Г. М. ГОСПОДАРЕНКО,
Екологічне «проїдання» прибутків
У сільському господарстві України 79 % прибутку одержують за рахунок природної родючості і лише 21 % є результатом запровадження технологій. Разом з цим відбувається «екологічне проїдання» прибутку, оскільки збитки від зниження родючості ґрунтів є близькими, а в окремі роки вищими за прибуток від реалізації продукції аграрними підприємствами України. Так, у 2010 р. з 18,5 млн га ріллі, на якій вирощували основні групи культур, безповоротно втрачено 2,38 млн т азоту, фосфору та калію на суму понад 16,3 млрд грн. Проте це лише вартість добрив, і не враховано витрати на їх застосування. Згідно з іншими даними щорічні економічні витрати від недобору продукції через ерозію ґрунтів загалом по Україні оцінюють у 1,5 млрд дол. США, а разом зі здійсненими витратами — близько 2 млрд дол.
Зелені добрива
Зелені добрива (сидерати) — свіжа рослинна маса спеціально вирощуваних культур, частково або повністю зароблена в ґрунт для підвищення його родючості й поліпшення живлення наступних рослин азотом та іншими елементами. Ці культури називають сидератами, а сам захід — сидерацією, тобто під зеленим добривом розуміють заробляння у ґрунт ще не змертвілої зеленої соковитої біомаси рослин, багатої на цукри, крохмаль, білок та азот, а також їх коріння, яке ще функціонувало на час обробітку ґрунту. Це принципово відрізняє зелене добриво від заробляння у ґрунт інших органічних добрив як сухих (солома), так і частково розкладених (гній).
«Сидерація» як і «зелене добриво» досить умовні назви; у першому з них відображується роль сонячного променя (sidereus — що має відношення до небесних світил), а в другому — роль хлорофілоносних зелених органів рослин (Е. К. Алексеев, 1948). Я. С. Крим (1932) захід із приорювання зеленої маси в ґрунт називав зеленим угноєнням.
Українські хлібороби вже в середньовіччі усвідомлено користувалися таким агрономічно ефективним способом відтворення родючості ґрунту, як приорювання посеред літа зеленої трав’яної маси. У ХІХ ст. його застосовували на всій етнічній території. Так, підживлювали ґрунт на своїх полях ще давньоруські хлібороби.
Термін «сидерація» вперше запропонував у ХІХ ст. французький учений Ж. Віль. Батьківщиною сидерації вважають країни древньої хліборобської культури — Китай та Індію, які вирощують рослини на зелене добриво близько 3000 років.
В англомовній літературі більш поширеним є термін «покривні культури». Під ним розуміють культури, які вирощують перш за все для створення рослинного покриву незалежно від того, чи буде рослинна маса в майбутньому зароблятися у ґрунт як органічне зелене добриво, чи залишатиметься на поверхні ґрунту у вигляді рослинних решток. Значимість їхнього застосування залежатиме від правильно визначеного основного завдання, яке потрібно вирішити за рахунок вирощуваних покривних культур та обґрунтованого їх підбору для цієї мети.
Щодо термінів «зелене добриво», «сидеральне добриво», в якості яких можуть бути використані покривні культури, то вони однаково трактуються в нашій і англомовній науковій літературі.
Також використання кормових та сидеральних культур для створення сприятливих умов розвитку однієї або групи культур у біологізованій системі землеробства називають «середовищеполіпшенням», а самі рослини які вирощуються з цією метою — «середовищеполіпшувальними культурами», «середовищеполіпшувальними кормовими культурами» та «середовищеполіпшувальними сидеральними культурами».
Також читайте: Сидерація - невід’ємна складова біологічного землеробства
Заробляння сидератів, як і будь-яких інших органічних добрив, збагачує ґрунт органічними речовинами, знижує його кислотність, забур’яненість полів, підвищує буферність, поліпшує структуру ґрунту, активізує життєдіяльність ґрунтових мікроорганізмів. Їх вирощування запобігає втратам елементів живлення внаслідок ерозії та міграції по профілю ґрунту. Сидерацію застосовують на віддалених від ферм полях, куди економічно невигідно завозити гній, а також у господарствах з малим виробництвом органічних добрив, у спеціалізованих господарствах без тваринництва. Велике значення мають зелені добрива під час рекультивації вироблених кар’єрів нерудних корисних копалин і забруднених ґрунтів. Наприклад, на забруднених моторними мастилами ділянках добре росте конюшина. Для детоксикації ґрунту висівають тилею трилисткову, буркун і конюшину солодку.
