Кластерна форма організації добре зарекомендувала себе у багатьох країнах, в тому числі і у сфері сільського господарства. В Україні цей напрям також почав розвиватися і набирати обертів. Про можливості кластерної організації аграріїв та переваги такої форми роботи ми поспілкувалися з експертом ГО «Навчально-консультаційний центр «АгроЛьвів Консалт», канд. економ. наук Ганною АНТОНЮК, котра майже 10 років досліджує тематику аграрних кластерів та працює над впровадженням такої моделі в Україні.
- Ганно, чим корисні для аграрної галузі кластери, які переваги така форма організації дає учасникам ринку?
—Нині галузь сільського господарства України потребує імплементації нової моделі розвитку, яка б за мінімальних фінансових витрат могла сприяти відродженню аграрного сектора. Саме кластери можуть стати такою моделлю, адже їх створення не вимагає значного фінансування, а базується перш за все на організаційних зрушеннях. Варто зазначити, що від створення кластерів виграє не лише конкретний учасник, а й галузь сільського господарства в цілому завдяки більш злагодженій роботі всіх ланок.Однак саме фермери є фундаментом кластеру, вони першими можуть відчути зміни та всі переваги від такої форми організації. Перш за все йдеться про ефективну та координовану співпрацю з органами влади; по-друге, можливість економити на масштабі, спільно закуповуючи великі партії необхідних ресурсів чи замовляючи дослідження ринків або наукові розробки; третьою перевагою є можливість подаватися на гранти для вирішення колективних проблем; по-четверте, розбудова спільної логістичної інфраструктури та спільна промоція продукції учасників кластеру на внутрішньому і зовнішньому ринках... Серед інших переваг для фермерів також розробка разом із ВНЗ навчальних програм для підготовки кваліфікованих фахівців в аграрному секторі, спільні навчальні поїздки, стажування, замовлення послуг експертів тощо.
- Чи має кластер юридичну силу?
—Наразі в Україні немає законодавчої бази, яка б визначала кластер організаційно-правовою формою. Тому більшість кластерів, що діють на теренах нашої держави, засновані у формі громадських об’єднань. Проте можна додатково укладати угоди з юридичною силою, в яких чітко регламентувати взаємодію основних учасників кластера, їх права та обов’язки. Що ж стосується співпраці з органами влади, то тут можна використовувати інструмент публічно-приватного партнерства, як це діє у розвинутих країнах світу.
- Ви досліджували створення та розвиток аграрних кластерів у багатьох країнах, чи можна на основі різних досвідів виділити найбільш оптимальний алгоритм створення кластера?
—Найбільше часу та ресурсів займає аналітична робота. Спрощено створення кластера можна звести до п’яти основних етапів:
- аналіз ланцюга від вхідних ресурсів до каналів збуту готової продукції, відтак, побудова вздовж цього ланцюга вертикальних інтеграційних зв’язків;
- дослідження кількості суб’єктів на кожному етапі продуктового ланцюга і побудова між ними горизонтальних зв’язків;
- вивчення інституцій, які мають вплив на ринок і налагодження співпраці з ними;
- створення платформи (певного роду форуму) для взаємодії зацікавлених сторін;
- власне реєстрація і подальша робота.
Важливо, щоб у кластер, окрім фермерських господарств, входили й інші сільськогосподарські підприємства, переробні компанії, органи регіональної влади, дорадчі служби, університети та дослідні інститути аграрного напряму, кредитні спілки і банки, постачальники необхідних ресурсів, агенції з розвитку аграрного ринку в регіоні, оптові і роздрібні ринки, торгові мережі.
- Як щодо географії агрокластера в Україні — чи є сенс створення загальнодержавної організації чи все ж краще створювати регіональні кластери?
—На мою думку, у нас оптимальнішим є географічний принцип. Країна велика, кожна окрема територія має власні проблеми в сільському господарстві, специфічні суб’єкти аграрного ринку та систему неформальних та формальних зв’язків. Все це необхідно враховувати при створенні кластеру, саме тому вкрай важко перенести кластерну модель з регіону в регіон.
Метою створення кластеру, зокрема, є об’єднання задля усунення чи мінімізації впливу спільних обмежувальних факторів, а у різних регіонах ці фактори суттєво відрізняються. До прикладу, ціллю створення агрокластера може бути підвищення закупівельних цін на молоко — це актуально для регіонів з розвиненим молочним фермерством, відповідно, модель не працюватиме у місцевостях, де в основному займаються, скажімо, овочівництвом. Або ж експорт продукції на ринки ЄС — для певних регіонів чи для деяких видів діяльності це не актуально, в той час, як інші можуть створити кластер і працювати у цьому напрямі. Аналогічно і з розвитком садівництва, виробництвом органічної продукції та безліччю інших сфер.
