Довідково
Люпин — це цінна кормова, зернова і сидеральна культура. Вміст білка в його зерні досягає 40 … 50%, проте в зерні і в зеленій масі містяться гіркі отруйні алкалоїди. На зелений корм вирощують сорти, що належать до груп солодких і малоалкалоїдних. У посушливу погоду вміст алкалоїдів у зеленій масі може збільшуватися удвічі-тричі в порівнянні зі звичайним рівнем, тому зелена маса набуває гіркуватого смаку. Спочатку тварини поїдають її неохоче, але потім звикають до неї. Урожайність допущених до використання на зерно сортів становить до 1,6–1,8 т зерна, до 35–50 т зеленої маси з 1 га. Для годівлі тварин використовують дерть, а також зелену масу у вигляді свіжого корму, силосу, штучно висушених кормів, іноді сіна. При силосуванні зеленої маси інших культур можна додавати солому люпину. На зерно і зелену масу використовують люпин жовтий, білий і вузьколистий (синій). Практично тільки як сидерат вирощують люпин багаторічний.
Кореневі гнилі
Уражуються сходи і дорослі рослини. На сходах загнивають корені, стебла біля кореневої шийки і сім’ядолі. Хвороба у період проростання насіння протікає дуже швидко, й уражені рослини у своїй більшості гинуть до появи сходів на поверхні ґрунту, спричиняючи зрідження посівів.
На дорослих рослинах спостерігається ураження коренів, кореневої шийки й основи стебла, на яких з’являються темно-бурі смуги. В місцях ураження тканина загниває, набуває чорного забарвлення. Такі рослини відстають у рості й розвитку, листки на них поступово засихають. Часто коренева гниль проявляється на сходах і дорослих рослинах у вигляді в’янення і пожовтіння. Провідна система коренів, стебел, черешків листків і квітконіжок набувають коричнювато-червоного забарвлення з різними відтінками. Рослини легко висмикуються із ґрунту.
Частіше кореневу гниль люпину спричиняють гриби із роду Fusarium spp., а також окремі види: Rhizoctonia solani Kuhn; Pythium debarianum Hesse, Thielaviopsis basicola Ferr. та ін.
Збудники фузаріозної кореневої гнилі утворюють конідіальне спороношення, хламідоспори і склероції, які можуть тривалий час зберігатися у ґрунті. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння, в якому зберігається грибниця патогенів.
Фузаріозна коренева гниль є надзвичайно шкідливою. Коефіцієнт шкідливості хвороб у різні роки коливається в межах 60–70%, а втрати урожаю сягають 35–50%. Збудники фузаріозної кореневої гнилі розвиваються у межах широкого діапазону температури — від 5 до 35°С тепла. Для розвитку хвороби найбільш сприятливою є понижена вологість ґрунту 40–60%.
На пошкоджених рослинах личинками бульбочкових довгоносиків, росткових мух, дротяників інтенсивність розвитку фузаріозної гнилі суттєво зростає. На супіщаних ґрунтах її розвиток посилюється у разі низької вологості (менше 50%) та відносно високої температури повітря (20°С), а на важких за механічним складом — у разі ущільнення ґрунту і температури повітря 18–25°С. Більш стійкими до хвороби є сорти жовтого люпину. Джерелом інфекції є уражені рештки та заражене насіння. Недобір урожаю може сягати 15–50% і більше, знижується якість отриманої продукції.
Ризоктоніозна коренева гниль виявляється протягом вегетації рослин на підземній частині стебла, стрижневих та бокових коренях у вигляді коричневих розпливчастих вдавлених плям, які можуть охоплювати стебло. Уражується точка росту молодих корінців. На зрізі ураженої тканини коренів проглядаються світло-забарвлені товсті колінчасто-зігнуті гіфи гриба, які пронизують уражену тканину. У разі інтенсивного ураження кореневої системи рослини в’януть і гинуть.
Збудник Rh. Solani, крім гороху, уражує цукрові буряки, картоплю, редьку, щавель, капусту, моркву, огірки, салат, гарбузи, тютюн та інші культурні рослини. Популяція гриба представлена багатьма расами, які за патогенністю і морфологічними ознаками суттєво відрізняються одна від однієї.
Джерелом інфекції є склероції гриба, які зберігаються у ґрунті до 3-х років і більше. Навесні вони проростають ростковими гіфами, які проникають через покрівельні тканини кореня, спричиняючи зараження рослин. За вологості повітря 86–96% гриб формує базидіальну стадію у вигляді брудно-сірої плівки в основі уражених стебел.
