Обігнали Зеландію
Вітчизняні фермерські господарства виготовляють молоко, яке на 95% має товарність і йде на подальшу переробку. Експортні поставки, на жаль, іще складаються з товарів, які не є кінцевими та призначені для подальшої переробки. Це сухе молоко, масло в блоках «моноліт», суха сироватка, казеїн. Водночас і кінцеву вітчизняну молочну продукцію можна побачити на прилавках закордонних магазинів. Це сири, насамперед тверді, згущене й ультрапастеризоване молоко.
— Ми знаходимося на такому етапі, що спочатку відкриваємо сировинні ринки, а потім можемо думати про кінцевий продукт, — пояснив експерт. — Зверніть увагу! Ще десять років тому ми експортували 100% свого товару як корм, а зараз вже продаємо і харчі, які відносяться до вищої цінової категорії. Такому поступу вперед сприяла модернізація обладнання переробників і молочних фермерів, укрупнення підприємств і збільшення в 2011 році на вимогу ЄС частки молока класу «екстра» в асортименті продажів цієї групи товарів.
Одним із головних викликів для галузі в останні роки стала втрата російського ринку, який споживав дві третини української готової молочної продукції. Експортери переорієнтувались на Близький Схід, Північну Африку, Китай і Японію, продовжуючи продавати товари на давно знайомих ринках Молдови, Казахстану, країн Середньої Азії
— Минулоріч почали поставляти до Європи, найбільшого світового експортера молочної продукції, українське вершкове масло, — повідомив Максим Фастєєв. — Через дефіцит цього продукту там ми змогли заповнити всю квоту та понад неї проекспортувати Європейський Союз. Якщо раніше Нова Зеландія була основним постачальником вершкового масла на ринок європейських країн, де його бракувало, то цього року ми її перегнали. Україна також лідирує за поставками до Старого Континенту казеїну, який іде понад квоти як немолочний технічний продукт. Всі зараз борються за ринок Китаю, найбільшого за обсягами імпортера молочної продукції. Ми наразі поставляємо туди понад 50% експортних обсягів сухої сироватки, а також сухе молоко та вершкове масло. Наведені успіхи не глобальні, але вони показують, потенціал українських переробників переорієнтуватися відповідно до нових викликів.
Генератор додаткової вартості
Пивна галузь в Україні — досить вагомий економічний гравець, як і в інших країнах Європи та світу.
— Як пивна промисловість генерує додаткову вартість, можна дослідити на прикладі такої сільськогосподарської сировини, як солод, який, по суті, є пророщеним зерном ячменю, — сказала Євгенія Піддубна, співголова Комітету Американської торговельної палати в Україні з питань харчової промисловості, старший директор із корпоративних відносин компанії Carlsberg Ukraine. — Ми використовуємо 8% усього ячменю в Україні.
Саме пивоварний ячмінь генерує більшу рентабельність (40–50%), ніж фуражний (10–20%). Останній іде за кордон як сировина. Солод становить інтерес для малих господарств. Водночас експортери цією культурою зазвичай не займаються. Вона не цікавить великі господарства, агрохолдинги, тому що тут передбачаються форвардні контракти. Крім того, рентабельніша продукція потребує суттєвих додаткових зусиль під час вирощування.
— У 2017 році нашою компанією було використано 350 тис. т солоду, з яких тільки 10 тис. т імпортованого, — розповіла експерт. — Причому залучення іноземної сировини пояснюється не тим, що на ринку бракує української, чи вона є неналежної якості, а тим, що вітчизняні постачальники, яких є два великих в Україні, не мають обладнання для обсмаження, карамелізації солоду, чого потребує виготовлення темного пива. Його споживається менше, ніж світлого, проте ми маємо враховувати і цей попит.
З відкриттям ринку Євросоюзу значно зріс експорт солоду. За 2017 рік він становить 115 тис. т, що на 30% більше порівняно з 2016-м. Це багато — третина тих обсягів, які ми споживаємо в Україні. Країни Європи, Азії та Африки купують наш пивоварний ячмінь, який відповідає європейським вимогам щодо якості. Саме тому солод, який вирощується за нашими, вітчизняними стандартами, користується попитом і за кордоном.
