Рибному господарству традиційно належить важлива роль у забезпеченні продовольчої безпеки в багатьох країнах світу й підтриманні зайнятості населення та його добробуту, тоді як сам рибний промисел формує досить вагому частку грошових надходжень і доходів, у т. ч. податків та зборів.
Територіальне розташування і доступ до світового океану, а також наявність водойм, озер і річок визначають не лише стан і напрям рибного господарства, але й рівень забезпеченості населення рибою та асортимент рибопродуктів на ринку.
Серед усіх країн світу найбільш розвинуте рибне господарство в Норвегії, Ісландії, Японії, Південній Кореї, ЄС, США і Китаї, де поряд із традиційним промисловим рибальством займаються також сільськогосподарською діяльністю із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах. Цей напрям ототожнюють із рибництвом.
Останніми роками у зв’язку зі значним зменшенням у світовому океані запасів риби, а відповідно і обсягів її вилову, все більшого поширення набуває розвиток різних форм аквакультури.
В Україні згідно з чинним Законом «Про аквакультуру», аквакультура (рибництво) — сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг. Водним кодексом України визначено, що рибництво — штучне розведення і природне відтворення водних живих ресурсів.
Що маємо в Україні?
У цілому за 2013 рік вітчизняними риболовецькими підприємствами і фізичними особами-підприємцями, які здійснювали рибогосподарську діяльність, було виловлено і добуто 225,8 тис. т риби та інших водних біоресурсів, що в розрахунку на 1 середньостатистичного мешканця становить близько 5 кг, з яких менше 0,2 кг припадає на внутрішні водойми. Водночас, за окремими експертними оцінками, щонайменше близько 10 % обсягу риби і морепродуктів, що споживають українці, імпортується з-за кордону.
За даними Держкомстату, в порівнянні з відповідним періодом 2012 року загальний обсяг добування водних біоресурсів збільшився на 10,7 %, у т. ч. вилов риби — на 9,9 % і становив 216,3 тис. т, або 95,8 % загального обсягу (табл. 1).
Таблиця 1. Динаміка розвитку рибного господарства в Україні *
* Джерело: Державна служба статистики України
Найбільшу частку риби і водних живих ресурсів видобуто в морських економічних зонах інших держав — 42,8 % від загального обсягу, тоді як у морській економічній зоні України було виловлено 34,9 %. Близько 20,2 % від загального обсягу припадало на внутрішні водойми, що майже вдвічі більше проти аналогічного показника, що був на початку 2000-х років.
Більше половини (54 %) загального обсягу вилову риби і добування інших водних біоресурсів та 86 % національного обсягу вилову у водах виключних (морських) економічних зон інших держав було одержано рибогосподарськими підприємствами м. Севастополя.
Загалом обсяг добування водних біоресурсів у Криму торік становив близько 21,2 тис. т (9,4 % від загальнодержавного показника) (табл. 2).
Таблиця 2. Добування водних біоресурсів в АР Крим у 2013 р., т
(без урахування м. Севастополь) *
* Джерело: Державна служба статистики України
При цьому у виключній (морській) економічній зоні України найбільше займалися виловом риби і добуванням інших водних біоресурсів підприємства м. Севастополя (42 % від загального показника), Автономної Республіки Крим (26 %), Запорізької (22 %), Одеської (5 %) та Донецької (3 %) областей.
Що ж стосується внутрішніх водойм, то найбільший обсяг риби та інших водних біоресурсів одержано підприємствами Одеської (12 % від обсягу по Україні), Черкаської (11 %), Донецької (8 %), Миколаївської (7 %), Херсонської та Сумської (по 6 %), Вінницької і Дніпропетровської (по 5 %) областей.
Лідером за темпами зростання галузі в 2013 році стала Рівненщина, яка збільшила вилов риби із внутрішніх водойм, у порівнянні з минулим роком, більш ніж удвічі — до 942 т, далі Запорізька — 185,1 % (18,6 тис. т) і Тернопільська — 171,0 % (1,2 тис. т).
У структурі виловленої риби за основними її видами у відсотках до загального обсягу переважала хамса (16,9 %), ставрида (11,6 %), товстолобик (6,8 %), бичок (6,2 %), скумбрія (6,0 %) і кілька (5,8 %) (табл. 3).
Таблиця 3. Розподіл обсягів виловленої риби і добутих інших водних
біоресурсів за основними видами в 2013 р.*
* Джерело: Державна служба статистики України
Слід відзначити, що товстолобик і короп займають більше 10 % загального обсягу виловленої риби, і самі ці види традиційно є найбільш поширеними у вітчизняному ставковому рибництві, а також користуються певним попитом у групі населення із середніми доходами.
Ринковий попит
За оцінкою Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО), середньорічний показник світового споживання риби і рибопродуктів становить близько 19,7 кг на одну людину за рік, з яких близько 50 % її одержують від традиційного рибальства, а решту — за рахунок розвитку аквакультури.
У більшості європейських країнах рівень споживання риби і морепродуктів коливається від 22 до 35 кг, тоді як у Японії — 65 кг.
Споживання риби і рибної продукції населенням України останніми роками досягло 13–14 кг в рік на одну особу, що на 40,7 % менше порівняно із середньосвітовим її споживанням та на 43 % до рекомендованої науковцями норми. Проте, на відміну від 2000 р., цей показник все ж зріс в 1,6 разу.
