Дотримання науково обґрунтованої сівозміни
При вирощуванні ріпаку важливим є правильний вибір попередника, максимально допустима частка її у сівозміні, витримка паузи в його вирощувані, дотримання просторової ізоляції між капустяними культурами і полями торішніх посівів. Що більш різноманітна сівозміна, то менша небезпека масового розмноження спеціалізованих шкідників. Тому висівати ріпак після інших капустяних культур, які пошкоджуються тими ж самими шкідниками, не рекомендується. Озимий ріпак можна розміщувати в будь-якій сівозміні з таким розрахунком, аби він повертався на попереднє місці не раніше, ніж через 4–5 років. Високі врожаї ріпаку забезпечують запровадження сівозмін, у яких частка його повинна займати не більш ніж 25%. Вибір попередника насамперед визначається строками його збирання і відсутністю загальних шкідників.
Найкращими попередниками озимого ріпаку є чорний і зайнятий пар, добрими — люцерна, конюшина після першого укосу, картопля; задовільними — зернові культури, особливо озимий ячмінь, який першим серед усіх звільняє площу. Слід зазначити, що розміщення ріпаку після багаторічних бобових трав погіршує фітосанітарний стан посівів, виникає необхідність в інтенсивному застосуванні інсектицидів, особливо проти дротяників, личинок пластинчастовусих, гусениць озимої та інших видів підгризаючих совок.
При одночасному вирощуванні в сівозміні цукрових або кормових буряків розрив у часі повинен зростати до 5–6 років. Впровадження сівозмін у таких межах дає можливість істотно зменшити шкідливість бурякової нематоди на обох культурах. На сильно заражених нематодою полях повертати ріпак на попереднє місце необхідно не раніше ніж через 7–8 років. За наявністю в 100 см³ ґрунту більше 6 цист або 500 личинок рекомендується за 2–3 роки до висівання ріпаку вирощувати культури, які зменшують чисельність нематод. Так, кращими в цьому випадку передпопередниками є багаторічні трави, горох, картопля, кукурудза на зелений корм або силос, а із попередників — жито озиме, пшениця озима, ячмінь, льон. Найкраще очищають ґрунт від нематоди цикорій, вика мохната та жито.
Дотримання просторової ізоляції (0,5–1,0 км) між посівами ріпаку озимого і ярого, між насінниками і товарними посівами ріпаку та інших капустяних культур істотно обмежує шкідливість ріпакового насіннєвого довгоносика.
Вирощування стійких проти
шкідників сортів та гібридів
ріпаку озимого
Надзвичайно важливою ознакою сорту (гібриду) є стійкість проти шкідливих організмів. Адже за вирощування стійких сортів проти збудників хвороб зменшується утроє-четверо інтенсивність розвитку хвороб, що дає змогу уникнути застосування фунгіцидів та зменшити витрати на вирощування культури. Ще більш важливою ознакою сорту є його стійкість проти небезпечних шкідників генеративних органів: ріпакового квіткоїда, насіннєвого прихованохоботника та стручкової галиці, які суттєво зменшують урожайність насіння, а застосування інсектицидів проти них є надзвичайно ризикованим, оскільки знищує бджіл та інших запилювачів.
На жаль, селекціонери ще недостатньо приділяють уваги виведенню стійких сортів проти шкідників генеративних органів ріпаку. Так, у «Реєстрі сортів рослин, придатних до поширення в Україні в 2011 р.» нараховується понад 90 сортів ріпаку озимого, з яких реально на стійкість проти ріпакового квіткоїда оцінено менше 25% сортів. Серед сортів ріпаку озимого стійкими проти квіткоїда (з балами стійкості 6–7) є: Еліот, Анна, Анталія, Артус, Вектра, Волеска, Джеспер, Декатлон, Люкс, Нельсон, ПР 46В31, Ранок Поділля, Таурус, Трабант, Чемпіон України.
Обробіток ґрунту
Слід пам’ятати, що система обробітку ґрунту перш за все направлена передусім на створення оптимального середовища для росту і розвитку рослин ріпаку, активізації корисної мікрофлори ґрунту, знищення бур’янів, розриву трофічних зв’язків у ланцюгах живлення ґрунтових і наземних фітофагів, механічного пошкодження та порушення умов їх розвитку, що в кінцевому результаті дасть змогу отримати максимальну продуктивність рослин.
Обробіток ґрунту після збирання ранніх попередників (зернобобових, зернових та інших культур) і на забур’янених полях починають із лущення стерні (зернові) або дискування після інших попередників у двох взаємно перпендикулярних напрямках на глибину 10–14 см. Цей агротехнічний захід є високоефективним проти бур’янів. Обробіток ґрунту дисковими лущильником або бороною слідом за збиранням урожаю погіршує умови для виживання і розвитку ґрунтових шкідників, одночасно сприяючи нагромадженню й активізації багатьох видів хижих жужелиць. Крім того, поліпшуються умови для життєдіяльності і підвищення сапрофагів та мікрофлори ґрунту, які беруть участь у розкладанні рослинних решток.
