Цукрового буряку все менше, у тренді — кукурудза та соняшник
Глобальні зміни, які на початку 2020 року відбулися в земельному законодавстві внаслідок формування ринку землі, спрямовані на створення на інноваційній основі нової моделі аграрного розвитку — ефективнішої та більш конкурентоспроможної, що привертає увагу до оцінювання нинішнього стану аграрної галузі та її перспектив з огляду на сучасні економічні, екологічні й соціальні проблеми та кліматичні виклики.
Якщо аналізувати сучасний розвиток агробізнесу, то нині він представлений понад 34 тис. підприємств різних організаційно-правових форм і розмірів землекористування, що вирощують зернові та зернобобові культури, з яких майже 25 тис. вирощують пшеницю, 16,2 тис. — ячмінь, близько 15,2 тис. — кукурудзу на зерно та 22,2 тис. — соняшник (рис. 1).
Рис. 1. Кількість підприємств України, які вирощували основні сільськогосподарські культури
Джерело: складено за даними досліджень й аналізу інформації Держслужби статистики України
Найпомітнішим є значне скорочення останнім часом підприємств, які вирощують фабричний цукровий буряк із 904 тис. тонн — у 2018 році до 586 тис. — у 2019-му, а також сої, відповідно, із 10 126 тис. тонн до 9825 тис. У тренді зостаються маржинальні зернові й олійні культури.
Інший аспект сучасного аграрного розвитку, який також привертає увагу, — розміри виробництва. По багатьох культурах спостерігається зростання концентрації сільськогосподарського виробництва, коли незначна частка підприємств фактично займає досить суттєву питому вагу у формуванні пропозиції аграрної продукції на ринку (таблиця).
Таблиця. Концентрація виробництва та ефективність ведення агробізнесу в рослинництві на підприємствах України за 2019 рік
Джерело: складено за даними досліджень і аналізу інформації Держслужби статистики України
Тобто простежується певна залежність між теперішнім рівнем концентрації виробництва та його ефективністю. Адже за сучасної інституціональної моделі аграрного розвитку великотоварне виробництво має більше можливостей і доступу до фінансового ресурсу, та деякою мірою й державної підтримки через різні преференції. Можна також навести й інші порівняння цього економічного явища в агробізнесі. Єдина проблема — це соціальна. Адже за умов розвитку концентрації виробництва потреба агробізнесу в працівниках скорочується. І розв’язати цю проблему доволі складно, однак цілком можливо частково диверсифікацією сільськогосподарської діяльності, пошуку нішових напрямів і розвитку переробки продукції.
Довідково
Близько 61% усієї кількості підприємств торік вирощували зернові та зернобобові культури на площі до 100 га й отримали середню врожайність 3,58 т/га, зокрема за вирощування пшениці 64,6% усіх підприємств мали врожайність 3,49 т/га, ячменю — відповідно 77,8% підприємств і 3,11 т/га, кукурудзи на зерно — 61,4% підприємств і 6,0 т/га, соняшнику — 61,1% підприємств і 2,18 т/га, ріпаку — 50,1% підприємств і 2,45 т/га, сої — 72,7% підприємств і 2,01 т/га.
На протилежному боці цієї статистики інші цифри. Близько 1,5% усієї кількості підприємств вирощували зернові та зернобобові культури на площі понад 3000 га й отримали середню врожайність 6,54 т/га, зокрема за вирощування пшениці 0,4% підприємств отримали врожайність 4,74 т/га. Аналогічно значно вищі показники спостерігалися й по інших сільськогосподарських культурах.
Дилема ефективності: між концентрацією виробництва та зайнятості
Певний інтерес привертає також інша статистики концентрації аграрного виробництва. Торік майже 65% виробництва зернових і зернобобових культур у категорії господарств — підприємства було зосереджено у 8,6% їх загальної кількості на площах збирання більше як 1000 га. Ще більш раз.чим є рівень концентрації виробництва по окремих зернових культурах. За вирощування кукурудзи на зерно 54,4% її обсягу виробництва забезпечувалося лише у 5,6% підприємств із середньою площею збирання понад 1000 га. З одного боку, це свідчить про досить високу ефективність застосування інноваційних технологій у зазначеній групі підприємств, а з іншого — про значні ще недостатньо використанні резерви в інших господарствах.