Серед окремих регіонів найбільше споживають риби в Київській, Одеській, Миколаївській, Вінницькій і Черкаській областях, де цей показник перевищує 16–17 кг в рік на одну особу, тоді як майже вдвічі менше — в Закарпатській та Івано-Франківській.
Раціональна норма споживання риби і рибопродуктів на одну людину в рік повинна становити 20 кг, з них 5 кг риби прісноводних водойм.
Незважаючи на той факт, що в Україні фактичне споживання риби і морепродуктів є набагато нижчим порівняно з іншими країнами світу, загальний обсяг споживчих витрат населення демонструє стійкий тренд до зростання ємності вітчизняного ринку.
Так, у 2012 році споживачі витратили на рибу і рибну продукцію в Україні $40,9 з розрахунку на одну особу, що майже на 35,9 % перевищує рівень 2010 року. Тобто в середньому цей сегмент продовольчого ринку зростав на 12 % щорічно, що свідчить про недостатній рівень задоволення споживчого попиту і наявність значних перспектив для розвитку вітчизняного рибництва.
Динаміка експорту-імпорту риби і морепродуктів
Аналіз даних митної статистики свідчить, що впродовж останніх років річний обсяг імпорту риби і морепродуктів на ринок України демонстрував тенденцію до росту їх обсягів, зокрема, риби свіжої або охолодженої та замороженої, а також окремих її видів в переробленому виді — рибного філе і м’яса та рибних консервів та ікри, тоді як зменшення спостерігалося в окремих товарних підгрупах — живій рибі, сушеній і копченій та ракоподібних.
У 2013 р. найбільше імпортувалося замороженої риби — 329,8 тис. т, філе рибне та інше м'яса інших риб — 48,6 тис. т, рибних консервів, у т. ч. ікри — 40,4 тис. т і свіжої та охолодженої риби — 23,3 тис. т на суму близько 0,9 млрд дол. США, що на 67,6 % більше проти 2011 р.
Загальний обсяг надходжень від експорту риби і морепродуктів зріс із $86,8 млн в 2011 р. до $103,2 млн торік.
У структурі товарного обсягу імпорту риби і морепродуктів до України в 2013 р. переважала заморожена риба (58,9 %), свіжа та охолоджена (15,6 %) і філе рибне та інше м'ясо риб (10,4 %). Ці сегменти разом займали 84,9 % всього ринку риби (діагр. 1).
Діагр. 1. Структура товарного обсягу імпорту риби і морепродуктів до України в 2013 р. за нетто-вагою
Джерело: Митна статистика
Риба і морепродукти імпортувалися у 2013 р. із більш ніж 15 країн світу. Основними країнами-імпортерами є Норвегія (28,5 % усієї його вартості), звідки на вітчизняний ринок надходить морожена, свіжа та охолоджена риба та Ісландія (11,3 %усієї вартості) — заморожена риба і філе рибне та інше м'ясо риб. У розрізі деталізації товарних підгруп у сегменті свіжої або охолодженої риби переважав імпорт із Норвегії (88,8 %), мороженої риби — з Норвегії (22 %), США (16,2 %) та Ісландії (16,2 %).
Економіка рибництва та перспективи
Розвиток рибництва є не лише необхідною складовою державної аграрної політики щодо збільшення рівня споживання населенням, але й важливим стратегічним напрямом диверсифікації агробізнесу та розширення зайнятості сільського населення.
Слід відзначити, що економічна ефективність вирощування продукції вітчизняного рибництва визначається не лише рівнем її собівартості, але й ринковою ціною, вплив на яку товаровиробник має значно вищий порівняно з іншими видами аграрної продукції. Це обумовлено тим, що на ринку продукція надходить безпосередньо від виробника до споживача, напряму, без участі численних посередників.
Відтак, означений вид агробізнесу є цілком конкурентоспроможним та економічно привабливим з точки зору залучення інвестицій.
Аналіз наявних фактичних статистичних даних основних економічних показників діяльності рибогосподарських підприємств засвідчив, що попри збитковість вирощування риби в окремих областях ця галузь виявилася прибутковою.
Рибництво дозволяє на невеликій площі отримувати високий дохід і потребує мінімум технічних засобів порівняно з іншими галузями аграрного сектору економіки та стійкий платоспроможний попит на продукцію.
Окремо слід врахувати, що в Україні попит на продукцію рибництва є одним із найменш реалізованих, а потенційна фактична ємність цього ринку в 600–650 тис. т може бути збільшена на 30–40 % за рахунок інтенсивного розвитку ставкового рибництва та інших напрямів аквакультури.
Сьогодні наша країна імпортує лише живої, свіжої або охолодженої риби 23,3 тис. т на суму $149,4 млн, тоді як вилов риби у внутрішніх водоймах становить 45,7 тис. т. Отже, щоб зменшити залежність від імпорту, необхідно збільшити обсяги виробництва в середньому на 50 %.
Ринкові економічні відносини зумовлюють необхідність зміни стратегії ведення рибництва, згідно з якою пріоритетне значення надається нарощуванню валового виробництва та розширенню асортименту продукції із застосуванням сучасних інтенсивних промислових технологій.
