Соняшник в Україні пошкоджують близько 60 видів фітофагів, серед яких найбільш поширені багатоїдні комахи. За типом пошкоджень їх поділяють на такі групи: шкідники сходів - дротяники (личинки коваликів), несправжні дротяники (личинки чорнишів, або мідляків), степовий цвіркун, довгоносики (південний сірий, чорний буряковий та сірий), кравчик, коник шкідливий, личинки підгризаючих совок; шкідники стебел - соняшниковий вусач, соняшникова шипоноска; шкідники листків - лучний метелик, італійський прус, геліхризова попелиця, полинова та люцернова совки, павутинний кліщ; шкідники кошиків і насіння - соняшникова вогнівка (міль), люцернова совка.
Основні шкідники соняшнику поширені в усіх агрокліматичних зонах, але в одних умовах вони з’являються систематично, а в інших - періодично.
Загальні знання
Соняшникову олію широко використовують як продукт харчування у натуральному вигляді. Харчова цінність її зумовлена високим вмістом поліненасиченої жирної лінолевої кислоти (55–60%), яка має значну біологічну активність і прискорює метаболізування ефірів холестерину в організмі, що позитивно впливає на стан здоров'я. До складу соняшникової олії входять і такі дуже цінні для організму людини компоненти, як фосфатиди, стерини, вітаміни (А, D, Е, К).
Побічні продукти переробки насіння соняшнику - макуха при пресуванні і шрот при екстрагуванні (близько 35% від маси насіння) є цінним концентрованим кормом для худоби. Стандартна макуха містить 38–42% перетравного протеїну, 20–22% безазотистих екстрактивних речовин, 6–7% жиру, 14% клітковини, 6,8% золи, багато мінеральних солей. За поживністю 100 кг макухи відповідають 109 корм. од. Шрот містить близько 33–34% перетравного протеїну, 3% жиру, 100 кг його відповідають 102 корм. од.
Лузга (вихід 16–22% від маси насіння) є сировиною для виробництва етилового спирту і кормових дріжджів, пластмас, штучного волокна та іншої продукції.
Кошики соняшнику (вихід 56–60% від маси насіння) є цінним кормом для тварин. У них міститься 6,2–9,9% протеїну, 3,5–6,9% жиру, 43,9–54,7% безазотистих екстрактивних речовин та 13–17,7% клітковини.
Соняшник вирощують і як кормову культуру. Він може дати до 600 ц/га і більше зеленої маси, яку в чистому вигляді чи в сумішах з іншими кормовими культурами використовують при силосуванні. В 1 кг силосу міститься 0,13–0,16 корм. од., 10–15 г протеїну, 0,4 г кальцію, 0,28 г фосфору і 25,8 мг каротину (провітаміну А).
Соняшник - чудова медоносна рослина. З 1 га його посівів під час цвітіння бджоли збирають до 40 кг меду. При цьому значно поліпшується запилення квіток, що підвищує урожай насіння.
Пошкодження сходів
Дротяники - личинки жуків коваликів (посівного, смугастого, темного) є основними шкідниками сходів соняшнику в усіх зонах України і часто завдають великої шкоди посівам. Пошкоджують насіння, яке проростає, перегризають проростки, корінці або вигризають у них глибокі ямки. Пошкодження небезпечні навіть у фазі трьох-чотирьох справжніх листків.
Жуки з видовжено-овальним тілом, плоским, із металевим відливом, різноманітного забарвлення (коричневого, чорного), завдовжки 10–16 мм. Личинки червоподібні, видовжено-циліндричні, з твердим шкіряним покривом від жовтого до коричневого забарвлення.
Зимують личинки різних віків та жуки в ґрунті. Деякі види (степовий, чорний) зимують виключно у фазі личинки. Літ і яйцекладка, залежно від виду, відбуваються у різні строки: зазвичай з травня по липень. Протягом вегетаційного періоду личинки мігрують по горизонтах ґрунту залежно від його температурного режиму й вологості. Восени зі зниженням температури ґрунту личинки йдуть на зимівлю майже на 60-сантиметрову глибину. Дротяники перших віків живляться переважно гумусом, а в старшому віці завдають істотної шкоди рослинам і, якщо не виконувати захисних заходів, можуть повністю знищити сходи.
