робити восени, то це досить ефективний підхід, бо за кілька вологих місяців стерня почне розкладатися. Та в тому то й справа, що навесні такий підхід може й не спрацювати. Адже з підвищенням температури ґрунту волога випаровуватиметься, до того ж у пожнивних решток банально не буде часу, щоб створити більш-менш однорідне середовище з ґрунтом.
Відповідно, ми просто «напхаємо» в посівний горизонт пожнивних решток, тим самим утруднивши сівбу та, власне, проростання насіння. Як відомо, для нормального стартового розвитку потрібно, щоб насінину з усіх боків огорнув вологий ґрунт. Якщо ж вона дотикатиметься до пожнивних решток культури-попередника, то все одно проросте, але про отримання дружних сходів не може бути й мови.
Ще одна супутня проблема за таких «розкладів» — імовірний дефіцит азоту, який, як відомо, потрібен тим бактеріям, що розкладають органіку в ґрунті. Одна справа, якщо ми запустили процеси мінералізації з осені, ще й додатково розкидавши трохи карбаміду чи обробивши стерню деструкторами. Інша річ, якщо ми заробимо у відносно прогрітий і вологий ґрунт велику кількість рослинних решток навесні. Процес мінералізації може стартувати так стрімко, що брак азоту доведеться компенсувати великими нормами азотних добрив. І ще не факт, що досягнемо потрібного балансу.
Звісно, що в здоровому ґрунті з високим умістом органічної речовини активною біотою та на фоні хорошого забезпечення вологою може нормально спрацювати й дискування кукурудзиння із загортанням пожнивних решток у ґрунт. Однак може вийти навпаки.
Також можна спробувати пройтися по стерні кукурудзи навесні спеціальним агрегатом для вертикального обробітку ґрунту. Залежно від виставленого кута атаки таким способом можна або подрібнити пожнивні рештки, загорнувши їх частину в ґрунт, або ж розпушити ґрунт, залишивши подрібнену стерню на поверхні поля.
У першому випадку ми можемо підготувати ґрунт під висів насіння і загорнути у верхній його шар від 30 до 50% мілкоподрібненого кукурудзиння. У поєднанні з додатковим унесенням азотних добрив це істотно знизить ті ризики, про які йшлося вище. Менший обсяг пожнивних решток мінералізуватиметься швидше та якісніше, не відбираючи багато вологи й азоту. До того ж, власне, вертикальний обробіток ґрунту сам по собі забезпечує мінімальні втрати вологи під час обробітку землі. Своєю чергою, менша кількість пожнивних решток, та ще й якісно подрібнених, не створюватиме особливих труднощів для проростання насіння й отримання дружних сходів.
Однак ми можемо взагалі відмовитися від загортання кукурудзиння навесні в ґрунт, запустивши агрегат для вертикального обробітку ґрунту в режимі залишання пожнивних решток на поверхні. У такому разі робочі органи агрегата розпушать ґрунт на задану глибину — в середньому 10 см і лишать поверхню поля, вкриту шаром якісно подрібнених пожнивних решток. Це підготує хороше посівне ложе для насіння, збереже вологу та азот, а також сприятиме поступовій мінералізації пожнивних решток незалежно від процесів, що відбуваються в ґрунті.
Імовірно перший підхід пристане передусім тим господарствам, котрі працюють у добре забезпечених вологою західних регіонах України. Там буде достатньо вологи для пришвидшеного розкладання частини подрібненої стерні кукурудзи. Другий підхід, на нашу думку, доцільніше практикувати тим господарствам, що вирощують кукурудзу й інші культури за умов певного дефіциту вологи. У такому разі не варто навесні заробляти все те кукурудзиння в ґрунт, бо це може спричинити очевидні проблеми.
Однак, повертаючись до того, з чого почали нашу розмову, наголосимо: обробіток стерні кукурудзи навесні й тим більш березневе збирання цієї культури — далебі не найкраща ситуація, якої за можливості треба уникнути. Ясна річ, що збирання кукурудзи затримується восени не тому, що хтось лінується вивести комбайни в поле, а через низку залежних причин.
Найбільш об’єктивна серед них — це затяжні осінні дощі, притаманні західним регіонам України. Там вони можуть лити безперестанно буквально тижнями, що унеможливлює вихід у поле збиральної техніки. І навіть якщо ситуація в полі більш-менш нормалізується, то фермери все одно очікують, коли вологість зерна в качанах знизиться бодай на пару відсотків.
По тому в поля різко запускають комбайни, однак оскільки парк збиральної техніки розраховано на нормальні жнива, то продуктивності цих машин, як і незрідка — зерновозів і зерносушарок, не вистачає. Тому трапляється, що 20–30% площ під кукурудзою так і лишаються незбираними. У кращому разі жнива завершуються під Новий рік. І це ми ще не говоримо про те, що проморожене зерно, яке простояло в полі до весни, має істотно нижчі товарні якості й із ним можуть виникати серйозні проблеми.
Запобігти такій ситуації можна, починаючи з планування посівних площ та вибору гібридів кукурудзи. По-перше, бажано обирати гібриди зі швидкою вологовіддачею, що дадуть змогу швидше починати процеси збирання. По-друге, як би нам того не хотілося, але засівати 100% площ кукурудзи гібридами з пізнім ФАО — це справа ризикована. Адже можна отримати проблеми як у посушливий сезон, так і в надто дощовитий. В першому випадку пізнім гібридам забракне вологи, і їх урожайність буде низькою, у другому — ми без належного забезпечення збиральною технікою просто не встигнемо їх вчасно змолоти, бо збирання доведеться розпочинати пізно й одночасно на всіх полях.
Також варто звернути увагу на таку доволі поширену вже технологію, як десикація посівів кукурудзи. Сьогодні її актуальність уже не менша, ніж традиційне десикування посівів соняшнику.
І, нарешті, варто прийняти той факт, що наявність великого парку комбайнів у господарстві — це не просто додаткові витрати на їх придбання й обслуговування, а реально ефективний інструмент підвищення рентабельності вирощування як кукурудзи, так й інших культур. Зібравши ту саму таки кукурудзу вчасно, ми, враховуючи низку супутніх чинників, можемо окупити вартість додаткової збиральної техніки буквально за сезон чи два.
