Не втратити родючість грунтів
Причиною погіршення родючості ґрунтів, зменшення урожайності сільськогосподарських культур і гібридів, погіршення якості врожаю є беззмінне вирощування сільськогосподарських культур та порушення встановлених вимог іх чергування у сівозмінах.
Перехід до ринкових відносин із вступом України до СОТ зумовив необхідність орієнтуватись у ринкових умовах виробництва сільськогосподарської продукції, ефективно розпоряджатися виробничими, кадровими та фінансовими ресурсами сільгосппідприємств, кваліфіковано оцінювати кон'юнктуру ринку та запобігати можливим негативним чинникам навколишнього природного середовища. Розуміння цих проблем, правильна маркетингова стратегія, ефективне використання всього ресурсного і технологічного потенціалу аграрних підприємств можуть дати позитивні результати.
Завдяки економічно обґрунтованому розширенню асортименту сільськогосподарської продукції, упровадженню сучасних адаптивних технологій, системі сівозмін та нових сортів сільськогосподарських культур, налагодженню нових каналів збуту продукції товаровиробники мають можливість забезпечити прибутковість свого виробництва. Нині виробництво конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції можливе лише на основі всезростаючої культури землеробства. Поліпшення родючості ґрунтів є необхідною умовою для запровадження передових агротехнологій за раціонального використання місцевих ґрунтово-кліматичних ресурсів, засобів інтенсифікації та системи сівозмін.
У сучасному землеробстві з поглибленням процесів спеціалізації та концентрації виробництва зростає багатогранне значення сівозмін. Ні добрива й зрошення, ні пестициди, що застосовують під час вирощування сільськогосподарських культур, не дають можливості повністю позбутись бур’янів, шкідників та хвороб. Більше того, з поліпшенням системи удобрення, зрошення земельних угідь створюються сприятливі умови для розвитку бур'янів і хвороб.
Довідково
Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, визначають:
-
розміщення виробничих будівель і споруд;
-
організацію землеволодінь та землекористувань із виділенням сівозміни, виходячи з екологічних та економічних умов, формування інженерної та соціальної інфраструктури;
-
визначення типів і видів сівозміни з урахуванням спеціалізації сільськогосподарського виробництва;
-
складання схем чергування основних сільськогосподарських культур і культур проміжного вирощування у сівозміні;
-
проектування полів сівозміни;
-
розроблення плану переходу до прийнятної (удосконаленої) сівозміни;
- освоєння сівозмін - перенесення у натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозміни.
Недостатня кількість інформації та пояснення причин негативних наслідків порушення науково обґрунтованого чергування культур призводить не лише до зменшення врожаю, а й до погіршення якості сільгосппродукції та стану довкілля.
Чисельні дослідження щодо біологізації землеробства як в Україні, так і в інших країнах світу свідчать, що сівозміна - незамінний чинник поліпшення фітосанітарного стану в агрофітоценозах і основна ланка концепції біологізації землеробства.
Сівозміни є основою стабільності землеробства, оскільки вони позитивно впливають на всі важливі режими ґрунту, насамперед поживний і водний, а також повітряний і тепловий, сприяють активній детоксикації шкідливих речовин, визначаючи, таким чином, весь комплекс умов розвитку складного агробіоценозу, найважливішою складовою якого є зелені рослини.
Принципи побудови сівозмін
Як уже зазначалось, тривалість ротації сівозміни залежить від культури, яка має найдовший період повернення на попереднє місце вирощування. Дотримання цієї вимоги дає змогу вирощувати потрібну культуру на максимально можливій площі.
Наукові принципи побудови сівозмін передбачають правильний підбір попередників та оптимальне поєднання одновидових культур із дотриманням допустимої періодичності їх повернення на одне й те ж поле. За такої побудови сівозміни передусім виконують основну біологічну функцію - фітосанітарну, і дозволяють максимально зменшити обсяги застосовування хімічних засобів захисту рослин.
Основним принципом побудови та освоєння сівозмін в Україні є оптимальне розміщення посівів зернових, зернобобових та олійних культур після науково обґрунтованих попередників із дотриманням періодів допустимого повернення на попереднє місце вирощування у сівозміні. Одночасно з розміщенням культур після кращих попередників необхідно визначити й оптимальну систему їх удобрення, способи обробітку ґрунту, систему захисту рослин від бур’янів, збудників хвороб та шкідників, можливий характер трансформації ґрунту і розвиток самих агроекосистем. Це забезпечує поліпшення родючості ґрунту, збільшення продуктивності й розвитку сталого землеробства.
Відповідно до методичних рекомендацій (затверджені Наказом Мінагропроду та НААН від 18 липня 2008 р. № 440/71) щодо оптимального співвідношення сільськогосподарських культур у сівозмінах різних ґрунтово-кліматичних зон України продуктивність культур і загальна продуктивність сіво-зміни значною мірою залежить від розміщення їх у сівозміні.