Резервна функція сидератів
Органічну речовину зеленого добрива можна розглядати як створюваний у ґрунті резерв всіх необхідних рослинам поживних рослин, які переходять у засвоювальну форму не відразу, а поступово, впродовж усього вегетаційного періоду, забезпечуючи непереривний ріст та розвиток рослин. Особливо цінним є зелене добриво з бобових культур, здатних збагачувати ґрунт азотом за рахунок фіксації його з атмосфери бульбочковими бактеріями. В цьому сенсі посів бобових зеленоудобрених рослин можна назвати живою фабрикою азотних добрив, які без складних машин, а лише завдяки роботі азотфіксуючих мікроорганізмів зв’язують велику кількість вільного азоту повітря у корисну форму органічних речовин ґрунту. Так, при заробці 10 т зеленої маси люпину ґрунт збагачується азотом на 54-56 кг/га, конюшини — на 62, гороху та кормових бобів — на 52, лядвенцю рогатого — на
59 кг/га. Важливо й те, що удобрений ґрунт азотом, накопиченим бобовими рослинами, не потребує додаткових витрат.
Сидерати мобілізують елементи живлення нижніх шарів ґрунту і переміщують їх в орний шар. Якщо внесення гною — це повернення у ґрунт елементів живлення, що були використані рослинами для створення врожаю, то застосування зеленого добрива — це мобілізація поживних речовин із сонячної енергії, атмосфери та нижніх шарів ґрунту, які мало використовуються.
Зелені добрива сприяють відновленню нормального циклу колообігу органічних речовин і азоту в ґрунті. Результати досліджень з використанням мічених ізотопів показали, що при заробці гірчиці білої у вигляді пожнивного сидерата істотно покращилося азотне живлення рослин ячменю і озимих зернових культур, в основному за рахунок підвищення коефіцієнта використання азоту мінеральних добрив на 40-60 %. Збільшення ресурсів додаткових форм азоту не тільки створює сприятливіші умови для росту і розвитку сільськогосподарських культур, але й зменшує забруднення ґрунту та рослинницької продукції нітратами та іншими шкідливими речовинами, що можуть надходити з мінеральними добривами.
Висівати рослини на зелене добрив слід з метою одержання якнайбільшої органічної маси. Отже, вони повинні давати великі врожаї. Зелене добриво зазвичай застосовують на бідних ґрунтах, а тому рослини мають бути невибагливі до ґрунтових умов. Також важливо підібрати таку сидеральну культуру, яка мала б низький коефіцієнт транспірації (для економії ґрунтової вологи), низьку норму висіву (для зниження витрат на насіння) та поряд із формуванням високого врожаю біомаси забезпечувала б ранній термін зароблення її в ґрунт
.
Суттєвим є те, що сидеральні пари доцільно застосовувати не тільки на бідних піщаних і супіщаних ґрунтах у районах достатнього зволоження (на Поліссі України), а й на важких за гранулометричним складом ґрунтах.
Вибір культури
Різноманітність і специфіка сидеральних культур вимагає теоретичного та технологічного обґрунтування їх вирощування та удобрення з метою зменшення антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище, підвищення продуктивності сівозмін із відтворенням органічної складової ґрунтів.
Залежно від кількості тепла, опадів, умов місцевості, гранулометричного складу ґрунту, наявності добрив і насіння на сидерати можна висівати такі культури: бобові — люпин багаторічний і однорічний, буркун білий і жовтий, сераделу, вику озиму та яру, пелюшку, горох тощо; злакові — жито озиме, райграс, а також підсівні злакові та бобові багаторічні трави, використовуючи перший укіс на корм худобі, а отаву — на добриво. За наявності азотних добрив перспективно для сидерації використовувати капустяні культури (ріпак озимий та ярий, суріпицю озиму та яру, редьку олійну, гірчицу білу, перко), фацелію, кормовий горох та інших швидкорослі культури та їх суміші. В якості сидеральних культур можуть знайти застосування астрагал, маш, чина, пожитник, люцерна, еспарцет, сочевиця, боби кінські, язвенник, шабдар, берс, соя, житняк, пайза, суданська трава та багато інших.