Заходи захисту. Максимальне знищення пирію та інших злакових бур’янів, якими живляться дротяники. На полях, сильно заселених дротяниками (понад 10 екз./м2), сівба культури, яка менше пошкоджується: горох, гірчиця, гречка, льон тощо. Застосування аміачних добрив погіршують умови розвитку дротяників. Сівба в оптимальні строки. Допосівну обробку насіння соняшнику проводять, використовуючи один із дозволених до використання в Україні препаратів: гаучо, з. п. (10,5 кг препарату на 1 т насіння), круізер 350 FS, т. к.с. (6–10 кг на 1 т насіння) та інші.
Несправжні дротяники - личинки чорнишів, або мідляків (Tenebrionidae) зустрічаються частіше всього у степовій та лісостеповій зонах. Личинки чорнишів дуже схожі на личинки коваликів, вони сягають довжини 25 мм. Характерна ознака - більш розвинута передня пара ніг. Шкоди завдають личинки й жуки, які об’їдають сходи.
Зимують жуки й личинки різних віків (у піщаного мідляка - тільки жук) у поверхневому шарі ґрунту. У перші теплі дні жуки виходять на поверхню ґрунту. Самиці відкладають яйця на добре прогрітих ділянках із розпушеним ґрунтом на глибину до 5 см. Живуть вони два роки. Личинки розвиваються від двох до п’ятнадцяти місяців. Найпоширеніші з них - піщаний мідляк (Opatrum sabulosum L.), степовий мідляк (Blaps halophila Fisch.), кукурудзяний чорниш (Pedinus femoralis L.).
Заходи захисту. Такі самі, що і проти дротяників.
Cтеповий цвіркун (Gryllus desertus Pall) поширений у степовій зоні України та в Криму. Пошкоджує бавовник, соняшник, тютюн, кунжут, льон та інші культури (баштанні, колосові, городні і технічні). Найбільшої шкоди завдає у період сходів. Підгризає рослини у нижній частині, об'їдає сім'ядолі і листя, чим часто викликає загибель сходів.
Імаго завдовжки 12–19 мм, чорного кольору з круглою головою, крила і надкрила розвинені; яйцеклад в 1,5 разу довший за задні стегна. Задні стегна знизу чорні, іноді лише з бурим кілем. За сезон розвивається тільки одне покоління. Зимують личинки останнього віку під грудками землі, під рослинними залишками, в норках глибиною до 40 см. Дорослі комахи з'являються вже у травні, відкладання яєць відбувається через місяць у липні. Самиці за допомогою яйцекладу поміщають яйця поодинці в ґрунт. Личинки до осені досягають середнього віку (всього п'ять віків) і йдуть на зимівлю.
Заходи захисту. За високої чисельності шкідника найбільш ефективні агротехнічні прийоми - глибока відвальна оранка. Хімічний захист соняшнику полягає в обприскуванні посівів у фазі 12–18 листочків діміліном, з. п. (0,09 кг/га). У період вегетації дозволений до використання сумітіон, к. е. (0,8–1,5 л/га), моспілан р. п. (0,05–0,075 кг/га).
Довгоносики. Сірий буряковий довгоносик (Tanymecus palliatus) трапляється повсюди, найчисленніший у центральному і східному Лісостепу. Поліфаг, крім буряків, пошкоджує соняшник, бобові та багато інших культур, а також бур’яни.
Жук довжиною 8–12 мм. Тіло зверху вкрите дрібними буро-сірими прилеглими волосками, а по боках і знизу - сірими лусочками. Передньоспинка вужча за надкрила, із заокругленими боками і прямою основою. Вусики ростуть по боках головотрубки. Найбільш шкідливий у ранні стадії росту та розвитку рослин. Жук об'їдає сім'ядолі, пошкоджує паростки, які ще не вийшли на поверхню. При появі справжніх листків жуки об'їдають їх краї.
Жук виходить із зимівлі рано навесні. Яйцекладка починається на початку травня і триває до серпня. Самки відкладають яйця у землю поблизу рослин, якими харчуються, на глибині 1–3см. Личинка довжиною 1–1,2 см, слабо вигнута, майже циліндричної форми, з рідкими волосками. Личинки першого року життя білі, другого - жовтуваті. Розвиваються 13–14 місяців. Зимує у стадії жука і різновікових личинок, які живляться на корінні багаторічних бур'янів (осот, берізка тощо), де концентруються у великій чисельності. Тому знищення багаторічних бур'янів - найважливіший профілактичний прийом регулювання чисельності шкідника.