Найбільше шкодить хвороба на важких запливаючих глинистих ґрунтах, особливо у роки з холодною затяжною весною. У результаті ураження кореневої системи нерідко розвиток ризоктоніозу призводить до в’янення і передчасного відмирання уражених рослин.
Пітіозна коренева гниль виявляється переважно на ґрунтах із високою та надмірною вологістю за умов суттєвого похолодання у період сівби і появи сходів люпину. Проявляється хвороба у вигляді двох форм: загнивання насіння у ґрунті і звичайної кореневої гнилі. Під час проростання насіння уражуються переважно зародкові корінці, які розм’якшуються, загнивають, стають бурими. Проростки гинуть ще до появи сходів на поверхні ґрунту.
За ураження кореневої системи дорослих рослин захворювання локалізується частіше на бокових тоненьких корінцях у вигляді світло-бурих плям. На ураженій тканині нижньої частини стебла і навколо нього на вологій поверхні ґрунту з’являється ніжний, рясний білий наліт збудника хвороби. Інколи розвиток хвороби може відбуватися хронічно в прихованій формі без видимих зовнішніх ознак. Такі рослини зазвичай відстають у рості, мають хлоротичне забарвлення, часто не плодоносять.
Під час вегетації гриб P. debarianum поширюється конідіями, а джерелом інфекції є ооспори в уражених рештках. Розвиток пітіозної кореневої гнилі спостерігається на загущених посівах, перезволожених ділянках поля, за наявності міцної поверхневої кірки на важких за механічним складом ґрунтах під час сходів культури, на кислих і солонцюватих ґрунтах, за прохолодної дощової погоди, за частого повертання культури на попереднє поле.
Гриб Th. basicola уражує понад 100 видів рослин, у тому числі квасолю, люпин, льон, конюшину. В циклі свого розвитку він формує конідіальне спороношення і хламідоспори. Інтенсивний розвиток хвороби відбувається у прохолодні роки за достатньої вологості на слабокислих або слаболужних ґрунтах (рН 5,8–8,0). Інтенсивне зараження рослин відбувається за оптимальної температури 16–24°С. Джерело інфекції — уражені рештки, в яких зберігається грибниця і хламідоспори в ґрунті.
Захисні заходи. Проти кореневих гнилей люпину ефективними заходами є дотримання сівозміни, протруєння насіння, оптимальні строки сівби і глибина загортання насіння, до- і післясходові боронування, збалансоване живлення рослин, вирощування стійких сортів.
Фузаріозне в’янення
Перші ознаки хвороби можна виявити у фазі сходів на сім’ядолях у вигляді темних вдавлених плям і виразок. У разі сильного ураження сходи гинуть. Проявляється захворювання окремими осередками, починаючи з фази розетки листків і до початку бутонізації та цвітіння (коли відбувається масове в’янення рослин), а іноді й до збирання урожаю. На уражених рослинах листки жовтіють, скручуються і засихають, верхівки рослин відмирають. Характерна діагностична ознака в’янення — побуріння провідних судин, які добре помітні на поперечному розрізі стебла і кореня. У вологу погоду біля кореневої шийки та основи стебла утворюється білий або світло-рожевий наліт, помаранчеві або рожеві подушечки. Іноді наліт буває на стулках бобів. В уражених бобах формується щупле насіння.
Збудником хвороби є гриб Fusarium oxysporum Schl., який поширюється мікроконідіями. Патоген формує також у великій кількості хламідоспори. Оптимальними умовами для розвитку хвороби є температура 18–25°С, відносна вологість повітря 85–90%, вологість ґрунту 60–80% і рН грунту 6–7. Більш стійкими до фузаріозного в’янення є жовтий і білий люпин. Особливо сильне ураження хворобою люпину спостерігається у разі сівби після зернобобових культур.
Джерелом інфекції є уражені післяжнивні рештки, ґрунт і заражене насіння. Шкідливість хвороби полягає у тому, що рослини гинуть на ранніх фазах розвитку ще до початку формування бобів, що призводить до сильного зрідження посівів. Недобір урожаю може сягати 100%. Епіфітотійний розвиток хвороби у 70-х роках минулого століття на Україні став причиною суттєвого скорочення посівних площ люпину.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни, вирощування культури після найкращих попередників, протруєння насіння, збалансоване живлення рослин, своєчасне знищення ґрунтової кірки у період появи сходів, добір і вирощування стійких сортів.