Стрімка динаміка клімату в бік потепління суттєво змінює звичайні уявлення щодо різноманіття біологічного набору та технологічних можливостей деяких уже давно відомих культур. Добре відомі раніше культури можуть проявляти себе за цих умов з раніше не відомих сторін і демонструвати відмінну продуктивність. Доцільно випробувати нові культури, що добре переносять посушливі періоди, маловимогливі до ґрунту, пристосовані до зростання в пустелях. Це рослини з сімейства бобових (астрагал шерстистий; солодка гола, шорстка і уральська; горошок маловолосатий, мишачий і тонколистий; чину бульбову і лугову; еспарцет донський і великий; пожитник крупно квітковий; верблюча колючка помилкова або звичайна), тонконогих (тростяник Кареліна, волоснець багатостебловий і гігантський, осока здутоплідна і колхидська) і багато інших культур. Головне, щоб земля не пустувала, а була покрита зеленим покривом.
Також читайте: Види сидератів
У Німеччині серед культур на зелене добриво надають перевагу бобовим (конюшина лугова, пасовищна, гібридна, інкарнатна, перська, олександрійська), зернобобовим (люпин, серадела, вика озима та яра, боби кормові, горох польовий), тонконогим (райграси уельський, німецький, гібридний, однорічний), капустяним (ріпак ярий та озимий, редька олійна, гірчиця, суріпиця озима та яра), фацелії та ін.
Заслуговує на увагу використання ароматичних рослин в якості зеленого добрива: Tagetes L. (чорнобривці), Calendula L. (нагідки), Mentha L. (м’ята), Geranium L.
Сидерацію потрібно запроваджувати з відповідною алелопатичною узгодженістю між культурами. Ефективність її значно зростає, коли сумішки складаються з правильно підібраних культур, як-от:
- гірчиця + ріпак ярий;
- еспарцет + райграс однорічний;
- овес + вика + гірчиця;
- вика + овес;
- солома попередника + гірчиця;
- солома + редька олійна тощо.
Дуже популярними є суміші озимих — вики і жита, ярих — вики і вівса, гороху і вівса, пелюшки і кормових бобів, вики ярої, пелюшки й ріпаку.
Потрібно не забувати про санітарний розрив між попередниками рослин на зелене добриво та наступними культурами. Так, капустяні сидерати не можна розміщувати після інших культур цієї родини, ріпаку, буряків цукрових та льону олійного, які мають спільні шкідники і хвороби, а також після соняшнику. Не слід включати бобові в сівозміни з горохом і соєю, багаторічні трави з колосовими та просапними (враховуючи ефекти висушування ґрунту). Проте насичені зерновими сівозміни доречно розбивати посівами буркуну або гірчиці білої для боротьби з кореневими гнилями та поліпшення біорізноманіття у структурі посівів.
Ґрунтово-кліматичні умови України дають змогу висівати на зелене добриво велику кількість культур (табл. 1).
Таблиця 1. Придатність культур для сидерації у проміжних посівах
(М. Й. Шевчук та ін., 2012)
У регіонах з достатнім зволоженням слід висівати люпин, конюшину, вико-вівсяні суміші, райграс, капустяні культури, у більш посушливих умовах — вико-житню, вико-вівсяну та горохово-вівсяну суміші, горох, буркун, еспарцет.
На бідних піщаних ґрунтах добре ростуть дуже вимогливі до вологи середела, люпин та фацелія. Карбонатні ґрунти добре витримують лише люпин білий та буркун. Для бідних ґрунтів із надмірною кислотністю підходять тонконогі — жито озиме та його різновиди (зеленоукісне, багаторічне), овес, райграс. Капустяні потребують зв’язаніших і родючіших ґрунтів (окрім відносно невибагливої редьки олійної).
Вибираючи сидеральну культуру, зважають на вартість насіння, яке потрібно висіяти на 1 га посівної площі. За використання на зелене добриво тонконогих культур доцільно третину або половину норми азотних і всю норму фосфорних й калійних добрив, призначену для основної культури, внести під сидерат. Біомаса сидерату в такому разі може збільшуватися майже вдвічі.