Чорний буряковий довгоносик (Psalidium maxillosum). Жук довжиною 7,5–9 мм, тіло блискучо-чорне, зверху неопушене, знизу в сірих волосках. Головотрубка коротка і товста. Передньоспинка і надкрила заокруглені; надкрила опуклі, з різкими поцяткованими борозенками. Крила під надкрилами нерозвинуті, тому довгоносик нe літає. Личинка жовто-біла, довжиною 12–16 мм, з широким грудним щитком, на останньому сегменті з 12-ма міцними довгими щетинками. Яйце овальне, біле, довжиною 1 мм і в поперечнику 0,5 мм. Багатоїдний масовий шкідник. Пошкоджує цукрові буряки, соняшник, горох, квасолю, конюшину, люцерну, еспарцет, льон, коноплі, капусту, гірчицю, ріпак, бавовник тощо. Звичайно, є видом-супутником інших шкідливих довгоносиків, але в Дніпропетровській області буває домінуючим.
На посівах соняшнику та інших культурах жуки підгризають стебла сходів, часто перегризають ростки ще в землі. На дорослих рослинах вони об'їдають листки. Яйця самки відкладають у квітні, розміщуючи їх у ґрунт на глибину 3–5 см. Одна самка відкладає до 300 яєць. У середньому через місяць з яєць виходять личинки, які живуть на глибині 15–40 см і живляться корінням буряків, соняшнику та багатьох інших культурних і дикорослих рослин. Зимують личинки середнього віку. Влітку другого року вони заляльковуються у ґрунті на глибині 30–40 см. Генерація дворічна.
Заходи захисту. Особливу увагу слід звернути на знищення берізки, осоту та інших бур’янів, які є кормом для жуків і личинок. Враховуючи нездатність жука до перельотів, найважливішу роль відіграє ретельне дотримання сівозмін. При перевищенні ЕПШ доцільно перед сівбою протруювати насіння одним із дозволених препаратів.
Кравчик (Lethrus apterus) поширений у південній частині Полісся, Лісостепу та Північного степу України. Під час заготівлі корму для потомства жуки пошкоджують багато культурних рослин, у яких повністю знищують сходи, окремі пагони або листя.
Жук розміром 15–24 мм, чорного кольору, іноді з синюватим полиском, особливо знизу, дуже рідко зі слабким мідним полиском, слабо блискучий. Голова дуже велика, верхні щелепи довгі, сильні, у самців знизу з ріжкоподібними відростками. Передньоспинка поперечна, не вужча за надкрила; надкрила, які зрослися по шву, дуже короткі, крила не розвинені. Яйце розміром 5–6 мм, видовжено-овальне, брудно-біле. Відкладене яйце адсорбує вологу і дещо збільшується у розмірі. Личинка розміром до 40 мм, біла, товста, С-подібно зігнута.
Поселяється на узбіччях доріг, на необроблених ділянках з ущільненим ґрунтом, степових схилах, у ярах, сухих балках. Жуки зимують на глибині 50 см. Навесні, зазвичай з другої декади березня до першої п’ятиденки липня, з’являються на поверхні ґрунту. Масовий вихід - із другої декади квітня до другої декади червня. Після цього жуки влаштовують тимчасові нори, які проникають у ґрунт під кутом 25–30° на глибину 15–18 см, в яких вони живуть, ховаються вночі та при небезпеці. Активні в теплі сонячні дні. Після спарювання самка робить камеру завдовжки 30 см, у стінку якої відкладає яйце і загортає його ґрунтом. Одна самка відкладає 8–11, максимум до 20 яєць. Ембріональний розвиток триває 10–12 діб. Личинка, що вийшла, живиться кормом, який заготували в камері імаго, живе три тижні, тричі линяє і після останнього линяння перетворюється на лялечку, з якої через 12–14 діб з’являється жук, який залишається на зимівлю у камері й виходить із неї лише навесні.
Заходи захисту. Обкопування ловильними канавками полів, які межують з резерваціями кравця; обробка інсектицидами крайових смуг поля.
Личинки підгризаючих совок. Серед великої родини совок виділяються найпоширеніші - озима та оклична, які за характером живлення і пошкодження належать до групи підгризаючих совок. В окремі роки ці комахи, передусім озима совка, здатні масово розмножуватися, заселяти великі площі та завдавати значних пошкоджень культурним рослинам. В Україні чисельніша озима совка, а оклична масово розмножується лише в окремі роки.