- Чи є вже в Україні приклади або спроби створити агрокластер?
—В Україні кластери почали створювати відносно недавно, проте вже є приклади застосування цієї моделі: у Хмельницькій області створили кластер сільського зеленого туризму «Оберіг», який об’єднує 10 агроосель; на Полтавщині реалізовують проект кластеру виробників екологічної продукції; у Чернівецькій області створено українсько-румунський «Перший аграрний кластер» з вирощування плодово-ягідної продукції та розвитку садівництва; в м. Рівне — регіональний агропромисловий інноваційний кластер «Агроінновації», також тут же діє кластер «Натуральне молоко», засновниками якого є 7 сільськогосподарських підприємств Рівненської, Тернопільської та Львівської областей; на Вінниччині утворено переробно-харчовий кластер. Така форма організації добре зарекомендувала себе у багатьох країнах і потрохи входить на наш ринок.
- Говорячи про світовий досвід, в яких країнах діють найбільш показові та вдалі аграрні кластери, хто до них залучений і наскільки змінилася робота аграріїв після створення кластера там?
—Хочу зазначити, що займаюся вивченням кластерів із 2006 р., і за цей час розглянула чимало прикладів. Крім того, я була на стажуванні в Університеті Штату Пенсильванія, США, де теж цікавилася цим питанням. Мабуть, найяскравішими прикладами є кластер виробників вина у Чилі і кластер з вирощування квітів в Еквадорі. Застосування кластерної моделі в Чилі дозволило виробникам вина збільшити експорт утричі. Нині винний кластер у Чилі об’єднує 100 виробників вина, які експортують 60% продукції, виготовленої у країні. Окрім цього, чилійське вино перемістилося у сегмент ринку ультра-преміум і має багато міжнародних нагород і все це завдяки застосуванню кластерного підходу. Вони об’єднали зусилля фермерів, університету і органів влади, а також запросили експретів з Франції, які допомогли їм вивести необхідні сорти винограду і навчили тонкощам виробництва елітного вина.
Квітковий кластер в Еквадорі також має цікаву історії. У цій країні була велика кількість незадіяних сільськогосподарських площ, які вирішили використати для вирощування квітів, адже саме цей сегмент має найвищу рентабельність. Заснували у 1984 р. кластер, залучили іноземних інвесторів, а також фахівців з Нідерландів, які привезли технології, саджанці і насіння. В результаті на сьогодні кластер об’єднує 1398 учасників, Еквадор займає 3-тє місце у світі за експортом квітів.
- Очевидно, що кластер — це певного роду кооперація, а багато наших аграріїв, особливо малих, дещо упереджено ставляться до такої форми роботи, зважаючи на негативний досвід колективного господарювання у минулому. Хто нині може вплинути на таку думку, стати локомотивом, який запустить механізм і надасть правильний напрям руху розвиткові аграрних кластерів?
—У світовій практиці платформою для кластерів у багатьох випадках стали неокомерційні організації. Думаю, що в Україні громадські організації також можуть працювати у такому напрямі і стати майданчиком для співпраці суб’єктів економічної діяльності і органів влади. До того ж, громадські організації можуть залучати кошти на дослідження і займатися популяризацією самої ідеї застосування кластерної моделі розвитку. Зазначу, що певні напрацювання у нас вже є. Зокрема, наша ГО «Навчально-консультаційний центр «АгроЛьвів Консалт» займається реалізацією проектів зі створення аграрних кластерів у Львівській області.
Ми провели дослідження передумов створення аграрних кластерів у нашому регіоні у секторі молока та фруктово-овочевому, що фактично є першим етапом становлення кластерів. Відтак, сформували базу потенційних учасників кластерів, з якими в подальшому і плануємо працювати. На сьогодні активно займаємося популяризацією цієї ідеї, хочемо залучити до співпраці органи влади, аграрні ВНЗ і дослідні установи і, звісно ж, безпосередньо виробників аграрної продукції в регіоні.
Я вважаю, що саме громадські організації — це ті структури, які можуть вплинути на формування кластерів у агросфері та почати втілювати цю модель в життя. Нині слід максимально активно просувати ідею кластерів, щоб запустити основний механізм, а дрібні нюанси вже вирішуватимуться у процесі роботи, залежно від самого кластера та від потреб його учасників.