Застосовуючи на сидерацію капустяні культури, слід мати на увазі, що біомаса редьки олійної, ріпаку, суріпки та інших визначається наявністю в ґрунті азоту та рівнем ґрунтової родючості взагалі. За низьких запасів азоту і на бідних ґрунтах капустяні сидерати зазвичай не вдаються зовсім. Тому для отримання високого врожаю зеленої маси капустяних потрібно обов’язково вносити мінеральні добрива у нормах 60-90 кг/га д. р. Бобові сидерати можуть мобілізувати 100-200 кг/га біологічного азоту, якого вистачає для вирощування не лише першої, а й наступних культур.
В сидеральних парах основну культуру доцільно удобрювати через сидеральну, що підвищує ефективність добрив. Превага цього методу використання мінеральних добрив проявляється за всіх видів і норм удобрення сидеральних культур (табл. 2).
Таблиця 2. Врожайність пшениці озимої після чистого і сидерального парів,
залежно від строків внесення мінеральних добрив (2014-2015 рр.), ц/га
Як видно з даних табл. 2, найефективнішим є варіант із внесенням під сидерат N80P40K40 і P20K20 під пшеницю озиму. За вирощування на сидерат буркуну білого або вики ярої можна обмежитися внесенням під них лише N40P40 або N40P40K40.
Способи застосування сидератів
Розрізняють такі способи застосування зелених добрив: підпокривний, самостійний, проміжний, або вставний, укісний, отавний, укісно-отавний. За підпокривного під покрив основної культури насамперед висівають еспарцет, люпин, конюшину, буркун, або, наприклад, вику мохнату висівають як озиму культуру з осені, а навесні в посів сіють кукурудзу. У цьому разі ґрунт не обробляють, а застосовують пряму сівбу. Потім, коли вика досягне висоти 30 см, її знищують гербіцидами.
За самостійного культура займає все поле впродовж вегетаційного періоду або навіть кілька років підряд (сидеральний пар, «екопар»). Це запобігає водній і вітровій ерозії, пригнічує розвиток бур’янів, сприяє іммобілізації поживних речовин ґрунту.
За проміжного, або вставного способу культура займає поле у період між збиранням однієї і сівбою іншої культури. Залежно від строків сівби сидерату він може бути підсівним (наприклад, люпин навесні підсівають під жито озиме на зелений корм, а після скошування жита сидерат відростає, після чого його приорють) і пожнивним (люпин сіють після збирання ярих або озимих культур). Це найпоширеніший спосіб застосування сидератів. Критерієм можливого використання культур на сидерат у поукісних посівах є температура, за якої припиняється вегетація. Найчастіше сидератом слугують горох, вика, гірчиця біла, райграс, фацелія, ріпак, суріпиця.
Пожнивні культури висівають відразу після збирання основної. До зниження температури до 5 °С зазвичай накопичується достатня кількість зеленої маси (10-20 т/га), яку заорюють.
Зелені добрива допомагають
зберегти вологу в грунті
Одним з основних стримуючих чинників широкого впровадження покривних культур є проблема у вологозабезпеченості ґрунтів. Негативна роль зелених добрив може проявлятися через те, що за надлишкового використання вологи проміжними культурами її може не вистачити для основної культури, що негативно впливає на врожайність останньої. Тому післяжнивні сидеральні культури рекомендується застосовувати у регіонах з кількістю опадів менше 600 мм за рік.
Найскладніші умови для сидератів складаються за їх вирощування у післяжнивний період (липень-серпень), який характеризується найбільшим дефіцитом вологи в Україні. Її запаси в шарі 0-10 см на чорноземах Центрального Лісостепу становлять 3-8 мм. Аби не допустити повного випаровування води з призначеного під сидерати ґрунту, треба разом зі збиранням озимини, і, як виняток, — через один день після збирання, застосувати поверхневий обробіток ґрунту, що складається з його дискування на 5-6 см, боронування та прикотковування поверхні кільчастими котками.
Такий обробіток, особливо проведений уночі, руйнує капіляри між верхнім обробленим і нижніми необробленими більш зволоженими шарами (з яких вода піднімається по капілярах вгору). Це припиняє її випаровування та сприяє поступовому зволоженню верхнього шару. Особливо велике значення для молодих сидеральних рослин у разі недостатнього зволоження ґрунту надає роса, бо лише вона рятує рослини від загибелі в суху жарку погоду, а спадаючи з рослин, — поліпшує зволоження поверхні ґрунту та приґрунтового повітря.