Антракноз
Проявляється протягом усього періоду вегетації люпину. Перші його ознаки виявляються на сім’ядолях, стеблах над сім’ядолями, на підсім’ядольному коліні у вигляді плям, які згодом перетворюються у поглиблені виразки. Масовий розвиток хвороби відбувається у фази бутонізації та утворення бобів. На черешках, розгалуженнях стебел у верхній їх частині, а потім і на бобах з’являються вдавлені плями і виразки, заповнені слизовою масою помаранчево-рожевого кольору, які є спороложами гриба. Рідше плями проявляються на листках.
Збудником хвороби є сумчастий гриб Glomerella cingulata Spauld. et Schr. Під час вегетації рослин гриб поширюється конідіями. Розвиток антракнозу значною мірою залежить від погодних умов, особливо в період від фази швидкого росту до фази утворення зелених бобів. Передумовою розвитку епіфітотії є підвищення середньодобової температури до 18–20°С і відносної вологості повітря до 75% та більше в період появи первинних осередків інфекції у верхньому ярусі рослин. Подальший розвиток антракнозу визначається кількістю і частотою випадання опадів у період вегетації (травень, червень і липень). Спостерігається пряма залежність розвитку хвороби в цей період від таких комплексних метеорологічних показників, як коефіцієнта зволоження (КЗ) і гідротермічного коефіцієнта (ГТК). Розвиток епіфітотії антракнозу настає, якщо в ці місяці КЗ досягає значення 0,8–1,2, а ГТК піднімається до рівня 1,6–3,0.
Джерелами інфекції антракнозу можуть бути заражене насіння, післяжнивні уражені рештки, хворі рослини багаторічного люпину. Гриб у насінні може зберігати життєздатність до трьох років, тому після років з епіфітотійним розвитком антракнозу доцільно використовувати для сівби насіння врожаю минулих років. На післяжнивних рештках люпину збудник антракнозу швидко гине, якщо їх глибоко загорнути в ґрунт.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни і просторової ізоляції між люпином і бобовими культурами, насіннєвими і товарними посівами багаторічних люпинів, протруєння насіння, глибоке загортання післяжнивних решток.
Бура плямистість (цератофороз)
Зовнішні ознаки хвороби проявляються на молодих рослинах на початку або в середині червня у вигляді дрібних бурих плям зі світло-зеленою облямівкою, на дорослих рослинах — сірувато-бурих або червонувато-бурих великих плям неправильної форми. На нижній частині стебла з’являються неправильної форми темно-коричневі плями 1–2 см в довжину. Сильно уражені рослини стають повністю бурими. На бобах хвороба проявляється у вигляді вдавлених плям чи виразок із темно-коричневим або чорним нальотом. Уражене насіння бурого кольору, не проростає або утворює уражені сім’ядолі. У посівах люпину хвороба часто виявляється окремими осередками.
Збудником хвороби є гриб Ceratophorum setosum Kirchn. Поширюється він під час вегетації рослин конідіями. Розвитку захворювання сприяють часті дощі, висока вологість повітря, загущені посіви. Крім конідіального спороношення, гриб формує хламідоспори. Основне джерело інфекції — уражені рештки і насіння, на яких гриб зберігається грибницею, конідіями і хламідоспорами протягом декількох років.
Шкідливість хвороби виявляється у зрідженні посівів (за умов висіву зараженого насіння у ґрунт та прояву кореневої і сім’ядольної форм ураження), зниженні асиміляційної поверхні рослин у результаті передчасного відмирання уражених листків, суттєвому недоборі урожаю насіння і зниженні його якості.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни, просторової ізоляції між люпином і бобовими культурами, протруєння насіння, ранні строки сівби, глибоке загортання післяжнивних решток.
Септоріоз
Хвороба проявляється на листках, рідше на бобах, спочатку у вигляді крупних жовтуватих неправильно-округлих плям із темно-бурою облямівкою. Пізніше центральна частина плями стає білою. За сильного ураження всі листки покриваються білими плямами і чорними крапками — пікнідами гриба. Уражені листки жовтіють і відмирають. Інколи ознаки з’являються і на бобах.
Збудником хвороби є гриб Septoria lupini Kasnowski. У своєму циклі розвитку він формує пікнідіальне спороношення. Поширюється пікноспорами. Зараження відбувається за наявності крапель води на рослинах та температури в межах 11–26°С (оптимум — 18–22°С). Інкубаційний період хвороби при оптимальних умовах сягає 5–7 днів. Джерелом інфекції є уражені післяжнивні рештки, на яких патоген зберігається пікнідами.
Шкідливість хвороби виявляється у зниженні асиміляційної поверхні рослин в результаті передчасного відмирання уражених листків, зниженні продуктивності рослин і кормових якостей зеленої маси.
Захисні заходи. Всі заходи, які проводяться на люпині проти альтернаріозу, є ефективними і проти септоріозу.