Озима совка (Agrotis segetum Schiff) є надзвичайно небезпечним багатоїдним шкідником. Гусениці її пошкоджують понад 50 видів рослин. Найбільше шкодять бурякам, соняшнику, кукурудзі, овочевим, іншим просапним культурам, озимим пшениці, житу та ріпаку.
В Україні совка розвивається у двох поколіннях. Розмах крил у метелика - 34–45 мм. Передні крила буро-сірі, інколи блідо-бурі або майже чорно-бурі, з двома темними облямованими плямами посередині крила - меншою круглою і більшою ниркоподібною. Клиноподібна пляма маленька, невиразна. Задні крила у самців білі з темними жилками, у самиць - буро-сірі. Яйце кулясте, ребристе, свіжовідкладене - молочно-біле. Доросла гусениця завдовжки до 50 мм, землисто-сірого кольору, з масним блиском, темними повздовжніми смугами. Розвивається у шести віках. Лялечка світло-коричнева, блискуча, завдовжки 16–20 мм.
Зимує озима совка в стадії гусениці старших віків, переважно останнього, шостого, на глибині 18–20 см. Виліт метеликів першого покоління відбувається у ІІ-ІІІ декадах травня за температури повітря ввечері 14–16 °C, другого - з другої декади липня по серпень. Основна маса метеликів скупчується на квітучих рослинах, нектаром яких вони живляться. Яйця відкладають на бур'яни, сухі рослинні рештки та просто на ґрунт. Одна самиця може відкласти 400–800, а за сприятливих умов погоди та живлення - 2250 яєць. Метелики та гусениці озимої совки ведуть нічний спосіб життя і харчуються ввечері та вночі, а вдень вони ховаються у поверхневому шарі ґрунту під грудочками, біля коріння рослин.
Характер і розмір пошкодження гусеницями залежить від їх віку та фази розвитку рослин. До третього віку гусениці живляться суто нижніми листками рослин, спочатку зіскрібаючи м'якуш тканини з нижнього боку листка, потім вигризають дірки. Гусениці старшого і середнього віків перегризають кореневу шийку і черешки листків. Пошкоджені рослини в таких посівах гинуть. Пошкодження найчастіше починається з країв поля і поширюється на ньому плямами, які надалі утворюють суцільні «плішини», подекуди великих розмірів. Гусениці старших віків заглиблюються у ґрунт на 18–25 см, де й зимують.
Заходи захисту. Шкідливість гусениць знижує рання сівба соняшнику. Глибока зяблева оранка, ретельні передпосівна і міжрядна обробки сприяють знищенню гусениць чи лялечок озимої совки. Обкошування квітучих бур'янів на межах і узбіччі доріг погіршує умови живлення метеликів. Із біологічних заходів захисту посівів від підгризаючих совок застосовують випускання яйцеїда - трихограми. Розпочинають випускати за наявності 0,4–0,6 яєць на 1 м2; вперше - на початку, вдруге - під час масового відкладання яєць. Якщо у посівах соняшнику нараховується 3–8 гусениці на 1 м2, то слід застосовувати хімічні препарати.
Пошкодження стебел
Соняшниковий вусач, або агапантія (Agapanthia dahli Richt.) в Україні поширений повсюди, проте найбільш численний і шкідливий у Степу, Криму, передгір’ях Карпат. Пошкоджує соняшник, а також дику рослинність із родини складноцвітих: осот, будяк, лопух, полин тощо.
Жук завдовжки 19–21 мм, густо покритий рижувато-жовтими волосками, які на передньоспинці утворюють три повздовжні смуги, а на надкрилах - плями. Яйце молочно-біле, матове, циліндричної форми. Личинка - 20–27 мм, жовто-біла, безнога.
Зимують дорослі личинки всередині підземної частини стебла, де навесні й заляльковуються. У травні з’являються жуки, прогризаючи в кінці стебла округлий льотний отвір діаметром близько 1 см. Вихід їх розтягнутий. Живляться жуки рослинами соняшнику, іншими айстровими, вигризаючи вузькі смужки епідермісу на стеблах і черешках листків. Самка відкладає яйця по одному всередину стебла на висоті 20–60 см від землі, вигризаючи на шкірці стебла заглибину. Плодючість самок 10–50 яєць. Ембріональний розвиток триває 3–9 днів. Личинки, що виплоджуються, проточують зверху вниз ходи, поступово розширюють їх і просуваються до приземної частини стебла, де вони після збирання урожаю й залишаються на зимівлю.