Кількість води, утвореної за одну ніч з роси, досягає 0,1-0,5 мм. А за рік її випадає до 40 мм, тобто така кількість, що відповідає місячній нормі атмосферних опадів у Центральному Лісостепу у квітні чи серпні-листопаді. Роса утворюється здебільшого на рівній, проте шорсткій поверхні ґрунту, якій відповідає технологія наведеного поверхневого обробітку під сидерати. Така технологія сприяє збереженню в ґрунті залишку води, не використаного попередником, сприяє накопиченню води в поверхневому шарі ґрунту за рахунок підняття з нижніх шарів. Це забезпечує появу повних сходів рослин через 3-4 дні після сівби, а густий їх травостій є середовищем для утворення великої кількості роси, яка рятує рослини від загибелі в перші дні вегетації. Навіть найменші дощі (3-5 мм), які в агрономії вважаються неефективними, для післяжнивних сидератів дуже корисні. Більш рясні дощі (до 10 мм і більше) зволожують ґрунт спочатку на глибину до 15 см, а згодом — на всю глибину кореневмісного шару. Такі умови в поєднанні з теплою погодою в липні-вересні сприяють інтенсивному росту сидератів, перешкоджають розмноженню бур’янів і шкідників.
Дослідження, проведені на Хмельницькій державній сільськогосподарській дослідній станції, дали можливість розробити спосіб зниження впливу погодних умов на продуктивність культур п’ятипільної зернової сівозміни за рахунок післяжнивних посівів гірчиця білої на зелене добриво. В екстремально посушливі періоди вирощування зернових у цій сівозміні під впливом зароблених у ґрунт сидератів запаси продуктивної вологи у верхньому шарі (0-40 см) ґрунту були на 15-25 % вищими.
Заробляння сидератів
Азот у зеленій масі заораних у ґрунт рослин міститься переважно у формі білкових сполук. У процесі її мінералізації спочатку відбувається амоніфікація, потім нітрифікація, й азот зелених добрив переходить у сполуки, доступні для живлення рослин.
Швидкість розкладання заробленої сидеральної маси залежить від низки умов. Мають значення вид і вік сидерату, гранулометричний склад і вологість ґрунту, глибина зароблення. Чим старша рослина, важчий гранулометричний склад і більша глибина заробляння добрива, тим повільніше воно розкладається.
Отже, для пришвидшення розкладання й отримання елементів живлення в доступній для рослин формі глибина заробляння сидерату в ґрунт має бути меншою. І навпаки, якщо ставиться мета підвищити вміст гумусу в ґрунті, заробляти його потрібно глибше, оскільки при повільному розкладанні підвищується коефіцієнт гуміфікації. Глибоке заорювання особливо важливе на ґрунтах легкого гранулометричного складу. Уповільнює розкладання сидератів заробляння разом з бобовими відносно інертних матеріалів, які розкладаються повільно (торф, солома). Такий самий ефект отримують при змішуванні в посіві для сидерації бобових і злакових культур. За добавляння гною або гноївки, навпаки, розкладання зеленого добрива пришвидшується.
У перший рік дії коефіцієнт використання азоту зеленого добрива зазвичай вищий, ніж гною. Крім того, бобові сидерати мають добре розвинену кореневу систему, що глибоко проникає у ґрунт, тому вони засвоюють поживні речовини з нижніх шарів ґрунту, а також фосфор та інші елементи живлення із важкорозчинних сполук. У зв’язку з цим під час розкладання заробленої рослинної маси верхній шар ґрунту збагачується не лише органічними речовинами та рухомими сполуками азоту, а й фосфором, калієм, кальцієм та іншими лементами.
Також читайте: Сидерати: зелена альтернатива
Особливо велике значення має фаза росту й розвитку заорюваних рослин. Заробляння сидеральних культур у фазі до цвітіння бобових або колосіння злакових активізує мікробіологічні процеси в ґрунті, підвищує врожайність наступних культур, але не впливає на кількість і якість гумусу. Це пояснюють тим, що ніжна зелена маса сидерату бідна на лігнін, швидко мінералізується і в гумусних сполуках не закріплюється.