Борошниста роса
Зовнішні ознаки хвороби проявляються на листках, стеблах, рідше на квітках і бобах, які покриваються білим рідким борошнистим нальотом, що складається із грибниці й конідіального спороношення гриба. Пізніше наліт набуває брудно-сірого забарвлення в результаті утворення великої кількості чорних крапок — клейстотеціїв гриба.
Збудником хвороби є гриб Erysiphe communis Grev, який уражує всі зернобобові культури. Під час вегетації він поширюється конідіями, які легко розносяться вітром, крапельками дощу і комахами, що призводить до швидкого поширення хвороби на посівах.
Оптимальними умовами для проростання конідій гриба є температура повітря у межах 18–22°С і відносна вологість 96–100%. Інкубаційний період розвитку хвороби за такої температури триває 4–5 днів. За пізніх строків сівби люпину ураженість рослин суттєво зростає.
Основне джерело інфекції — уражені рештки, на яких гриб зберігається клейстотеціями. Первинне зараження рослин викликають сумкоспори гриба, вторинне — конідії.
Шкідливість хвороби виявляється у суттєвому зменшенні в уражених листках вмісту хлорофілу, каротиноїдів, амінокислот, що призводить їх до швидкого відмирання. У бобах хворих рослин насіння формується щуплим, його маса уп’ятеро нижча, ніж у бобах здорових рослин. Залежно від інтенсивності розвитку хвороби урожай люпину зменшується в 1,5–2,0 разів.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни, просторової ізоляції між насіннєвими і товарними посівами люпину, оптимальні строки сівби і норми висіву, вирощування стійких сортів, збалансоване живлення, ретельне загортання пожнивних решток у ґрунт, за необхідності застосування фунгіцидів.
Фомопсис, або усихання стебел
Хвороба проявляється на стеблах і черешках листків спочатку у вигляді невеликих видовжених глинисто-жовтих або темно-бурих плям. Пізніше вони розростаються, зливаються і покривають майже всю поверхню стебла. Черешки листків поникають, листки в’януть і відмирають. Уражені рослини відстають у рості, стебла передчасно зсихають. У місцях ураження з’являються чорні крапки — пікніди гриба.
Збудником хвороби є сумчастий гриб Diaporte lupini Harkn (анаморфа: Phomopsis leptostromiformis Bubak), який під час вегетації рослин поширюється пікноспорами. Розвитку хвороби сприяє вітряна волога погода з частими дощами. Оптимальна температура для росту гриба знаходиться у межах 25–30°С.
Джерелом інфекції є уражені рештки, на яких патоген зберігається до 3–5 років у формі пікнід і склероціїв, а також заражене насіння, в якому знаходиться грибниця. Після перезимівлі склероції гриба проростають, формуючи сумчасте спороношення. Первинне зараження рослин відбувається від сумкоспор, вторинне — від пікноспор.
Шкідливість хвороби полягає у затримці росту й розвитку рослин, зменшенні асиміляційної поверхні рослин, зрідженні посівів у результаті передчасного відмирання уражених рослин, відсутності утворення на рослинах бобів, зниженні маси 1000 зерен і продуктивності рослин. Недобір урожаю зерна, залежно від фази зараження рослин, коливається в межах 35–80% і більше.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни, просторової ізоляції між люпином і бобовими культурами, відбір насіння зі здорових ділянок, протруєння насіння, глибоке загортання післязбиральних решток, вирощування стійких сортів.
Стемфільоз (чорнувата плямистість)
Ознаки хвороби проявляються на листках, стеблах і бобах у вигляді великих округлих плям (до 4 мм у діаметрі) сірого кольору, які пізніше темніють і вкриваються у вологу погоду темно-оливковим нальотом — конідіальним спороношеням гриба.
Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Stemphylium sarciniforme Wiltsh. Крім люпину, він уражує конюшину та інші бобові культури. Під час вегетації рослин поширюється конідіями.
Сприяють розвитку хвороби часті опади у вигляді дощу, випадання рясних рос. Сильніше уражується люпин вузьколистий, жовтий і білий є більш стійкими до цього захворювання.
Основне джерело інфекції — уражені рештки та заражене насіння, у яких збудник зберігається грибницею і конідіями.
Шкідливість хвороби виявляється у тому, що на уражених рослинах не зав’язуються боби, буріють і засихають стебла, маса 1000 зерен в уражених бобах знижується на 30–40%.
Захисні заходи. Проти хвороби важливо дотримуватися сівозміни, проводити збір насіння з найменш уражених ділянок, доведення його до вищих кондицій і завчасне протруєння, ретельне загортання післязбиральних решток.