Найбільшої шкоди вусач завдає соняшнику на посівах пізніх строків сівби, зменшуючи масу та відсоток жиру в ядрах сім’янок, особливо в південних районах. Іноді пошкоджені рослини ламаються вітром. Рослини, що заселені вусачами у ранньому віці, відстають у рості, нерідко в’януть до цвітіння.
Заходи захисту. Ранні та стислі строки сівби. Знищення бур’янів, особливо з родини складноцвітих, у яких розвиваються і зимують личинки вусача. Збирання урожаю соняшнику на низькому зрізі, видалення бадилля з поля. Глибока зяблева оранка.
Соняшникова шипоноска (Mordellistena parvula Motsch.) поширена в Україні повсюдно, особливо в степовій зоні. Пошкоджує соняшник. Жук розміром 2,5–3,3 мм, чорний, густо вкритий волосками, голова ширша за передній край передньоспинки; задні гомілки з двома довгими насічками, черевце виступає у вигляді шпички за верхівку надкрил. Личинка лимонно-жовта, тіло вкрите рідкими короткими щетинками; останній сегмент черевця з двома великими конусоподібними шипами, верх анального сегмента з волосками й дрібними шипиками, розміщеними у вигляді овального кільця. Імаго з’являються у травні-червні. Яйця відкладають під шкірочку стебла соняшнику. Личинки живляться серцевиною стебла, прогризаючи вузькі звивисті ходи, в яких зимують. Навесні личинка продовжує свій хід ближче до зовнішнього боку стебла, де й заляльковується. В одному стеблі соняшнику може траплятися до кількох десятків личинок горбатки.
Заходи захисту. При плануванні територіального розміщення сільськогосподарських культур слід урахувати віддаленість соняшнику від полів, де він вирощувався торік, та дотримуватися просторової ізоляції, не допускаючи суміжного і близького розташування цих стацій, що може обмежити міграцію жуків із місць зимівлі і заселення ними нових посівів. Своєчасне збирання і видалення з поля рослинних залишків, глибока зяблева оранка полів після соняшнику. З-поміж інших агротехнічних прийомів варто виділити знищення бур’янів, на яких фітофаг може відкладати яйця і розвиватися. У період їх вегетації слід обкошувати краї полів, узбіччя доріг та перелоги. Найбільш радикальним методом, який здатний надійно захищати соняшник від шкідників, є хімічний.
Пошкодження листків
Лучний метелик (Pyrausta sticticalis L.) поширений в Україні всюди, але найбільшої шкоди завдає у лісостеповій і на півночі степової зони. Пошкоджує крім соняшнику, буряки, бобові, кукурудзу, коноплі, льон, баштанні та інші.
Розмаху крил метелик досягає 18–26 мм. Передні крила сіро-коричневі, з видовжено-трикутною жовтою косою плямою біля середини переднього краю і яскраво-жовтою смужкою вздовж зовнішнього. Яйця молочно-водянистого забарвлення із перламутровим блиском, завдовжки 0,8–1,0 мм. Гусениця сіро-зелена з темною смужкою вздовж спини та двома зелено-жовтими по боках. Лялечка блідо-коричнева з 8 щетинками на кінці черевця, знаходиться у коконі в ґрунті.
Зимують гусениці останнього віку в коконах у поверхневому шарі ґрунту. Навесні у середині травня за температури повітря 15–17 оС починається літ метеликів. Самки відкладають яйця на сходи культурних рослин, бур’янів, рослинні рештки та частково на ґрунт. Плодючість однієї самки в середньому становить 100–200 яєць (до 800). Виплодженні гусениці живляться на нижньому боці листків, обплітаючи їх павутиною старшого віку, об’їдаючи листки, стебла. Розвиток гусениці триває 2–4 тижні. Виліт метеликів другого покоління відбувається у кінці червня-на початку липня. Протягом року розвивається 2–3 генерації.
Заходи захисту. Знищення бур’янів; дискування та глибока зяблева оранка ділянок із високою щільністю гусениць. Випуск вогнівкової форми трихограми в 3–4 прийоми з інтервалом 5 діб. Застосування дозволених для використання інсектицидів. Проти першого покоління хімічну обробку (обприскування) проводять при виявленні гусениць другого віку в кількості понад 10 екз/м2. Проти другого покоління посіви обприскують при щільності гусениць 20 екз/м2.