Можливість одержання максимального врожаю залежить від розміщення культур після кращих попередників. За умов дотримання зазначених періодів повернення на попереднє місце вирощування можна складати схеми сівозмін будь-якого типу та виду. При цьому слід уникати насичення сівозміни культурами, близькими між собою біологічно (колосовими зерновими, бобовими). Не доцільно розміщувати колосові зернові після колосових більше двох років, бобових після бобових (табл. 2).
Таблиця 2. Періодичність повернення культури у поле сівозміни, роки
Примітка: *– у Степу можливе повторне висівання пшениці озимої після пшениці, яку вирощували по пару чорному;
** - повторне висівання до 3-4 років з інтервалом, що відповідає строку повторного висіву
Результати досліджень закордонних та вітчизняних учених свідчать про зростання ролі сівозмін як організуючої і функціональної моделі системи землеробства у розв’язанні основних проблем його розвитку - високої, сталої продуктивності сівозмін при забезпеченні відтворення родючості ґрунтів і охорони навколишнього сере-довища. За умов повного освоєння зональних науково обґрунтованих сівозмін у комплексі з іншими технологічними заходами можна збільшити продуктивність ріллі на 40–50 %, забезпечити при цьому відтворення родючості ґрунтів і охорону навколишнього природного сере-довища.
Структура посівних площ господарства залежить від ґрунтово-кліматичних умов і прийнятої спеціалізації. Співвідношення окремих культур може значно варіювати. У господарствах, які спеціалізуються на виробництві продуктів тваринництва, структура посівних площ залежить від складу кормових культур. У господарствах, що займаються виробництвом продукції рослинництва, структура посівних площ залежить від виду продукції, на якій ґрунтується спеціалізація.
Сівозміни планують таким чином, щоб поля кожної з них знаходились в одній ґрунтово-екологічній або технологічній групах земель і були рівновеликими. Розміщення полів однієї сівозміни у декількох ґрунтово-екологічних або технологічних групах земель дуже ускладнює, а іноді й зовсім унеможливлює освоєння і дотримання сівозміни.
Науковцями України узагальнено наукові досягнення країн світу, вітчизняний передовий досвід та результати багаторічних досліджень сівозмін в усіх ґрунтово-кліматичних зонах з урахуванням спеціалізації господарств.
Результати досліджень ННЦ «Інститут землеробства НААН», Національного університету біоресурсів і природокористування України, Львівського національного аграрного університету та інших науково-дослідних установ Української академії аграрних наук показують, що науково обґрунтована сівозміна є основою землеробства, запорукою його стабільності, оскільки істотно впливає на водний, поживний, біологічний режими ґрунту, процеси біологізації та екологізації аграрного виробництва, швидкість детоксикації шкідливих речовин, які надходять до ґрунту в процесі сільськогосподарського виробництва.
Аналіз ситуації показав, що за сучасних умов господарювання переважна більшість земле-власників та землекористувачів ігнорують основні закони землеробства, насамперед щодо повернення до ґрунту поживних речовин, які були винесені з урожаєм, порушено науково обґрунтовані сівозміни, не витримуються вимоги щодо раціональної структури посівних площ.
Головним критерієм науково обґрунтованої структури посівних площ є максимальний вихід продукції (у грошовій формі, в зернових одиницях або інших формах) з одиниці площі при найменших витратах праці і коштів. Іншими критеріями можуть бути: прибуток з 1 га, окупність витрат, собівартість 1 ц кормопротеїнової одиниці тощо.
Сільськогосподарські культури здатні збагачувати грунт органічними речовинами (кореневі і післяжнивні та післязбиральні рештки). Кількість рослинних решток, які залишаються у ґрунті після збирання врожаю, залежить від ґрунтово-кліматичних умов, біологічної групи рослин, тривалості їх вегетації, глибини орного шару ґрунту, гранулометричного складу ґрунту, умов живлення рослин, рівня врожаю, способу його використання та ін. (табл. 1, 2).
Таблиця 1. Біомаса рослинних решток окремих рослин, т/га
Таблиця 2. Чинники збільшення (+) і зменшення (–) кількості органічних решток у ґрунті, т/га (за Eich i Kundler)
Таким чином, раціонально здійснена організація території, що враховує повною мірою вимоги охорони навколишнього середовища, є істотним чинником збільшення ефективності природокористування.
Бобові культури, зокрема, виконують функції фабрики азоту різної продуктивності (табл. 3).