Треба зазначити, що втративши експортні ринки Росії й автоматично Митного Союзу, ми активно вивчаємо нові країни, постачаємо туди вже готову продукцію. Наші поставки — це вже не аграрна сировина, а товар, який набув доданої вартості саме всередині України — країни-виробника. Зростає експорт пива до країн Азії та Європейського Союзу. Його обсяг виріс майже на 50% порівняно з 2016 роком.
Даючи загальну характеристику галузі пивоваріння, можна сказати, що вона з 2016-го скоротилась на 45%. Такий занепад — результат невиваженої акцизної політики попередніх років, яка не орієнтується на споживача і призводить до втрати попиту. Наразі ситуація покращилась. Маємо конструктивний діалог і з Міністерством фінансів, і Мінагрополітики, і депутатським корпусом. Останні два роки акцизна політика відповідає нашим очікуванням, є передбачуваною, прозорою та економічно виправданою й уперше за останні десять років ми зупинили падіння.
За результатами першого півріччя наша індустрія додала 3% зростання ринку, чого вже не було 10 років, і ми сподіваємось, що у цієї галузі з переробки харчової продукції також є потенціал.
Аграрій і харчовик: взаємний інтерес
— Якщо, скажімо, в Казахстані ви запитаєте, що купити на подарунок, вам зазвичай порекомендують солодощі української компанії. Це я знаю із власного досвіду, бо принаймні особисто робив такий експеримент, — розповів Олександр Балдинюк, президент Асоціації «Укркондпром». — Ми завжди займали на цьому ринку високі конкурентні позиції та, до речі, витісняли звідти конкурентів — компанії із Росії. Проте внаслідок транзитної війни російський експорт зріс у рази, а українська кондитерська індустрія втратили цей регіон, себто 40% власного експорту.
Якщо підсумувати наслідки торговельно-транзитної війни та певних кризових явищ у вітчизняній економіці, то все це призвело до того, що звузився попит на нашу продукцію. Люди купують менше шоколаду — більше карамелі, менше карамелі — більше цукру, себто переходять на якісь замінники, що свідчить про певну еластичність попиту.
— Ми втратили частково і нашого споживача, причому не тому, що він зробив інший вибір, а тому що зменшилось споживання солодощів в Україні в цілому, — зауважив експерт.
Якщо раніше у нас вироблялось близько 1 млн т кондитерської продукції щорічно, то тепер — лише близько 600 тис. т. Це падіння відбулося за один-два роки, що, звичайно, спричинило важкі удари по економічних показниках, фінансовому становищу підприємств. Якщо до війни з Росією ступінь завантаженості виробничих потужностей був на рівні 70%, то нині менш ніж на половину. Собівартість виробництва кожної тонни продукції суттєво зросла, а рентабельність, відповідно, значно зменшилась. Наразі ми торгуємо на центрально-азійських ринках із майже нульовою рентабельністю. Кондитерська індустрія потрапила в складний турбулентний період, упродовж якого вона перетворилась із квітучої у таку, що вимушена була фактично боротись за виживання.
— Однією і найгостріших проблем, які стримують розвиток галузі, є непередбачувана цінова політика Укрзалізниці, — наголосив Олександр Балдинюк. — Внаслідок так званих реформ цей монополіст самостійно визначає вартість використання вагонів, і за 5 місяців 2018 року вона зросла учетверо. Варто усвідомити, що від такої політики потерпає не лише кондитерська індустрія. Виникає зворотній мультиплікатор: ми не допродаємо солодощі, а отже, не докуповуємо українські цукор, борошно, крохмаль, патоку, що завдає економічні втрати вітчизняним аграріям.
Водночас, за оцінками експерта, попри складнощі ключові компанії вистояли та продовжують працювати в нових умовах.Останні два роки Україна нарощує експорт. Ми перейшли на взаємну нульову ставку з ЄС, завдяки чому майже на третину збільшили свої поставки до Литви, Німеччини, Польщі та Румунія. США вперше увійшли в десятку найбільших імпортерів українських солодощів, придбавши їх у січні-червні 2018-го вп’ятеро більше, ніж у той самий період 2017 року.
Олександр КРИВЕНКО, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