Італійський прус (Calliptamus italicus L.) трапляється повсюдно (рідше в Поліссі). Поліфаг. Пошкоджує різні сільськогосподарські й лісові культури, хлібні злаки, кукурудзу, бобові, соняшник, овочеві, баштанні, технічні, лікарські, виноград і плодові дерева, лісові породи, особливо у розсадниках і молодих посадках (дуб, ясен, тополя, береза, осика, біла акація та ін.).
Довжина самців - 14,5–25 мм, самок - 23,5–41,1 мм, колір тіла варіює і може бути коричнево-бурим, сіро-коричневим, коричневим, бурим, жовто-бурим або білуватим; передньоспинка з вираженими боковими кілями; груди між передніми ногами з міцним тупим виростом на кінці; надкрила до вершини звужені, з рідким жилкуванням, зазвичай з численними чорними плямами різного розміру; крила дещо коротші від надкрил, вузькі, з дуже рідким жилкуванням, в основі рожеві; задні стегна зсередини рожеві, з двома неповними темними перев’язями, іноді перев’язі майже відсутні; задні гомілки червоні або рожеві, іноді білі зі слабким рожевим відтінком; церки в профіль до вершини розширені; нижній зубчик церок самця слабкий, значно коротший від середнього і верхнього. Яйця завдовжки 4–5 мм і завширшки 1–1,3 мм, у нижній половині потовщені і звужені до кінця, руді або палево-жовті, матові, з різкою скульптурою на поверхні, складеній із вузьких реберець і пагорбків. Кубушка 22–41 мм, дугоподібно зігнута, зі слабкопотовщеною нижньою половиною. Личинки легко розрізняються за кілями на передньоспинці, мають п’ять віків, імагоподібні.
Мешкає у різних біотопах. У північній частині України приурочений до легких піщаних ґрунтів і крейдяних відкладень; у степовій зоні більш поширений на полинових і полиновозлакових степах, солончаках і старих перелогах. У цих місцях розмножується і переходить на сільськогосподарські культури та молоді лісові насадження.
Відкладання яєць починається з другої половини літа, приблизно через тиждень після спарювання. На пухкому ґрунті яйця відкладає на глибину 3–3,5 см, на солончаках та в інших місцях, де влітку ґрунт сильно пересихає, яйцекладки часто концентруються у купах екскрементів тварин, на кротовинах, у ґрунті, який було викинуто сліпаками та іншими гризунами. Відкладання яєць триває до вересня. Масове відродження личинок починається з середини травня і триває до середини червня.
При невеликій густоті популяції личинки та імаго тримаються відокремлено, при збільшенні їх чисельності переходять до стадного способу життя. У кулігах поведінка окремих особин підпорядковується загальним правилам. Отже, вони здійснюють спільні міграції, личинки роблять спільні переходи, а дорослі комахи - перельоти. Вони можуть активно перелітати на відстань кількох кілометрів. Часто потоками повітря куліги переносяться на досить значну відстань.
Заходи захисту. Поширення і шкідливість саранових значною мірою стримується ефективними агротехнічними і хімічними заходами. З огляду на те, що більшість саранових живуть і розмножуються на цілинних, занедбаних угіддях, пустирях, за високої чисельності ворочків ефективним агротехнічним прийомом є боронування, дискування, оранка всієї площі залежно від характеру її використання.
Захисні обробки проти саранових починають із появою личинок першого віку. Кулігу, що рухається, обробляють на площі за 250 м від передньої частини куліги, охоплюючи її по спіралі, що перевищує фронт куліги.
Геліхризова попелиця (Brachycaudus heliychrisi Kalt.) поширена повсюди. Самка безкрила, жовто-зелена, з добре помітним хвостиком. Зимують яйця в основі бруньок кісточкових дерев. Відродження личинок відбувається у березні. Крилаті попелиці з’являються у другому і наступних поколіннях. Первинний господар - кісточкові дерева, вторинний - соняшник. На соняшнику попелиці живляться квітками, верхівковими листками, з яких висисають сік. У вересні-жовтні серед попелиць виникають крилаті самки і самці, які перелітають на кісточкові культури.
Шкідливість попелиць при їх масовому розвитку дуже велика. Вони зумовлюють пожовтіння і зморщування листків.