Таблиця 3. Вплив на грунт однорічних бобових рослин, багаторічних бобових трав та їх сумішок із травами й однорічними бобовими рослинами (Й.Тибурський, 2009, І. Шувар, 2013)
У сільськогосподарських підприємствах не впроваджують самозабезпечувальну поживними речовинами систему сівозмін, мінімізацію обробітку ґрунту, практикують висівання просапних культур вздовж схилів, що призводить до розвитку ерозійних процесів, деградації родючого шару ґрунту. Безсистемне та безгосподарне використання землі позначається на зменшенні родючості ґрунтів унаслідок їх переущільнення, втрату грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аерації з усіма екологічними наслідками.
Проект землеустрою
Тривалий час практично не розробляли проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань; проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, що стало головною причиною хаотичного перерозподілу земельних ресурсів, недотримання узгодження еколого-економічних і соціальних інтересів суспільства, порушення екологічного балансу і стабільності довкілля та агроландшафтів.
За сучасних умовах господарювання особливо великого значення набуває проблема охорони земель. Правове регулювання у сфері охорони земель здійснюється відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України «Про охорону земель», інших нормативно-правових актів, які прийнято відповідно до них.
Кабінет Міністрів України затвердив Порядок розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь. Відповідна постанова № 1134 датована 2 листопада 2011 року.
Еколого-економічному обґрунтуванню сівозміни має передувати комплекс організаційно-виробничих заходів щодо впорядкування угідь. У результаті сільськогосподарський товаровиробник має одержати проект, який забезпечить раціональне й ефективне використання усіх земель, створить сприятливі умови для підвищення продуктивності праці, мінімізації капіталовкладень, врегулює питання призупинення ерозійних процесів, визначить площі земель, використання яких є економічно неефективним та екологічно небезпечним.
Проект землеустрою розробляють на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування або суду про виконання робіт із землеустрою та укладеного відповідно до нього договору між земле-власником (землекористувачем) та розробником проекту землеустрою, що має дозвіл (ліцензію) на здійснення робіт із землеустрою та відповідне фахове кадрове забезпечення.
Держрегулювання сівозмін
З метою подальшого збереження і охорони земель Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів» від 4 червня 2009 року, який набрав чинності 31 липня 2010 року. Він передбачає, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовують відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель. Зокрема, з 1 січня 2013 року використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п’ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На період до 1 січня 2015 року вимоги щодо використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно з розробленими та затвердженими в установленому порядку проектами землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, поширюються лише на тих землевласників та землекористувачів, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею більш як 100 га.
Крім того, під час складання сівозмін необхідно враховувати нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах різних природно-сільськогосподарських регіонів.
На жаль, за останні роки визначених нормативів практично не дотримуються у господарствах різних форм власності на землю із-за об’єктивних та суб’єктивних причин!
До порушення встановлених вимог чергування сільськогосподарських культур у сівозмінах або навіть беззмінних посівів спонукає кон'юнктура ринку сільськогосподарської продукції, яка диктує виробництво перш за все «прибуткових» культур. Проте розвиток землеробства у нашій країні загалом повинен ґрунтуватися на впровадженні раціональної системи сівозмін - польових, кормових і спеціальних.
В Україні необхідно створити спеціальну державну службу контролю за якістю ґрунтів, щоб вона стежила за ефективністю використання землі і штрафувала за порушення. В Європі та Америці це допомогло досягти урожайності навіть вищої за українську. І це при тому, що в нашій країні зосереджена четверта частина усіх чорноземів світу. Як повідомляють науковці, Україна втрачає мільйони тонн родючого ґрунту в основному через інвесторів, які висмоктують із землі всі соки. З року в рік сіють соняшник і врешті-решт виснажують землю. Посилення державного контролю за використанням земель сільськогосподарського призначення уможливить у майбутньому запровадити ефективні та науково обґрунтовані заходи ведення товарного сільгоспвиробництва: досягти стабілізації родючості і відтворити її розширення завдяки збільшенню посівів багаторічних трав у сівозмінах до 20–25 %, широкому запровадженню культур на сидерат та постійному застосування протиерозійних заходів.
Із загальної площі ріллі частка деградованої (унаслідок водної та вітрової ерозії) та малопродуктивної, використання якої є економічно неефективним та екологічно небезпечним, становить 1447,9 тис. га, або 4,4 %. У складі еродованих земель значну частину становлять землі із сильно- та середньозмитими ґрунтами. На якості земельних ресурсів позначаються також інші негативні фактори (засолення, перезволоження, солонцюватість). Зокрема, середньо- і сильносолонцюваті ґрунти займають площу 0,5 млн га, а засолені - 1,7 млн га сільськогосподарських угідь. Крім того, 1,9 млн га сільськогосподарських угідь становлять перезволожені землі, а 4,4 млн га сільськогосподарських угідь - землі з підвищеною кислотністю.
Вищезазначені негативні наслідки неефективного та безгосподарного використання основного багатства країни - землі свідчать про необхідність розв’язання еколого-економічних проблем у землекористуванні. Серед механізмів дієвих механізмів є землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