Спосіб підготовки ґрунту під озимий ріпак залежать від типу ґрунту, його механічного складу, попередників, видів добрив, засміченості бур’янами тощо.
Оранка може впливати на шкідливі організми як прямо безпосередньо, так і опосередковано, через зміну умов навколишнього ґрунтового середовища. При прямому впливу на комах під час оранки можуть траплятися наступні випадки: механічні пошкодження ріжучими частинами знаряддя, руйнування гнізд, камер заляльковування комах, покривання комах шаром ґрунту. Знищення бур’янів і сходів падалиці дає змогу істотно зменшити кількість хрестоцвітих блішок, ріпакового квіткоїда та інших шкідників, які живляться на бур’янах у критичний період їх розвитку, коли ще немає ріпаку як корму.
Глибина оранки проводиться переважно на глибину орного шару або, залежно від попередника, вона може становити: після зернових — 20–25 см; конюшини, злакових трав і люцерни, конюшинно-злакових травосумішів — 25–30 см; ранньої картоплі та гороху — 20–22 см. У сівозміні пшениця-жито-ріпак: під озимий ріпак глибина оранки становить до 30 см, що дає змогу запобігти утворенню плужної підошви, якісному заорюванні в ґрунт значної кількості соломи. Від швидкості виконання цієї операції залежить вчасне збереження вологи в ґрунті.
Одна з головних умов одержання високих урожаїв за інтенсивної технології вирощування ріпаку полягає у ретельному передпосівному обробітку ґрунту. До неї приступають через 20–25 днів після оранки поля. Основне завдання цього заходу полягає у створенні передумов для провокування проростання бур’янів із поверхневого шару ґрунту і знищення їх сходів, створення оптимальних умов для якісного проведення сівби, рівномірного розміщення насіння на твердому ложе вологого ґрунту, що забезпечить отримання у короткий термін дружних сходів.
За проведення передпосівного обробітку необхідно отримати дрібноґрудкувату структуру ґрунту та якісне посівне ложе, що має велике значення для дрібнонасіннєвих культур за відсутності у них придаткових коренів на початкових етапах росту і розвитку культури. Якісне виконання передпосівного обробітку ґрунту сприятиме отриманню дружніх сходів ріпаку при мінімальній нормі висіву насіння, підвищенні ефективності застосованих гербіцидів.
Удобрення
Добрива, збалансовані за елементами живлення, є одним із факторів, від якого залежить умови розвитку як рослин, так і шкідливих організмів. При вирощуванні ріпаку органічні добрива вносять під попередник, що дає можливість зменшити забур’яненість поля. На ґрунтах з високою родючістю азотні добрива з осені не вносять, запобігаючи переростанню рослин до початку зими, що погіршує зимостійкість рослин, сприяє розмноженню капустяної попелиці, хрестоцвітих клопів, біланів у весняно-літній період.
Внесення у ґрунт або проведення позакореневого підживлення рослин солями бору, молібдену, марганцю сприяє підвищенню стійкості рослин проти пошкоджень шкідниками. Строки сівби, глибина загортання насіння та обґрунтовані норми його висіву одночасно з формуванням сприятливих умов для розвитку рослин також забезпечує їх стійкість проти фітофагів. Рослини ріпаку озимого ранніх строків сівби більш інтенсивно пошкоджуються ріпаковим пильщиком, ріпаковим біланом.
Інсектицидний контроль
Догляд за посівами включає і хімічний захист посівів від шкідників. Застосування інсектицидів необхідно проводити в разі, коли пошкодження рослин шкідниками може викликати економічно відчутні втрати врожаю. Критерієм для прийняття рішення про проведення обробки інсектицидами є економічний поріг шкідливості (ЕПШ) — чисельність шкідника, за якої втрати на боротьбу з ним окуповуються ціною збереженого врожаю. Цим терміном позначається чисельність шкідника, яка спричиняє зниження врожаю на 3–5%. Середні значення ЕПШ основних шкідників ріпаку наведені в таблиці 1.
Таблиця 1. Періоди контролю та економічні пороги
шкідливості шкідників ріпаку
Обстеження посівів на
виявлення шкідників
Для виявлення їх чисельності на посівах ріпаку озимого використовують загальновідомі методики проведення обліків. Ґрунтові розкопки на полях, які призначені під посіви ріпаку, використовують перед сівбою для визначення чисельності личинок коваликів (дротяників), чорнишів (несправжніх дротяників), пластинчастовусих, гусениць озимої совки та інших підгризаючих совок. Для цього розкопують та аналізують ґрунт на майданчиках розміром 50 х 50 і глибиною 30 см.