Це можна побачити на рис. 2, де наведено аналіз концентрації виробництва зернобобових і зернових культур залежно від розміру їх зібраної площі. Тут можна спостерігати досить непросту дилему вибору моделі розвитку аграрної економіки — між ефективністю концентрацій та ефективністю зайнятості. Адже висока концентрація виробництва характерна здебільшого для великих аграрних підприємств за незначного рівня залучення працівників, тоді як для більшості невеликих господарств все навпаки. Оптимально позбутися вказаної соціально-економічної проблеми можна підвищенням рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, що дозволяє зберегти на ринку невеликі господарства для розвитку зайнятості та підвищити ефективність їх продуктивної земельної віддачі через показник урожайності шляхом застосування інноваційних технологій.
Рис. 2. Концентрація виробництва зернобобових і зернових культур на підприємствах України у 2019 році
Джерело: складено за даними досліджень й аналізу інформації Держслужби статистики України
Цю залежність між продуктивністю віддачі земельних угідь і концентрацією виробництва можна найточніше проілюструвати на рис. 3.
Рис. 3. Продуктивність віддачі земельних угідь і концентрація виробництва зернобобових і зернових культур на підприємствах України у 2019 році
Джерело: складено за даними досліджень й аналізу інформації Держслужби статистики України
На підприємствах ще зберігається екстенсивна модель виробництва зернових культур, яка характеризується середньою врожайністю їх вирощування від 3,5 до 4,5 т/га. Інтенсивна модель розвитку виробництва можлива за дотримання високих показників завдяки технології та одержання врожайності на рівні 6 т/га і більше. За цих умов в середньому на одне підприємство виробництво зерна становить 20 000 тис. тонн за розміру зібраної площі понад 2000 га. Зазначена група підприємств нині фактично виробляє близько 41,5% усього обсягу зернових і зернобобових культур у вазі після доробки.
Рис. 4. Концентрація виробництва соняшнику на підприємствах України у 2019 році
Джерело: складено за даними досліджень й аналізу інформації Держслужби статистики України
Інший аспект питання можна спостерігати у вирощуванні насіння соняшнику, де концентрація виробництва нині здебільшого зосереджена в невеликих і середніх підприємствах (рис. 4). Середня зібрана площа у зазначеному типі господарств становить від 200 до 2000 га, а обсяги виробництва соняшнику, що припадають на цю групу, — близько 65,1% до всього підсумку по підприємствах. До того ж ця група господарств посідає проміжну позицію від екстенсивної моделі до інноваційної інтенсивної моделі серед усіх, хто вирощує соняшник (рис. 5).
Рис. 5. Продуктивність віддачі земельних угідь і концентрація виробництва соняшнику на підприємствах України у 2019 році
Джерело: складено за даними досліджень й аналізу інформації Держслужби статистики України
З огляду на сучасну проблему надмірного розширення посівних площ під соняшником найоптимальнішим варіантом її можливого розв’язання є передусім розвиток і впровадження інноваційних технологій інтенсифікації вирощування та використання нових високопродуктивних гібридів і сортів. Для порівняння: за експертними підрахунками за інтенсифікації вирощування насіння соняшнику та підвищенні його середньої врожайності з 2 до 3 т/га можна отримати той самий обсяг насіння, зменшивши планову площу посіву на 30–40%, тоді як рівень рентабельності зросте майже на 33%.
Сталий розвиток потребує нових економічних моделей
Таким чином, сталий розвиток аграрної галузі має бути спрямований на формування якісно нової економічної моделі за принципом оптимуму Парето, за якого збільшення виробництва олійних культур, і зокрема — соняшнику, повинно відбуватися не шляхом скорочення обсягів інших видів не менш важливої аграрної продукції, а безпосередньо на основі науково-методичного обґрунтування шляхів забезпечення його інтенсифікації та впровадження інноваційних розробок перспективних технологій, сортів і гібридів цих культур, удосконалення організації виробництва та переробки на продукти з високою доданою вартістю, удосконалення маркетингу та просування на нові ринки збуту. Стратегічне значення має об’єднання зусиль науки, бізнесу та держави для досягнення визначених цілей сталого розвитку — 2030 заради збереження довкілля, соціального добробуту та майбутнього для наступних поколінь.
Ю. В. КЕРНАСЮК, канд. екон. наук, ІСГС НААН,
експерт-дорадник з аудиту, економіки та керування підприємством