За врожаю біомаси сидеральної культури до 150 ц/га її заробляють у ґрунт оранкою, а за врожайності більше 150 ц/га — спершу прикочують котками чи подрібнюють дисковими боронами або мульчивальниками, а вже потім заорють. Також для припинення росту сидератів можна застосовувати гербіциди суцільної дії.
Додаткове подрібнення біомаси рослин на зелене добриво збільшує витрати на їх застосування, проте повздовжнє подрібнення сидеральної маси прискорює біохімічні процеси завдяки збільшенню площі поверхні цих матеріалів і поліпшенню контакту мікроорганізмів із субстратом. Крім того, подрібнена сидеральна маса рівномірніше зволожується, забезпечується киснем, а отже, швидше розкладаються. Вона добре затримує вологу внаслідок порушення капілярної системи і запобігає втратам тепла органічною масою. В результаті прискорення процесів деструкції органічних речовин за рахунок подрібнення збільшується їх витрата на життєдіяльність целюлозоруйнівних мікроорганізмів.
Слід зазначити, що заробляння сидератів у ранні строки може спровокувати мінералізацію органічних речовин ґрунту та висушувати його орний шар. Тому сидеральну культуру подрібнюють і загортають перед замерзанням ґрунту восени. Крім того, можна проводити кулісну сидерацію для снігозатримання у зимовий період із загортанням маси рослин навесні дисковими боронами з наступним заорюванням, висота снігового покриву взимку дорівнюватиме висоті сидеральних рослин.
В одиниці рослинної маси бобових сидератів міститься така сама кількість азоту, як і в одиниці гною, але фосфору і калію менше, тому останні додатково вносять з мінеральними добривами. В ґрунті зелені добрива розкладаються значно швидше, ніж інші органічні.
Узагальнені багаторічні дослідження вчених Німеччини показали, що для досягнення бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті, залежно від вирощуваних у сівозміні культур, необхідно заробити таку кількість зеленого добрива: за вирощування зернових культур — 38 т/га зеленої маси, а просапних — 75–100 т/га.
За ступенем впливу на врожайність культур сидерати наближаються до підстилкового гною у нормі 20-30 т/га, причому витрати на їх виробництво та застосування в 2-4 рази нижчі.
Кожна сидеральна культура має свої особливості використання на удобрення. Так, зелену масу капустяних під озимі зернові культури доцільно подрібнити, задискувати і через 14 діб заробити, бобових культур –подрібнити та заробити без попередньої експозиції у верхньому шарі ґрунту. Ці особливості пов’язані з хімічним складом сидеральних культур і насамперед співвідношення C : N в масі, яке визначає швидкість її мінералізації та доступність елементів живлення для удобрювальних культур.
Сидерати також використовують для контролю над нематодами. Так, перед основною культурою, якій може загрожувати нематодне зараження, висівають рослини-пастки. Наприклад, в Англії, щоб позбутися золотистої картопляної нематоди, висівають паслін, який здатний за 8-10 тижнів росту скоротити кількість нематод на 50 %. У північній Європі деякі різновиди редису й гірчиці білої використовують для зменшення популяції бурякової нематоди. Їх сіють наприкінці літа і збирають наприкінці жовтня, щоб не допустити обнасінення.
Також дослідженнями щодо впливу зеленого добрива (редьки олійної та гірчиці) на зміну популяції бурякової нематоди встановлено, що кореневі виділення цих культур стимулювали вихід личинок із цист у більш ранній весняний період, і при недостатній сумі активних температур вони не могли досягнути статевозрілої стадії і дати нове покоління, за рахунок чого щільність їх популяції знижувалась на 30-60 %.
Отже, сидерація, крім поповнення вмісту органічних речовин і азоту в ґрунті, має такий різнобічний позитивний вплив на ґрунт:
- дещо знижується кислотність ґрунту, зменшується рухомість алюмінію, підвищується буферність і ємність поглинання катіонів;
- усувається ерозія і деградація ґрунту;
- регулюються ґрунтово-мікробіологічні процеси внаслідок стимуляції розмноження мікроорганізмів;
- поліпшується структура, зменшуються об’ємна маса і щільність ґрунту;
- значно збільшується водопроникність і вологоємність ґрунту;
- знижується ураженість рослин хворобами;
- мобілізуються елементи живлення ґрунту;
- зменшується забур’яненість полів;
- підвищується ефективність добрив і вапнування.