Заходи захисту. При появі колоній попелиці та заселенні ними понад 10% рослин соняшнику у фазі від чотирьох листків до початку цвітіння посіви обприскують одним із дозволених до використання в Україні інсектицидом.
Пошкодження кошиків та насіння
Соняшникова вогнівка, або міль (Homoesoma nebulellum Schiff.) в Україні поширена повсюди, але зона шкідливості охоплює Степ і південь Лісостепу. Пошкоджує соняшник, живиться на бур’янах із родини айстрових.
Розмах крил метелика - 22–26 мм, передні крила жовто-сірі, посеред яких 3–5 чорних плям. Гусениця завдовжки 15–18 мм, жовто-зелена з буро-червоними смугами. Лялечка завдовжки 9–13 мм, коричнева. За рік утворює одне покоління, на півдні іноді розвивається друге факультативне.
Зимують гусениці останнього (IV) віку в коконах у поверхневому шарі ґрунту. Наприкінці весни-на початку літа заляльковуються. Стадія лялечки триває 17 днів. Літ метеликів відбувається на початку цвітіння соняшнику. Вдень метелики ховаються, а з настанням сутінок вони оживають на квітках різних складноцвітих, в т.ч. і на соняшнику. Самки відкладають яйця по одному, інколи по 2–5 шт. спочатку в квітки складноцвітих, а потім у квітучі кошики соняшнику. Плодючість становить 200–300 яєць. Ембріональний розвиток триває 4–5 днів. Гусениці спочатку живляться пилком та частинами вже запліднених квіток, не завдаючи шкоди рослині. Починаючи з третього віку, вони через оболонку проникають у сім’янки, виїдають у них вміст цілком або частково. Крім насіння личинки обгризають краї листків, обгортки кошиків, вигризають багато численні ходи в денці корзинки; при цьому вони обплітають кошик павутинням у вигляді брудної повсті з огризками й екскрементами. У дощову погоду спостерігається загнивання кошиків. Розвиток гусениці триває 2–3 тижні.
Заходи захисту. Вирощування панцирних сортів соняшнику, що майже не пошкоджуються вогнівкою завдяки наявності в оболонці насінини між пробковою тканиною і склеренхімою прошарку, що на 76% складається із вуглецю, якого гусениці не можуть прогризти.
Інтегрована система захисту посівів соняшнику від шкідників
- Дотримання сівозміни з поверненням соняшнику на попереднє місце через 8–10 років. Кращі попередники: зернові колосові культури, кукурудза та інші просапні, а після гороху, квасолі, сої, ріпаку - через 1–2 роки. Просторова ізоляція насінницьких посівів від товарних, минулорічних; старих буряковищ і посівів багаторічних трав не менш як за 1000 м.
-
Під основний обробіток ґрунту вносять добрива рідкі азотні (КАС), р. (80–100 кг/га), сульфат амонію, гр. (40–60 кг/га).
- Проти комплексу ґрунтових і наземних шкідників сходів проводять обробку насіння, застосовуючи гаучо, з. п. (10,5 кг препарату на 1 т насіння); семафор 20 ST, т. к.с. (2–2,5 кг/т) - обробка насіння суспензією препарату (10 л води на 1 т насіння); космос 250, т. к.с. (4 кг/т) та круїзер 350 FS, т. к.с. (6–10 кг/т) - обробка насіння перед висіванням.
- Оптимальні строки сівби за температури ґрунту на глибині висіву насіння 12–14оС.
- У період вегетації проти гусениць лучного метелика (8–10 екз. першого та 20 - другого покоління) та інших листогризучих видів застосовують децис ф - Люкс, к. е. (0,30 л/га), штефесін, к. е. (0,25 л/га), а проти вогнищ саранових - моспілан, р. п. (0,05–0,075 кг/га), сумітіон, к. е. (0,8–1,5 л/га).
- До початку цвітіння у разі заселення клопами, попелицею понад 20% рослин та за наявності на рослині 40–50 екз. шкідника і відсутності ентомофагів посіви обприскують децисом ф - Люкс, к. е. (0,30 л/га), енжіо 247 SC, к. с. (0,18 л/га).
- Під час масового відкладання яєць лучним метеликом, листогризучими совками - випуск вогнівкової форми трихограми в 3–4 прийоми з інтервалом 5 діб.
- Збирання урожаю проводять своєчасно без втрат за вологості насіння не більше 15%. При збиранні врожаю низьке зрізування стебел, подрібнення та обов’язкове заорювання післязбиральних решток.