У фазі сходів ріпаку визначають чисельність хрестоцвітих блішок і ступінь пошкодження рослин, спричинених ними. Обліки проводять на облікових ділянках посівів розміром 0,1 м², підраховуючи чисельність жуків, число рослин пошкоджених і не пошкоджених.
Весняну капустяну муху, ріпакового пильщика обліковують у фазі 2–4 листків методом косіння ентомологічним сачком. Для цього використовують стандартні ентомологічні сачки (діаметр металевого обруча 30 см, довжина палиці 1 м, мішечок із тканини довжиною 60 см). При високій чисельності шкідників для їх обліку досить 50 одинарних помахів. Личинок весняної капустяної мухи обліковують методом облікових рослин. При цьому ретельно обстежують відповідну кількість рослин.
Хрестоцвіту попелицю, капустяну совку, стеблового прихованохоботника, ріпакового квіткоїда обліковують у фазі бутонізації рослин. Визначення заселення попелицею проводять у десяти різних місцях поля на 10 рослинах, підраховуючи число колоній і визначаючи середнє число попелиць в колонії. Визначення чисельності інших шкідників проводять методом косіння ентомологічним сачком. Окремо проводять підрахунок пошкоджених рослин і бутонів на облікових ділянках площею 0,25 м².
Для оцінки заселеності посівів шкідниками облікові майданчики розміщують рівномірно по діагоналі поля або по крайових смугах і одній діагоналі поля. Кількість облікових майданчиків залежить від площі поля, на площі до 50 га їх повинно бути не менш як 8, 50–100 га — 12, більше 100 га — 16. Для обліків шкідників, що живуть у рослинах, сумарна кількість рослин має бути не меншою 100.
За результатами обстежень складається прогноз розвитку фітофагів, загрози посівам від них і прийняття рішення щодо проведення хімічних засобів захисту. У разі проведення хімічних заходів необхідно враховувати не лише чисельність того чи іншого виду шкідника і строки його появи, стан посіву, а й біологічну, економічну ефективність препарату, регламент його застосування.
У фазі формування розетки у рослин, крім гусениць підгризаючих совок, дротяників, дуже шкодить ріпаковий пильщик. Проти цих шкідників ефективна передпосівна обробка насіння інсектицидами одночасно з протруйниками-фунгіцидами (табл. 2). Для підвищення урожайності до робочої рідини з протруйниками доцільно додавати один із регуляторів росту рослин.
Таблиця 2. Протруйники насіння ріпаку озимого
Починаючи з фази 4–6 розеткових листків до плодоутворення, посівам шкодять капустяна попелиця, комплекс хрестоцвітих клопів, гусениці капустяної совки, ріпакового і капустяного біланів. У цей період ефективне обприскування одним із дозволених до використання в Україні (табл. 3) інсектицидів за допомогою наземної апаратури з нормою витрат робочої рідини 300–400 л/ га. В умовах коли, строки обробки інсектицидами та фунгіцидами співпадають із найуразливішими фенологічними фазами розвитку рослин, ефективно використовувати їх суміші з урахуванням дотримання регламенту.
Навесні під час відновлення вегетації озимого ріпаку проти капустяних блішок посіви обробляють тими самими інсектицидами, що й сходи.
Для захисту ріпаку як медоносної культури від шкідників і запобігання негативному впливу пестицидів на бджіл та ентомофагів у фазі бутонізації-цвітіння проти капустяної совки та біланів замість хімічних обробок випускають 2–3 рази трихограму з інтервалом у 5–7 днів: вперше — на початку відкладання яєць (20 тис. особин на 1 га), у подальшому — з розрахунку 1 самиця на 20 яєць лускокрилих шкідників. Проти личинок першого покоління ріпакового пильщика й капустяного білана на посівах може бути доцільним застосування мікробіопрепаратів.
Не пізніше як за 20 днів до збирання врожаю проти капустяної попелиці, прихованохоботників і ріпакового квіткоїда за їх чисельності понад економічні пороги шкідливості застосовують ті самі інсектициди, що й перед фазою бутонізації.
Для обмеження пошкодження ріпаку стручковою (опаленою) вогнівкою та капустяною стручковою галицею й ураження насіння хворобами збирати врожай належить у стислі строки прямим комбайнуванням у фазі технічної стиглості насіння або роздільним — у два етапи: скошування у валки при побурінні стручків на центральному стеблі з подальшим підсушуванням, очищенням і калібруванням.
Закінчують обробку інсектицидами за 4–5 днів до вильоту на поле бджіл. При потребі посіви обприскують вдруге в кінці цвітіння.
С. В. ТКАЧОВА, науковий співробітник
ІЗР НААН України
